Постанова

від 13.12.2019 по справі 472/96/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.12.19

22-ц/812/1988/19

Справа № 472/96/16-ц Суддя першої інстанції Кучерявенко С.С.

Провадження № 22-ц/812/1988/19 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Категорія - 34

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 грудня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Прокопчук Л.М., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: представника відповідача - Гусака О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 (далі - ТОВ Веселинівська автоколона № 3 , Підприємство) на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 року, ухвалене під головуванням судді Кучерявенка С.С., в залі судового засідання в смт. Веселинове, о 10 год. 45 хв., за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Веселинівська автоколона № 3 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

03 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ Веселинівська автоколона № 3 про відшкодування збитків, заподіяних в внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Доводи позовної заяви обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 8,80 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області. 21 лютого 2005 року між нею та ТОВ Веселинівська автоколона № 3 був укладений договір оренди землі, за яким вона передала у платне користування відповідачу належну їй земельну ділянку строком на 10 років до 21 лютого 2015 року. Бажаючи обробляти свою земельну ділянку самостійно, 23 листопада 2014 року вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила після збору врожаю не обробляти її ділянку, однак ніякої відповіді не отримала. Здійснивши у березні 2015 року разом з представником Приватного підприємства Коренковська (далі - ПП Коренковська ) вихід на місце для відновлення меж належної їй земельної ділянки в натурі (на місцевості), вони встановили факт самовільного обробітку ділянки площею 7 га та її засіву озимою пшеницею, хоча ніяких нових договорів вона не укладала. Укладений між нею та ТОВ Веселинівська автоколона № 3 договір оренди землі припинений 22 лютого 2015 року і правових підстав для користування спірною земельною ділянкою після спливу цього строку у відповідача не було. Таке користування є самовільним зайняттям земельної ділянки. З весни 2015 року вона мала намір виростити на вказаній земельній ділянці соняшник та від збору врожаю отримати доходи.

Внаслідок неповернення землі та її самозахоплення шляхом обробітку та посіву озимої пшениці, їй завдано збитків у вигляді не отриманої вигоди, розмір яких згідно розрахунку складає 107 011 грн. 90 коп.

Посилаючись на ці обставини позивач просила про відшкодування збитків розмір яких, після неодноразового уточнення, на її думку складає 38 790 грн. 70 коп. та судові витрати.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Веселинівська автоколона № 3 на користь ОСОБА_1 38 790 грн. 70 коп. в рахунок відшкодування заподіяних збитків, внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, а також 640 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що ОСОБА_1 мала технічну можливість самостійно обробляти свою земельну ділянку і намагалася це робити, однак відповідач чинив їй перешкоди, відмовивши у поверненні земельної ділянки. Такими діями ТОВ Веселинівська автоколона № 3 позивачу завдані збитки. Розмір відшкодування визначений судом на підставі акту з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам, затвердженому першим заступником голови Веселинівської райдержадміністрації. Оскільки відповідачем самовільно використовувалася не вся земельна ділянка ОСОБА_1 , а тільки її частина площею 7 га, то розмір завданих їй збитків розрахований пропорційно площі земельної ділянки, яка була зайнята.

В апеляційній скарзі відповідач, не погоджуючись з висновками суду стосовно наявності підстав для відшкодування збитків, ставив питання про скасування рішення і просив ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та необґрунтованість висновків суду.

Скаржник зазначав, що задовольняючи змінені вимоги позивача, районний суд посилався на акт комісії Веселинівської райдержадміністрації від 27 квітня 2016 року, який в свою чергу був складений на підставі двох регулюючих різні правовідносини нормативних актів: постави Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грантового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу .

Отже місцевий суд дійшов безпідставного висновку про правомірність розрахунку збитків на підставі одночасно обох визначених нормативних актів: сама комісія Веселинвської райдержадміністрації була створена згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, однак розрахунок збитків виконала відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963.

Між тим, розмір збитків внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок визначається згідно чинного законодавства не комісією райдержадміністрації, не власниками земельних ділянок, не будь-якими іншими особами, а органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, в тому числі, з метою визначення розміру площі, яка є самовільно зайнятою.

Висновок суду про те, що відповідач самовільно засіяв земельну ділянку та відмовився повернути її, також суперечить обставинам справи, встановленим у судовому засіданні. Так, посів озимих восени 2014 року було здійснено відповідачем не самовільно, як вважав суд, а під час дії договору оренди. В подальшому відповідач намагався домовитися з позивачем на різних умовах з тим, щоб повернути витрати, понесені ним на посів озимих. Оскільки позивач не погоджувався на жодні компроміси, відповідач після закінчення договору оренди землі ніяких дій щодо обробітку земельної ділянки позивача не вчиняв.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на їх безпідставність та законність рішення місцевого суду, просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на укладення нею договору оренди землі від 14 листопада 2014 року з ОСОБА_2 , то дійсно такий договір було укладено з метою недопущення після 25 лютого 2015 року користування цією земельною ділянкою відповідачем, який не бажав повернути її у добровільному порядку, але земельна ділянка не була нею передана ОСОБА_2 , тому що була зайнята посівами озимої пшениці відповідача, про що свідчить Акт приймання-передачі земельної ділянки, на якому відсутня дата її передачі, а тому фактично цю ділянку передано лише в серпні 2015 року, після того, як відповідачем ТОВ Веселинівська автоколона № 3 було зібрано з неї врожай.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 10 квітня 2017 року апеляційну скаргу було задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 3 322 грн. 95 коп. в рахунок відшкодування збитків.

Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року зазначене рішення апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 213 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає.

Як встановлено судом, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 01 вересня 2004 року серії МК № 097589 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 8,80 га, кадастровий номер 4821755000:05:000:0032, розташована в межах території Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області.

21 лютого 2005 року між ТОВ Веселинівська автоколона № 3 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки строком на 10 років, а саме до 21 лютого 2015 року.

Пунктом 21 цього договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

23 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ Веселинівська автоколона № 3 із заявою, в якій просила після збору врожаю 2014 року не обробляти її земельну ділянку, оскільки вона не має наміру продовжувати договорі оренди.

Восени 2014 року Підприємство проводило планові сільськогосподарські роботи та засіяло озимими культурами частину спірної земельної ділянки. У зв`язку з чим, позивач зверталася до різних органів державної влади, місцевого самоврядування, міліції, прокуратури для фіксування зазначених обставин та встановлення розміру збитків, вважаючи, що мало місце самовільне захоплення належної їй земельної ділянки.

Ці обставини були підтверджені в суді першої інстанції показаннями свідків.

До закінчення дії договору оренди від 21 лютого 2005 року ОСОБА_1 уклала 17 листопада 2014 року новий договір оренди належної їй земельної ділянки з іншим орендарем - ОСОБА_2 , згідно з яким за передану в користування земельну ділянку новий орендар зобов`язалася сплачувати орендну плату в розмірі 4 177,18 грн.

З показань ОСОБА_2 встановлено, що саме вона як новий орендар обробила у 2015 році вільну частину спірної земельної ділянки, за яку і сплатила позивачу орендну плату.

Статтею 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19 червня 2003 року в редакції Закону від 28 грудня 2015 року визначено поняття самовільне зайняття земельної ділянки як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України).

Частиною 1 ст. 36 Закону України Про оренду землі передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з часу припинення дії договору оренди, тобто з 22 лютого 2015 року її земельна ділянка використовувалася відповідачем без будь-якої правової підстави, що позбавило її як власника можливості отримати дохід від самостійного використання цієї земельної ділянки.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач чинив позивачу перешкоди, відмовивши у поверненні земельної ділянки, а тому такими діями ТОВ Веселинівська автоколона № 3 позивачу завдані збитки.

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Позивач, стверджувала, що на час закінчення договору оренди земельна ділянка не була їй повернута, оскільки була засіяна та перебувала у фактичному користуванні відповідача за відсутності вчиненого правочину, що свідчить про самовільне користування земельною ділянкою.

Між тим, позивач не надала будь-яких доказів на підтвердження цих фактів.

Так, обставини щодо засіву спірної земельної ділянки восени 2014 року підтвердив представник відповідача, проте заперечував використання спірної земельної ділянки після спливу строку договору оренди та наполягав на тому, що будь-яких перешкод позивачу в проведенні польових робіт на спірній земельній ділянці після спливу строку оренди, тобто після 21 лютого 2015 року, не створював. На цій земельній ділянці будь-яких сільськогосподарських робіт товариством не проводилося та врожай з цієї земельної ділянки не збирався.

Більш того, як підтверджено матеріалами справи 14 листопада 2014 року ОСОБА_1 уклала договір оренди з ОСОБА_2 строком на десять років. За умовами договору цей договір набирає чинності після його підписання та його державної реєстрації. До цього договору додано акт приймання передачі земельної ділянки та акт прийому межових знаків на зберігання від 14 листопада 2014 року. За заявою позивача 17 листопада 2014 року державний реєстратором проведено державну реєстрацію іншого речового права оренди зазначеної земельної ділянки. При допиті як свідка ОСОБА_2 підтвердила ці обставини та стверджувала, що вона з весни 2015 року обробляла частину земельної ділянки позивачки відповідно до вказаного договору.

Отже, виходячи із доведених обставин та наданих доказів, колегія суддів вважає, що тільки встановлений факт засіву відповідачем восени 2014 року спірної земельної ділянки без будь-яких подальших дій щодо користування спірною земельною ділянкою після спливу строку договору оренди, на думку колегії суддів, не може свідчити, про перешкоди в користуванні позивачу її земельною ділянкою після закінчення строку оренди.

Щодо обґрунтованості визначення судом першої інстанції розміру майнової шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом д ч. 1 ст. 156 ЗК України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 ( з подальшими змінами та доповненнями) встановлена Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - Методика).

