Рішення

від 19.04.2017 по справі 916/2896/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р.Справа № 916/2896/16

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №б/н від 18.08.2016р.

Від відповідачів: не з'явились.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія „НОТАПС" до товариства з обмеженою відповідальністю „СОВАГРО» та селянського фермерського господарства „ОРІАНА» про стягнення донарахованого розміру грошових коштів у розмірі 315,34 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія „НОТАПС" (далі по тексту - ТОВ "Компанія „НОТАПС") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „СОВАГРО» (далі по тексту - ТОВ „СОВАГРО» ) та селянського фермерського господарства „ОРІАНА» (далі по тексту - СФГ „ОРІАНА» ) про солідарне стягнення штрафу у розмірі 43,09 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 97,91 грн., пені у розмірі 70,38 грн., 36% річних у розмірі 47,56 грн. та інфляційних витрат у розмірі 56,40 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом несвоєчасного виконання відповідачами зобов'язань, прийнятих на себе за договорами, укладеними з позивачем.

21.11.2016р. позивачем було подано до суду заяву (вх. № 2-6104/16) про збільшення позовних вимог у справі №916/2896/16, у відповідності до якої останній просить суд стягнути солідарно із відповідачів штраф у розмірі 4 929,62 грн., пеню у розмірі 747,88 грн., три відсотки річних у розмірі 108,36 грн. та збитки від інфляції у розмірі 269,49 грн. Вказана редакція позовних вимог була прийнята до розгляду судом як остаточна.

27.03.2017р. від СФГ „ОРІАНА» до господарського суду надійшло письмове пояснення по справі, у відповідності до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки СФГ „ОРІАНА» було у повному обсязі сплачено на користь позивача заборгованість у розмірі 17 365,49 грн. та у розмірі 4 061,42 грн., що свідчить про виконання відповідачем рішення господарського суду в Київській області від 19.09.2013р. по справі №911/2713/13.

Представник ТОВ „СОВАГРО» в судові засідання по даній справі не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. При цьому, суд зазначає, що конверти із поштовими відправленнями суду, які були надіслані за адресою місцезнаходження ТОВ „СОВАГРО» /65012, місто Одеса, вул. Мала Арнаутська, 2-А/ та згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були повернуті суду у зв'язку із неможливістю вручення адресату. З огляду на викладене, відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями) відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи господарським судом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.04.2014р. по справі №911/628/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС» до товариства з обмеженою відповідальністю „ПК Трейдсервісгруп» та СФГ „ОРІАНА» було задоволено частково, стягнуто солідарно на користь позивача пеню у розмірі 1 000,00 грн., судовий збір у розмірі 113,01 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 68,04 коп.; стягнуто з СФГ „ОРІАНА» на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС» три відсотки річних у розмірі 2 094,73 грн., пеню у розмірі 10 332,21 грн., судовий збір у розмірі 1 405,96 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 846,50 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Положеннями п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (з наступними змінами і доповненнями) зазначено наступне. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиційне значення для господарського суду має й вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.04.2014р. по справі №911/628/14 було встановлене неналежне виконання з боку СФГ „ОРІАНА» зобов'язань, прийнятих на себе за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №007-00ХМ від 12.03.2008р. Крім того, названим рішенням було встановлено, що право вимоги до СФГ „ОРІАНА» було відступлено товариством з обмеженою відповідальністю „Тридента Агро» фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на підставі угоди №113-ТА від 26.01.2011р., яким, в свою чергу, було відступлено право вимоги до ТОВ „Компанія „НІКО-ТАЙС» на підставі угоди №63/07-12 від 02.07.2012р.

25.06.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС» (Сторона 1) та СФГ „ОРІАНА» (Сторона 2 ) було укладено угоду №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14, що вступило у законну силу, у відповідності до п. п. 1,2 якого сторони підтверджуються те, що станом на дата укладання даної угоди, заборгованість Сторони-2 згідно рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14, що вступило у законну силу, становить 15 860,45 грн. Сторона-2 зобов'язується сплатити суму, зазначену у пункті 1 даної угоди, на користь Сторони-1 наступним чином: грошову суму у розмірі 5 000,00 грн. у строк до 15.08.2014р. включно; грошову суму у розмірі 10 860,45 грн. у строк до 29.08.2014р. включно.

Згідно з п. 5 угоди №25-06-2014 від 25.06.2014р. сторони погодили те, що зобов'язання вважається виконаним в момент надходження грошових коштів на поточний рахунок Сторони-1.

02.09.2014р. між з товариством обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС» (Первісний кредитор) та ТОВ "Компанія „НОТАПС" (Новий кредитор) було укладено угоду №02-09-14 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України), у відповідності до умов якої Первісний кредитор відступає Новому кредитору право вимоги виконання СФГ „ОРІАНА» , що іменується надалі „Боржник» , зобов'язання щодо сплати розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, штрафу, пені, 36% - річних та інфляційних витрат, набутих Первісним кредитором на підставі угоди №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14, що вступило у законну силу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно угоди №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р., що вступило у законну силу.

02.09.2014р. між товариством обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС» та товариством обмеженою відповідальністю „Компанія „Нотапс» було підписано акт про передачу документів, необхідних для реалізації Новим кредитором набутих за угодою №02-09-14 від 02.09.2014р. прав.

09.07.2015р. між ТОВ "Компанія „НОТАПС" (Кредитор) та ТОВ „СОВАГРО» (Поручитель) було укладено договір поруки №09-07-2015, у відповідності до умов якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку СФГ „ОРІАНА» щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання встановленого основним договором.. Під основним договором у цьому договорі розуміють угоду №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14, що вступило у законну силу.

Згідно з п. 3.1 договору поруки №09-07-2015 від 09.07.2015р. відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується сплатою заборгованості у сумі 10 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з виписки по особовим рахункам, 19.09.2014р. СФГ „ОРІАНА» на виконання умов договору №25-06-2014 від 25.06.2014р. було перераховано на користь ТОВ "Компанія „НОТАПС" грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн. та 28.10.2014р. перераховано на користь ТОВ "Компанія „НОТАПС" грошові кошти у розмірі 3 860,45 грн., тобто з порушенням строків, обумовлених умовами договору №25-06-2014 від 25.06.2014р.

При цьому, 03.08.2015р. ТОВ "Компанія „НОТАПС" звернулось до ТОВ „СОВАГРО» із вимогою №01-2/08 виконати прийняті на себе зобов'язання за договором поруки №09-07-2015 від 09.07.2015р., на яку відповідач листом від 12.08.2015р. повідомив позивача про виконання таких зобов'язань до 31.08.2016р., чого зроблено не було, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 541, 543 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

В силу положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із порушенням відповідачами прийнятих на себе грошових зобов'язань за угодою №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. по справі №911/628/14 та договором поруки №09-07-2015 від 09.07.2015р., укладеним між позивачем та ТОВ „СОВАГРО» , щодо своєчасного перерахування грошових коштів на користь ТОВ "Компанія „НОТАПС", позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачам до сплати 3% річних на загальну суму заборгованості 15 852,30 грн. за період з 08.08.2009р. по 31.10.2009р. у загальному розмірі 108,36 грн., з приводу чого господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивачем було помилково обрано період прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки в даному випадку мова йде про неналежне виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе саме за угодою №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, а також приймаючи до уваги висновки суду, наведені по тексту рішення вище, господарський суд зазначає, що правильним розміром трьох відсотків річних за порушення грошового зобов'язання за угодою №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14, є грошова сума 86,35 грн., яка і підлягає стягненню на користь позивача, що має наслідком часткове задоволення позовних вимог ТОВ "Компанія „НОТАПС" у названій частині.

Крім того, з посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачам до сплати збитки від інфляції в сумі 269,49 грн. через порушення останніми власних зобов'язань у спірних правовідносинах. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції, а також приймаючи до уваги висновки суду, зроблені при розрахунку трьох відсотків річних, господарський суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу складають 536,96 грн.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З огляду на вищезазначене та з урахуванням п. п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , з ТОВ „СОВАГРО» та СФГ „ОРІАНА» на користь позивача підлягають стягненню збитки від інфляції у розмірі 269,49 грн., розмір яких було заявлено до стягнення ТОВ "Компанія „НОТАПС".

Відповідно до п. 8 угоди №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14 за прострочення виконання зобов'язання та/або порушення умов даної угоди, котрі передбачені даною угодою, Сторона-2 зобов'язана сплатити на користь Сторони-1 штраф у розмірі 25% від суми, передбаченої у пункті 1 даної угоди, та пеню у розмірі 1% від суми, передбаченої у пункті 1 даної угоди, за кожен день прострочення.

Оскільки СФГ „ОРІАНА» було порушено строк виконання грошового зобов'язання за угодою №25-06-2014 про добровільне виконання рішення господарського суду Київської області від 03.04.2014р. у справі №911/628/14, ТОВ "Компанія „НОТАПС" з посиланням на умови договору було нараховано відповідачам до сплати пеню у розмірі 747,88 грн. та штраф у розмірі 4 929,62 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (з наступними змінами і доповненнями) пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу та пені, заявлених до стягнення, господарський суд доходить висновку про допущення позивачем помилок аналогічних помилкам, допущеним при здійсненні розрахунку трьох відсотків річних та збитків від інфляції. При цьому, господарський суд зазначає, що правильним розміром пені є 483,00 грн., а штрафу - 2 379,00 грн., що має наслідком необхідність часткового задоволення заявлених ТОВ "Компанія „НОТАПС" позовних вимог у названій частині.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Звертаючись до господарського суду із позовом до ТОВ „СОВАГРО» та СФГ „ОРІАНА» , ТОВ "Компанія „НОТАПС" було заявлено вимогу про стягнення із відповідачів витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 1 500,00 грн. з приводу чого господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013 1129 зазначається, Конституційний Суд України вважає, що в господарському судочинстві не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб'єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

Згідно з ч. ч. 1, 2 п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 (з наступними змінами доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат , як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Компанія „НОТАПС" та адвокатом ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір №05-10/16-4 від 05.10.2016р. про надання адвокатських послуг (правової допомоги), відповідно до умов якого Виконавець зобов'язаний, зокрема, надавати правові консультації, підготувати позовну заяву у відповідності до вимог ст.54-57 ГПК України, з необхідними додатками для подачі її до господарського суду, здійснити нарахування 3%-річних та інфляційних витрат та виконати інші зобов'язання, передбачені договором.

Також позивачем в обґрунтування стягнення із відповідачів витрат на правову допомогу було надано суду також, зокрема, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг від 05.10.2016р. та від 10.02.2017р., копію свідоцтва ОСОБА_2 про право на заняття адвокатською діяльністю № 388 та платіжне доручення №124 від 14.11.2016р. про перерахування ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 500,00 грн. згідно договору №05-10/16-4 від 05.10.2016р.

У п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено наступне. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При вирішенні питання про розумний розмір витрат щодо оплати послуг адвоката, які підлягають покладенню на відповідача, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне. Так, по-перше, розрахунки до позовної заяви, складеної, як свідчать матеріали справи, адвокатом ОСОБА_2 містили низку істотних помилок, у зв'язку з чим, судом було відмовлено у задоволенні частини заявлених ТОВ "Компанія „НОТАПС" позовних вимог.

З огляду на викладені обставини, господарський суд визнає розмір витрат на оплату правової допомоги адвоката в сумі 1 500 грн., які були фактично понесені позивачем, явно завищеним та неспіврозмірним із ціною позову. Таким чином, приймаючи до увагу категорію даної справи, недостатню якість наданої позивачу адвокатом правової допомоги, господарський суд вважає за необхідне визначити розумними витрати позивача на оплату правової допомоги адвоката в сумі 500 грн., у зв'язку з чим, за правилами ст.ст. 44, 49 ГПК України вказані витрати слід покласти на відповідачів.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність правових підставі для стягнення із ТОВ „СОВАГРО» та СФГ „ОРІАНА» на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 500,00 грн.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення у солідарному порядку із товариства з обмеженою відповідальністю „СОВАГРО» та селянського фермерського господарства „ОРІАНА» на користь ТОВ "Компанія „НОТАПС" штрафу у розмірі 2 379,00 грн., пені у розмірі 483,00 грн., трьох відсотків річних у розмірі 86,35 грн. та збитків від інфляції у розмірі 269,49 грн. відповідно до ст. ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 541, 543, 610-612, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 193 ГК України.

Судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу адвоката судом покладаються на відповідачів згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33,35, 44, 49,75, 82-85, ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю „СОВАГРО» /65012, місто Одеса, вул. Мала Арнаутська, 2-А, ідентифікаційний код 33494460/ та селянського фермерського господарства „ОРІАНА» /32100, Хмельницька область, смт. Ярмолинці, вул. Крупської, буд. 2, , ідентифікаційний код 14160492/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія „НОТАПС" /03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, офіс 23, ідентифікаційний код 38964292/ штраф у розмірі 2 379 грн. 00 коп. /дві тисячі триста сімдесят дев'ять грн. 00 коп./, пеню у розмірі 483 грн. 00 коп. /чотириста вісімдесят три грн. 00 коп./, три відсотки річних у розмірі 86 грн. 35 коп. /вісімдесят шість грн. 35 коп./, збитки від інфляції у розмірі 269 грн. 49 коп. /двісті шістдесят дев'ять грн..49 коп. /, судовий збір у розмірі 732 грн. 28 коп. /сімсот тридцять дві грн. 28 коп./, витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 500 грн. 00 коп. / п'ятсот грн. 00 коп./ Наказ видати.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 24 квітня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна