Ухвала

від 04.07.2017 по справі 826/18029/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18029/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

04 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В, Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Лаблайф до Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Лаблайф (далі - Позивач, ТОВ Лаблайф ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Відповідач, ДКС України) про:

- визнання неправомірними дій щодо невиконання наказів про примусове виконання рішень від 10.10.2014 року №910/15035/14 та від 29.12.2015 року №910/26762/15;

- зобов'язання Відповідача здійснити дії щодо виконання наказів про примусове виконання рішення від 10.10.2014 року №910/15035/14 та від 29.12.2015 року №910/26762/15;

- зобов'язання ДКС України нарахувати та виплатити ТОВ Лаблайф із Державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплачених у встановлений строк сум.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується вчинення Відповідачем всіх необхідних дій, спрямованих на забезпечення виконання судових рішень, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неврахуванні судом, по-перше, факту відкриття ДКС України рахунку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету, по-друге, документи про стягнення коштів надходять до ДКС України виключно у випадку неможливості виконання судового рішення протягом двох місяців територіальним органом казначейства, по-третє, часткове перерахування на рахунок Позивача коштів свідчить про вчинення дій, спрямованих на виконання судового рішення, по-четверте, безспірне списання коштів здійснюється у порядку черговості надходження документів, по-п'яте, ДКС України неодноразового зверталося в установленому законодавством порядку до Прем'єр-Міністра України, Міністерства фінансів України із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України в частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040, по-шосте, чинним законодавством не передбачено граничного строку виконання рішень. Крім того, звертає увагу на безпідставному незалученні до участі у справі в якості третіх осіб Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України, у зв'язку з чим дане клопотання заявлено ДКС України в апеляційній скарзі.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що Господарським судом м. Києва 10.10.2014 року видано наказ №910/15035/14 Про примусове виконання рішення , яким приписано стягнути з державної установи Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України на користь ТОВ Лаблайф основну заборгованість в сумі 516 000,00 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 10 320,00 грн. (а.с. 5). Як вбачається зі змісту листа ГУ ДКС у м. Києві від 16.09.2015 року №05-08/1599-11870, заява про виконання даного рішення суду була направлена на адресу Головного управління ДКС у м. Києві 16.02.2015 року (а.с. 8-9).

У серпні 2015 року ТОВ Лаблайф звернулося до ГУ ДКС у м. Києві із заявою від 16.08.2015 року №30 (а.с. 7), в якій просило повідомити інформацію про розгляд вказаної заяви про виконання судового рішення. Листом від 16.09.2015 року №05-08/1599-11870 ГУ ДКС у м. Києві повідомлено, що після отримання 24.02.2015 року Головним управлінням Казначейства пакету документів від ТОВ Лаблайф останнім було направлено за належністю пакет документів до Управління ДКС у Солом'янському районі м. Києва. При цьому повідомлено, що після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше зазначеного виконавчого листа, Казначейство України здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ТОВ Лаблайф .

Крім того, 29.12.2015 року Господарським судом м. Києва було видано наказ №910/26762/15 Про примусове виконання рішення , яким приписано стягнути з державної установи Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Національної академії медичних наук України на користь ТОВ Лаблайф грошові кошти: 3% річних - 23 156,38 грн., 390 612,00 грн. та судовий збір - 6 206,53 грн. (а.с. 6). На адресу начальника ГУ ДКС у м. Києві Позивачем 10.02.2016 року направлено заяву про виконання рішення суду (а.с. 10-11).

Згідно копії банківської виписки 01.03.2016 року на рахунок ТОВ Лаблайф з рахунку ДКС України були перераховані кошти у розмірі 29 632,91 грн. в рахунок виконання наказу Господарського суду м. Києві від 29.12.2015 року №910/26762/15 (а.с. 12).

Разом з тим, станом на листопад 2016 року виконавчі документи Господарського суду м. Києва виконані не були, що й стало підставою для звернення Позивача до суду із вказаним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. 3 Закону України Про виконавче провадження , ст. ст. 3, 5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , а також затвердженого постановою КМ України від 03.08.2011 року №845 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Відповідачем не було вчинено необхідних дій із забезпечення виконання поданих Позивачем виконавчих документів, нестача коштів не є підставою для невиконання судового рішення, а невиконання рішення у межах тримісячного строку має своїм наслідком виплату компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження , який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (далі - Закон) останній встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Приписи ч. 1 ст. 2 Закону визначають, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Статтею 3 Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України Про виконавче провадження , із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно ст. 5 Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п'яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перерахування коштів стягувачу повинно бути здійснене протягом трьох місяців з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. В іншому ж випадку, на суму своєчасно невиплачених коштів нараховується компенсація у порядку та розмірах, визначених ст. 5 Закону.

