Постанова

від 10.04.2017 по справі 906/1226/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа № 906/1226/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Савченко Г.І. ,

судді Тимошенко О.М.

при секретарі Рильнику Д.М.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (представник за довір. №zh007-ел-12844-1216 від 28.12.16р.)

відповідача - ОСОБА_2 (представник за довіреністю від 10.01.2017 р.), ОСОБА_3 - директор ПП "Немильнянський цегельний завод"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 (представник за довір. №007-27-1216 від 30.12.16р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.02.2017 р. у справі №906/1226/16

позивач: ОСОБА_5 акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"

відповідач: Приватне підприємство "Немильнянський цегельний завод"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Киківська сільська рада (с. Кикова, Новоград-Волинський район Житомирська область)

про визнання договору від 23.09.2016 укладеним

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.02.2017 року у справі №906/1226/16 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.), відмовлено позивачу у визнанні договору від 23.09.2016 року на експлуатацію газорозподільної системи укладеним.

Рішення мотивоване тим, що законодавцем визначено альтернативність у визначені змісту правовідносин (надання послуг, оренди господарського відання чи користування з передачею на баланс, відчуження шляхом купівлі-продажу) і власник газопроводу відмовився від укладення запропонованого позивачем договору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд оскаржене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду№906/1226/16 від 24.03.2017 року, прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.02.2017 р. у справі №906/1226/16, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.04.2017 року.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду №01-04/386 від 10.04.2017 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Павлюк І.Ю., та відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/1226/16.

Автоматизованою системою документообігу, для розгляду справи №906/1226/16 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І., суддя Тимошенко О.М.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду№906/1226/16 від 10.04.2017 року, колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І., суддя Тимошенко О.М. прийнято до провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" на рішення господарського суду Житомирської області від 27.02.2017 р. у справі №906/1226/16.

Відповідачем 10.04.2017 року, подано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Третіми особами які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" та Киківською сільською радою не надано письмові пояснення по суті спору.

Окрім того Киківська сільська рада не забезпечила явку свого представника в судове засідання 10.04.2017 року.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому, в силу приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, а перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, в грудні 2008 року за рахунок та силами заводу був побудований підвідний газопровід протяжністю за проектом 9.0505 км і прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 23.01.2009. Зазначеним газопроводом охоплені п'ять населених пунктів району, населення яких і досі отримує природний газ для власних потреб. Всі технічні та будівельно-монтажні питання погоджені з позивачем та місцевими органами влади.

Газопровід був підключений до єдиної газотранспортної системи країни та переданий позивачу у повне володіння та користування на підставі спочатку договору про надання послуг з технічного обслуговування систем газопостачання та газового обладнання від 24.12.2009 строком на один рік з правом сторін на продовження його дії на наступні роки (а.с.90 - 91).

В грудні 2014 газопровід був переданий позивачу у господарське відання на один рік на підставі договору №252 від 03.12.2014 (а. с. 51, 93 - 95).

В подальшому ПП "Немильнянський цегельний завод" була відхилена пропозиція позивача про укладення нового договору про передачу у господарське відання газопроводу та запропоновано укласти договір на оплатних засадах та вирішити питання про відшкодування витрат на будівництво газопроводу, оскільки позивач протягом тривалого часу користується та володіє майном заводу і водночас отримує від заводу платню за технічне обслуговування газопроводу, хоч як користувач та володілець нашого майна зобов'язаний нести всі витрати для безпечного транспортування газу та дотримання належних умов експлуатації всього газового обладнання, переданого заводом у його володіння.

З матеріалів справи також вбачається, що ПП "Немильнянський цегельний завод" після відмови укласти договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, неодноразово пропонував придбати у нього належну йому складову частину газотранспортної системи (побудованого відповідачем в с. Немильня газопроводу) на оплатній основі, однак позивач не виявив бажання придбати складову частину газотранспортної системи (а.с..

Окрім того, відповідач продав Киківській сільській раді частину газопроводу довжиною 4130 п.м.

У зв'язку з відмовою відповідача на пропозицію позивача укласти договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними підприємствами), позивач, посилаючись на норми ст. 649 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 179, ст.ст. 181, 187 Господарського кодексу України та норми п.1 глави 1 розділу III Кодексу ГРМ просить вважати укладеним Договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) на умовах, викладених в позовній заяві.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.3 ст.179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений статтею 181 ГК України.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Укладення договору спірної категорії є обов'язковим в силу закону, в якості альтернативи з чотирьох варіантів, передбачених законом.

Відповідно до частини 3 статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

За змістом ст. 187 ГК України та ст. 649 ЦК України переддоговірні спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення вирішуються судом, при цьому, розгляд судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

На виконання норм Закону України "Про ринок природного газу" було прийнято Постанову національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року № 2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем" (зареєстровано в Мін'юсті України, 06.11.2015 за № 1379/27824). Вказаною постановою було затверджено Кодекс газорозподільних систем.

Відповідно до п. 2 розділу І." Визначення основних термінів та понять" вказаного Кодексу, цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

Розділом III. "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" визначено загальні умови експлуатації газорозподільних систем.

Відповідно до п. 1 цього розділу Кодексу газорозподільних систем, експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ вказаного Кодексу, власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Тобто, законом встановлено обов'язок відповідача як власника складових газотранспортної системи, передати належні йому складові газопроводу Оператору ГРМ на альтернативній основі відповідно до чотирьох варіантів.

Згідно вище наведених приписів статей Кодексу газорозподільних систем вбачається, що, в даному випадку, право вибору одного з варіантів належить власнику, таким чином закон захищає його права, як власника.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач обрав варіант передачі належного йому газопроводу на підставі договору про комерційну концесію або у власність шляхом купівлі-продажу, колегія суддів вважає, що таке його рішення є обов'язковим для позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Немильнянський цегельний завод", розглянувши лист позивача від 23.09.2016 року, листом №32 від 18.10.2016 року відхилив пропозицію щодо підписання договору на експлуатацію складових газорозподільної системи та надіслав два примірники проекту договору про комерційну концесію підвідного газопроводу природного газу (а.с.109).

Однак пропозиції відповідача щодо укладення договору комерційної концесії були залишені позивачем без відповіді.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази які б підтверджували, що позивач пропонував відповідачу у якості альтернативи укласти договір про експлуатацію, договір господарського відання чи користування або оформити передачу належного відповідачу газопроводу у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

А тому, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову про укладення договору, оскільки вказаний договір, як обов'язковий до укладення сторонами, передбачений в якості альтернативи чотирьох варіантів, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.41, ст.13 Конституції України право власності набувається в порядку, визначеному законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтями 316, 317, 319 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (ст.321 ЦК України).

Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Враховуючи вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, твердження позивача про те, що його пропозиція про укладення договору від 23.09.2016 року відповідає нормам діючого законодавства, є безпідставними, оскільки діючим законодавством передбачено для відповідача альтернативу вибору виду договору, за яким належний відповідачу газопровід має бути переданий позивачу.

А тому, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 27.02.2017 р. у справі №906/1226/16 - залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" - залишити без задоволення.

2. Справу №906/1226/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Тимошенко О.М.