Рішення

від 10.04.2017 по справі 922/2128/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р.Справа № 922/2128/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області, м. Харків 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство освіти і науки України, м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Красноград 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Красноградський професійний ліцей, м. Красноград про визнання недійсним договору та повернення майна за участю :

прокурор - Полякова С.О., посвідчення № 013758 від 06.12.2012 року;

представник позивача - Веронятніков С.В., за довіреністю № 04 від 04.01.2017 року;

відповідач - ОСОБА_3 (особисто), на підставі паспорту;

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (Міністерство освіти і науки України) - не з`явився;

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (Красноградський професійний ліцей) - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах РВ ФДМУ по Харківській області до Підприємця про визнання недійсним договору оренди від 23.12.2004 № 1370-Н, який укладений РВ ФДМУ по Харківській області та Підприємцем; припинення зобов'язань за договором оренди від 23.12.2004 № 1370-Н на майбутнє; зобов'язання Підприємця звільнити нежитлові приміщення площею 22,1 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та повернути їх РВ ФДМУ по Харківській області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.08.2016 зі справи № 922/2128/16 (суддя Сальнікова Г.І.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 (судді Здоровко Л.М. - головуючий, Плахов О.В., Шутенко І.А.) у задоволенні позову відмовлено, у зв'язку з відсутністю підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.01.2017 року рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 зі справи № 922/2128/16 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

25.01.2017 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи, справу № 922/2128/16 було призначено для розгляду судді Добрелі Н.С.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.01.2017 року справу № 922/2128/16 призначено до розгляду у судовому засіданні на 13.02.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.02.2017 року відповідач надав заяву про долучення до матеріалів справи документів (вх. № 3892, факс). Також у своїй заяві відповідач просить суд відкласти розгляд справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 09.02.2017 року представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (Красноградський професійний ліцей Харківської обласної державної адміністрації) надав заяву, в якій просить суд розглядати справу без участі представника Красноградського професійного ліцею Харківської обласної державної адміністрації.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.02.2017 року розгляд справи було відкладено 06.03.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 06.03.2017 року прокурор надав письмові пояснення (вх. № 7623).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.03.2017 року розгляд справи було відкладено на 20.03.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 09.03.2017 року представник позивача надав письмові пояснення по справі (вх. № 8101).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.03.2017 року прокурор надав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів за межі встановлені ст. 69 ГПК України (вх. № 9319/17).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.03.2017 року прокурор надав документи для долучення до матеріалів справи ( вх. №9324/17).

Через канцелярію господарського суду Харківської області 20.03.2017 року відповідач надав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 9313/17).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.03.2017 року розгляд справи було відкладено на 10.04.2017 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 10.04.2017 року відповідач надав супровідним листом (вх. № 11971) документи для долучення до матеріалів справи.

Прокурор в судовому засіданні 10.04.20178 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні 10.04.2017 року позовні вимоги прокурора підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні 10.04.2017 року проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (Красноградський професійний ліцей) в судове засідання 10.04.2017 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (Міністерство освіти і науки України) в судове засідання 10.04.2017 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Красноградський професійний ліцей звернувся з довідкою від 01.07.2004 р. № 171, в якій було запропоновано регіональному відділенню передати в оренду державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення, які розташовані на першому поверсі гуртожитку, загальною площею 22,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1, які на дату надання довідки - вільне.

Міністерство освіти і науки України листом від 04.11.2003 р. № 1/11-4644 до відому РВ ФДМУ по Харківській області було доведено, що не заперечує проти продовження оренди зазначених вище приміщень.

Судом встановлено, що за таких обставин передача в оренду зазначеного майна здійснювалась за згоди органу управління та балансоутримувача.

23.12.2004 р. РВ ФДМУ по Харківській області ФДМУ (орендодавець) було укладено з ФОП ОСОБА_3 (орендар) договір оренди № 1370-Н, відповідно до якого орендодавцем було передано орендарю в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - приміщення, частини будівель, споруд та інше індивідуальне визначене майно нежитлові приміщення, які розташовані на першому поверсі гуртожитку, загальною площею 22,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Красноградського професійного ліцею.

Мета оренди була визначена пунктом 1.1. договору оренди від 23.12.2004 р. № 1370-Н: розміщення суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування (розміщення перукарні) (з урахуванням додаткової угоди від 16.07.2010 р. № 5).

Пунктом 10.1 договору встановлено, що його укладено строком на 11 (одинадцять) місяців, що діє з 23.12.2004 р. до 22.11.2005 р.

