Постанова

від 13.04.2021 по справі 814/1255/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 814/1255/16

адміністративне провадження № К/9901/38030/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївський олійноекстракційний завод до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.09.2016 (суддя - Князєв В.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 (головуючий суддя - Золотніков О.С., судді: Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі № 814/1255/16.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївський олійноекстракційний завод (далі - ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод ) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області) від 14.06.2016 № 0001151401, № 0001161401 та № 0001171401.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.09.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у Миколаївській області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.09.2016, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у Миколаївській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 139, 198 Податкового кодексу України та на неповне з`ясування судами попередніх інстанцій всіх обставин справи.

Так, відповідач зазначає, що оскільки переробку давальницької сировини ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод фактично почало здійснювати з листопада 2014 року, то у період з серпня по жовтень 2014 року орендований цех у господарській діяльності підприємства не використовувався, а тому ТОВ Миколаївський олійноекстракційний і завод завищено витрати при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток у загальній сумі 600000,00 грн. та неправомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в розмірі 120000,00 грн.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 31.05.2016 № 16/14-29-14-01/38087088, в якому, серед іншого, зазначено про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за 2014 рік на 108000 грн., а також пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 37125 грн. та завищення залишку від`ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, на 93137 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 14.06.2016 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0001151401, згідно з яким позивачу зменшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 93137 грн.;

№ 0001161401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства на суму 18000,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 27000,00 грн.;

№ 0001171401, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 37125,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9281,25 грн.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судами встановлено, що одним з основних напрямків господарської діяльності ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод є діяльність з переробки давальницької сировини (соняшник, деревина), виробництва олії та тваринних жирів з метою їх подальшої реалізації.

З метою здійснення господарської діяльності ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод було укладено з ТОВ АПК Євгройл договір оренди виробничих приміщень від 01.08.2014 № 8, згідно з умовами якого ТОВ АПК Євгройл (орендодавець) передав ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод (орендар) в строкове платне володіння та користування на умовах оренди адміністративні та виробничі приміщення площею 1173,2 кв.м. з обладнанням, які розташовані за адресою: 54025, м. Миколаїв, проспект Героїв Сталінграду, 117-а.

Відповідно до п. 4.1 договору оренди, за користування об`єктом оренди орендодавець нараховує орендну плату, а орендар сплачує, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, у розмірі 240000,0 грн., у т.ч. ПДВ 40000,00 грн. за кожен місяць терміну оренди.

Між ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод та ТОВ АПК Євгройл складено акти виконаних робіт від 30.09.2014 № 393, від 31.10.2014 № 417 (оренда цеху підготовки та пресування та обладнання) за три місяці (серпень, вересень, жовтень 2014 року) на загальну суму 720000,00 грн. (240 000,0 грн. х 3 місяці), з яких ПДВ на суму 120000,00 грн. Розрахунки проведені у повному обсязі, про що свідчать виписки по особовим рахункам АТ Сбербанк росії .

В обґрунтування своєї позиції щодо правомірності нарахування спірних грошових зобов`язань відповідач посилається на те, що оскільки переробку давальницької сировини ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод фактично почало здійснювати з листопада 2014 року, то у період з серпня по жовтень 2014 року орендований цех у господарській діяльності підприємства не використовувався, а тому ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод завищено витрати, обчислені з вартості послуг оренди цеху у сумі 600000,00 грн.

Надаючи оцінку зазначеним доводам контролюючого органу судами попередніх інстанцій встановлено, що у серпні 2014 року комісією ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод за результатами перевірки взятого в оренду обладнання було виявлено, що орендоване обладнання потребує певного поліпшення та ремонту. Результати перевірки було оформлено актом про результати перевірки від 03.08.2014. Наказом по підприємству від 05.08.2014 № 7 керівник ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод доручив провести ремонті роботи обладнання, що орендується. Вказані роботи проводилися у період серпня - жовтня 2014 року. За результатами проведених ремонтних робіт начальником цеху було складено доповідну записку, з якої вбачається, що станом на 30.10.2014 ремонт обладнання виконано у повному обсязі.

При цьому наявність у позивача первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ АПК Євгройл , контролюючим органом під сумнів не ставиться.

Відповідно до п. 4.1 договору з ТОВ АПК Євгройл , за користування об`єктом оренди ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод повинен був сплачувати орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Той факт, що ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод почав здійснювати переробку давальницької сировини з листопада 2014 року свідчить про те, що оренда обладнання та приміщень протягом серпня-жовтня 2014 року має прямий зв`язок з господарською діяльністю товариства - ремонт та поліпшення обладнання протягом цього періоду саме і надав змогу почати переробляти сировину у листопаді 2014 року.

За таких обставин, є вірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність включення позивачем витрат, пов`язаних з орендою у ТОВ АПК Євгройл виробничих приміщень та обладнання протягом серпня - жовтня 2014 року, до складу витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, оскільки вказане обладнання (преси, жаровні тощо) прямо пов`язано з господарською діяльністю товариства (переробки давальницької сировини).

Зменшення ТОВ Миколаївський олійноекстракційний завод розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість та визначення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 14.06.2016 № 0001151401 та № 0001171401 здійснені контролюючим органом у зв`язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, по названому вище договору оренди обладнання з ТОВ АПК Євгройл .

Вказана обставина викладена відповідачем в запереченнях проти позову, в заяві про заперечення проти позову у зв`язку зі збільшенням позивачем позовних вимог, а також в апеляційній скарзі.

Будь-які інші підстави для визначення підприємству зобов`язань з податку на додану вартість контролюючим органом, на якого, виходячи з положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, як під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не вказані.

Оскільки, як зазначено вище, витрати по договору оренди позивача з ТОВ АПК Євгройл правомірно віднесені підприємством до складу витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства, то і формування позивачем податкового кредиту з включенням до нього суми податку на додану вартість, сплаченого за названим договором, також є правомірним.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є правильними та підлягають залишенню без змін.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.09.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі № 814/1255/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова