Рішення

від 11.04.2017 по справі 902/858/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 квітня 2017 р. Справа № 902/858/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІ-КО" (вул. Радянська, 16, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200)

до : фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 84562,45 грн

за участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.

представники сторін не з'явились

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФІ-КО" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 46916,00 грн, 3077, 73 грн пені, 11674,80 грн штрафу, 369,97 грн 3% річних, 402,92 грн інфляційних збитків. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов укладеного між ними договору оренди від 21.12.2015р. не здійснює оплату за оренду приміщення, в результаті чого і виникла заявлена у позові до стягнення сума заборгованості з орендної плати, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.12.2016р. у справі №902/858/16 позов залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.02.2017р. ухвалу суду першої інстанції від 08.12.2016р. скасовано, справу направлено до Господарського суду Вінницької області для розгляду.

У зв'язку припиненням повноважень судді Маслія І.В. внаслідок закінчення п'ятирічного строку перебування на посаді судді, розпорядженням керівника апарату суду від 27.02.2017р., на підставі п.п. 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл справи №902/858/16. За результатами повторного автоматичного розподілу від 27.02.2017р. справу №902/858/16 розподілено судді Колбасову Ф.Ф.

Ухвалою суду від 28.02.2017р. справу прийнято суддею Колбасовим Ф.Ф. до свого провадження та призначено до розгляду на 23.03.2017р.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 23.03.2017р. представників сторін, ненаданням сторонами витребуваних судом доказів, ухвалою суду від 23.03.2017р. розгляд справи відкладено на 11.04.2017р.

В судове засідання 11.04.2017р. представники сторін не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили.

Про час, місце та день розгляду справи сторони повідомлялись належним чином ухвалою суду від 23.03.2017р., яка надсилалась останнім рекомендованою поштою з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою вказаною в позовній заяві, яка є ідентичною адресі місцезнаходження сторін зазначеній у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 50-59).

Враховуючи наведене, суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 23.03.2017р., яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що сторонами не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні своїх представників.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду сторін або їх представників, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду 01.11.2016р. було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог вх. №06-52/10094/16 від 01.11.2016р., яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 02.11.2016р.

Також, до суду 16.11.2016р. позивачем було подано заяву № 185 від 11.11.2016р. про збільшення розміру позовних вимог (вх. №06-52/10719/16 від 16.11.2016р.), мотивовану тим, що за час розгляду справи заборгованість відповідача збільшилась на суму 9729,00 грн в частині оплати за оренду приміщення за листопад 2016 року. Вказаною заявою позивач повідомив, що відповідач частково сплатив 1400,00 грн за оренду приміщення згідно договору від 21.12.2015р. та в підтвердження останнього надав платіжне доручення № 67 від 01.11.2016р. Таким чином, вказаною заявою про збільшення позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 64974,00 грн боргу з орендної плати, 4234,85 грн пені, 13620,60 грн штрафу, 485,59 грн 3% річних, 1247,41 грн інфляційних втрат.

Відповідно до 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Згідно п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір,- з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Заява позивача № 185 від 11.11.2016р. про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального Кодексу України, а тому приймається судом до розгляду.

Оскільки заява про збільшення позовних вимог прийнята господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 84562,45 грн.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.12.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софі-Ко" (за договором-орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до п.п. 1.1., 1.2 якого, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) частину нежитлового приміщення Торговельного центру "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 216 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2, під розміщення дитячого розважального центру.

Відповідно до п. 1.7 договору, орендар зобов'язався здійснювати розрахунки по цьому договору у строк встановлений договором.

Згідно п. 4.1. договору, строк оренди починається в день підписання сторонами акту прийому-передачі і закінчується 21.12.2018р., або у день дострокового розірвання договору.

Відповідно до умов пункту 6.1 договору орендар зобов'язаний сплачувати плату за користування приміщенням у розмірах та у терміни, які визначаються цим договором (надалі - орендна плата), яка починає нараховуватись з 01.03.2016р.

В п. 6.2. договору сторони погодили, що розмір орендної плати за один місяць становить 9 729 грн.

Відповідно до п. 6.3 договору орендар зобов'язався оплачувати орендну плату за користування нежитловим приміщенням щомісяця авансом не пізніше "1" першого місяця, який передує оплачувальному місяцю.

Згідно п. 15.1 договору, цей договір набуває чинності, починаючи з дати його підписання повноважними представника сторін та закінчується в день закінчення строку оренди.