Відповідно до умов додаткових угод №№ 2, З, 4. 6, 8, 9, 10, 11, 13 строк дії договору продовжено до 19.06.2016 р.

На підставі акту-приймання передачі від 23.12.2004, який є додатком до договору оренди №1370-Н від 23.12.2004 вищезазначене майно передано в орендодавця орендарю.

Судом встановлено, що державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Разом з тим, прокуратура вважає, що вказані договір оренди №1370-Н від 23.12.2004 підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений з порушенням вимог Законів України "Про освіту" та "Про оренду державного та комунального майна", так як сторонами в цьому договорі, всупереч вищевказаним положенням Закону, змінено цільове призначення частин приміщення навчального закладу, які є об'єктом оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2016р. керівник Первомайської місцевої прокуратури звернувся до начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області з листом №04-23-1319-16, в якому повідомив про свій намір звернутися до суду з позовом про визнання недійсним оспорюваного договору оренди та повернення майна у зв'язку з виявленням прокуратурою порушень вимог Закону України "Про освіту" під час укладання договору оренди №1370-Н від 23.12.2004р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ФОП ОСОБА_3 (т.1 а.с.42).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання прокурором позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб`єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності жодним чином не пов`язаної з навчальним процесом.

Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 23.12.2004 року № 1370-Н недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Проте суд, розглянувши наявні матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ФОП ОСОБА_3 було укладено 23.12.2004 року.

Відповідно до п. 10.1 договору, його укладено строком на 1 (один) рік, що діє з 23 грудня 2004 року до 23 листопада 2005 року.

Згідно Додаткових угод сторонами було пролонговано дію договору оренди № 1370-Н від 23.12.2004 року до 19.06.2016 року.

Як зазначає у своїх пояснення Міністерство освіти і науки України спірний договір оренди припинив свою дію 23.11.2005 року та Красноградський професійний ліцей не звертався до МОН із клопотанням про погодження укладення додаткових угод, на підставі яких неодноразово були внесені зміни до оспорюваного договору оренди державного майна.

Проте вищезазначені твердження спростовуються матеріалами справи, а саме листами Міністерства освіти і науки України від 12.12.2007 року № 1/11-8943, від 18.12.2008 року № 1/11-6395, від 15.09.2009 року № 1/11-7665, якими МОН надавало дозвіл на продовження спірного договору оренди (а.с. 171-173).

Як вбачається з п. 1.1 договору, майно передається в оренду з метою розміщення перукарні.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 01.07.2004р. №171 (т.1 а.с.54) адміністрацією Красноградського професійного ліцею було повідомлено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, що приміщення гуртожитку площею - 22,1 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке орендує ОСОБА_3 (на підставі дозволу Міністерства освіти і науки від 04.11.2003р. №1/11-4644 (т.1 а.с.53) вільне від учбового процесу, має окремий вхід. Також, у листі було зазначено, що у зв'язку з повною відсутністю фінансування з державного бюджету на придбання матеріалів для проведення поточних ремонтів, дирекція вважає доцільним здачу в оренду приміщень з метою збільшення позабюджетних коштів на дані цілі.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що передача нежитлових приміщень за оспорюваним договором здійснювалась за наявності згоди органів управління та балансоутримувача.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Міністерства освіти і науки України № 3787 від 02.10.2003 року, відповідно до якого останнє не заперечує проти продовження оренди частини приміщення гуртожитку ПТУ № 28 площею 22,1 кв.м. Також у вказаному листа зазначено, що передача приміщень в оренду здійснюється відповідно до Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Отже, в даному випадку, при передачі спірних приміщень в оренду відповідачу, ДНЗ Красноградський професійний ліцей було узгоджено з Міністерством освіти і науки України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити про те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, як особа яка укладає договір досліджує увесь перелік документів наданий орендарем, а також цільове використання оренди.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Суд, дослідивши умови спірного договору дійшов висновку, що під час укладення договору оренди майна № 1370-Н від 23.12.2004 року сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.

23.12.2004 року у встановленому договором порядку майно, яке є предметом договору, було передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання-передачі.

Зважаючи на те, що предметом договору оренди № 1370-Н від 23.12.2004р. є нежитлові приміщення будівлі гуртожитку Красноградського професійного ліцею, які є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна"

Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтею 5 статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об`єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об`єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

При цьому, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

З аналізу вищенаведеної норми вбачається, що законом надано право на передачу в оренду окреме індивідуально визначене майно з дозволу уповноваженого управляти цим майном, якщо його оренда не порушить цілісності майнового комплексу. Як вбачається спірне майно не задіяне у процесі основного виробництва та Міністерством освіти і науки України, як органу якому державою надано право на управління спірним майном, досліджено з якою метою передаються приміщення та надано дозвіл на укладення спірного договору оренди.

Також в матеріалах справи наявний лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.09.2011 року № 1/11-8448 (а.с. 90), в якому зазначено, що майно (нежитлові приміщення першого поверху гуртожитку ліцею за адресою: АДРЕСА_1 площею 22,1 кв.м.) не підпадає під критерії заборони до приватизації, визначені у ч. 2 ст. 5 ЗУ Про приватизацію державного майна , проте дозволу на його приватизацію та передачу в суборенду (розпорядження КМУ від 08.07.09 № 787-р) міністерство не дає.

У своїй постанові від 17.01.2017 року Вищий господарський суд України зазначив, що при новому розгляді справи суду необхідно встановити обставини щодо можливості передачі спірних приміщень в оренду з урахуванням ст. 63 Закону України Про освіту та надати оцінку доводам прокурора щодо використання приміщень гуртожитку для розміщення перукарні.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України в постанові від 17.01.2017 року по справі №922/2128/16 суд, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Статуту Красноградського професійного ліцею (надалі - Статут), Красноградський професійний ліцей є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти. Професійний ліцей здійснює підготовку кваліфікованих робітників, як правило, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на основі базової чи повної загальної середньої освіти, а також професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення (пункт 1.1 Статуту).

Статтею 3 Закону України "Про професійно-технічну освіту" також визначено, що професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.

Суд зазначає, що в розумінні діючих правових норм до об'єктів освіти, зокрема, відносяться професійно-технічні заклади.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення оспорюваного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 4 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за N 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Суд зазначає, що предметом оспорюваного договору оренди є окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення, які розташовані на першому поверсі гуртожитку, загальною площею 22,1 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі Красноградського професійного ліцею.

Гуртожиток призначений для задоволення соціально - побутових потреб студентів, відповідач відповідно до умов договору користується орендованим майном для розміщення перукарні, яка також забезпечує соціально - побутові потреби студентів.

Як вбачається з матеріалів справи, на час передачі в оренду спірних нежитлових приміщень, які розташовані на першому поверсі гуртожитку, вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались (лист Красноградського професійного ліцею т.1 а.с.54).

Суд зазначає, що відповідно до статті 127 Житлового кодексу України, цільовим призначенням гуртожитку є забезпечення проживання робітників, службовців, учнів, студентів, тощо.

Як вбачається з наданих Красноградським професійним ліцеєм до матеріалів справи копій Наказів Красноградського професійного ліцею "Про надання та звільнення місць в гуртожитку" від 01.09.2015р. №239 (т.1 а.с.153-154), від 01.09.2016р. №224 (т.1 а.с.155-156) зазначений заклад забезпечує всіх бажаючих іногородніх (в т.ч. іноземних) студентів помешканням.

Отже, навчальний заклад не має необхідності у використанні приміщення, наданого в оренду у навчальній та виховній діяльності, оскільки, як вбачається із динаміки кількості студентів, які навчаються в навчальному закладі, відсутня необхідність у додатковій площі для зазначених цілей.

Окрім того, суд зауважує, що відповідно до положень до статті 25 Закону України "Про професійно-технічну освіту" професійно-технічна освіта може включати природничо-математичну, гуманітарну, фізичну, загальнотехнічну, професійно-теоретичну і професійно-практичну підготовку. Природничо-математична, гуманітарна, загальнотехнічна, професійно-теоретична підготовка здійснюється в спеціалізованих навчальних кабінетах, аудиторіях, лабораторіях і провадиться у таких формах: різні типи уроків, лекція, теоретичний семінар, практичний семінар, лабораторно-практичне заняття тощо; індивідуальне заняття учнів, слухачів; виконання учнями, слухачами індивідуальних завдань (реферат, розрахункова робота, курсовий проект, випускна та проміжна етапна кваліфікаційна робота, дипломний проект); навчальна екскурсія; інші форми організації теоретичного навчання. Фізична підготовка проводиться у спеціальних приміщеннях, спортивних залах, на спортивних майданчиках, стадіонах у формі уроку фізичного виховання та в позаурочний час у спортивних секціях. Професійно-практична підготовка проводиться у навчальних майстернях, на полігонах, на тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у таких формах: урок виробничого навчання в навчальному закладі; урок виробничого навчання на виробництві чи в сфері послуг; виробнича практика на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг; переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи в сфері послуг; інші форми професійної практичної підготовки. Професійно-практична підготовка учнів, слухачів здійснюється у тісному поєднанні з виготовленням корисної продукції, наданням послуг, що оплачуються згідно з законодавством.

Пунктом 3.5 Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 30.05.2006р. №419 (надалі-Положення) встановлено, що професійно-практична підготовка складається з виробничого навчання, виробничої, переддипломної (передвипускної) практики і проводиться у навчально-виробничих майстернях, на полігонах, тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг.

Відповідно до пункту 3.6. Положення, виробниче навчання включає: навчання учнів, слухачів у навчально-виробничих майстернях, дільницях і полігонах, де вони послідовно набувають первинні професійні уміння і навички виконання робіт; навчання учнів, слухачів безпосередньо на підприємствах, будівельних об'єктах, полях, фермах, де вони в складі навчальних груп та учнівських бригад під керівництвом майстрів виробничого навчання послідовно закріплюють одержані первинні професійні уміння та навички, навчаються використовувати сучасну техніку, механізми та інструменти, набувають потрібних практичних навичок самостійно та якісно виконувати роботи, передбачені робочими навчальними планами.

З наведених норм законодавства вбачається, що як навчальний так і навчально-виробничий процес ніяким чином не пов'язується з використанням гуртожитку.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, фотографій (т.1 а.с.86-87) та копії технічного паспорту (т.1 а.с. 157-167) нежитлове приміщення загальною площею 22,1 кв.м., передане в оренду за оспорюваним договором, розташовано на першому поверсі гуртожитку, знаходиться в відокремленій від учбового корпусу будівлі, яка на момент укладення договору оренди не використовувалась з метою забезпечення навчального процесу, технологічно не пов'язана з навчальним процесом ліцею, що є самостійною обставиною для відсутності підстав для застосування обмежень встановлених частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту".

Частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" унормовано, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Крім того, відповідно до підпунктів "г", "е" пункту 7.4 Статуту Красноградського професійного ліцею, додатковими джерелами фінансування ліцею є доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання в установленому законодавством порядку; кошти, що отримані професійним ліцеєм за надання платних послуг, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010р. № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись навчальними закладами, іншими установами і закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної власності" та пов'язані з його основною статутною діяльністю.

Відповідно до пункту 4 розділу 9 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997р. №38 (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) (надалі - Постанова) до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься здавання в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.

У відповідності до змісту пункту 4 розділу 9 вказаної Постанови була надана можливість державним навчальним закладам здавання в оренду будівель, споруд, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю, яке не погіршує соціально-побутові умови працівників закладів і установ освіти, студентської та учнівської молоді.

У відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України 17 серпня 2000р. №507, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин,

Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, до переліку платних послуг, які могли надаватися державними навчальними закладами, (який регулювався постановою КМУ від 20.01.1997р. №38 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами" в редакції від 17.11.2004р.) входила можливість здавання в оренду нерухомого майна, зокрема приміщення гуртожитків.

Таким чином, законодавством передбачена можливість отримання навчальними закладами доходів від передання в оренду тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Крім того жодна норма чинного законодавства не містить заборони щодо можливості передачі в оренду приміщень для здійснення підприємницької діяльності, оскільки саме ведення такої діяльності дає можливість орендарю сплачувати орендну плату.

Щодо посилань прокурора на лист Красноградського професійного ліцею від 25.10.2016р. №01-18/562 (т.1 а.с.199) відповідно до якого, у нежитловому приміщенні, яке передано в оренду ФОП ОСОБА_3 за оспорюваним договором під перукарню, може бути розміщено медичний пункт, суд зазначає, що зазначені обставини не є підставою для визнання договору недійсним.

Крім того прокурором не доведено, що медичний пункт буде використовуватись з метою забезпечення навчального процесу, технологічно пов'язаного з навчальним процесом ліцею.

Разом з цим, суд зазначає, що балансоутримувач - Красноградський професійний ліцей, у подальшому не позбавлений права звернутись у встановленому законом порядку до орендодавця з пропозицією щодо припинення договору оренди та використання даного приміщення для потреб медпункту.

Також суд зауважує, що у відповідності до ч. 1 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать, у тому числі, видатки на професійно-технічну освіту (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах державного замовлення у професійно-технічних навчальних закладах соціальної реабілітації та адаптації державної власності).

ДНЗ Красноградський професійний ліцей не є професійно-технічним навчальним закладом соціальної реабілітації та адаптації.

Згідно п. 2 ст. 103 Бюджетного кодексу України, яка встановлює порядок надання освітніх субвенцій, не передбачено надання міжбюджетного трансферту на професійну-технічну освіту.

Як випливає з вищезазначеного, згідно бюджету України на 2016 рік видатки на професійно - технічну освіту децентралізуються і мають здійснюватися з бюджетів міст обласного значення - обласних центрів.

Згідно пункту 3.3 договору, орендна плата перераховується орендарем щомісячно безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовим органом - у розмірі 50%, на рахунок визначений балансоутримувачем - у розмірі 50%.

Отже, отримання від відповідача орендної плати за оспорюваним договором оренди дозволяє спрямовувати відповідні кошти на соціально-побутові та освітні потреби ліцею.

Зазначене спростовує доводи прокурора, що позов подано для необхідності захисту економічних інтересів держави, а отже визнання недійсним оспорюваного договору у судовому порядку за позовом прокурора створить ситуацію за якої позивач та третя особа будуть фактично позбавлені можливості отримувати орендні платежі від передачі майна в оренду, за недостатності державного фінансування.

Окрім того, матеріали справи також не містять доказів невиконання або неналежного виконання орендарем умов оспорюваного договору, погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, також, матеріали справи містять докази погодження Міністерством освіти і науки молоді та спорту України (т.1 а.с.90), як органом, уповноваженим управляти майном, що є предметом оренди, в порядку, визначеному статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" укладання та пролонгації оспорюваного договору оренди, листи Харківської обласної державної адміністрації департаменту науки та освіти від 31.05.2003р. №004-10/2640 та від 21.05.2015р. №03-23/100-216-04 (т.1 а.с.91-92).

З наведених вище пояснень, суд дійшов висновку, що визнання недійним спірного договору оренди позбавить Красноградський професійний ліцей додаткового джерела фінансування від надання в оренду приміщень, незадіяних в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій діяльності, технологічно непов'язаних з навчальним та науковим процесом, що негативно відзначиться на навчальному процесі та матеріальному забезпеченні учнів і педагогічних працівників навчального закладу.

Крім того прокурор посилається на порушення відповідачем "Правил пожежної безпеки в Україні", оскільки відповідно до акту Красноградського районного відділу Головного Управління Державної Служби Надзвичайних Ситуацій України у Харківській області № 184 від 21.10.2016 року, складеного за результатами перевірки приміщення перукарні ФОП ОСОБА_3 встановлено значну кількість порушень, що порушує право осіб, які проживають у гуртожитку на безпечні умови для життя та проживання.

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що по-перше даний акт складено у 2016 році, в той час як договір оренди було укладено у 2005 році та станом на момент укладення договору відповідні документи з протипожежної безпеки були в наявності у відповідача.

По-друге в матеріалах справи наявний договір добровільного страхування майна, укладений між страховою компанією та відповідачем стосовно орендованого приміщення, в якому одним із страхових випадків та страхових ризиків зазначено пожежу.

Отже в даному випадку відповідачем було усунуто порушення пожежної безпеки, на які посилається прокурор як на одну із підстав визнання недійсним договору оренди та повернення приміщення.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 23.12.2004 року № 1370-Н, як то: укладення вказаного договору має насідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності).

За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору № 1370-Н від 23.12.2004 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, оскільки прокурором належними доказами не доведено, що спірні орендовані приміщення належать до об`єктів освіти і науки, що фінансуються з державного бюджету, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом та визнання недійсним даного договору негативно відзначиться на матеріальному забезпеченні Красноградського професійного ліцею та призведе до втрати Державним бюджетом України частини доходу в розмірі 50% від орендної плати за Договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2016 року по справі № 922/5058/15.

Щодо вимоги прокурора про зобов'язання Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 звільнити нежитлові приміщення площею 22,1 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та повернути їх РВ ФДМУ по Харківській області, то суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди, а оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди від 23.12.2004 року № 1370-Н недійсним, дані вимоги прокурора також не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на прокурора.

На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 58, 124, 129 Конституції, ст.ст. 203, 207, 215, 216, 217, 236 Цивільного кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82- 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 13.04.2017 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/2128/16