Окрема думка

від 18.04.2017 по справі 922/4606/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ

"18" квітня 2017 р.Справа № 922/4606/15

У відповідності до статей 1, 8, 19 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Стосовно даної справи це означає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню той закон, під час дії якого були вчинені відповідні дії. Такими діями наразі є оскаржувані дії заступника начальника Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківський області ОСОБА_1 щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Ці дії мали місце 23.01.2017р.

Отже названа посадова особа під час вчинення оскаржуваних дій повинна була керуватися нормативними актами, котрі були чинні станом саме на цю дату - 23.01.2017р. Таким нормативним актом є Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII, котрий набув чинності 30.11.2016р. Так само і суд вирішуючи скаргу і оцінюючи правомірність дій (рішень) зазначеної посадової особи повинен виходити з норм, котрі містяться у цьому законі.

Відтак, вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа державний виконавець повинен був оцінювати його на предмет відповідності вимогам, котрі ставляться до виконавчого документа статтею 4 вказаного вище закону. З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що саме це державним виконавцем і було зроблено. Ним було встановлено невідповідність виконавчого документа вимогам Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII, котрий був чинний на час прийняття рішення про прийняття або повернення документа.

Резолютивна частина ухвали господарського суду Харківської області від 14.07.2016р. у справі №922/4606/15 дійсно не передбачає заходи примусового виконання рішень, як того вимагає п.5 ч.1 ст.4 вказаного закону. Тому державний виконавець обґрунтовано прийшов до висновку про те, що відповідна мирова угода не може бути визнана виконавчим документом, котрий підлягає виконанню згідно даного закону. Відповідно державний виконавець правомірно застосував припис п.6 ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження , у відповідності до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Такі дії державного виконавця узгоджуються із правовою позицією Вищого господарського суду України, висловленою в п.7.9. Постанови ВГСУ Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України від 17.10.2012р. №9. В постанові, зокрема, зазначається таке. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою. Якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження"), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

Факт відповідності ухвали господарського суду Харківської області від 14.07.2016р. у справі №922/4606/15 вимогам ст.18 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999р. №606-XIV, котрий був чинний на час її ухвалення, в даному разі не має істотного значення для вирішення справи. Жодною з норм чинного законодавства не передбачено продовження дії цього закону понад дату втрати ним чинності. Пунктом 6 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII передбачено лише, що рішення, які вже виконувалися (!) органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Можливості відкриття нового виконавчого провадження на підставі виконавчого документу виданого згідно закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999р. №606-XIV, але який не відповідає вимогам Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII перехідними та прикінцевими положеннями не передбачено.

Принцип невідворотності виконання судових рішень не може бути визнаний достатньою підставою для застосування норми закону, котра вже втратила свою чинність. Цей, закріплений в п. 1 ст. 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принцип передбачає ефективне виконання остаточних судових рішень в порядку та у строки встановлені Законом. Саме на неприпустимості нехтування законом, на неприпустимості ігнорування встановленого законом порядку виконання судових рішень наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях ( Горнсбі проти Греції , Бурдов проти Росії , Ясюнієне проти Литви та ін..). Так у справі Глоба проти України від 05.07.2012р. (no. 15729/07) суд зазначає, що на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції (!) усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду.

В жодному з рішень Європейський суд з прав людини не дає підстав для висновку про те, що держава та/або інші особи вправі вживати заходів на виконання судового рішення по за межами своєї компетенції та всупереч встановленому порядку. Навпаки у рішенні від 18.10.2005р. у справі МПП "Голуб" проти України (Заява N 6778/05) Європейський Суд наголосив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Підсумовуючи слід зазначити, що не може легітимна мета (виконання остаточного судового рішення) бути досягнути нелегітимними засобами (шляхом примусового виконання документу, котрий не відповідає вимогам Закону). Навпаки, виконання судового рішення всупереч порядку встановленому Конституцією та Законами України спрямоване не на ствердження ідеалів правової держави, а прямо в протилежному напрямку.

Суддя ОСОБА_2 /Справа №922/4606/15/