Постанова

від 11.04.2017 по справі 910/503/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2017 р. Справа№ 910/503/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Макіївський О.В., довіреність №0501 від 05.01.2016 року,

Кузнєцов М.А., довіреність №0902 від 09.02.2017 року,

від відповідача 3 - Кобець Р.Ю., довіреність б/н від 05.12.2016 року,

від відповідача 1 - не з'явилися,

від відповідача 2 - не з'явилися,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року

у справі №910/503/17 (суддя Плотницька Н. Б.)

за позовом Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Суми,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", м. Київ,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг", м. Київ,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери"

про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Дочірнє підприємство "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подало до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" про визнання недійсними договору від 31.10.2016 року про відступлення права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг", договору від 31.10.2016 року №31/10-08 про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі №910/503/17 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсними договір відступлення права вимоги від 31.10.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг", в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" права вимоги за договором поставки № 10/10-08 від 15.10.2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Визнано недійсними договір відступлення права вимоги № 31/10-08 від 31.10.2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери", в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" права вимоги за договором поставки № 10/10-08 від 15.10.2008, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" на користь Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" витрати по сплаті судового збору у розмірі 533,34 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" та користь Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" витрати по сплаті судового збору у розмірі 533,33 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і Партнери" на користь Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" витрати по сплаті судового збору у розмірі 533,33 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні договори не є договорами факторингу, тому відступлення права вимоги відбулось з порушенням ст. 516 Цивільного кодексу України, оскільки умовами договору поставки №15/10-08 від 15.08.2008 року встановлена заборона на передання сторонами своїх прав за договорами третім особам без письмової згоди іншої сторони договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі №910/503/17 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про визнання договорів недійсними відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність та невідповідність висновків обставинам справи. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не вірно визначена правова природа спірних договорів, оскільки, на думку відповідача3 договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" за своєю правовою природою є договором факторингу, то у відповідності до ст. 1080 Цивільного кодексу України він є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2017 року у справі № 910/503/17 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі № 910/503/17 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 11.04.2017 року.

11.04.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Також, 11.04.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення в яких останній також просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін

В судовому засіданні 11.04.2017 року представники позивача та відповідача3 надали усні пояснення по суті спору та відповіли на запитання суду. Відповідач3 просив задовольнити апеляційну скаргу, представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники відповідача1 та відповідача2 не з'явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач1 та відповідач2 були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача1 та відповідача2.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.10.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" (постачальник за договором) та Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець за договором) укладено договір поставки № 15/10-08. (далі - Договір поставки №15/10-08). (а.с. 19).

Відповідно до п. 1.1. Договору поставки №15/10-08 постачальник зобов'язується виготовити та передати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити: фарбу для розмітки доріг, фарбу емаль ПФ-115, склокульки, розчинник, ґрунти, надалі по тексту товар, на умовах цього договору.

Судом першої інстанції також встановлено, що рішенням господарського суду Сумської області від 30.05.2013 року у справі № 920/647/13 встановлено факт наявності у Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" перед Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" заборгованості за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року, та з Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" стягнуто 770 989 грн. 71 коп. заборгованості, 52 734 грн. 26 коп. 3% річних, 37 368 грн. 35 коп. інфляційних втрат та 17 221 грн. 85 коп. судового збору. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 року, що залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2013 року, рішення господарського суду Сумської області від 30.05.2013 у справі № 920/647/13 в частині стягнення інфляційних у сумі 14 грн. 09 коп. та 3% річних у сумі 63 грн. 37 коп. скасовано та в цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Згодом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" (первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" (новий кредитор за договором) укладено договір відступлення права вимоги №б/н від 31.10.2016 року (далі - Договір 1). (а.с. 15-16).

Пунктом 1.1. Договору 1 встановлено, що первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право грошової вимоги за договором № 06/02-06 від 06.02.2006 року, укладений із Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (боржник за договором) та за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року, укладеним із Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України".

Згідно з пунктом 1.3. Договору 1 до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання грошового зобов'язання за договорами поставки в сумі 2 644 042 грн. 81 коп., що підтверджується зокрема: рішенням господарського суду Сумської області від 30.05.2013 року у справі № 920/647/13 про стягнення заборгованості в розмірі 878 236 грн. 71 коп., наказом господарського суду Сумської області від 03.09.2013 року; угодою від 16.05.2016 року про прийняття графіка погашення заборгованості по договору № 15/10-08 від 15.10.2008 року; залишок боргу - 645 236 грн. 71 коп.; рішенням господарського суду Сумської області від 11.12.2013 року у справі № 920/15/13 при стягнення заборгованості в розмірі 1 998 806 грн. 10 коп.; наказом господарського суду Сумської області від 03.09.2013 року; угодою від 16.05.2016 року про прийняття графіка погашення заборгованості по договору № 06/02-06 від 06.02.2006 року, залишок боргу - 1 998 806 грн. 10 коп.; оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за 01.01.2015 року - 25.10.2016 року; інших обов'язків, встановлених договорами поставки.

Пунктом 2.1.1 Договору 1 новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору на п/р № 26002052753450 в ПАТ "КБ "ПриватБанк" м. Києва, МФО 300711, отримувач: ТОВ "Кпіносол Тргйдінг Компаній" відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1 000,00 грн., у строк до 07.11.2016 року.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" підписано додаткову угоду № 1 від 31.10.2016 року про внесення змін і доповнень до договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 року (а.с. 54). Вказаною додатковою угодою сторони домовилися внести зміни до пунктів 4.2. та 4.3 договору, а також виключити пункт 4.4 договору.

На виконання п. 2.2.1. Договору 1, 31.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" як первісний кредитор та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" як новим кредитором підписано акт приймання-передачі документів. (а.с. 53).

В той же день, 31.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" (первісний кредитор за договором) та (новий кредитор за договором) Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" укладено договір відступлення права вимоги № 31/10-08. (далі - Договір 2). (а.с. 17-18).

Пунктом 1.1. Договору 2 встановлено, що первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору на підставі Договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 року право грошової вимоги за укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" та/або його філіями договором № 06/02-06 від 06.02.2006 року, укладений із Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (боржник за договором) та за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008, укладеним із Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України".

Згідно з пунктом 1.3. Договору 2, до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання грошового зобов'язання за договорами поставки в сумі 2 644 042 грн. 81 коп., що підтверджується зокрема: рішенням господарського суду Сумської області від 30.05.2013 року у справі № 920/647/13 про стягнення заборгованості в розмірі 878 236 грн. 71 коп., наказом господарського суду Сумської області від 03.09.2013 року; угодою від 16.05.2016 року про прийняття графіка погашення заборгованості по договору № 15/10-08 від 15.10.2008 року; залишок боргу - 645 236 грн. 71 коп.; рішенням господарського суду Сумської області від 11.12.2013 року у справі № 920/15/13 при стягнення заборгованості в розмірі 1 998 806 грн 10 коп.; наказом господарського суду Сумської області від 03.09.2013 року; угодою від 16.05.2016 року про прийняття графіка погашення заборгованості по договору № 06/02-06 від 06.02.2006, залишок боргу - 1 998 806 грн. 10 коп.; оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 за 01.01.2015 року - 25.10.2016 року; інших обов'язків, встановлених договорами поставки.

Пунктом 2.1.1 Договору 2, новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору на рахунок № 26506273 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, отримувач: ТОВ "Юбіпратнер Факторинг" відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1 200,00 грн., у строк до 09.11.2016 року.

Дослідивши вищевказані договори та заслухавши представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів по суті предметом цих договорів є уступка права стягнення за рішенням суду №920/647/13. При цьому, колегія суддів бере до уваги, що відповідач3 звертався до господарського суду Сумської області з заявою про заміну первісного стягувача ТОВ Кліносол Трейдінг Компані на правонаступника в межах виконавчого провадження. (а.с. 69-75).

Однак, заміна стягувача на стадії виконавчого провадження шляхом укладення цивільно-правового договору чинним законодавством не передбачена.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Так, в рішенні ЄСПЛ у справі Моргуненко проти України від 06.09.2007 року наголошено, що виконавче провадження не може бути відокремленим від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Матківська проти України від 12.03.2009 року суд підкреслив, що виконання рішення є другим етапом судового провадження.

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах, визначених ГПК України та Законом, які регулюють умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою статті 8 Закону визначено, що у разі вибуття однієї зі сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання щодо заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується лише судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Відтак, колегія суддів зазначає, що під час укладення спірних правочинів сторони замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не врахувавши, що заміна стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правового договору чинним законодавством не передбачена.

Щодо доводів апелянта про визначення правової природи спірних договорів, як договорів факторингу колегія суддів зазначає наступне.

В преамбулі спірних договорів відступлення права вимоги зазначено, що сторони укладають договір на підставі статей 1077-1089 Цивільного кодексу України, тобто керуються нормами, які регулюють відносини в сфері факторингу.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Отже, за наведеною нормою, договір факторингу здійснюється із метою фінансування клієнта фактором та за умови реального здійснення такого фінансування. Однак, умови спірних договорів не передбачають фінансування клієнта. Так, як встановлено вище, відповідно до п. 2.1.1. Договору 1 новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору на п/р № 26002052753450 в ПАТ "КБ "ПриватБанк" м. Києва, МФО 300711, отримувач: ТОВ "Кпіносол Тргйдінг Компаній" відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1 000,00 грн ., у строк до 07.11.2016 року, відповідно до п. 2.1.1 Договору 2, новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору на рахунок № 26506273 в ПАТ "ПУМБ", МФО 334851, отримувач: ТОВ "Юбіпратнер Факторинг" відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1 200,00 грн ., у строк до 09.11.2016 року.

В той же час за вказаними договорами відступається право вимоги у сумі 2 644 042, 82 грн., як зазначено у п. 1.3. Договору 1 та Договору 2.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Так, дійсно у спірному Договорі 1 фактором є фінансова установа, а саме ТОВ Юбіпартнер Факторинг є фінансовою установою, яка внесена до державного реєстру фінансових установ та має свідоцтво серії ФК №277 від 14.04.2011 року, проте відповідно до Договору 2 новий кредитор є ТОВ Правова група Побережнюк і партнери , яка не є фінансовою установою, а відтак не може бути фактором.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що спірні договори, хоча і мають ознаки факторингу, але ж суперечать положенням норм чинного законодавства щодо ознак, мети та порядку здійснення факторингу. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що спірні правочини регулюються приписами ст. 512 Цивільного кодексу України.

Так ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного суду України №3-43гс15 від 15.04.2015 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що пунктом 10.4. договору поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року сторонами було встановлено, що жодна із сторін не має права передавати свої права за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони, відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" не мало прав на укладання договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 року до Дочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" за вказаним договором.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу , згідно з якими (в редакції на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що оспорюванні договори суперечить приписам чинного законодавства України.

Відтак, договір відступлення права вимоги від 13.01.2016 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" в частині відступлення права вимоги за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року та договір про відступлення права вимоги від 31.10.2016 № 31/10-08, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" в частині відступлення права вимоги за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року підлягають визнанню недійсними.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заявлених позовних вимог про визнання недійсними договору від 31.10.2016 року про відступлення права вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг", та договору від 31.10.2016 року № 31/10-08 про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" в частині відступлення права вимоги за договором № 06/02-06 від 06.02.2006 року, оскільки позивачем на надано суду першої інстанції примірнику вказаного договору.

Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Колегія суддів наголошує на тому, що з аналізу наведеної статті слідує, що витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі №910/503/17.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції зробив помилку (описку) у рішенні господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі №910/503/17, а саме вказав в п. 2 та п. 3 резолютивної частини рішення: права вимоги за договором поставки № 10/10-08 від 15.10.2008 замість: права вимоги за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 . Відтак, рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі №910/503/17 підлягає зміні в цій частині шляхом зазначення в п. 2 та п. 3 резолютивної частини рішення вірного номеру договору поставки.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі №910/503/17 залишити без задоволення.

2. Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі № 910/503/17 змінити, виклавши в наступній редакції: Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 31.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг", в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" права вимоги за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

3. Пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі № 910/503/17 змінити, виклавши в наступній редакції: Визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 31/10-08 від 31.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери", в частині відступлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" права вимоги за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" та Дочірнім підприємством "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

4. В решті рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі № 910/503/17 - залишити без змін

5. Справу №910/503/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз