Постанова

від 15.11.2017 по справі 910/503/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Справа № 910/503/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач) судді:Ємельянова А.С., Нєсвєтової Н.М., за участю представників: від позивача:Фрейдун О.М., Кузнєцова М.А., від відповідача 3:Кобець Р.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні: касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року у справі№ 910/503/17 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери", про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Дочірнє підприємство "Сумський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - ДП "Сумський облавтодор", позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Тредінг Компані" (надалі - ТОВ "Кліносол Тредінг Компані", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Факторинг" (надалі - ТОВ "Юбіпартнер Факторинг", відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" (надалі - ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери", відповідач-3) про визнання недійсними договору від 31.10.2016 року про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, договору від 31.10.2016 року № 31/10-08 про відступлення права вимоги, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3.

В позові зазначено, що вказані договори є удаваними, оскільки згідно їх умов відбулось відступлення права грошової вимоги за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року до позивача спочатку від відповідача-1 до відповідача-2, а потім від відповідача-2 до відповідача-3, в той час як п. 10.4 договору поставки сторонам заборонено передавати свої права за договором третім особам. Всупереч вимозі п. 10.4 договору поставки оспорюваними договорами фактично змінено стягувача на стадії виконання рішення, в той час як вони не мають на меті реального настання правових наслідків.

Відповідач-3 позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що договір відступлення права вимоги від 31.10.2016 року укладений між ТОВ "Кліносол Тредінг Компані" і ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" за своєю правовою природою є договором факторингу, який відповідно до ст. 1080 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі № 910/503/17 (суддя Плотницька Н.Б.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними договори відступлення права вимоги від 31.10.2016 року та від 31.10.2016 року № 31/10-08 в частині відступлення ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" права вимоги за договором поставки № 10/10-08 від 15.10.2008 року. Визнано недійсними договір відступлення права вимоги № 31/10-08 від 31.10.2016 року в частині відступлення ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери" права вимоги за договором поставки № 10/10-08 від 15.10.2008 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року (колегія у складі головуючого судді Агрикової О.В., суддів: Мальченко А.О., Чорногуза М.Г.) змінено п.п. 2, 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції шляхом виправлення помилки, допущеної місцевим господарським судом, а саме замість номеру договору поставки "№ 10/10-08" зазначено "№ 15/10-08". В решті рішення - залишено без змін.

Відповідач-3 в касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: не застосування до спірних правовідносин ст.ст. 1077, 1079, 1084 ЦК України, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року, прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача-3, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111 5 , ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 15.10.2008 року між ТОВ "Кліносол Тредінг Компані" і ДП "Сумський облавтодор" укладено договір поставки № 15/10-08 (надалі - договір поставки), відповідно до якого відповідач-1, як постачальник, зобов'язався виготовити та передати позивачу, як покупцю, товар, який покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити (а.с. 19).

На підставі рішення Господарського суду Сумської області від 30.05.2013 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2013 року у справі № 920/647/13 з ДП "Сумський облавтодор" на користь ТОВ "Кліносол Тредінг Компані" було стягнуто заборгованість за вказаним договором поставки у розмірі 770989,17 грн.

31.10.2016 року ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані", як первісний кредитор, на підставі договору відступлення права вимоги № б/н (надалі - договір відступлення права вимоги-1) відступило ТОВ "Юбіпартнер Факторинг", як новому кредитору, своє право грошової вимоги до боржника-ДП "Сумський облавтодор" за договором № 06/02-06 від 06.02.2006 року та за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року (а.с. 15-16).

Згідно з п. 1.3. договору відступлення права вимоги-1 до нового кредитора переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 15/10-08, що підтверджується: рішенням Господарського суду Сумської області від 30.05.2013 року у справі № 920/647/13 про стягнення заборгованості в розмірі 878236,71 грн, наказом Господарського суду Сумської області від 03.09.2013 року, угодою від 16.05.2016 року про прийняття графіка погашення заборгованості по договору № 15/10-08 від 15.10.2008 року; залишок боргу - 645236,71 грн.