Наведеним спростовується твердження Апелянта про те, що Законом не передбачено граничний термін перерахування коштів стягувачу.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03.08.2011 року №845 Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок №845).

Відповідно до п. 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно п. 5 вказаного Порядку під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право: 1) повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом, крім випадків виконання рішень про стягнення коштів за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів; 2) звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання; 3) безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію; 4) вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів та за результатами їх виконання; 5) застосовувати заходи впливу до боржників у разі виявлення фактів порушення бюджетного законодавства у процесі або за результатами виконання виконавчих документів, повідомляти про такі порушення органам Держфінінспекції; 6) відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком; 7) вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Приписи п. 24 Порядку №845 визначають, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

При цьому, згідно п. 25 Порядку №845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

Відповідно до абз. 3 п. 26 Порядку №845 судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету. В разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або відсутні відкриті асигнування, безспірне списання судових витрат, штрафів здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів.

Безспірне списання коштів з рахунків підприємств, установ, організацій здійснюється безпосередньо із загальної суми залишку коштів на рахунку.

За правилами п. 31 Порядку №845 у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Якщо у боржника недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою.

Боржник зобов'язаний протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органові Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ним з метою виконання судового рішення.

Зазначений строк може бути продовжений органом Казначейства за обґрунтованою заявою боржника до двох місяців.

Безспірне списання коштів з рахунків боржника здійснюється з моменту відкриття відповідних асигнувань.

На період виконання вимоги орган Казначейства відкладає безспірне списання коштів та здійснює проведення платежів за платіжними дорученнями боржника лише за захищеними видатками, визначеними Бюджетним кодексом України.

Орган Казначейства забезпечує облік та зберігання виконавчих документів до їх виконання в повному обсязі або повернення стягувачу.

З наведеного випливає обґрунтованість твердження Апелянта про те, що обов'язок з направлення вимоги щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення, покладено законодавцем на орган Казначейства, тобто його територіальний орган.

Водночас, судовою колегією враховується, що відповідно до абз. 2 п. 1 п. 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданої органом Казначейства інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

При цьому, відповідно до п. 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Отже, суд першої інстанції вірно звернув увагу на відсутність поданих ДКС України доказів відкриття в установленому законодавством порядку передбаченого п. 48 Порядку №845 рахунку з метою забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету на користь ТОВ Лаблайф .

Відповідно до п. 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Дійсно, матеріали справи свідчать, що 10.12.2013 року, 25.02.2014 року, 25.05.2015 року, 22.09.2015 року, 13.01.2016 року, 22.01.2016 року, 23.01.2016 року, 10.06.2016 року, 24.06.2016 року, 20.05.2016 року. 01.07.2016 року, 13.09.2016 року, 25.11.2016 року (а.с. 36-64) ДКС України зверталося до Міністерства фінансів України із заявами про вирішення питання щодо виділення коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504040 для погашення заборгованості.

Разом з тим, факт направлення таких звернень не може ставити у залежність гарантоване Законом право стягувача на виплату коштів з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Згідно ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі Горнсбі проти Греції наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

Крім того, колегія суддів зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України , Робота та інші проти України , Варава та інші проти України , ПМП Фея та інші проти України ), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні 08.11.2005 року у справі Кечко проти України , у рішенні від 20.07.2004 року у справі Шмалько проти України , у рішенні від 26.04.2005 року у справі Сокур проти України , органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, а держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції, що відсутність необхідного обсягу бюджетних асигнувань, існування законодавчого припису щодо обов'язку виконання виконавчих документів у порядку черговості, а також часткове перерахування коштів на рахунок ТОВ Лаблайф за одним із судових рішень жодним чином не свідчить про відсутність допущеної з боку ДКС України бездіяльності щодо виконання судових наказів Господарського суду м. Києві, оскільки на момент розгляду та вирішення справи виконавчі документи перебувають на виконанні тривалий термін, що значно перевищує тримісячний.

Наведений висновок узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалах від 02.11.2016 року у справі №818/142/16, від 21.03.2017 року у справі №804/16233/15.

При цьому, як вже було зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Приписи п. 50 Порядку №845 визначають, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду м. Києва на необхідність зобов'язання ДКС України забезпечити нарахування та виплату ТОВ Лаблайф компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплачених в установлений строк сум.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Лаблайф до Державної казначейської служби України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.