У відповідності до умов пункту 19.2 договору усі правовідносини, що виникають у зв'язку з умовами договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного в Україні законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, приміщення належить на праві власності громадянину України ОСОБА_2 (свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 29.19.2012 року та НОМЕР_3 від 10.08.2012 року) і складається з приміщення торгової секції третього підземного поверху НОМЕР_4 загальною площею 174,1 кв.м. та частини приміщень спільного користування першого, другого та третього підземних поверхів торгового центру (позначені в інвентаризаційній справі літ. А-2, 1пд, 2пд, Зпд). Приміщення передане власником ОСОБА_2 в користування ТОВ Софі-Ко на підставі договорів оренди об'єкта нерухомості від 07.05.2013р. та від 08.04.2014р. та відповідно до актів прийому-передачі приміщення від 07.05.2013р. та від 08.04.2016р. з правом передачі в суборенду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що він свої зобов'язання за договором оренди нерухомого майна від 21.12.2015р. виконав належним чином, передавши відповідачу об'єкт оренди в користування, однак відповідач в порушення вимог частин першої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України та умов пунктів 6.2, 6.3 договору, належним чином не виконував свого обов'язку в частині внесення щомісячної плати за користування майном в розмірі визначеному договором.

Як стверджує позивач, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди станом на 01 листопада 2016 року у останнього утворилася заборгованість перед позивачем з орендної плати в загальному розмірі 64974,00 грн за період коритування орендованим приміщенням з 01.03.2016 року по листопад 2016 року включно (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог від 28.10.2016р. та від 11.11.2016р.).

Позивач 21.07.2016р. цінним листом з повідомленням про вручення направив відповідачу претензію № 178 від 19.07.2016р. на суму 41 459,98 грн, разом з розрахунком суми боргу, рахунком-фактурою № СФ-0000104 від 19.07.2016р. та актом звіряння розрахунків від 19.07.2016р. Однак відповідач на вказану претензію не відреагував.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за період користуванням приміщенням частково здійснено оплату орендних платежів на загальну суму 22587,00грн. Так, відповідач повністю оплатив наступні рахунки орендодавця для оплати орендної плати: рахунок-фактуру № СФ-0000042 від 01.03.2016р. за оренду торгового приміщення на загальну суму 9729,00 грн; рахунок-фактуру № СФ-0000047 від 01.04.2016р. за оренду торгового приміщення на загальну суму 9729,00 грн, що стверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень: № 2 від 13.04.2016р. на суму 6000,00грн (призначення платежу: "оплата за оренду торгового приміщення, згідно рахунка-фактури № 42 від 01.03.2016р."), № 4 від 17.04.2016р. на суму 3729,00 грн (призначення платежу: "оплата за оренду приміщення, згідно рахунка-фактури № 42 від 01.03.2016р."), № 16 від 17.05.2016р. на суму 7000,00 грн (призначення платежу: "оплата за оренду приміщення за квітень 2016р., згідно договору № б/н від 21.12.2015р."), № 17 від 18.05.2016р. на суму 2729,00 грн (призначення платежу: "оплата за оренду приміщення за квітень 2016р., згідно договору № б/н від 21.12.2015р."). Також відповідачем було сплачено позивачу 28.08.2016р. за оренду приміщення 1729,0 грн, що светрджується копією платіжного доручення: № 42 від 28.08.2016р. на суму 1729,00 грн (призначення платежу: "оплата за оренду приміщення за 2016р., згідно договору № б/н від 21.12.2015р."). Крім того, під час розгляду справи відповідачем було сплачено на рахунок позивача 1400,00 грн. за оренду приміщення, що підтверджується копією платіжного доручення № 67 від 01.11.2016р. на суму 1400,00 грн (призначення платежу: "оплата за оренду приміщення за 2016р., згідно договору № б/н від 21.12.2015р.").

Таким чином станом на час розгляду справи в суді заборгованість по орендній платі відповідача перед позивачем за договором оренди нерухомого майна від 21.12.2015р. за період користування майном з березня 2016р. по листопад 2016р. включно складає 64974,00 грн (9729,00 грн * 9 місяців - 22587,00 грн).

