Постанова

від 26.04.2017 по справі 826/18029/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2017 року № 826/18029/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Літвінової А.В., суддів Аблова Є.В., Мазур А.С., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Лаблайф доДержавної казначейської служби України провизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лаблайф звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Державної казначейської служби України щодо невиконання наказу про примусове виконання рішення №910/15035/14 від 10.10.2014;

- визнати неправомірними дії Державної казначейської служби України щодо невиконання наказу про примусове виконання рішення №910/26762/15 від 29.12.2015;

- зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити дії щодо виконання наказу про примусове виконання рішення №910/15035/14 від 10.10.2014;

- зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити дії щодо виконання наказу про примусове виконання рішення №910/26762/15 від 29.12.2015;

- зобов'язати Державну казначейську службу України, відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , нарахувати та виплатити позивачу із державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк сум.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з огляду на протиправні дії відповідача, накази Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення №910/15035/14 від 10.10.2014 та №910/26762/15 від 29.12.2015 не виконуються протягом тривалого періоду, чим порушено права позивача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про те, що покладені на них обов'язки в частині виконання вказаних наказів останнім здійснено у повному обсязі, натомість, причини фактичної невиплати позивачу присуджених грошових коштів пов'язано з відсутністю відповідних бюджетних призначень.

Розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Господарським судом міста Києва видано накази про примусове виконання рішення від 10.10.2014 у справі №910/15035/14, яким вказано стягнути з державної установи Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського Л.В. Національної Академії медичних наук України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Лаблайф основну заборгованість у сумі 516 000,00 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 10 320,00 грн., та від 29.12.2015 у справі №910/26762/15, яким вказано стягнути з державної установи Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського Л.В. Національної Академії медичних наук України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Лаблайф грошові кошти: 3% річних - 23 156,38 грн., 390 612,00 грн. та судовий збір - 6 206,53 грн.

Вказані накази передано на виконання до головного управління Державної казначейської служби у місті Києві.

З огляду на тривале невиконання останніх у повному обсязі, вважаючи власні права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999 №606-ХIV, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України Про виконавче провадження , рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

При цьому, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені приписами статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , частиною першою якої визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ).

На виконання вказаних положень Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (пункт 3 Порядку №845).

При цьому, органи Казначейства, у тому числі, вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку (підпункт 2 пункту 4 Порядку №845).

Приписами пунктів 24 та 25 Порядку №845 визначено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24 - 34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

У силу пункту 31 Порядку №845, у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Якщо у боржника недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою.

Боржник зобов'язаний протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органові Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ним з метою виконання судового рішення.

Отже, як вбачається з наведених законодавчих положень, Казначейство вживає встановлені законодавством заходи, які будуть спрямовані на виконання судового рішення, а боржник, у свою чергу, зобов'язаний повідомити Казначейство про заходи, вжиті ним з метою виконання судового рішення.

Між тим, у даному випадку, у матеріалах справи не міститься жодного доказу про вжиття відповідачем встановлених законодавством заходів, які будуть спрямовані на виконання судового рішення, зокрема, направлення на адресу боржника - державної установи Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Громашевського Л.В. Національної Академії медичних наук України - вимоги про необхідність вжиття останнім заходів для встановлення асигнувань або здійснення інших дій для виплати товариству з обмеженою відповідальністю Лаблайф заборгованості.

Згідно з пунктом 47 Порядку №845, безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей (пункт 48 Порядку №845).

Станом на момент розгляду даної справи судом відповідачем не надано доказів щодо вчинення дій, спрямованих на виконання рішення суду та перерахування на користь товариства з обмеженою відповідальністю Лаблайф коштів у сумі, визначеної вказаними наказами Господарського суду міста Києва.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що зволікаючи у виконанні дій з перерахування коштів товариству з обмеженою відповідальністю Лаблайф , Державна казначейська служба України, як суб'єкт владних повноважень, вчинила бездіяльність, оскільки відповідні рішення Господарського суду міста Києва не виконано, а тому доводи викладені у запереченнях проти позову, є необґрунтованими.

Разом з тим, обов'язковість судових рішень гарантується статтею 124 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини.

Аналогічний правовий підхід викладено у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції , в якому Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

У випадку, що розглядається, суд констатує, що жодних обставин, що стали перешкодою у виконанні рішення суду у встановлений законом строку, відповідач не надав.

У контексті вищезазначеного, колегія суддів бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі Ромашов проти України від 27.07.2004 (№ 67534/01).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі Шмалько проти України від 20.07.2004 (№ 60750/00).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України від 26.04.2005 (№ 29439/02).

Таким чином, суд наголошує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню у встановлений законом строк.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 15.12.2015 у справі №К/800/27980/15 (ЄДРСР №54755146) та від 06.11.2015 у справі №К/800/30313/15 (ЄДРСР №46564810).

Таким чином, дії Державної казначейської служби України щодо невиконання наказів Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення від 10.10.2014 у справі №910/15035/14 та від 29.12.2015 у справі №910/26762/15 є протиправними, з огляду на що відповідача слід зобов'язати здійснити дії щодо виконання наказів Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення від 10.10.2014 у справі №910/15035/14 та від 29.12.2015 у справі №910/26762/15.

При цьому, згідно з частиною першою статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ).

Отже, враховуючи невиконання вказаних наказів протягом більш ніж три місяці, у стягувача (позивача) наявне право, а у відповідача обов'язок з нарахування та виплати компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на викладене, суд зобов'язує Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити товариству з обмеженою відповідальністю Лаблайф з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк сум, визначених у наказах Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення від 10.10.2014 у справі №910/15035/14 та від 29.12.2015 у справі №910/26762/15.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене вище, суд вказує про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо невиконання наказів Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення від 10.10.2014 у справі №910/15035/14 та від 29.12.2015 у справі №910/26762/15.

Зобов'язати Державну казначейську службу України здійснити дії щодо виконання наказів Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення від 10.10.2014 у справі №910/15035/14 та від 29.12.2015 у справі №910/26762/15.

Зобов'язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити товариству з обмеженою відповідальністю Лаблайф з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк сум, визначених у наказах Господарського суду міста Києва про примусове виконання рішення від 10.10.2014 у справі №910/15035/14 та від 29.12.2015 у справі №910/26762/15.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Літвінова А.В.

Судді Аблов Є.В.

Мазур А.С.