Рішення

від 24.04.2017 по справі 526/2493/15-ц

ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/2493/15-ц

Провадження № 2/526/3/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Горошка А.М.,

з участю секретаря Дроботі Л.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гадяч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 Колос , третя особа: відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області про визнання договору оренди землі недійсним,-

встановив:

До Гадяцького районного суду Полтавської області звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 Колос про визнання договору оренди землі недійсним, в якому прохав: визнати недійсним з моменту вчинення (укладення) договір оренди земельної ділянки площею 3,20 га, укладений у 2011 року між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством ОСОБА_4 Колос , зареєстрований у відділ Держземагенства у Гадяцькому районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.04.2012 року за № 532040004002205; зобов'язати Селянське (фермерське) господарством ОСОБА_4 Колос повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,20 га, що знаходиться на території Малопобиванської сільської ради Гадяцького району, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ПЛ №009986 він є власником земельної ділянки площею 3,20 га (кадастровий номер 5320484600:00:003:0045 ), що знаходиться на території Малопобиванської сільської ради Гадяцького району, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У 2015 року йому стало відомо, що між ним та СФГ ОСОБА_4Г Колос укладено та відповідно до законодавства зареєстровано договір оренди належної позивачу земельної ділянки. Звернувшись до відповідача він отримав зазначений договір разом з актом приймання - передачі. Оглянувши його він зробив висновок, що спірний договір та акт приймання - передачі земельної ділянки підписаний не ним, а зовсім іншою особою, що грубо порушує загальні засади цивільного та земельного законодавства . Оскільки він такої згоди не надавав, вважає, що даний договір укладений незаконно. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У ст. 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Крім вище зазначеного, даний договір має й інші недоліки, що викликало у нього підозри щодо законності його укладення. По-перше у ньому немає дати укладення та строку його дії. У п. 8 договору зазначено лише, що договір діє до 31.12.2018 року. Також у розділі орендна плата не визначено строки внесення орендної плати. У розділі Об'єкт оренди відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Також, у договорі відсутня одна з істотних умов яка передбачена ст. 15 ЗУ Про оренду землі редакції на дату укладення договору а саме: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Всі наведені обстави дають підстави вважати, що даний договір укладений та зареєстрований з порушенням норм законодавства. Враховуючи вище викладене, він звернувся до відповідача, а саме: ОСОБА_5, який є одним із засновників господарства, з метою досудового врегулювання спору, але отримав усну відмову, що і змусило його звернутися до суду з даним позовом. Крім цього, вважає, що перебіг позовної давності розпочався у березні 2015 року.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та прохали суд їх задовольнити. Крім цього, позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що у грудні 2011 року сусіди говорили про те, що ОСОБА_5 збирається продовжувати договори до 2016 року. Про наявність даного договору він дізнався, коли з дружиною у 2015 році здійснювали перегляд документів. До цього, він не знав точно хто саме користується його земельною ділянкою. Проте разом з цим йому було відомо, що його дружина отримує орендну плату за використання його земельної ділянки, яку, як на його думку, отримувала від ОСОБА_5

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначивши, договір підписала дружина позивача, з відома останнього, а також прохала застосувати позовну давність, зазначивши, що ще з часу укладання позивач міг знати про наявність даного договору. Крім цього, у позивача була реальна можливість дізнатись про наявність оспорюваного договору оренди землі, оскільки мав вільний доступ до договору, який дружина позивача - ОСОБА_6 принесла додому влітку 2012 року.

Представник третьої особи - відділу Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без участі представника, при винесенні рішення покладається на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_6 суду показала, що взимку наприкінці 2011 року чи на початку 2012 року у магазині вони підписували бланки, проте скільки бланків підписала, вона не пам'ятає, при цьому вважала, що підписує лише договір відносно своєї земельної ділянки. Примірники договорів отримала в середині 2012 року, які принесла додому та поклала. Чоловіку за них нічого не говорила. Знає, що земля оброблялась, орендну плату за паї отримувала від ОСОБА_5 в період з 2012 року по 2014 рік та трошки у 2015 році, за що розписувалась у відомостях. У 2015 році вони почали переглядати договори, оскільки прийшли нові фермери, які почали їм пропонувати більшу орендну плату. ОСОБА_1 побачив, що підпис у договорі не його. Доручення на укладення даного договору чоловік їй не надав. Також зазначила, що ОСОБА_1 не ходив забирати орендну плату, оскільки мав поганий стан здоров'я, хоча і міг дійти, а також не цікавився станом справ.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що з червня 2015 року працює бухгалтером в СФГ Колос , а також має земельний пай, який обробляється останнім, у зв'язку з чим отримує орендну плату. Влітку 2015 року їм видавали пшеницю. ОСОБА_6 того дня отримала по 400 кг пшениці на себе і на чоловіка ОСОБА_1 Самого ОСОБА_1 вона там не бачила. У її сім'ї є 5 паїв, підписував договори оренди даних земельних ділянок, а також отримував хтось один за всіх.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що з 2013 року по 2015 рік здійснювала зважування та видачу зерна в СФГ Колос , проте відмітку у відомостях здійснювала інша особа. ОСОБА_6 отримувала у 2015 році орендну плату за паї - 4 центнера пшениці, проте за кого саме - їй достовірно не відомо. В інших роках ОСОБА_6 теж отримувала орендну плату, а ОСОБА_1 не приходив отримувати орендну плату.

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що у 2015 році бачив, як ОСОБА_6 отримувала орендну плату від СФГ Колос . Також зазначив, що в їхній землі теж є не один пай, в зв'язку з чим свій договір оренди та договір оренди сина підписував він.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було передано у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку 3,20 га, що розташована на території Малопобиванської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, кадастровий номер: 5320484600:00:003:0045, що підтверджується копією державного акта про право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 009986 від 14.03.2005 року.

Із оспорюваного договору вбачається, що у 2011 році в с. Мала Побиванка між ОСОБА_1 та СФГ Колос в особі голови ОСОБА_5, згідно якого було передано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,20 га, що розташована на території Малопобиванської сільської ради Гадяцького району Полтавської області, нормативна грошова оцінка якої становить 80 906,94 грн., до 31.12.2018 року. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 2 427,21 грн., що підтверджується п.п. 1, 2, 5, 8 даного договору, який зареєстрований 24.04.2012 року у відділі Держкомзему у Гадяцькому районі за № 532040004002205, та міститься в матеріалах справи.

При цьому, в п. 11 вищезазначеного договору відсутні відомості про строки внесення орендної плати.

Також, відповідно п. 42 вищезазначеного договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Як вбачається з акта приймання-передачі земельної ділянки в оренду, вищезазначену земельну ділянку було передано СФГ Колос .

Згідно висновку експерта № 19/119/6-6/77е від 09.02.2017 року, підписи від імені орендодавця на вищезазначених договорі оренди земельної ділянки та акті приймання-передачі земельної ділянки в оренду, виконані не ОСОБА_1, а ОСОБА_6.

Відповідно копії письмового пояснення ОСОБА_1, наданого працівникам Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області, що у грудні 2011 року продовжувались договори оренди землі. Голова СВГ Колос говорив, що дані договори продовжуються до 2016 року, проте коли отримали договори на руки, то побачили, що строк дії договорів продовжено до 2018 року. На той момент, вони великої уваги цьому не надали, оскільки не було інших орендарів. Претензій до дружини, яка розписувалась за нього під час отримання орендної плати, не має, оскільки проживає з нею в спільному господарстві. Дружина розписувалась, оскільки він хворий та самостійно не в змозі отримати пай.

Представником позивача - адвокатом ОСОБА_10 було заявлено, що про неналежність письмового пояснення ОСОБА_1, наданого працівникам Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області, оскільки дані пояснення не є процесуальним документом.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_3 зазначила, що вищезазначений доказ є належним і допустимим, оскільки містить інформацію, що входить до предмета доказування.

Із змісту ст.ст. 58, 59 ч. 1 ЦПК України вбачається, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд розглядає вищезазначене письмове пояснення згідно ст. 64 ЦПК України як письмовий доказ. Вищезазначене пояснення не суперечить поясненням, наданих позивачем у судовому засіданні. Так, позивачу стало відомо, що його земельну ділянку передано за договором оренди СФГ Колос , головою якого є ОСОБА_5, який він не підписував, в зв'язку з чим він і звернувся до суду з позовом. Також він пояснив, що дійсно у грудні 2011 року зі слів сусідів йому було відомо, що ОСОБА_5 продовжує договори оренди до 2016 року. Також зазначив, що він отримав договір у 2015 році. При цьому, у вищезазначеному поясненні було вказано, що коли вони отримали договори, то виявили, що у договорі виправлено строк продовження до 2018 року. Також, у судовому засіданні визнав, що йому було відомо, що дружина отримує орендну плату за нього.

Таким чином, письмові пояснення, надані працівникам Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області не суперечать поясненням позивача, наданих ним у судовому засіданні, а, отже, суд визнає даний письмовий доказ належним та допустимим.

Як вбачається з копій відомостей за 2013-2014 роки, на ім'я ОСОБА_1 отримувалась орендна плата.

Щодо визнання договору недійсним у зв'язку з відсутністю в договорі строків внесення орендної плати, то суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі (далі - Закону) у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки .

Частиною 2 ст. 15 Закону визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо (ч. 3 ст. 15 Закону).

При цьому, слід зауважити, що ст. 15 Закону не містить в якості істотної умови дату укладання договору.

Відповідно ч. 6 ст. 21 Закону, у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Разом із тим згідно п. 14 розділу Перехідні положення ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Відповідно ч. 2 ст. 4 Закону України Про заставу предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Згідно пп. б п. 15 розділу Перехідні положення ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність у договорі оренди землі від 2011 року, істотної умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним.

Дана позиція узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду України, що була викладена у постанові від 03.09.2014 року у справі № 6-94цс14.

Разом з тим, ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався, зокрема, на те, що спірний договір оренди земельної ділянки не містять усіх, передбачених ст. 15 Закону, істотних умов, зокрема порядку дати укладання договору, кадастровий номер земельної ділянки,строки внесення орендної плати, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки .

З урахуванням фактичних обставин справи та дотриманням інтересів усіх учасників договору суд приходить до висновку, що сторони врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору узгодженим способом, зокрема, від імені ОСОБА_1 упродовж усього часу ОСОБА_6 отримувала орендну плату за договором оренди, що підтвердила свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні. Крім цього, в акті приймання-передачі земельної ділянки, наданого позивачем та який є невід'ємною частиною договору, зазначено реквізити державного акта на право власності на земельну ділянку, яку орендодавець передає орендарю.

Отже, відсутність у договорі вищезазначених істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема, в частині визначення об'єкту оренди, проведення розрахунків, передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки,оскільки орендар користувався земельною ділянкою, належній ОСОБА_1 на підставі вищезазначеного правовстановлюючого документу, відкрито, і протягом певного часу зобов'язання, взяті на себе щодо сплати орендної плати, виконувались погодженим способом, тому відсутність вищевказаних умов в договорі не може бути підставою для визнання прав позивача порушеними в момент укладення договору та визнання його у зв'язку з цим недійсним.

Дана позиція узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду України, що була викладена у постановах від 02.07.2014 року у справі № 6-86цс14, від 21.09.2016 року у справі № 710/2296/14-ц.

Щодо визнання договору недійсним у зв'язку з тим, що підпис від імені ОСОБА_1 у вищезазначеному договорі оренди земельної ділянки здійснено іншою особою, то суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства

Так, представник відповідача посилався на те, що договір підписано дружиною позивача - ОСОБА_6 з відома ОСОБА_1, а, отже, є дійсним.

Доказом на підтвердження того, що підпис від імені орендодавця у вищезазначеному договорі оренди вчинено саме ОСОБА_6, а також даний факт не заперечувався і самою ОСОБА_6, яка була допитана судом в якості свідка.

Згідно ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Частина 1 ст. 60 ЦПК України передбачає що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач уповноважував свою дружину ОСОБА_6 на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки суду не надано, тому посилання представника відповідача щодо дійсності договору оренди у зв'язку з тим, що підпис від імені орендодавця здійснено дружиною позивача - ОСОБА_6 з відома ОСОБА_1 є нікчемними.

Дана позиція узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду України, що була викладена у постанові від 25.05.2016 року у справі № 6-2612цс15.

Крім цього, представником відповідача було заявлено про застосування позовної давності.

Так, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

За змістом статей 18, 20 Закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Як було зазначено вище, п. 42 вищезазначеного договору оренди передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, про що зазначено у ст. 257 ЦК України.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Дана позиція узгоджується, зокрема, з позицією Верховного Суду України, що була викладена у постанові від 16.11.2016 року у справі № 487/10132/14-ц.

У позовній заяві позивач зазначив, що про укладення договору оренди землі, що було вчинено від його імені він дізнався лише на початку 2015 року, коли разом з дружиною перебирали документи.

Проте, суд бере до уваги покази свідка ОСОБА_6, яка показала суду, що у середині 2012 року вона отримала договори оренди, які поклала до всіх інших документів, що зберігаються в будинку, при цьому, у позивача був вільний доступ до даного місця зберігання документів, договір вона від нього не ховала та у разі якби він поцікавився наявністю договорів, вона б йому все розповіла. Крім цього, як зазначено було позивачем у судовому засіданні 19.04.2017 року, йому було відомо, що його земельна ділянка весь цей час кимось оброблялась, проте ким саме - йому не було відомо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач мав можливість отримати інформацію про порушення свого права з середини 2012 року. Отже, три роки минуло в середині 2015 року. Проте даний позов пред'явлено 26.11.2015 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Також, згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, зі ОСОБА_1 на користь відповідача слід стягнути судові витрати, а саме: витрати понесені відповідачем в зв'язку з проведенням експертизи у сумі 1 125,12 грн. (половина від 2 250,24 грн. - загальної вартості експертизи згідно рахунку № 77 від 06.12.2016 року).

Керуючись ст.ст. 6, 15, 203, 215, 237, 241, 256, 261, 267, 638 ч. 1, 792 ч. 2 ЦК України, ст.ст. 13, 15, 18, 20, 21 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 64, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 Колос , третя особа: відділ Держгеокадастру у Гадяцькому районі Полтавської області про визнання договору оренди землі недійсним відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, на користь Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 Колос понесені останнім судові витрати за проведення судової експертизи у сумі 4 104 (чотири тисячі сто чотири) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Гадяцький районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий А. М. Горошко