Ухвала

від 18.04.2017 по справі 810/2318/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2318/16 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

18 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фарткомпані до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Фарткомпані (далі - Позивач, ТОВ Фарткомпані ) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Відповідач, Ірпінська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2016 року №0000372204 та №0000382204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а тому позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів безтоварності господарських операцій Позивача з ТОВ Трейденерго та ТОВ Сарман Торг , на підставі яких ТОВ Фарткомпані було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Вишгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області (далі - Апелянт), яка є правонаступником Ірпінської ОДПІ згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року №892, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні представник Апелянта наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги у повному обсязі з підстав, викладених в останній.

Представник Позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у травні-червні 2016 працівниками Ірпінської ОДПІ на підставі наказу від 30.05.2016 року №299 (т. 1 а.с. 15), направлень на перевірку від 31.05.2016 року №128 та №129 (т. 1 а.с. 16, 17) на виконання постанови слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.07.2015 року, згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Фарткомпані з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Трейденерго та ТОВ Сарман Торг за період з 01.01.2015 року по 31.01.2015 року.

У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті у сумі 102 034,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 66 156,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 29 975,00 грн. за січень 2015 року.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 13.06.2016 року №793/22-4/39348679 (т. 1 а.с. 66-79), висновки якого за результатами розгляду заперечень Позивача від 17.06.2016 року №17 (т. 1 а.с. 80-88) рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 22.06.2016 року №721/10/10-31/22-5 (т. 1 а.с. 90-96) залишені без змін.

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 23.06.2016 року винесені податкові повідомлення-рішення: форми Р №0000372204, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 127 542,50 грн., у тому числі за основним платежем - 102 034,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 25 508,50 грн. (т. 1 а.с. 97); форми В4 , яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 96 131,00 грн. (т. 1 а.с. 98).

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а також рішенню суду першої інстанції, колегією суддів враховується, що, за даними Ірпінської ОДПІ, у січні 2015 року Позивачем до складу податкового кредиту було включено 151 234,52 грн. за наслідками господарських відносин з ТОВ Трейденерго та 46 930,82 грн. - з ТОВ Сарман Торг .

Вирішуючи питання про реальність виконання господарських зобов'язань між Позивачем та кожним з вказаних контрагентів, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Трейденерго (Постачальник) та ТОВ Фарткомпані (Покупець) укладено договір поставки від 15.01.2015 року №ДП-2-2015 (т. 1 а.с. 19-21), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставляти і передавати на умовах та у встановлені даним Договором строки продукцію у власність Покупця, а Покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного Договору.

Зі змісту розділу 2 Договору вбачається, що поставка здійснюється на підставі усного або письмового замовлення, підтвердження прийняття якого є складання Постачальником рахунку-фактури. Поставка здійснюється на умовах СРТ Інкотермс-2010 - до місця, зазначеного у замовленні Покупця.

Виконання поставки товару підтверджується прибутковою (товарною) накладною (п. 6.2 Договору).

Факт виконання зобов'язань за договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних (т. 1 а.с. 35, 36), податкових накладних (т. 1 а.с. 32, 34), платіжних доручень (т. 1 а.с. 162-163) та банківських виписок (т. 1 а.с. 27).

Крім того, між ТОВ Сарман Торг (Постачальник) та ТОВ Фарткомпані (Покупець) укладено договір поставки від 19.01.2015 року №ДП-1/1-2015 (т. 1 а.с. 22-24), за умовами якого Постачальник зобов'язується поставляти і передавати на умовах та у встановлені даним Договором строки продукцію у власність Покупця, а Покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного Договору.

Зі змісту розділу 2 Договору вбачається, що поставка здійснюється на підставі усного або письмового замовлення, підтвердження прийняття якого є складання Постачальником рахунку-фактури. Поставка здійснюється на умовах СРТ Інкотермс-2010 - до місця, зазначеного у замовленні Покупця.

Виконання поставки товару підтверджується прибутковою (товарною) накладною (п. 6.2 Договору).

Факт виконання зобов'язань за договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткової накладної (т. 1 а.с. 25), податкової накладної (т. 1 а.с. 31), платіжного доручення (т. 1 а.с. 164) та банківської виписки (т. 1 а.с. 26).

Транспортування вказаних товарів, як було встановлено судом першої інстанції, здійснювалося належним на праві користування директору ТОВ Фарткомпані ОСОБА_3 автомобілем (т. 1 а.с. 165-166).

При цьому, придбані у ТОВ Трейденерго та ТОВ Сарман Торг товари у подальшому були реалізовані Позивачем ТОВ Тріада Торг за договором від 05.11.2014 року №031114/1 (т. 1 а.с. 126-128), що підтверджується відповідними видатковими накладними (т. 1 а.с. 129-130).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин Позивача з ТОВ Трейденерго та ТОВ Сарман Торг немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагентів. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Так, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було. У зв'язку з чим посилання Відповідача на обставини, що були встановлені органами внутрішніх справи у ході досудового розслідування, є помилковими, оскільки останні в силу положень ст. ст. 71, 72 КАС України не можуть вважатися доказами в адміністративній справі.

Крім того, зазначення Відповідачем в акті перевірки про встановлені у ході досудового розслідування у рамках кримінального провадження №32014100010000194 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України обставини, а саме - пояснення ОСОБА_4 про те, що остання жодного відношення до ТОВ Трейденерго не має, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, відсутній вирок суду, який набрав законної сили та встановив дані обставини, по-друге, матеріали справи відповідного протоколу допиту свідка від 27.04.2015 року не містять, а на запит суду першої інстанції його надано не було. З аналогічних підстав є необґрунтованими посилання Апелянта на матеріали кримінального провадження №32015100010000078.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, оскільки висновки останнього ґрунтуються виключно на матеріалах кримінального провадження щодо посадових осіб вказаних суб'єктів господарювання.

При цьому, твердження Апелянта про те, що в силу статутної діяльності ТОВ Трейденерго та ТОВ Сарман Торг останні повинні мати значну кількість працюючих осіб, у тому числі зі спеціальною освітою, судовою колегією оцінюється критично, оскільки законодавством не визначено необхідність наявності у суб'єкта господарювання спеціальної правосуб'єктності для здіснення виду діяльності - неспеціалізована оптова торгівля. Крім того, наявності будь-якого спеціального обладнання чи особливих виробничих потужностей даний вид господарської діяльності в обов'язковому порядку чи за загальними правилами не передбачає.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з критичною оцінкою Київським окружним адміністративним судом посилання Відповідача на встановлення факту взаємовідносин Позивача з контрагентами, які мають ознаки фіктивності, оскільки встановлення даних обставин не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ Фарткомпані , оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене посилання Апелянта на порушення контрагентом Позивача - ТОВ НБ-Україна податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача з ТОВ Сарман Торг та ТОВ Трейденерго , у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Приписи п. 198.3 ст. 198 ПК України регламентують, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ Сарман Торг та ТОВ Трейденерго були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фарткомпані до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.