Постанова

від 19.07.2017 по справі 910/15032/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Справа № 910/15032/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач),

Бондар С.В.,

Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грозбер Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року у справі № 910/15032/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфрахт ТЕК" до товариства з обмеженою відповідальністю "Грозбер Україна" про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 5920,00 грн. основної заборгованості, 4440,00 грн. боргу за понаднормовий простій, 1544,38 грн. пені та 9244,74 грн. 284% річних.

В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, представником позивача було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути кошти за надання транспортно-експедиторських послуг відповідно до умов транспортної заявки №108 від 22.03.2016 року та договору №56-ЗЭ від 26.02.2016 року в сумі 5920,00 грн. основної заборгованості, 1601,31 грн. пені, 10106,05 грн. 284 % річних.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції та з урахуванням вимог ст. 80 ГПК України судом було прийнято відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення штрафу за понаднормативний простій у сумі 4440,00 грн., оскільки подана позивачем заява в частині відмови від позовних вимог про стягнення вказаного штрафу не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, провадження у справі в цій частині припинено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2016 року (суддя Селівон А.М.) провадження у справі в частині стягнення штрафу за понаднормовий простій в сумі 4440,00 грн. припинено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5500,00 грн. боргу, у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року (судді: Алданова С.О., Зубець Л.П., Ткаченко Б.О.) рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2016 року між сторонами у справі підписано транспортну заявку № 108, в якій було погоджено умови перевезення вантажу (вантаж 1200 кг, 7 палет 120*80*80, 1 металевий виріб вагою 150 кг, розміром 1,8*1,5*0,7м; Вага (брутто) на один а/м 1,35 тон, об'єм 4,3 м3) за маршрутом: 49716, Мeppen (Німеччина) - Київ (Україна), дата та адреса завантаження - 23.03.2016 року, Німеччина, 49716, Meppen, Industriest, 10 та вивантаження - 25.03.2016 року, м. Київ, проспект Глушкова, 1; вартість послуги 900,00 євро (оплата на розрахунковий рахунок в гривні за курсом продажу Райфайзен Банк Аваль на день заходження а/м на митний термінал в Україні. Оплата 100% до вивантаження а/м); нормативний простій: 96 годин - завантаження, вивантаження, митні процедури при міжнародному перевезенні, 24 годин - завантаження, вивантаження при перевезенні по Україні.

За наявною в матеріалах справи CMR № 09697 та книжки МДП №ХН77018550, вантаж був прийнятий до перевезення 23.03.2016 року транспортним засобом "Рено" ВК 4641ВС/ВК9155ХХ, обумовленим в транспортній заявці № 108 від 22.03.2016 року. У той же день, згідно з п. 22 СМR автомобіль був замитнений та вирушив заявленим маршрутом.

За даними СМR автомобіль прибув на Волинську митницю України 27.03.2016 року у вихідний день (неділя) та відповідно до відмітки у книжці МДП № ХН 77018550 автомобіль прибув на Київську митницю (термінал розмитнення) 28.03.2016 року.

Факт доставки вантажу та його отримання 31.03.2016 року власником вантажу (вантажоотримувачем) підтверджується відміткою в графі № 24 СМR № 09697, що не заперечується відповідачем.

Отже, позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з організації послуг з перевезення вантажу, обумовлених заявкою на зазначених умовах, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг.

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату послуг № 108 від 25.03.2016 року на загальну суму 21140,00 грн., що становить еквівалент 700,00 євро за курсом Райффайзен Банк Аваль (700*29,60), та який включав 20140,00 грн. передплати та 1000,00 грн. експедиторських послуг, а також містив посилання на заявку № 108 від 22.03.2016 року, маршрут - 49716, Мeppen (Німеччина) - Київ (Україна) та транспортний засіб - ВК 4641ВС/ВК9155ХХ.

Відповідач направив на електронну пошту позивача гарантійний лист №25/03/1 від 25.03.2016 року за підписом директора ТОВ "Грозбер Україна", в якому останній гарантував здійснення оплати за надання міжнародних транспортно-експедиторських послуг за рахунком № 108 від 25.03.2016 року не пізніше 28.03.2016 року.

Відповідачем платіжним дорученням № 479 від 01.04.2016 року із зазначенням в якості призначення платежу "оплата за міжнародні транспортно-експедиторські послуги згідно рахунку № 108 від 25.03.2016 р. без ПДВ", було здійснено оплату наданих позивачем послуг в розмірі 21140,00 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензії - вимоги №31/03/16/2 від 31.03.2016 року та № 65 від 06.05.2016 року разом з рахунком № 108/1 від 28.09.2016 року на суму 5920,00 грн. на остаточну оплату транспортно-експедиторських послуг та рахунком № 108П від 01.04.2016 року на суму 4440,00 грн. за понаднормативний простій автотранспорту, а також договір №56-ЗЭ від 26.02.2016 року та акт виконаних робіт № 108 від 22.03.2016 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 13.05.2016 року та описом вкладення в цінний лист.

Вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення, надані позивачем послуги з організації міжнародного перевезення вантажу в повному обсязі оплачені відповідачем не були.

Таким чином, свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з організації міжнародного перевезення вантажу на повну суму 900,00 євро (що становить 26640,00 грн. за курсом Райффайзен Банк Аваль на дату заходження автомобіля на митний термінал в Україні) у встановлений строк, всупереч вимогам законодавства, а також умовам договору, відповідач не виконав, здійснивши часткову оплату в сумі 21140,00 грн., в результаті чого у нього станом на час звернення до суду існує заборгованість перед позивачем за наведеною заявкою (договором) у розмірі 5920,00 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача.

Предметом судового розгляду є позовні вимоги експедитора до клієнта про стягнення заборгованості за надані транспортно-експедиторські послуги, пені та 284% річних у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати наданих послуг.

Судами попередніх інстанцій позовні вимоги задоволені частково з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманих за заявкою міжнародних транспортно-експедиторських послуг з перевезення в сумі 5500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, від імені якої він укладений, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Зі змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних конклюдентних дій особи - сторони правочину.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі № 3-59гс14.

Тому наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 3 ст. 241 ЦК України).

Після підписання транспортної заявки (договору), відповідачем було вчинено низку дій, які свідчать про наступне його схвалення, зокрема, в частині прийняття доставленого позивачем вантажу, в тому числі ним здійснено відповідну відмітку на CMR, надіслано гарантійний лист та відповідачем здійснена оплата рахунку № 108 від 25.03.2016 року в сумі 21140,00 грн., виставленого позивачем на оплату послуг з організації міжнародного перевезення.

Відповідач, як на підставу заперечення позовних вимог, посилається на той факт, що між сторонами не був укладений договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 56-ЗЭ від 26.02.2016 року та відповідач будь-яким способом не надавав згоду на укладання договору про перевезення вантажу на умовах, що наводяться у проекті договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 року та на положеннях якого ґрунтуються позовні вимоги позивача.

Дійсно, проект договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 року підписаний з боку позивача, надсилався для узгодження умов останнього та відповідного підписання з боку відповідача разом з рахунками на оплату, актом виконаних робіт та претензіями, проте так і не був підписаний ним.

Таким чином, договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався.

Однак, виходячи з вимог чинного законодавства, зокрема, Конвенції та Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та наявних у справі доказів, факт відсутності узгодженого сторонами тексту договору № 56-ЗЭ від 26.02.2016 року на надання транспортно-експедиторських послуг за умови фактичного виконання перевезення та прийняття вантажу вантажоодержувачем, яким є відповідач, а також часткової оплати наданих послуг останнім та наявності CMR, як належного та допустимого доказу укладення та виконання договору між сторонами, не спростовує укладення договору транспортно-експедиторських послуг, шляхом підписання транспортної заявки і CMR та, відповідно, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку з оплати отриманих транспортно-експедиторських послуг.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на не відповідність транспортної заявки № 108 від 22.03.2016 року вимогам ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" щодо наявності всіх істотних умов договору транспортного експедирування, зокрема, строку (терміну) виконання договору, судом касаційної інстанції відхиляється, оскільки послуги були виконанні в розумні строки та відповідачем претензій щодо зволікання не заявлялось.

А отже, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що розмір оплати за міжнародні транспортно-експедиторські послуги, узгодженої сторонами в транспортній заявці № 108 від 22.03.2016 року, та належної до сплати відповідачем за наслідками виконання позивачем своїх зобов'язань з організації обумовленого перевезення вантажу за маршрутом Німеччина - Україна, становить 900,00 євро або еквівалент в сумі 26640,00 грн. (за курсом Райффайзен Банк Аваль на дату заходження автомобіля на митний термінал в Україні - 29,60 грн. за один євро). Враховуючи здійснену відповідачем оплату в сумі 21140,00 грн. за міжнародні транспортно-експедиторські послуги, залишок несплаченої суми становить 5500,00 грн.

З матеріалів справи не вбачається, а позивачем не надано належних доказів укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, а також річних розмірі 284%, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині основного боргу у розмірі 5500,00 грн.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

За таких обставин, оскаржені судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону, і тому підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 121 1 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грозбер Україна" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 року - без змін.

Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2016 року.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Бондар

С.Могил