Ухвала

від 19.04.2017 по справі 814/1255/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1255/16

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Князєв В.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський олійноекстракційний завод до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївський олійноекстракційний завод (далі ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі ГУ ДФС у Миколаївській області). З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 червня 2016 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3(а. с. 91).

В обґрунтування позову зазначалось, що з 29 квітня по 24 травня 2016 року посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року. За результатами перевірки складено акт від 31 травня 2016 року за № 16/14-29-14-01/38087088, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за 2014 рік на 108000 грн., а також п. 192.1 ст. 192, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 37125 грн. та завищення залишку від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, на 93137 грн. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2, яким ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 108000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 27000 грн., № НОМЕР_1, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 93137 грн., а також № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 37125 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 9281 грн. 25 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки не відповідають вимогам Податкового кодексу України, а тому прийняті відповідачем на його підставі податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року позовні вимоги ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 червня 2016 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3. Присуджено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Миколаївській області судовий збір у розмірі 4800 грн. 06 коп., сплачений за платіжними дорученнями від 15 червня 2016 року № 7 та від 6 липня 2016 року № 18.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ГУ ДФС у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги положення ст. ст. 138 та 198 Податкового кодексу України щодо обов'язкової пов'язаності витрат, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування по податку на прибуток, а також сплачених сум податку на додану вартість, що включені до податкового кредиту, з господарською діяльністю платника податків. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні вимог позивача.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 29 квітня по 24 травня 2016 року посадовими особами ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 31 травня 2016 року за № 16/14-29-14-01/38087088, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за 2014 рік на 108000 грн., а також п. 192.1 ст. 192, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 37125 грн. та завищення залишку від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, на 93137 грн.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2, яким ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 108000 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 27000 грн., № НОМЕР_1, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 93137 грн., а також № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 37125 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 9281 грн. 25 коп..

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено фактів порушення ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод норм Податкового кодексу України при формуванні витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту протягом перевіреного періоду за господарськими операціями з підприємством - контрагентом ТОВ АПК Євгройл .

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Згідно пунктам 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 названого Кодексу (у вказаній вище редакції) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

На підставі п. 138.8 названої статті Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Як встановлено матеріалами справи, одним з видів діяльності ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод є виробництво олії та тваринних жирів (а. с. 33).

При цьому позивачем протягом перевіреного контролюючим органом періоду укладено з ТОВ АПК Євгройл договір оренди виробничих приміщень від 1 серпня 2014 року за № 8, згідно з умовами якого ТОВ АПК Євгройл (Орендодавець) передає ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод (Орендар) в строкове платне володіння та користування на умовах оренди адміністративні та виробничі приміщення площею 1173,2 кв. м з обладнанням згідно специфікації, які розташовані за адресою: 54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 117-а (а. с. 18-20).

Відповідно до п. 4.1 названого договору за користування об'єктом оренди орендодавець нараховує орендну плату, а орендар сплачує, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, у розмірі 240000 грн., у т. ч. ПДВ 40000 грн., за кожен місяць терміну оренди.

Витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою послуг, отриманих від ТОВ АПК Євгройл , за договором оренди, віднесено позивачем до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування.

В акті перевірки посадовими особами контролюючого органу зазначено, що оскільки переробку давальницької сировини ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод фактично почало здійснювати з листопада 2014 року, то у період з серпня по жовтень 2014 року орендований цех у господарській діяльності підприємства не використовувався, а тому ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод завищено витрати, обчислені з вартості послуг оренди цеху у сумі 600000 грн. (а. с. 44).

При цьому наявність у позивача первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ АПК Євгройл , контролюючим органом під сумнів не ставиться.

Проте, всупереч висновкам контролюючого органу, витрати позивача, пов'язані з орендою у ТОВ АПК Євгройл протягом серпня - жовтня 2014 року виробничих приміщень, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що у серпні 2014 року комісією ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод за результатами перевірки взятого в оренду обладнання було виявлено, що орендоване обладнання потребує певного поліпшення та ремонту. Результати перевірки було оформлено актом про результати перевірки від 3 серпня 2014 року. Наказом по підприємству від 5 серпня 2014 року № 7 керівник ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод доручив провести ремонті роботи обладнання, що орендується. Вказані роботи проводилися у період серпня - жовтня 2014 року. За результатами проведених ремонтних робіт начальником цеху було складено доповідну записку, з якої вбачається, що станом на 30 жовтня 2014 року ремонт обладнання виконано у повному обсязі (а. с. 15-17).

Вказані обставини були викладені позивачем з наданням копій підтверджуючих документів в запереченнях до акту документальної планової виїзної перевірки від 31.05.2016 року № 16/14-29-14-01/38087088, які отримано контролюючим органом 6 червня 2016 року (а. с. 13-14).

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про правомірність включення позивачем витрат, пов'язаних з орендою у ТОВ АПК Євгройл виробничих приміщень протягом серпня - жовтня 2014 року, до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, є правильним, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність визначення контролюючим органом підприємству оскарженим податковим повідомленням-рішенням від 14 червня 2016 року № НОМЕР_2 грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 названого Кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Кодексу (у вказаній вище редакції) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, зменшення ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість та визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 14 червня 2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 здійснені контролюючим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, по названому вище договору оренди обладнання з ТОВ АПК Євгройл .

Вказана обставина викладена стороною відповідача в запереченнях проти позову (а. с. 96-97), в заяві про заперечення проти позову у зв'язку зі збільшенням позивачем позовних вимог (а. с. 109), а також в апеляційній скарзі (а. с. 138-139).

Будь-які інші підстави для визначення підприємству зобов'язань з податку на додану вартість контролюючим органом, на якого, виходячи з положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, не вказані.

Оскільки, як зазначено вище, витрати по договору оренди позивача з ТОВ АПК Євгройл правомірно віднесені підприємством до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства, то і формування позивачем податкового кредиту з включенням до нього суми податку на додану вартість, сплаченого за названим договором, також є правомірним.

Враховуючи, що визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основними платежами є необґрунтованим, то і застосування контролюючим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 14 червня 2016 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, є правильним.

Апеляційний суд не приймає до розгляду доводи, викладені в додаткових поясненнях представника відповідача, поданих до суду апеляційної інстанції 24 січня 2017 року (а. с. 156), враховуючи, що ці пояснення по суті є доповненням до апеляційної скарги, поданим після закінчення строку на апеляційне оскарження, тобто з порушенням положень ч. 1 ст. 193 КАС України.

На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

ОСОБА_2