Постанова

від 23.10.2019 по справі 472/96/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 472/96/16-ц

провадження № 61-12436св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В., та за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 року у складі судді Кучерявенка С. С. та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 (далі - ТОВ Веселинівська автоколона № 3 , Товариство) про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 8,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. 21 лютого 2005 року між нею та ТОВ Веселинівська автоколона № 3 було укладено договір оренди землі, за яким вона передала у платне користування відповідачу належну їй земельну ділянку строком на 10 років до 21 лютого 2015 року. Бажаючи обробляти свою земельну ділянку самостійно, 23 листопада 2014 року вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила після збору врожаю 2014 року не обробляти її ділянку, однак ніякої відповіді не отримала. Здійснивши у березні 2015 року разом з представником Приватного підприємства Коренковська (далі - ПП Коренковська ) вихід на місце для відновлення меж належної їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), вони встановили факт самовільного обробітку ділянки площею 7 га та її засіву озимою пшеницею, хоча ніяких нових договорів, які б надавали право користування землею відповідачу, вона не укладала. Укладений між нею та Товариством договір оренди землі припинений 22 лютого 2015 року і правових підстав для користування спірною земельною ділянкою після спливу цього строку у відповідача не було. Таке користування є самовільним зайняттям земельної ділянки. З весни 2015 року вона мала намір виростити на вказаній земельній ділянці соняшник та від збору врожаю отримати доходи. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 107 011,90 грн в рахунок відшкодування заподіяних збитків та понесені судові витрати.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь 38 790,70 грн в рахунок відшкодування заподіяних збитків та понесені судові витрати.

Заперечуючи проти позову, ТОВ Веселинівська автоколона № 3 посилалося на те, що після припинення договору оренди воно не займало спірної земельної ділянки та не обробляло її. Крім того, ще під час дії вказаного договору, а саме 14 листопада 2014 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 інший договір оренди, предметом якого була спірна земельна ділянка. Наданий позивачем розрахунок збитків є необґрунтованим.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Веселинівська автоколона № 3 на користь ОСОБА_1 38 790,70 грн в рахунок відшкодування заподіяних збитків внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 мала технічну можливість самостійно обробляти свою земельну ділянку і намагалася це робити, однак відповідач чинив їй перешкоди, відмовивши у поверненні земельної ділянки. Такими діями ТОВ Веселинівська автоколона № 3 позивачу завдані збитки. Розмір відшкодування визначений судом на підставі актів з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам, затверджених першим заступником голови Веселинівської райдержадміністрації. Оскільки відповідачем самовільно використовувалася не вся земельна ділянка ОСОБА_1 , а тільки її частина площею 7 га, то розмір завданих їй збитків розрахований пропорційно площі земельної ділянки, яка була зайнята.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Веселинівська автоколона № 3 задоволено частково. Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 року змінено. Стягнуто з ТОВ Веселинівська автоколона № 3 на користь ОСОБА_1 3 322,95 грн в рахунок відшкодування збитків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що фактичне продовження користування орендованою земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди та без дозволу орендодавця є самовільним зайняттям земельної ділянки, внаслідок чого особа, яка захопила земельну ділянку, повинна відшкодувати її власнику завдані збитки. Д о закінчення дії договору оренди від 21 лютого 2005 року ОСОБА_1 уклала 17 листопада 2014 року новий договір оренди належної їй земельної ділянки з іншим орендарем - ОСОБА_3 . За цим договором новий орендар зобов`язалася за передану їй в користування земельну ділянку виплачувати орендну плату в розмірі 4 177,18 грн. Під час розгляду справи допитана як свідок ОСОБА_3 пояснила, що саме вона як новий орендар обробила у 2015 році вільну частину земельної ділянки, за яку і сплатила позивачу орендну плату. Попередній орендар не розрахувався з ОСОБА_1 за зайняту ним земельну ділянку площею 7 га, яку засіяв озимою пшеницею. Таким чином, дійсні наміри позивача були спрямовані на укладення договору оренди з іншим орендарем з метою отримання більшої орендної плати. Отже, неотриманим доходом (упущеною вигодою) внаслідок самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки слід вважати дохід від несплаченої орендної плати більшого розміру, оскільки саме на такий дохід ОСОБА_1 мала обґрунтовані сподівання, укладаючи новий договір оренди. Позивач не довела свого наміру та технічної спроможності самостійно обробляти землю та отримати дохід за результатами власного господарювання. Встановлені обставини виключають можливість визначення розміру неотриманої вигоди з урахуванням положень абзацу 2 частини третьої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і за правилами Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 384 (далі - Порядок № 284). Оскільки розмір нової орендної плати складає 4 177,18 грн, то розмір збитків пропорційно площі самовільно захопленої земельної ділянки становить 3 322,95 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг.

У травні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 рокузалишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Однак апеляційний суд не з`ясував розміру доходів, які ТОВ Веселинівська автоколона № 3 одержало внаслідок користування самовільно зайнятою частиною земельної ділянки. Крім того, взявши за основу визначений в укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договорі оренди землі від 14 листопада 2014 року розмір орендної плати в сумі 4 177,18 грн, суд безпідставно не застосував значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь за 2014 рік, який становить 1,2. У випадку неукладення договору оренди (непродовження його дії на новий строк) настають правові наслідки, передбачені статтею 157 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Порядком № 284. Таким чином, місцевий суд обґрунтовано взяв до уваги акт комісії Веселинівської райдержадміністрації про визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27 квітня 2016 року, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків у розмірі 38 790,70 грн.

У травні 2017 року ТОВ Веселинівська автоколона № 3 також подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга ТОВ Веселинівська автоколона № 3 мотивована тим, що після початку розгляду місцевим судом справи по суті ОСОБА_1 . змінила позовні вимоги і надала нові докази, що свідчить про зміну предмета та підстав позову і фактично пред`явлення нових вимог. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на актах комісії Веселинівської районної державної адміністрації, які складенні з порушенням вимог законодавства, оскільки розмір збитків внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок повинен був визначатися територіальними органами Держсільгоспінспекції виключно на підставі матеріалів обстеження земельних ділянок. Змінюючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що неотриманим доходом (упущеною вигодою) внаслідок самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки слід вважати дохід від несплаченої орендної плати більшого розміру, оскільки саме на такий дохід ОСОБА_1 мала обґрунтовані сподівання, укладаючи новий договір оренди. Однак позивач таких вимог не заявляла, доказів на їх обґрунтування не надавала і місцевим судом зазначене питання не досліджувалося. З 22 лютого 2015 року (після закінчення строку дії договору оренди) ТОВ Веселинівська автоколона № 3 не вчиняло будь-яких дій щодо обробітку спірної земельної ділянки. Непідписання акта про передачу земельної ділянки позивачу не свідчить про її самовільне зайняття відповідачем, оскільки ОСОБА_1 ухилялася від такого підписання. 17 листопада 2014 року позивач передала в оренду спірну ділянку іншій особі - ОСОБА_3 , яка будь-яких вимог щодо порушення її прав користування об`єктом оренди або заподіяння їй збитків не заявляла і до участі у справі не залучалася.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Веселинівського районного суду Миколаївської області .

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу країни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 березня 2018 року справу № 472/96/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 01 вересня 2004 року серії МК № 097589 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 8,80 га, кадастровий номер 4821755000:05:000:0032, розташована в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області.

21 лютого 2005 року між ТОВ Веселинівська автоколона № 3 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 10 років до 21 лютого 2015 року.

Бажаючи обробляти земельну ділянку самостійно, 23 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ Веселинівська автоколона № 3 із заявою, в якій просила після збору врожаю 2014 року не обробляти її земельну ділянку.

Восени 2014 року Товариство засіяло частину спірної земельної ділянки площею 7 га озимою пшеницею.

Позивач зверталася до різних органів державної влади, місцевого самоврядування, міліції, прокуратури для фіксування зазначених обставин та встановлення розміру збитків, вважаючи, що мало місце самовільне захоплення належної їй земельної ділянки.

Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 показали, що належна ОСОБА_1 земельна ділянка частково була засіяна озимою пшеницею і ТОВ Веселинівська автоколона № 3 перешкоджало в користуванні вказаної ділянки та встановленні межових знаків.

Апеляційним судом також встановлено, що до закінчення дії договору оренди від 21 лютого 2005 року ОСОБА_1 уклала 17 листопада 2014 року новий договір оренди належної їй земельної ділянки з іншим орендарем - ОСОБА_3 , згідно з яким за передану в користування земельну ділянку новий орендар зобов`язалася сплачувати орендну плату в розмірі 4 177,18 грн.

Допитана як свідок ОСОБА_3 показала, що саме вона як новий орендар обробила у 2015 році вільну частину спірної земельної ділянки, за яку і сплатила позивачу орендну плату.

