Постанова

від 26.10.2017 по справі 906/1226/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року Справа № 906/1226/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіХодаківської І.П., суддівБакуліної С.В., Яценко О.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" на постанову від 10.04.2017 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№906/1226/16 господарського суду Житомирської області за позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Приватного підприємства "Немильнянський цегельний завод" Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомиргаззбут" Киківська сільська рада провизнання договору від 23.09.2016 укладеним

За участю представників сторін:

Від позивача - Волощук П.Ю. (дов. від 28.12.16)

Від відповідача - Васинчук М.П. (дов. від 10.01.17)

Шостак Л.Л. директор

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "Немильнянський цегельний завод" про визнання договору від 23.09.2016 на експлуатацію складових газорозподільної системи укладеним між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" та Приватним підприємством "Немильнянський цегельний завод" на умовах, викладених в прохальній частині позовної заяви.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 27.02.2017 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.) в позові відмовлено. Рішення мотивоване тим, що законодавцем визначено альтернативність у визначені змісту правовідносин (надання послуг, оренди господарського відання чи користування з передачею на баланс, відчуження шляхом купівлі-продажу) і власник газопроводу відмовився від укладення запропонованого позивачем договору.

Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 у складі: Демидюк О.О., Савченко Г.І., Тимошенко О.М. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства.

ПП "Немильнянський цегельний завод" у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що в грудні 2008 року за рахунок та силами заводу побудований підвідний газопровід протяжністю за проектом 9.0505км і прийнятий в експлуатацію, що підтверджується актом державної приймальної комісії від 23.01.2009. Зазначеним газопроводом охоплені п'ять населених пунктів району, населення яких і досі отримує природний газ для власних потреб. Всі технічні та будівельно-монтажні питання погоджені з позивачем та місцевими органами влади.

Газопровід був підключений до єдиної газотранспортної системи країни та переданий позивачу у повне володіння та користування на підставі спочатку договору про надання послуг з технічного обслуговування систем газопостачання та газового обладнання від 24.12.2009 строком на один рік з правом сторін на продовження його дії на наступні роки.

В грудні 2014 газопровід був переданий позивачу у господарське відання на один рік на підставі договору №252 від 03.12.2014.

В подальшому ПП "Немильнянський цегельний завод" була відхилена пропозиція позивача про укладення нового договору про передачу у господарське відання газопроводу та запропоновано укласти договір на оплатних засадах та вирішити питання про відшкодування витрат на будівництво газопроводу, оскільки позивач протягом тривалого часу користується та володіє майном заводу і водночас отримує від заводу платню за технічне обслуговування газопроводу, хоча як користувач та володілець нашого майна зобов'язаний нести всі витрати для безпечного транспортування газу та дотримання належних умов експлуатації всього газового обладнання, переданого заводом у його володіння.

ПП "Немильнянський цегельний завод" після відмови укласти договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, неодноразово пропонував придбати у нього належну йому складову частину газотранспортної системи (побудованого відповідачем в с. Немильня газопроводу) на оплатній основі, однак позивач не виявив бажання придбати складову частину газотранспортної системи. Частину газопроводу довжиною 4130 п.м. відповідач продав Киківській сільській раді.

У зв'язку з відмовою відповідача на пропозицію позивача укласти договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними підприємствами), позивач, посилаючись на норми ст. 649 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 179, ст.ст. 181, 187 Господарського кодексу України та норми п.1 глави 1 розділу III Кодексу ГРМ звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ж до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений статтею 181 ГК України.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Укладення договору спірної категорії є обов'язковим в силу закону, в якості альтернативи з чотирьох варіантів, передбачених законом.

Відповідно до частини 3 статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 649 Цивільного кодексу України переддоговірні спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення вирішуються судом, при цьому, розгляд судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Відповідно до п. 2 розділу І." Визначення основних термінів та понять" Кодексу газорозподільних систем, цей Кодекс визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб'єктами ринку природного газу, а також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

Розділом III. "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" визначено загальні умови експлуатації газорозподільних систем.

Відповідно до п. 1 цього розділу Кодексу газорозподільних систем, експлуатацію газорозподільних систем здійснюють виключно Оператори ГРМ.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ вказаного Кодексу, власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Тобто, законом встановлено обов'язок відповідача як власника складових газотранспортної системи, передати належні йому складові газопроводу Оператору ГРМ на альтернативній основі відповідно до чотирьох варіантів.

При цьому, право вибору одного з варіантів належить власнику.

Судами встановлено, що відповідач обрав варіант передачі належного йому газопроводу на підставі договору про комерційну концесію або у власність шляхом купівлі-продажу, оскільки ПП "Немильнянський цегельний завод", розглянувши лист позивача від 23.09.2016, листом №32 від 18.10.2016 відхилив пропозицію щодо підписання договору на експлуатацію складових газорозподільної системи та надіслав два примірники проекту договору про комерційну концесію підвідного газопроводу природного газу.

Пропозиції відповідача щодо укладення договору комерційної концесії були залишені позивачем без відповіді.

В матеріалах справи відсутні докази пропозиції відповідача щодо альтернативи укласти договір про експлуатацію, договір господарського відання чи користування або оформити передачу належного відповідачу газопроводу у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).

Враховуючи вищевикладене, положення статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб і власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також, що діючим законодавством передбачено для відповідача альтернативу вибору виду договору, за яким належний відповідачу газопровід має бути переданий позивачу, суди обгрунтовано дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення господарського суду першої інстанції про відмову в позові, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" залишити без задоволення.

Постанову від 10.04.2017 Рівненського апеляційного господарського суду у справі №906/1226/16 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді С. Бакуліна

О. Яценко