Постанова

від 24.04.2017 по справі 910/15032/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа№ 910/15032/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Дудченко С.М. (довіреність №3 від 02.03.2017 р.)

від відповідача - Коновалов А.В., Хахаєва В.І. (довіреність б/н від 10.03.2017 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Грозбер Україна

на рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 р.

у справі №910/15032/16 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт ТЕК

до Товариства з обмеженою відповідальністю Грозбер Україна

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інтерфрахт ТЕК звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Грозбер Україна про стягнення 5920,00 грн. основної заборгованості, 4440,00 грн. боргу за понаднормовий простій, 1544,38 грн. пені та 9244,74 грн. 284% річних.

В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, представником позивача було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути кошти за надання транспортно-експедиторських послуг відповідно до умов транспортної заявки №108 від 22.03.2016 р. та договору №56-ЗЭ від 26.02.2016 р. в сумі 5920,00 грн. основної заборгованості, 1601,31 грн. пені, 10106,05 грн. 284 % річних.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції та з урахуванням вимог ст. 80 ГПК України судом було прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення штрафу за понаднормативний простій у сумі 4440,00 грн., оскільки подана позивачем заява в частині відмови від позовних вимог про стягнення вказаного штрафу не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, провадження у справі в цій частині припинено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2016 р. провадження у справі в частині стягнення штрафу за понаднормовий простій в сумі 4440,00 грн. припинено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5500,00 грн. боргу та 429,96 грн. судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково вказане рішення та викласти його резолютивну частину в наступній редакції: Провадження у справі в частині стягнення з ТОВ Грозбер Україна штрафу за понаднормовий простій в сумі 4440,00 грн. припинити. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. .

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні повністю підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скаргу задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

22.03.2016 р. між сторонами у справі підписано транспортну заявку № 108, в якій погоджено умови перевезення вантажу (вантаж 1200 кг, 7 палет 120*80*80, 1 металевий виріб вагою 150 кг, розміром 1,8*1,5*0,7м; Вага (брутто) на один а/м 1,35 тон, об'єм 4,3 м3) за маршрутом: 49716, Мeppen (Німеччина) - Київ (Україна), дата та адреса завантаження - 23.03.2016 р., Німеччина, 49716, Meppen, Industriest, 10 та вивантаження - 25.03.2016 м. Київ, проспект Глушкова, 1; вартість послуги 900,00 євро (оплата на розрахунковий рахунок в гривні за курсом продажу Райфайзен Банк Аваль на день заходження а/м на митний термінал в Україні. Оплата 100% до вивантаження а/м); нормативний простій: 96 годин - завантаження, вивантаження, митні процедури при міжнародному перевезенні, 24 годин - завантаження, вивантаження при перевезенні по Україні.

Вказана транспортна заявка містить підписи представників сторін та відбитки їх печаток. Виконавцем перевезення зазначено автомобіль Рено , державний номер тягача: НОМЕР_1, причепа: НОМЕР_2, водій: ОСОБА_1, про що зазначено у відповідній заявці.

За змістом ч. 1 ст. 929 ЦК України та ст. 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Частиною 3 ст. 8 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність встановлено, що експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

В судовому засіданні представником позивача підтверджено обставини щодо прийняття заявки до виконання, а саме товару до перевезення, а відтак сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків. При цьому, зміст зобов'язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов'язався організувати та здійснити міжнародне перевезення вантажу, а відповідач зобов'язався оплатити послуги, які зазначені у відповідній заявці.

Посилання відповідача на наявність на зазначеній заявці від імені ТОВ Грозбер Україна підпису невідомої особи замість підпису директора відповідача, за умови відсутності будь-яких доказів на підтвердження таких обставин окрім письмових пояснень, колегією суддів оцінюються критично.

Відтак, вказана заявка свідчить про узгодження між сторонами умов перевезень та прийняття заявки до виконання позивачем.

Аналіз правовідносин, що склалися між сторонами, свідчить про фактичне укладення між сторонами правочину про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 11, 12 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт , міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Женевська Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, від 19 травня 1956 р. (далі - Конвенція).

За приписами ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України , чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 р. № 72/14-612/1-1559 Щодо набуття чинності міжнародними договорами ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Згідно ст. 1 Конвенції, остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція буде застосовуватись до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли за фактом міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення цієї Конвенції.

Враховуючи положення ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України , ст. 4 ГПК України, до спірних правовідносин застосовуються положення вказаної Конвенції, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Статтею 4 Конвенції передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи втрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи CMR № 09697 та книжки МДП №ХН77018550, вантаж був прийнятий до перевезення 23.03.2016 р. транспортним засобом Рено ВК 4641ВС/ВК9155ХХ, обумовленим в транспортній заявці № 108 від 22.03.2016 р. У той же день, згідно п. 22 СМR автомобіль був замитнений та вирушив по заявленому маршруту.

Згідно даних СМR автомобіль прибув на Волинську митницю України 27.03.2016 р. у вихідний день (неділя) та відповідно до відмітки у книжці МДП № ХН 77018550 автомобіль прибув на Київську митницю (термінал розмитнення) 28.03.2016 р.

Факт доставки вантажу та його отримання 31.03.2016 р. власником вантажу (вантажоотримувачем) підтверджується відміткою в графі № 24 СМR № 09697, а також поясненнями представників відповідача у судовому засіданні.

Таким чином, надана позивачем міжнародна автомобільна накладна CMR та заявка №108 від 22.03.2016 р. є належними та допустимими доказами укладення договору між сторонами та надання експедитором послуг організації перевезення вантажу, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаній CMR, а також в книжці МДП, дають підстави стверджувати про виконання перевізником (експедитором) обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та його належної передачі вантажоотримувачу.

Факт надання позивачем послуг з організації перевезення за вказаною транспортною заявкою та CMR представниками відповідача не заперечувався.

З огляду на вищезазначене, позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з організації послуг з перевезення вантажу, обумовлених заявкою на зазначених умовах, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату послуг № 108 від 25.03.2016 р. на загальну суму 21140,00 грн., що становить еквівалент 700,00 євро за курсом Райффайзен Банк Аваль (700*29,60), та який включав 20140,00 грн. передплати та 1000,00 грн. експедиторських послуг, а також містив посилання на заявку № 108 від 22.03.2016 р., маршрут - 49716, Мeppen (Німеччина) - Київ (Україна) та транспортний засіб - ВК 4641ВС/ВК9155ХХ.

Сторонами не заперечувалось, що відповідачем було направлено на електронну пошту позивача гарантійний лист від № 25/03/1 від 25.03.2016 р. за підписом директора ТОВ Грозбер Україна , в якому останній гарантував здійснення оплати за надання міжнародних транспортно-експедиторських послуг по рахунку № 108 від 25.03.2016 р. не пізніше 28.03.2016 р.

04.04.2016 р. позивачем було направлено електронним листом на адресу ТОВ Грозбер Україна рахунок на оплату послуг № 108 від 25.03.2016 р. на загальну суму 21140,00 грн., а також підписаний з боку експедитора акт виконаних робіт від 01.04.2016 р. на загальну суму 21140,00 грн., на підтвердження чого позивачем надані роздруковані матеріали з електронної поштової скриньки товариства.

На підставі отриманого електронним листом від позивача рахунку № 108 від 25.03.2016 р. відповідачем платіжним дорученням № 479 від 01.04.2016 р., із зазначенням в якості призначення платежу оплата за міжнародні транспортно-експедиторські послуги згідно рахунку № 108 від 25.03.2016 р. без ПДВ , було здійснено оплату наданих позивачем послуг в розмірі 21140,00 грн.

Факт оплати підтверджується матеріалами справи та позивачем не заперечувався.

Слід зазначити, що правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, від імені якої він укладений, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних конклюдентних дій особи - сторони правочину.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі № 3-59гс14.

Отже наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 3 ст. 241 ЦК України).

Після підписання транспортної заявки (договору), відповідачем було вчинено низку дій, які свідчать про наступне його схвалення, зокрема, в частині прийняття доставленого позивачем вантажу, в тому числі ним здійснено відповідну відмітку на CMR, надіслано гарантійний лист та відповідачем здійснена оплата рахунку № 108 від 25.03.2016 р. в сумі 21140,00 грн., виставленого позивачем на оплату послуг з організації міжнародного перевезення.

Наявні в матеріалах справи копія платіжного доручення, згідно якої відповідачем перераховано позивачеві 21140,00 грн. із призначенням платежу оплата за міжнародні транспортно-експедиторські послуги згідно рахунку № 108 від 25.03.2016 р. без ПДВ , а також факт надсилання гарантійного листа з посиланням на вказаний рахунок, свідчать про обізнаність відповідача щодо наявності укладеної між сторонами транспортної заявки (договору) про визначення вантажу, маршруту перевезення та строків і суми оплати останніх, та в сукупності оцінюється судом в якості додаткового доказу на підтвердження схвалення правочину з боку відповідача.

ТОВ Інтерфрахт ТЕК було направлено на адресу ТОВ Грозбер Україна претензії - вимоги № 31/03/16/2 від 31.03.2016 р. та № 65 від 06.05.2016 р. разом з рахунком № 108/1 від 28.09.2016 р. на суму 5920,00 грн. на остаточну оплату транспортно-експедиторських послуг та рахунком № 108П від 01.04.2016 р. на суму 4440,00 грн. за понаднормативний простій автотранспорту, а також договір №56-ЗЭ від 26.02.2016 р. та акт виконаних робіт № 108 від 22.03.2016 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 13.05.2016 р. та описом вкладення в цінний лист.

Дублікати зазначених документів надсилались позивачем відповідачеві цінним листом від 13.07.2016 р., про що свідчить відповідний фіскальний чек від 13.07.2016 р. та опис вкладення.

Вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення, надані позивачем послуги з організації міжнародного перевезення вантажу в повному обсязі оплачені відповідачем не були.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ТОВ Інтерфрахт ТЕК послуги з організації міжнародного перевезення вантажу на повну суму 900,00 євро (що становить 26640,00 грн. за курсом Райффайзен Банк Аваль на дату заходження автомобіля на митний термінал в Україні) у встановлений строк, всупереч вимогам законодавства, а також умовам договору, відповідач не виконав, здійснивши часткову оплату в сумі 21140,00 грн., в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду існує заборгованість перед позивачем за наведеною заявкою (договором) договором у розмірі 5920,00 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу.

Доказів визнання недійсним або розірвання укладеного між сторонами, шляхом підписання транспортного замовлення № 108 від 22.03.2016 р., договору або його окремих положень суду не надано.

Щодо посилання відповідача, як на підставу заперечення позовних вимог, на той факт, що між сторонами не був укладений договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 56-ЗЭ від 26.02.2016 р. та, що відповідач будь-яким способом не надавав згоду на укладання договору про перевезення вантажу на умовах, що наводяться у проекті договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 р. та на положеннях якого ґрунтуються позовні вимоги позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічні положення викладені в ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За змістом ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами вчиняються у письмовій формі.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як зазначає позивач, проект договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 р. підписаний з боку ТОВ Інтерфрахт ТЕК , надсилався для узгодження умов останнього та відповідного підписання з боку ТОВ Грозбер Україна разом з рахунками на оплату, актом виконаних робіт та претензіями, проте текст договору не було підписано з боку відповідача.

Таким чином, договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався.

Однак, виходячи з приписів чинного законодавства, зокрема, Конвенції та Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність та наявних у справі доказів, факт відсутності узгодженого сторонами тексту договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 р. на надання транспортно-експедиторських послуг за умови фактичного виконання перевезення та прийняття вантажу вантажоодержувачем, яким є відповідач, а також часткової оплати наданих послуг останнім та наявності CMR, як належного та допустимого доказу укладення та виконання договору між сторонами, не спростовує укладення договору транспортно-експедиторських послуг, шляхом підписання транспортної заявки і CMR та, відповідно, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку з оплати отриманих транспортно-експедиторських послуг.

Розмір оплати за міжнародні транспортно-експедиторські послуги, узгодженої сторонами в транспортній заявці № 108 від 22.03.2016 р., та належної до сплати відповідачем за наслідками виконання позивачем своїх зобов'язань з організації обумовленого перевезення вантажу за маршрутом Німеччина - Україна, становить 900,00 євро або еквівалент в сумі 26640,00 грн. (за курсом Райффайзен Банк Аваль на дату заходження автомобіля на митний термінал в Україні - 29,60 грн. за один євро). Отже, враховуючи здійснену відповідачем оплату в сумі 21140,00 грн. за міжнародні транспортно-експедиторські послуги, залишок несплаченої суми становить 5500,00 грн., в той час як позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5920,00 грн. боргу.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих за заявкою міжнародних транспортно-експедиторських послуг перевезення в сумі 5500,00 грн. у встановлений строк, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення по даній справі доказів сплати вказаної суми відповідачем не надано, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення суми боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 5500,00 грн. з урахуванням визначеного судом еквівалента оплати послуг за визначеним Райффайзен банк Аваль курсом гривні до євро.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені за період з 06.04.2016 р. по 16.11.2016 р. в сумі 1601,31 грн. та 284% річних за період з 11.04.2016 р. по 16.11.2016 р. в сумі 10106,05 грн., нарахованих на підставі п. 6.9. договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 р., який відповідачем не підписано, та умовами якого передбачено стягнення вищезазначених штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на ст. 549 ЦК України.

При цьому, згідно матеріалів справи відсутність в підписаній між сторонами транспортній заявці № 108 від 22.03.2016 р., невиконання умов якої стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) замовником грошових зобов'язань з оплати наданих послуг за вказаною заявкою, що, за умови відсутності визначення такого обов'язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені за порушення сторонами умов заявки на надання міжнародних транспортні-експедиторських послуг.

Отже, у вчиненому сторонами правочині розмір та порядок нарахування пені взагалі не визначено.

При цьому, відповідно до ст. 547 та ч. 2 ст. 551 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, а позивачем не надано належних доказів укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим судом враховано, що коли в договорі не зазначено розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов'язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК України.

Якщо в договорі позики чи кредитному договорі встановлено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшена плата за користування позикою (кредиту), слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проте відсутність досягнутої між сторонами згоди щодо умов договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 р., в якому, за твердженнями позивача, міститься умова про відповідальність замовника у вигляді нарахування 284 процентів річних за прострочення оплати наданих позивачем (експедитором) послуг нівелює можливість посилання на пункти вказаного правочину як на підставу здійснених нарахувань розмірі 284% річних та, як наслідок, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1601,31 грн. та 284% річних в сумі 10106,05 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Грозбер Україна залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 р. у справі №910/15032/16 залишити без змін.

Справу №910/15032/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

Б.О. Ткаченко