ТОВ Веселинівська автоколона № 3 як попередній орендар не розрахувалося з ОСОБА_1 за засіяну озимою пшеницею земельну ділянку.

Відповідно до частин другої, третьої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (стаття 1166 ЦК України).

Пунктом д частини першої статті 156 ЗК Українипередбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Частиною першою статті 36 Закону України Про оренду землі передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель ).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з часу припинення дії договору оренди, тобто з 22 лютого 2015 рокуїї земельна ділянка використовувалася відповідачем без будь-якої правової підстави, що позбавило її як власника можливості отримати дохід від самостійного використання цієї земельної ділянки.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження розміру заподіяних збитків позивач надала, зокрема акти комісії з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27 квітня 2016 року, затверджені першим заступником голови Веселинівської райдержадміністрації, згідно з якими створена на підставі розпорядження Веселинівської райдержадміністрації від 24 березня 2016 року № 85 Про комісію з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачів комісія, керуючись Порядком № 284, Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 (далі - Методика), провела визначення розміру шкоди, завданої власникам землі внаслідок порушення ТОВ Веселинівська автоколона № 3 вимог земельного законодавства, що полягало у несвоєчасному поверненні ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки загальною площею 8,80 га в адміністративних межах Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, строк оренди якої закінчився 21 лютого 2015 року. На підставі розрахунків комісія визначила розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , в сумі 48 765,45 грн.

Крім того, позивач самостійно розрахувала вартість збитків і вважала що вони їй завдані в розмірі 107 011,90 грн.

За змістом статей 1-3 Порядку № 284 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Відшкодуванню підлягають збитки власників землі (неодержані доходи) лише в разі, якщо вони обґрунтовані.

Пунктом 4 Методики передбачено, що розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається:

для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою:

Шс = Пс x Нп x Кф x Кі (1),

де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів;

Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Під час розгляду справи місцевим судом було встановлено, що акти комісії з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27 квітня 2016 року складені з посиланням на зазначену вище постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції поклав в основу свого рішення зазначені вище акти.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Отже, належним чином дослідити подані стороною докази, в даному випадку - акти комісії з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27 квітня 2016 року, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Заперечуючи проти позову, ТОВ Веселинівська автоколона № 3 послалося на те, що акти комісії складені з порушенням вимог закону.

Місцевий суд не звернув уваги на доводи відповідача про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783, на підставі якої складені акти комісії з визначення шкоди власникам землі, втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2011 року № 56.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що неотриманим доходом (упущеною вигодою) внаслідок самовільного зайняття відповідачем частини земельної ділянки слід вважати дохід від несплаченої орендної плати більшого розміру, оскільки саме на такий дохід ОСОБА_1 мала обґрунтовані сподівання, укладаючи новий договір оренди.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 не посилалася на вказані обставини як на підставу своїх вимог.

Також апеляційним судом не спростовано і не дано правової оцінки доводам відповідача про те, що:

- розмір завданої позивачу шкоди був визначений неуповноваженим на це органом і що після закінчення строку дії договору оренди з 22 лютого 2015 року ТОВ Веселинівська автоколона № 3 ніяких дій щодо обробітку спірної земельної ділянки та збирання врожаю не вчиняло, а позивач не надала суду доказів протилежного, тобто не довела факту самовільного використання Товариством її земельної ділянки;

- наявність укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору оренди від 17 листопада 2014 року свідчить про відсутність між сторонами у цій справі будь-якого спору, оскільки право на звернення до суду з позовом про відшкодування збитків мав лише новий орендар як законний користувач належної позивачу земельної ділянки;

- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство засіяло озимою пшеницею саме 7 га її земельної ділянки.

Крім того, встановивши факт укладення 14 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нового договору оренди землі, суд не дав оцінки доводам позивача про те, що нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь підлягає щорічній індексації, від значення коефіцієнту якої залежить розмір орендної плати на наступний рік.

Таким чином, при розгляді справи суд апеляційної інстанції не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Тобто в порушення вимог статей 213, 214, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не спростував та не дав правової оцінки вищенаведеним доводам сторін, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані докази, в оскаржуваному судовому рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

Всупереч усталеній практиці ЄСПЛ, вимогам статей 212, 303, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не визначився з правовими підставами заявленого позову, не встановив дійсні обставини справи, не дослідив належним чином і не дав правової оцінки зібраним доказам та аргументам сторін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов