Постанова

від 06.09.2017 по справі 909/1001/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року Справа № 909/1001/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Владимиренко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та на рішеннягосподарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 у справі№ 909/1001/15 господарського суду Івано-Франківської області за позовомучасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" Човгана Івана Григоровича доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" простягнення 85 735,05 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ОСОБА_1 повідомлений, але не з'явився,

- ТОВ "Вулкаскот-Україна" Гавриляк Б.Б.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 / позивач) звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" (надалі - ТОВ "Вулкаскот-Україна" / відповідач) та, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд стягнути з останнього 80 018,50 грн. інфляційних втрат та 5 716,55 грн. 3 % річних, нарахованих на суму частки від розподілу прибутку товариства у зв'язку з простроченням її виплати протягом періоду з лютого 2014 року по червень 2016 року.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 (головуючий суддя Максимів Т.В, судді: Грица Ю.І., Цюх Г.З. ), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 (головуючий суддя Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Данко Л.С. ), позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ТОВ "Вулкаскот-Україна" на його користь 80 018,50 грн. інфляційних нарахувань та 5 693,91 грн. 3 % річних; в частині позовних вимог про стягнення 22,64 грн. 3 % річних відмовлено.

ТОВ "Вулкаскот-Україна", не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.08.2017 у складі колегії суддів: Барицька Т.Л. - доповідач, Картере В.І., Губенко Н.М., касаційну скаргу ТОВ "Вулкаскот-Україна" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 у справі № 909/1001/15 прийнято до провадження; розгляд скарги призначений на 06.09.2017.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 04.09.2017 № 08.03-04/3830 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 909/1001/15 у зв`язку з відпусткою судді Картере В.І.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2017 у справі № 909/1001/15 визначено наступний склад колегії суддів: Барицька Т.Л. - головуючий (доповідач), Губенко Н.М., Владимиренко С.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2017 у складі колегії суддів: Барицька Т.Л. - доповідач, Губенко Н.М., Владимиренко С.В., касаційну скаргу ТОВ "Вулкаскот-Україна" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 у справі № 909/1001/15 прийнято до провадження.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи, проте позивач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні.

Ознайомившись з матеріалами справи та встановленими судами обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 у справі № 909/115/14 задоволено позов учасника ТОВ "Вулкаскот-Україна" ОСОБА_1 до ТОВ "Вулкаскот-Україна" про стягнення частки від розподілу прибутку товариства в сумі 147 300 грн. з посиланням на те, що загальними зборами учасників товариства від 16.06.2011 було прийнято рішення про розподіл прибутку товариства за 2009 та 2010 роки (протокол № 06/11 від 16.06.2011), а оскільки таке рішення є обов'язковим до виконання, то позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача частки від розподілу прибутку в заявленій сумі були визнані судом правомірними та обґрунтованими.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 рішення місцевого господарського суду у справі № 909/115/14 було залишено без змін.

В подальшому, ТОВ "Вулкаскот-Україна" двічі зверталося до місцевого господарського суду із заявами про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі № 909/115/14.

Так, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 25.12.2015 було задоволено відповідну заяву ТОВ "Вулкаскот-Україна", скасовано рішення від 27.11.2014 та прийнято нове, яким в позові учасника ТОВ "Вулкаскот-Україна" ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2016, рішення від 25.12.2015 скасовано, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 залишено без змін.

Крім того, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 13.01.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2017, було відмовлено в наступній заяві ТОВ "Вулкаскот-Україна" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 27.11.2014.

З матеріалів даної справи також вбачається та судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача з телеграмою від 16.01.2014 та листом від 15.01.2014 (надісланий 20.01.2014, отриманий відповідачем - 23.01.2014) про виплату прибутку в розмірі 147 300 грн., отриманого від діяльності ТОВ "Вулкаскот-Україна" за 2009 та 2010 роки, які були залишені останнім без відповідного реагування.

Водночас, ТОВ "Вулкаскот-Україна" заявою № 68 від 08.04.2015 звернулося до головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Івано-Франківського Міністерства юстиції України та просило, з метою добровільного виконання наказу господарського суду Івано-Франківської області № 262 від 19.03.2015, списати з рахунку товариства 147 300 грн. шляхом надання відповідного розпорядження банківській установі.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 18.06.2015 на банківський рахунок позивача надійшло 148 743,54 грн. (за вирахуванням банківської комісії), що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою ПАТ "Укрексімбанк" від 24.09.2015, саме в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем щодо сплати частки прибутку товариства, що не заперечується сторонами у справі.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що ТОВ "Вулкаскот-Україна" протягом тривалого періоду часу не виконувало свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_1 частки прибутку товариства за 2009 та 2010 роки, з огляду на що останній звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з відповідача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 80 018,50 грн. інфляційних втрат та 5 716,55 грн. 3 % річних, нарахованих на суму 137 725 грн. (сума заборгованості за вирахуванням сплаченої відповідачем суми ПДФО та військового збору) за період з 01.02.2014 по 18.06.2015 (для інфляційних нарахувань) та з 30.01.2014 по 18.06.2015 (для 3 % річних).

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено у пункті 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як роз'яснено в п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. п. 3.1, 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 25.02.2016 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", невиплата дивідендів у строки, визначені законом або установчими документами юридичної особи, є порушенням грошового зобов'язання, у зв'язку з яким настають правові наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, враховуючи, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 у справі № 909/115/14 встановлено факт невиконання ТОВ "Вулкаскот-Україна" свого зобов'язання щодо виплати ОСОБА_1 частки від розподілу прибутку, та беручи до уваги те, що строк виконання обов'язку в рішенні загальних зборів від 16.06.2011 не був визначений, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що даний строк слід відраховувати відповідно до положення ч. 2 ст. 530 ЦК України з моменту звернення ОСОБА_1 до ТОВ "Вулкаскот-Україна" із відповідною заявою.

Так, в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки лист позивача про виплату прибутку в розмірі 147 300 грн. було отримано відповідачем 23.01.2014, що ним і не заперечується, то відповідно, строк виконання обов'язку з виплати ОСОБА_1 прибутку в зазначеній сумі сплив 31.01.2014, тобто через сім днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Разом з тим, як було вірно встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, зобов'язання з виплати ОСОБА_1 147 300 грн. прибутку було виконано ТОВ "Вулкаскот-Україна" 18.06.2015, що підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, відповідною банківською випискою.

З огляду на вищевикладене, господарський суд Івано-Франківської області, з яким погодився і Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, дійшли правомірного та обґрунтованого висновку про стягнення з ТОВ "Вулкаскот-Україна" на користь ОСОБА_1 80 018,50 грн. інфляційних нарахувань та 5 693,91 грн. 3 % річних за період нарахування з 31.01.2014 (із врахуванням 7-денного строку з моменту звернення учасника товариства із заявою про виплату частки) по 17.06.2015 (з урахуванням того, що 18.06.2015 є днем фактичної сплати суми заборгованості та не включається в період часу, за який здійснюється стягнення), відмовивши при цьому в стягненні 22,64 грн. 3 % річних.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується також з відхиленням судами посилань ТОВ "Вулкаскот-Україна" на те, що виконання зобов'язання відбулося 08.04.2015, оскільки правовідносини з примусового виконання рішення (в тому числі, щодо списання арештованих коштів для погашення боргу перед позивачем) стосуються органу Державної виконавчої служби і боржника та, відповідно, не можуть впливати чи порушувати права позивача щодо отримання частки від розподілу прибутку ТОВ "Вулкаскот-Україна". Більш того, з матеріалів справи не вбачається, що вказаний вище лист від 08.04.2015 був надісланий чи вручений органу виконавчої служби саме в цей день.

Що стосується тверджень відповідача про невірний розрахунок інфляційних втрат, які було стягнуто з нього на користь позивача, зокрема, за червень 2015 року, то Вищий господарський суд України зазначає, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (лист Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

Отже, враховуючи, що спірна сума надійшла на рахунок позивача 18.06.2015 (тобто після 16 числа місяця ) , то судами було правомірно взято до уваги розрахунок, здійснений позивачем щодо розміру інфляційних втрат включно з червнем 2015 року.

Решта доводів касаційної скарги в цілому є аналогічними доводам, викладеним у відзивах на позовну заяву та апеляційній скарзі, та не знайшли свого підтвердження, вони не спростовують правомірних висновків місцевого та апеляційного господарських судів, їм дана належна оцінка, а тому не можуть бути підставою для скасування прийнятих у даній справі судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи та вірно застосовані норми матеріального права.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкаскот-Україна" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 у справі № 909/1001/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

С.В. Владимиренко