Постанова

від 22.06.2017 по справі 917/1827/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2017 р. Справа № 917/1827/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1;

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1596П/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 10 квітня 2017 року по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феліцата Україна» , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» , м. Гадяч Полтавської обл.

про стягнення 553369,40 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10 квітня 2017 року по справі позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» на користь ТОВ «Феліцата Україна» 426027,23 грн основного боргу, 46669,62 грн пені, 4543,61 грн річних, 18474,45 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову в частині стягнення 472838,40 основної заборгованості, 52713,07 грн пені, 5129,72 грн 3% річних, 19999,38 грн ТОВ «Феліцата Україна» відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення законним та прийнятим у відповідності до норм чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, вислухавши учасників процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, між ТОВ "Феліцата Україна" (постачальник) та ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" (покупець) 03.09.2014 року було укладено договір поставки № 630 (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передавати у власність покупцю молочний цукор дрібнокристалічний (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати товар та здійснювати його оплату.

У п. 1.2 договору сторони погодили, що кількість, асортимент, найменування, ціна та загальна вартість відповідної партії товару встановлюються у видаткових накладних, що мають силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.3 договору встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника впродовж 14 календарних днів з дати отримання покупцем товару та належним чином оформлених товаросупровідних документів.

У доданому до позову розрахунку суми основного боргу позивачем вказано, що сума боргу виникла по п'яти видаткових накладних за період з 12.05.2016 р. по 30.06.2016 р.

У зв'язку з тим, що доданими до позовної заяви доказами підтверджувалася оплата товару отриманого відповідачем за попередні періоди, позивачем було надано інший розрахунок суми основного боргу по тридцяти видаткових накладних.

Оскільки у позовній заяві стягується заборгованість по договору поставки № 630 від 03.09.2014р., а не по конкретних поставках, суд досліджував наявність заборгованості в цілому по даному договору.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків підписаного та скріпленого печатками обох сторін станом на 31.03.2015р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 197 404,80 грн.

Згідно наданого позивачем розрахунку основного боргу, за період з 01.04.2015 року по 17.03.2017 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 907 912,17 грн.

У свою чергу, відповідач розрахувався за товар частково, на суму 2 629 789,74 грн.

Судом попередньої інстанції встановлено, що не всі поставки, що вказані у даному розрахунку підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними доказами.

Так, на підтвердження факту поставки позивачем надано копії видаткових накладних:

1) № 379 від 14.04.2015р. на суму 110980,80 грн.;

2) № 558 від 04.06.2015р. на суму 94050,00 грн.;

3) № 639 від 24.06.2015р. на суму 113850,00 грн.;

4) № 671 від 06.07.2015р. на суму 39600,00 грн.;

5) № 708 від 15.07.2015р. на суму 84150,00 грн.;

6) № 747 від 27.07.2015р. на суму 84150,00 грн.;

7) № 767 від 30.07.2015р. на суму 84150,00 грн.;

8) № 798 від 07.08.2015р. на суму 103950,00 грн.;

9) № 820 від 12.08.2015р. на суму 4950,00 грн.;

10) № 853 від 20.08.2015р. на суму 79200,00 грн.;

11) № 874 від 28.08.2015р. на суму 84150,00 грн.;

12) № 895 від 02.09.2015р. на суму 113850,00 грн.;

13) № 933 від 15.09.2015р. на суму 138600,00 грн.;

14) № 1040 від 08.10.2015р. на суму 163350,00 грн.;

15) № 1059 від 13.10.2015р. на суму 69300,00 грн.;

16) № 1140 від 30.10.2015р. на суму 168300,00 грн.;

17) № 1213 від 13.11.2015р. на суму 138600 грн.;

18) № 1260 від 23.11.2015р. на суму 49500,00 грн.;

19) № 1351 від 07.12.2015р. на суму 153450,00 грн.;

20) № 1433 від 21.12.2015р. на суму 59972,40 грн.;

21) № 115 від 29.01.2016р. на суму 139406,40 грн.;

22) № 191 від 12.02.2016р. на суму 138601,60 грн.;

23) № 397 від 18.03.2016р. на суму 69930,00 грн.;

24) № 402 від 21.03.2016р. на суму 64828,80 грн.;

25) № 626 від 06.05.2016р. на суму 49723,63 грн.;

26) № 652 від 12.05.2016р. на суму 49723,63 грн.;

27) № 674 від 17.05.2016р. на суму 39778,91 грн.;

28) № 811 від 14.06.2016р. на суму 138600,00 грн.;

29) № 862 від 23.06.2016р. на суму 139608,00 грн.;

30) № 882 від 30.06.2016р. на суму 139608,00 грн.

У рішенні встановлено, що у деяких із вказаних накладних відсутній підпис особи, яка отримала товар, та печатка відповідача, а саме в накладних: № 1260 від 23.11.2015 року на суму 49500,00 грн. та № 1433 від 21.12.2015 року на суму 59972,40 грн.

Отже, відсутність у вказаних видаткових накладних обов'язкових реквізитів (підпису представника відповідача та його печатки) не є підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів у зв'язку з господарською операцією мав місце. Тому, судом досліджувались всі наявні докази, що можуть свідчити про здійснення позивачем поставки товару, в їх сукупності.

На підтвердження факту отримання відповідачем товару позивачем надано товарно-транспортні накладні.

Зокрема, товарно-транспортною накладною №Р1431 від 21.12.2015 року підтверджується поставка по видатковій накладній №1433, яка не підписана відповідачем, а саме: поставка 21.12.2015 року на суму 59 972,40 грн. Вказана товарно-транспортна накладна скріплена печаткою відповідача та підписана його представником.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, вона є єдиним юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а отже, є належним доказом поставки та отримання відповідачем товару.

На підтвердження повноважень особи, яка отримала цей товар позивачем надано довіреність на отримання цінностей, що видана відповідачем: №1203 від 21.12.2015 року.

Отже, наявність товарно-транспортної накладної № Р1431 від 21.12.2015 року та довіреності №1203 від 21.12.2015 року на отримання 216 кг цукру молочного дрібнокристалічного є належним та допустимим доказом поставки товару на суму 59 972,40 грн.

На підтвердження поставки 23.11.2015 року на суму 49 500,00 грн. (не підписана відповідачем видаткова накладна № 1260 від 23.11.2015р.) позивачем надана лише довіреність відповідача на отримання його представником цінностей № 1120 від 23.11.2015 року.

Слід зазначити, що вказана довіреність не є належним доказом отримання відповідачем товару, вона лише фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) відповідача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Крім цього, на підтвердження поставок по непідписаних відповідачем видаткових накладних позивач посилається на податкові накладні. Так, на підтвердження поставки від 23.11.2015 року на суму 49 500,00 грн. (накладна № 1260) позивачем надано копію податкової накладної № 120 від 23.11.2015 року.

Окрім того, Гадяцькою об'єднаною державною податковою інспекцією надано копії додатків до податкових декларацій з ПДВ, які підтверджують факт включення відповідачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за спірними видатковими накладними, в тому числі і за видатковою накладною № 1260 від 23.11.2015 року.

Однак, вказані докази не можуть бути взяті до уваги і підтверджувати отримання відповідачем 23.11.2015 року товару на суму 49 500,00 грн. виходячи з наступного.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (далі - Закон).

Відповідно до ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі докази, зокрема, податкова накладна, у розумінні норм Закону не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує проведення господарської операції, і, відповідно, може підтвердити чи спростувати факт отримання товару.

Місцевим судом встановлено, що наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується поставка товару відповідачу за період з 14.04.2015 року по 30.06.2016 року включно, на загальну суму 2858412,17 грн. Поставка товару 23.11.2015 року на суму 49 500,00 грн. по непідписаній відповідачем видатковій накладній №1260 від 23.11.2015 р. підтверджується лише податковою накладною та копією додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ. Податкова накладна не являється первинним бухгалтерським документом, а отже не є належним доказом на підтвердження вказаної поставки.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 ГПК України встановлено вимоги щодо належності та допустимості доказів. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач розрахувався за товар частково в сумі 2629789,74 грн. (підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками). Отже, враховуючи вищевикладене та з врахуванням наявності боргу відповідача станом на 1 квартал 2015 року у розмірі 197404,80 грн. (акт звірки), заборгованість за поставлений по договору товар складає 426 027,23 грн.

Стосовно наявного в. п. 3.3. договору застереження, що оплата товару здійснюється покупцем впродовж 14 календарних днів з дати отримання покупцем товару та належним чином оформлених товаросупровідних документів, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи відсутні докази отримання покупцем належним чином оформлених товаросупровідних документів по кожній поставці, що несплачена покупцем.

Правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару, визначені статтею 666 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) згідно якої, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Виходячи з наявних у справі доказів, відповідач не скористався правом, визначеним цією нормою ЦК України. Тому, на думку судової колегії, зобов'язання по оплаті отриманого товару, згідно договору, виникає у відповідача впродовж 14 календарних днів з дати отримання покупцем товару. Дата отримання товару по договору підтверджується підписаними відповідачем видатковими чи (та) товарно-транспортними накладними.

Стосовно питання щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, слід зазначити з наступне.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази оплати товару в повному обсязі.

За даних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основної заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню частково в сумі 426 027,23 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Згідно п. 5.2. договору за прострочення в оплаті товару постачальник має право вимагати від покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Так, позивачем на підставі вказаних положень за період з 27.05.2016 року по 10.11.2016 року нараховано 52713,07 грн. пені, 5129,72 грн. 3% річних та 19999,38 грн. інфляційних втрат.

Позивачем згідно наданого розрахунку правомірно нараховано пеню та 3 % річних за період з 27.05.2016 року по 31.05.2016 року на суму основного боргу 17932,32 грн., а також за період з 01.06.2016 року по 22.06.2016 року на суму боргу 57711,23 грн. (сума заборгованості по договору в ці періоди була більша, ніж та, на яку нараховано пеню та річні). Проте, за період з 23.06.2016 року по 10.11.2016 року позивачем невірно зазначено суми боргу, на які підлягають нарахуванню пеня та річні (до суми боргу включено суму поставки 23.11.2015р., яка не підтверджена належними доказами).

Колегія суддів, переглянувши перерахунок пені та річних зроблений місцевим судом, зазначає, що за період з 27.05.2016 року по 10.11.2016 року стягненню підлягають 46 669,62 грн. пені та 4 543,61 грн. 3 % річних. Отже, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних втрат, то колегія суддів також погодужєтсья з висновком місцевого суду, що позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за періоди з 27.05.2016 року по 31.05.2016 року, з 01.06.2016 року по 28.06.2016 року, з 29.06.2016 року по 07.07.2016 року та з 08.07.2016 року по 14.07.2016 року.

Так, згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, стягненню підлягають інфляційні втрати нараховані на суму боргу 426027,23 грн. за період з серпня по жовтень 2016 року включно, в сумі 18474,45 грн.

В іншій частині, вимоги про стягнення інфляційних задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає твердження апелянта, що суд попередньої інстанції при прийнятті рішення порушив норми матеріального права та не повністю дослідив обставини, що мають значення для справи необґрунтованими, а висновки, яких дійшов господарський суд правомірними і підтвердженими обставинами справи.

Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги судова колегія не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10 квітня 2017 року по справі №917/1827/16 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 27.06.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Хачатрян В.С.