Рішення

від 10.04.2017 по справі 917/1827/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2017р. Справа № 917/1827/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна", вул. Деревлянська, 17А, м. Київ, 04119

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат", вул. Героїв Майдану, 82, оф. 24, м. Гадяч, Полтавська область, 37300

про стягнення 553 369,40 грн.

Суддя Семчук О.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 10.11.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 18.05.2016р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (далі - позивач/ ТОВ Феліцата Україна ) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (далі - відповідач/ ТОВ Овруцький молочноконсервний комбінат") про стягнення 553 369,40 грн., в тому числі 475 527,23 грн. основного боргу, 52 713,07 грн. пені, 5 129,72 грн. 3% річних та 19 999,38 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 630 від 03.09.2014р.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.11.2016р. порушено провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.01.2017р. розгляд справи відкладено на 06.02.2017р.

У зв'язку із перебуванням судді Ціленка В.А. у відпустці, відповідно до п. 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням ОСОБА_1 суддів України від 26.11.2010р. № 30 (з наступними змінами), було здійснено автоматизований розподіл справи, за наслідком якого справа передана на розгляд судді Семчук О.С. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2017р.).

Ухвалою суду від 02.03.2017р. розгляд справи було відкладено.

23.03.2017р. від відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи у зв'язку із складністю розгляду справи та здійсненням розрахунків і додаткових пояснень. Суд задовольнив вказане клопотання та ухвалою від 23.03.2017р. продовжив строк вирішення спору на 15 днів і відклав розгляд справи на 10.04.2017р.

06.04.2017р. від позивача надійшли письмові пояснення з доданими до них додатковими доказами: копіями видаткових накладних № 708 від 15.07.2015р., № 862 від 23.06.2016р., № 882 від 30.06.2016р., копіями товарно-транспортних накладних № Р708 від 15.07.2015р., № Р882 від 30.06.2016р., а також копією довіреності на отримання матеріальних цінностей № 574 від 15.07.2015р.

Від відповідача надійшло клопотання про призначення судової бухгалтерсько-економічної експертизи по справі (вх. № 3962). В обґрунтування даного клопотання відповідач посилається на те, що обсяг документів, що підтверджують поставки товару достатньо великий, кількість днів прострочення оплати товару, спосіб підрахунку, наведений позивачем, викликає у відповідача сумніви, позивачем при здійсненні розрахунку не взято до уваги дати підписання покупцем видаткових накладних та дати передання товаросупровідних документів, неоформлені належним чином видаткові накладні не можуть слугувати підставою для стягнення заборгованості і покладатися в основу розрахунку штрафних санкцій.

Суд у судовому засіданні 10.04.2017р. відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи та зупинення провадження у справі мотивуючи це наступним.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Згідно ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 2 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 23.03.2012р. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

В даному випадку перевірка правильності розрахунку основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань та може бути проведена судом. Отже, відсутні підстави для призначення судової економічної експертизи та для зупинення провадження у справі.

Відповідач відзиву на позов не надав.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, керуючись ст. 75 ГПК України, суд розглядає справу і вирішує спір за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує.

В судовому засіданні 10.04.2017р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2014р. між ТОВ "Феліцата Україна" (постачальник) та ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" (покупець) було укладено договір поставки № 630 (далі - договір, копія договору - а.с. 9-11).

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передавати у власність покупцю молочний цукор дрібнокристалічний (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати його оплату.

Кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість відповідної партії товару встановлюються у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника впродовж 14 календарних днів з дати отримання покупцем товару та належним чином оформлених товаросупровідних документів.

У доданому до позову розрахунку суми основного боргу позивачем вказано, що сума боргу виникла по п'яти видаткових накладних за період з 12.05.2016р. по 30.06.2016р.

У зв'язку з тим, що доданими до позовної заяви доказами підтверджувалася оплата товару отриманого відповідачем за попередні періоди, позивачем було надано інший розрахунок суми основного боргу по тридцяти видаткових накладних. Оскільки у позовній заяві стягується заборгованість по договору поставки № 630 від 03.09.2014р., а не по конкретних поставках, суд при вирішенні спору досліджував наявність заборгованості в

цілому по даному договору.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків підписаного та скріпленого печатками обох сторін станом на 31.03.2015р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 197 404,80 грн. (копія акту - а.с. 12).

Згідно наданого позивачем розрахунку основного боргу, за період з 01.04.2015р. по 17.03.2017р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 907 912,17 грн. В свою чергу відповідач розрахувався за товар частково, на суму 2 629 789,74 грн.

Судом встановлено, що не всі поставки, що вказані у даному розрахунку підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними доказами.

Так, на підтвердження факту поставки позивачем надано копії видаткових накладних: 1) № 379 від 14.04.2015р. на суму 110980,80 грн.;

2) № 558 від 04.06.2015р. на суму 94050,00 грн.;

3) № 639 від 24.06.2015р. на суму 113850,00 грн.;

4) № 671 від 06.07.2015р. на суму 39600,00 грн.;

5) № 708 від 15.07.2015р. на суму 84150,00 грн.;

6) № 747 від 27.07.2015р. на суму 84150,00 грн.;

7) № 767 від 30.07.2015р. на суму 84150,00 грн.;

8) № 798 від 07.08.2015р. на суму 103950,00 грн.;

9) № 820 від 12.08.2015р. на суму 4950,00 грн.;

10) № 853 від 20.08.2015р. на суму 79200,00 грн.;

11) № 874 від 28.08.2015р. на суму 84150,00 грн.;

12) № 895 від 02.09.2015р. на суму 113850,00 грн.;

13) № 933 від 15.09.2015р. на суму 138600,00 грн.;

14) № 1040 від 08.10.2015р. на суму 163350,00 грн.;

15) № 1059 від 13.10.2015р. на суму 69300,00 грн.;

16) № 1140 від 30.10.2015р. на суму 168300,00 грн.;

17) № 1213 від 13.11.2015р. на суму 138600 грн.;

18) № 1260 від 23.11.2015р. на суму 49500,00 грн.;

19) № 1351 від 07.12.2015р. на суму 153450,00 грн.;

20) № 1433 від 21.12.2015р. на суму 59972,40 грн.;

21) № 115 від 29.01.2016р. на суму 139406,40 грн.;

22) № 191 від 12.02.2016р. на суму 138601,60 грн.;

23) № 397 від 18.03.2016р. на суму 69930,00 грн.;

24) № 402 від 21.03.2016р. на суму 64828,80 грн.;

25) № 626 від 06.05.2016р. на суму 49723,63 грн.;

26) № 652 від 12.05.2016р. на суму 49723,63 грн.;

27) № 674 від 17.05.2016р. на суму 39778,91 грн.;

28) № 811 від 14.06.2016р. на суму 138600,00 грн.;

29) № 862 від 23.06.2016р. на суму 139608,00 грн.;

30) № 882 від 30.06.2016р. на суму 139608,00 грн.

У деяких із вказаних накладних відсутній підпис особи, яка отримала товар, та печатка відповідача, а саме в накладних:

- № 1260 від 23.11.2015р. на суму 49500,00 грн.;

- № 1433 від 21.12.2015р. на суму 59972,40 грн.

Відсутність у вказаних видаткових накладних обов'язкових реквізитів (підпису представника відповідача та його печатки) не є підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів у зв'язку з господарською операцією мав місце. Тому, суд досліджує всі наявні докази, що можуть свідчити про здійснення позивачем поставки товару, в їх сукупності.

Так, на підтвердження факту отримання відповідачем товару позивачем надано товарно-транспортні накладні.

Зокрема, товарно-транспортною накладною № Р1431 від 21.12.2015р. підтверджується поставка по видатковій накладній № 1433, яка не підписана відповідачем, а саме: поставка 21.12.2015р. на суму 59 972,40 грн. Вказана товарно-транспортна накладна скріплена печаткою відповідача та підписана його представником. Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363, вона є єдиним юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а отже, є належним доказом поставки та отримання відповідачем товару.

На підтвердження повноважень особи, яка отримала цей товар позивачем надано довіреність на отримання цінностей, що видана відповідачем: № 1203 від 21.12.2015р.

Отже, наявність товарно-транспортної накладної № Р1431 від 21.12.2015р. та довіреності № 1203 від 21.12.2015р. на отримання 216 кг. цукру молочного дрібнокристалічного є належним та допустимим доказом поставки товару на суму 59 972,40 грн.

На підтвердження поставки 23.11.2015р. на суму 49 500,00 грн. (не підписана відповідачем видаткова накладна № 1260 від 23.11.2015р.) позивачем надана лише довіреність відповідача на отримання його представником цінностей № 1120 від 23.11.2015р. Слід зазначити, що вказана довіреність не є належним доказом отримання відповідачем товару, вона лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) відповідача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Крім цього, на підтвердження поставок по непідписаних відповідачем видаткових накладних позивач посилається на податкові накладні. Так, на підтвердження поставки від 23.11.2015р. на суму 49 500,00 грн. (накладна № 1260) позивачем надано копію податкової накладної № 120 від 23.11.2015р. (а.с. 96). Також, за клопотанням позивача на вимогу суду Гадяцька об'єднана державна податкова інспекція надала копії додатків 5 до податкових декларацій з ПДВ. Вказані додатки 5 підтверджують факт включення відповідачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за спірними видатковими накладними, в тому числі і за видатковою накладною № 1260 від 23.11.2015р.

Проте, суд не приймає до уваги вказані докази на підтвердження отримання відповідачем 23.11.2015р. товару на суму 49 500,00 грн. виходячи з наступного:

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (далі - Закон).

Відповідно до ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані докази, зокрема, податкова накладна, у розумінні норм Закону не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує проведення господарської операції, і, відповідно, може підтвердити чи спростувати факт отримання товару.

Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується поставка товару відповідачу за період з 14.04.2015р. по 30.06.2016р. включно, на загальну суму 2858412,17 грн. Поставка товару 23.11.2015р. на суму 49 500,00 грн. по непідписаній відповідачем видатковій накладній № 1260 від 23.11.2015р. підтверджується лише податковою накладною та копією додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ. Податкова накладна не являється первинним бухгалтерським документом, а отже не є належним доказом на підтвердження вказаної поставки.

Відповідно до приписів ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України встановлено вимоги щодо належності та допустимості доказів. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що відповідач розрахувався за товар частково в сумі 2629789,74 грн. (підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками). Отже, враховуючи вищевикладене та з врахуванням наявності боргу відповідача станом на 1 квартал 2015р. у розмірі 197404,80 грн. (акт звірки), заборгованість за поставлений по договору товар складає 426 027,23 грн.

Стосовно наявного в. п. 3.3. договору застереження, що оплата товару здійснюється покупцем впродовж 14 календарних днів з дати отримання покупцем товару та належним чином оформлених товаросупровідних документів, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи відсутні докази отримання покупцем належним чином оформлених товаросупровідних документів по кожній поставці, що несплачена покупцем.

Правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару, визначені статтею 666 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) згідно якої, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Виходячи з наявних у справі доказів, відповідач не скористався правом, визначеним цією нормою ЦК України. Враховуючи це, суд вважає, що зобов'язання по оплаті отриманого товару, згідно договору, виникає у відповідача впродовж 14 календарних днів з дати отримання покупцем товару. Дата отримання товару по договору підтверджується підписаними відповідачем видатковими чи (та) товарно-транспортними накладними.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази оплати товару в повному обсязі.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню частково в сумі 426 027,23 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Згідно п. 5.2. договору за прострочення в оплаті товару постачальник має право вимагати від покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Так, позивачем на підставі вказаних положень за період з 27.05.2016р. по 10.11.2016р. нараховано 52713,07 грн. пені, 5129,72 грн. 3% річних та 19999,38 грн. інфляційних втрат (розрахунок - а.с. 8).

Позивачем згідно наданого розрахунку правомірно нараховано пеню та 3 % річних за період з 27.05.2016р. по 31.05.2016р. на суму основного боргу 17932,32 грн., а також за період з 01.06.2016р. по 22.06.2016р. на суму боргу 57711,23 грн. (сума заборгованості по договору в ці періоди була більша, ніж та, на яку нараховано пеню та річні). Проте, за період з 23.06.2016р. по 10.11.2016р. позивачем невірно зазначено суми боргу, на які підлягають нарахуванню пеня та річні (до суми боргу включено суму поставки 23.11.2015р., яка не підтверджена належними доказами). Судом здійснено перерахунок пені та річних за допомогою калькулятора системи "Ліга.Закон Підприємство 9.5.3" та встановлено, що за період з 27.05.2016р. по 10.11.2016р. стягненню підлягають 46 669,62 грн. пені та 4 543,61 грн. 3 % річних. В цій частині позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних втрат, то позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за періоди з 27.05.2016р. по 31.05.2016р., з 01.06.2016р. по 28.06.2016р., з 29.06.2016р. по 07.07.2016р. та з 08.07.2016р. по 14.07.2016р.

Так, згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, стягненню підлягають інфляційні втрати нараховані на суму боргу 426027,23 грн. за період з серпня по жовтень 2016 року включно, в сумі 18474,45 грн.

В іншій частині, вимоги про стягнення інфляційних задоволенню не підлягають. Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (вул. Героїв Майдану, 82, оф. 24, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 36899405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (вул. Деревлянська, 17А, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33348888) 426 027 грн. 23 коп. основного боргу, 46 669 грн. 62 коп. пені, 4 543 грн. 61 коп. річних, 18 474 грн. 45 коп. інфляційних втрат, 7 435 грн. 72 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.04.2017р.

Суддя О.С. Семчук