Рішення

від 10.04.2017 по справі 472/96/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №472/96/16-ц 10.04.2017 10.04.2017 10.04.2017

Провадження №22-ц/784/898/17

Справа № 472/96/ 16 -ц

Провадження № 22-ц/784/898/17 Головуюча першої інстанції - Кучерявенко С.С.

Категорія 23 Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1І

Р ІШ Е Н Н Я

Іменем України

10 квітня 2017 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

ОСОБА_2

із секретарем - Тищенком Л.С.

з участю:

позивачки - ОСОБА_3

представників:

позивачки- Венделя О.М.

відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона №3 ( далі - ТОВ Веселинівська автоколона №3 або Підприємство) на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09.02. 2017 р., ухвалене за

позовом

ОСОБА_3 до ТОВ Веселинівська автоколона №3 про відшкодування збитків, заподіяних в внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки,

встановила:

03.02.2016 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до Підприємства про відшкодування збитків, заподіяних в внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Позивачка зазначала, що 21.02.2005 р. нею укладений договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки площею 8,80 га з Підприємством строком на 10 років, тобто до 21.02.2015 р.

Перед закінченням строку дії договору, вона письмовою заявою від 23.11.2014 р. повідомила орендаря про намір обробляти земельну ділянку самостійно після припинення дії договору.

При цьому, орендар заздалегідь, у тримісячний термін не повідомив її у відповідності до положень п. 8 Договору про намір щодо продовження його дії на наступний період.

В подальшому на її звернення щодо повернення земельної ділянки, своєї згоди не надав.

Внаслідок неповернення землі та її самозахоплення шляхом обробітку та посіву озимої пшениці, їй завдано збитків у вигляді не отриманої вигоди, розмір яких згідно розрахунку складає 107.011 грн. 90 коп.

Посилаючись на ці обставини позивач просила про відшкодування збитків розмір яких, після неодноразового уточнення, на її думку складає 38790 грн. 70 коп.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09.02. 2017 р. ухвалено про задоволення позову та стягнення з підприємства на користь позивачки 38790 грн. 70 коп., а також 640 грн. у відшкодування витрат на судовий збір.

В апеляційній скарзі відповідач, не погоджуючись з висновками суду стосовно наявності підстав для відшкодування збитків, ставить питання про скасування рішення і просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та необґрунтованість висновків суду.

Перевіряючи законність та обгрунтованність рішення відповідно до меж оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з таких обставин та вимог закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову частково та стягуючи 38790 грн. 70 коп. в рахунок відшкодування збитків суд виходив з того, що розмір збитків, завданих самовільним зайняттям земельної ділянки має визначатися комісією, створеною районною державною адміністрацією, відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 384 від 19.04.1993 р. та одночасно за правилами визначення розміру шкоди, які передбачені Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використанням земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняттям грунтового покриву ( родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р.( далі - Методика)

Крім того, суд вважав, що факт укладення позивачкою нового договору оренди з іншим орендарем після закінчення попереднього договору оренди земельної ділянки, не має правового значення для визначення розміру збитків у відповідності до Порядку та Методики.

Але з такими висновками суду погодитись у повній мірі неможливо, оскільки вони не відповідають вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Так, відповідно до положень ст.,ст. 125- 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» від 06.10.1998 р. з наступними змінами ( далі -Закон № 161-XIV)

Відповідно до вимог ст. 34 Закону № 161-XIV у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог.

У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

За приписами ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Системний наліз наведених норм закону дає підстави вважати, що фактичне продовження користування орендованою земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди та без дозволу орендодавця є самовільним зайняттям земельної ділянки, внаслідок чого, особа, яка захопила земельну ділянку повинна відшкодувати її власнику завдані збитки.

За загальним правилом, передбаченим ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Норми спеціального закону, яким є ЗК України, не дають визначення збитків, але визначають підстави для їх відшкодування.

Зокрема, статтею 156 ЗК України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

При цьому статтею 157 ЗК України встановлено порядок відшкодування збитків, за яким відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Спеціальним підзаконним актом є також Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 384 від 19.04.1993 р.( далі - Порядок).

Пунктом 3 Порядку визначено, що відшкодуванню підлягають:

вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво;

вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень;

вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд;

понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи;

інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що до закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки, укладеного позивачкою з відповідачем 21.02.2005 р. строком на 10 років, вона уклала новий договір оренди належної їй земельної ділянки з новим орендарем-Носовою Л.Ф.,

За цим договором, який зареєстрований 17.11.2014 р. (а.с- 120) новий орендар зобов'язався виплачувати орендну плату у розмірі 4177 грн.18 коп. за передану йому в користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 8,80 га.

З пояснень ОСОБА_5 в судовому засіданні вбачається, що саме вона, як новий орендар обробила у 2015 році вільну частину орендованої земельної ділянки та саме за цю частину розрахувалася з орендодавцем. Цей договір не оспорено, він продовжує свою дію і на час вирішення спору.

Попередній орендар за частину земельної ділянки розміром 7 га, засіяних озимою пшеницею за 2015 рік з ОСОБА_3 не розрахувався.

Представник відповідача у судовому засіданні при апеляційному перегляді також підтвердив факт зайняття земельної ділянки шляхом засіювання озимою пшеницею. Цих пояснень учасників процесу позивачка не заперечувала.

Вирішуючи спір суд першої інстанції цих обставин справи належним чином не дослідив, та наявним доказам належної правової оцінки не дав.

Між тим, встановлене свідчить про те, що дійсні наміри позивачки були спрямовані на укладення договору оренди з іншим орендарем з більшою орендною платою.

І таким чином, неотриманим доходом (упущеною вигодою) для позивачки, внаслідок самовільного зайняття відповідачем належної їй земельної ділянки, слід вважати доход від несплаченої орендної плати більшого розміру, оскільки саме на такий розмір доходу вона мала обгрунтовані сподівання, укладаючи новий договір оренди.

Адже вона не довела, що мала намір та технічні можливості обробляти землю самостійно та отримувати доход безпосередньо за результатами самостійного господарювання.

Встановлені обставини виключають можливість визначення розміру неотриманої вигоди з врахуванням положень абз.2 ч.3 ст.22 ЦК України та за правилами Порядку.

Встановлене свідчить про необгрунтованність рішення суду, що є підставою для його зміни в частині розміру відшкодування збитків, відповідно до приписів ч. 1 ст. 309 ЦПК України.

Змінюючи рішення, колегія суддів виходить з того, що розмір нової орендної плати складає 4177 грн.18 коп.

Пропорційно до розміру самовільно захопленої земельної ділянки розмір відшкодування збитків складає 3322 грн. 95 коп.

Згідно з приписами ст..88 ЦПК України, пропорційно задоволеній частині позовних вимог та вимог апеляційної скарги в задоволенні яких відмовлено, підлягають стягненню з позивачки витрати відповідача на судовий збір у розмірі 01 грн. 20 коп.

Доводи апеляційної скарги про зміну підстав позову, яка начебто виключає можливість розгляду первісних позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки підставами позову є обставини, якими позивачкою обґрунтовувалися вимоги про відшкодування збитків.

На інші обставини, крім самовільного захоплення землі, позивачка не посилалася.

Також безпідставними є посилання на необхідність вирішення спору за правилами Методики, оскільки вона підлягає застосуванню лише у випадках, які відповідно до п. 3.1 Методичних рекомендацій, затверджених наказом № 110 від 12.09.2007 р. Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель є підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди за матеріалами справи про адміністративне провадження.

У даній справі протокол про адміністративне правопорушення не складався та будь-яких процесуальних документів у справі про адміністративне правопорушення територіальними органами Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель не постановлено, що виключає правову можливість для здійснення розрахунку шкоди за правилами Методики.

Також не можуть бути прийняті доводи щодо недоведеності факту самовільного захоплення землі, адже достовірними доказами, яким суд дав належну юридичну оцінку доведено, що земельна ділянка була засіяна відповідачем озимою пшеницею, а догляд за нею здійснювався відповідачем після закінчення дії договору та без згоди власниці земельної ділянки.

При цьому не має правового значення факт ухиляння позивачки від підписання акту прийому передачі землі, адже фактично земля була зайнята посівами, які здійснив відповідач, а вирощеного урожаю чи доходів від нього (орендної плати) не було передано позивачці після закінчення дії договору оренди.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона №3 - задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09.02. 2017 р. - змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона №3 Веселинівського району Миколаївської області на користь ОСОБА_3 3322 гран. 95 коп. в рахунок відшкодування збитків.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона №3 01 грн.22 коп. в рахунок відшкодування витрат на судовий збір.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Н.В. Самчишина

ОСОБА_2