Пунктом 2.1.1 вказаного договору новий кредитор зобов'язався перерахувати первісному кредитору відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1000 грн.

У цей же день, отримане за вказаним вище договором право вимоги ТОВ "Юбіпартнер Факторинг", як первісний кредитор, відступило ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери" (новий кредитор) за договором відступлення права вимоги № 31/10-08 (надалі - договір відступлення права вимоги-2) (а.с. 17-18). Новий кредитор - ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери", згідно з п. 2.1.1 договору відступлення права вимоги-2, зобов'язаний перерахувати первісному кредитору-ТОВ "Юбіпратнер Факторинг" відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1200 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними оспорюваних договорів щодо відступлення права грошової вимоги за договором поставки № 15/10-08 від 15.10.2008 року суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст. 11, 16, 203, 215, 216, 509, 513, 627 ЦК України, виходив з того, що спірні договори укладались відповідачами стосовно виконання позивачем зобов'язання, зокрема, за вказаним договором поставки, п. 10.4 якого для сторін було встановлено заборону без письмової згоди другої сторони передавати свої права та обов'язки третім особам. Оскільки, позивач письмової згоди на заміну кредитора не надавав, суд дійшов висновку про те, що спірні договори, укладені з порушенням норм законодавства, а тому є недійсними. Відхиляючи доводи відповідача суд також вказав, що спірні договори в розумінні ст. 1077 ЦК України, не є договорами факторингу, оскільки жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, що є обов'язковою умовою договору факторингу.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками місцевого господарського суду погодився, при цьому, додатково у постанові зазначив, що внаслідок укладення відповідачами оспорюваних договорів, відбулось відступлення права вимоги на грошові кошти, присудженні до стягнення з позивача на підставі судового рішення у справі № 920/647/13, за яким вже був виданий судовий наказ, тобто фактично відбулась заміна стягувача на стадії виконавчого провадження, що має відбуватись виключно за ухвалою суду, а не шляхом укладення цивільно-правової угоди. Також апеляційний суд, відхиляючи доводи ТОВ "ПГ "Побережнюк і партнери" про те, що оспорювані договори є договорами факторингу, зазначив, що останній не є фінансовою установою, а тому не може бути стороною (фактором) такого договору.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки судів попередніх судових інстанцій є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано положень ст.ст. 1077, 1079, 1080, 1084 ЦК України є такими, що не відповідають дійсності, оскільки суди обох попередніх інстанцій здійснили оцінку спірних договорів стосовно їх правової природи, та обставин їх укладення відповідачами та надали вказаним обставинам правильну оцінку. Такими чином ці доводи зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111 7 ГПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на правову позицію постанови Верховного Суду України № 3-43гс15 від 15.04.2015 року, в якій недійсним визнано договір цесії, укладений в результаті відступлення права грошової вимоги, яке виникло на підставі рішення суду, Вищий господарський суд України відхиляє, з тих підстав, що судами попередніх інстанцій також встановлено, що заборгованість за договором поставки була присуджена відповідачу-1 до стягнення рішенням суду. Проте, основною підставою для задоволення позову у відповідній частині є те, що оспорювані договори відступлення права вимоги укладені з порушенням законодавства.

Водночас, Вищий господарський суд України зазначає, що змінюючи п.п. 2, 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, яке є законним й обґрунтованим, апеляційний господарський суд помилково вважав, що допущені в них описки щодо номеру договору поставки є підставою для зміни рішення суду в цій частині. Така описка не вплинула і не могла вплинути на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, і підлягає виправленню відповідно до вимог ст. 89 ГПК України шляхом винесення ухвали, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для зміни судового рішення у цій частині. Згідно з ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, апеляційним господарським судом помилково змінено судове рішення, ухвалене згідно із законом, що відповідно до п. 6 ст. 111 9 , ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині. В решті постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача-3.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року в частині зміни пунктів 2 та 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2017 року у справі № 910/503/17 скасувати та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

У решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року залишити без змін.

Головуючий суддяКондратова І.Д. СуддяЄмельянов А.С. СуддяНєсвєтова Н.М.