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України (далі ГК), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК) зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору найму (оренди), регулювання яких здійснюється в главі 58 "Найм (оренда), ст.ст.759-786 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

У частині першій статті 762 ЦК України зазначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами в. п. 6.1. договору було визначено, що орендна плата починає нарховуватись з 01.03.2016р., а строки сплати та розмір орендної плати сторони погодили у пунктах 6.2., 6.3. договору від 21.12.2015р.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявними у справі доказами підтверджується, що, всупереч умовам договору оренди та вищенаведеним вимогам законодавства, відповідач свої зобов'язання за договором оренди не виконав, орендну плату за період з березня 2016 року по листопад 2016 року включно позивачу в повному обсязі не оплатив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 64974,00 грн.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 64974,00 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 4234,85 грн пені, 485,59 грн 3% річних, 1247,41 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 12.03.2016р. по 26.10.2016р. та 13620,60 грн штрафу за прострочення щомісячної оплати за оренду більше ніж на 10 днів, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.3 договору оренди нерухомого майна від 21.12.2015р. орендар зобов'язався оплачувати орендну плату за користування нежитловим приміщенням щомісяця авансом не пізніше "1" першого місяця, який передує оплачувальному місяцю.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у вказаний строк, він є боржником, що прострочив.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Неустойка є оперативним способом боротьби з неналежним виконанням зобов'язання, яким можна скористатися відразу, як тільки буде здійснено правопорушення, не чекаючи настання негативних наслідків, які ним викликані.

В пп. 14.1, 14.2 сторони погодили, що у разі прострочення орендарем виконання зобов'язання, яке передбачає здійснення платежів на користь орендодавця відповідно до цього договору, орендар зобов'язаний сплатити на вимогу орендодавця пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний день прострочення; у випадку прострочення орендарем внесення платежів по договору оренди більше, ніж на 10 календарних днів, орендодавець має право нарахувати на прострочену суму штраф у розмірі 20% від суми прострочення.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат, штрафу та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та вимогам чинного законодавства України.

При здійсненні судом перерахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" згідно визначених позивачем періодів: з 12.03.2016р. по 26.10.2016р., окремо по кожному з прострочених щомісячних платежів, з урахуванням часткових проплат, загальна сума інфляційних втрат складає 2717,65 грн.

Позивачем за його волею заявлено до стягнення меншу суму інфляційних втрат- 1247,41 грн, та оскільки суд обмежений розміром заявлених позовних вимог, то позовні вимоги задовольняються у заявленій позивачем сумі - 1247,41 грн інфляційних втрат.

При здійсненні судом перерахунку 3% річних за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН" згідно визначених позивачем періодів з 12.03.2016р. по 26.10.2016р., окремо по кожному з прострочених щомісячних платежів, з урахуванням часткових проплат, сума річних складає 726,91 грн. Позивачем заявлено до стягнення 485,59 грн 3% річних. Враховуючи вищевикладене позов в частині стягнення річних підлягає задоволенню в сумі заявленій позивачем.

Судом проведено перевірку правильності нарахування пені, внаслідок чого встановлено, що позивач просить стягнути пеню за період з 12.03.2016р. по 26.12.2016р. в сумі 4234,85 грн. При здійсненні судом перерахунку пені за допомогою калькулятора штрафів програми "ЛІГА.ЗАКОН", окремо за кожним простроченим помісячним платежем, з урахуванням 6-місячного строку нарахування пені, відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, починаючи з 12.03.2016р.(дати початку обрахунку позивачем) та по 26.10.2016р. (дати закінчення розрахунку позивачем) та з урахуванням часткових проплат, загальна сума пені складає 5267,66 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 4234,85 грн пені. Враховуючи вищевикладене позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню в сумі заявленій позивачем.

Провівши перевірку правильності нарахування штрафу, судом встановлено, що оскільки оплата відповідачем щомісячних платежів з орендної плати відповідачем затримувалась більше ніж на 10 днів, позивачем заявлено до стягнення, на підставі п.14.2 договору, штраф у розмірі 20% від суми прострочення, а саме: 1945,00 грн за кожен місяць починаючи з квітня 2016 року по жовтень 2016 року в загальному розмірі 13620,60 грн. Наданий позивачем розрахунок штрафу є вірним, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення штрафу задовольняються судом в повному обсязі на суму 13620,60 грн.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості по орендній платі, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

11.04.2017р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФІ-КО", код ЄДРПОУ 33670086 (вул. Радянська, 16, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200) 64974,00 грн. заборгованості з орендної плати, 4234,85 грн. пені, 13620,60 грн. штрафу, 485,59 грн. 3% річних, 1247,41 грн. інфляційних втрат та 1378,00 грн відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 18 квітня 2017 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - Товариству з обмеженою відповідальністю "СОФІ-КО" (вул. Радянська, 16, м.Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200)

3 - фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)