Ця Методика спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - розмір шкоди). Розмір шкоди визначається окремо по кожному із зазначених правопорушень.

Відповідно до п. 4 Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається:

для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс x Нп x Кф x Кі (1),

де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів;

Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року N 783 .

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року N 1619.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

На підтвердження розміру заподіяних збитків позивач надала, зокрема акт комісії з визначення шкоди власникам землі та землекористувачам від 27 квітня 2016 року, затверджений першим заступником голови Веселинівської райдержадміністрації (далі - Акт), згідно з якими створена на підставі розпорядження Веселинівської райдержадміністрації від 24 березня 2016 року № 85 Про комісію з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачів комісія, керуючись Порядком № 284, Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, провела визначення розміру шкоди, завданої власникам землі внаслідок порушення ТОВ Веселинівська автоколона № 3 вимог земельного законодавства, що полягало у несвоєчасному поверненні ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки загальною площею 8,80 га в адміністративних межах Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, строк оренди якої закінчився 21 лютого 2015 року. На підставі розрахунків комісія визначила розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_3 в сумі 48 765,45 грн.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 10 квітня 1993 року № 284 (з подальшими змінами та доповненнями) (далі- Порядок № 284), зокрема, ст.ст. 1-3 визначають, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки. Відшкодуванню підлягають збитки власників землі (неодержані доходи) лише в разі, якщо вони обґрунтовані.

Отже ж як встановлено, Порядок № 284 та Методика застосовуються до різних випадків та підстав визначення використання земельної ділянки та розрахунку відшкодування завданих при цьому збитків.

Так, Методика застосовуються при визначення розміру шкоди, заподіяної

внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу та розрахунок розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, проводиться територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року N 1619.

Порядок № 284 визначає відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. При цьому розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Як стверджувала позивач відповідач використовував частину земельної ділянки позивача, що була передана в оренду за межами встановленого договором оренди строку з 22 лютого 2015 року, засіявши озимою культурою восени 2014 року, а відтак, на думку позивача, в діях відповідача мало місце самовільне користування земельною ділянкою, тобто без відповідної правової підстави.

За такого для визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню позивачу, повинен був проводиться розрахунок територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року N 1619.

Крім того, для визначення розміру шкоди територіальними органами Держсільгоспінспекції відповідно до Методики застосовується відповідна формула, до складової якої входять показники, зокрема, площа самовільно зайнятої земельної ділянки та коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель.

Як встановлено загальна площа земельної ділянки позивача складає 8.80 га, з яких частина була використана поза строком оренди відповідачем, а частина була використана ОСОБА_2 .

Проте при обрахуванні збитків відповідно до Акту від 27 квітня 2016 року була зазначена площа самовільно зайнятої земельної ділянки розмірами 8.80 га. Між тим суд першої інстанції послався в рішенні на те, що відповідачем використовувалася не вся площа земельної ділянки, а тільки 7 га, у зв`язку з чим, суд застосувавши формулу, передбачену Методикою зменшив розмір збитків.

Між тим, колегія суддів вважає, що позивачем не надано будь-яких переконливих доказів щодо розміру частини самовільно використаної відповідачем земельної ділянки, оскільки таким доказом можуть бути письмові докази щодо обстеження земельної ділянки відповідним уповноваженим органом, де буде зафіксовані розміри самовільно використаної земельної ділянки, її розташування на місцевості відповідно до правовстановлюючого акту про право власності позивача на спірну земельну ділянку.

Щодо іншого показника формули - коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, то він визначався відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року N 783 , яка на час складання Акту 27 квітня 2016 року, втратила свою чинність втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2011 року № 56, проте суд першої інстанції залишив це поза увагою та безпідставно зробив висновок, що позивач довела достовірними та допустимими доказами розмір спричиненої шкоди.

Таким чином, перевіривши подані сторонами докази, та оцінивши їх в сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведені позовні вимоги, а надані докази, зокрема, Акт від 27 квітня 2016 року, складений з порушенням вимог наведених правових норм, а тому не може бути доказом на підтвердження розміру завданої позивачу майнової шкоди.

З урахуванням викладеного, відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційну скаргу ТОВ Веселинівська автоколона № 3 слід задовольнити, судове рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За матеріалами справи ТОВ Веселинівська автоколона № 3 понесло витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги - 1 177.13 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 376 , 382 ЦПК України , апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 задовольнити.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 про стягнення на її користь 38 790 грн. 70 коп. в рахунок відшкодування заподіяних збитків відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , проживаючої за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Веселинівська автоколона № 3 , місцезнаходження якого вул. Радянська, буд. 22, смт. Веселинове, Веселинівський район, Миколаївська обл., 57001, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 22443181, сплачений судовий збір у розмірі 1 177 (одна тисяча сто сімдесят сім) грн. 13 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді Л.М. Прокопчук

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 13 грудня 2019 року.