Постанова

від 26.04.2017 по справі 904/4573/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД



ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2017 року Справа № 904/4573/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Подобєда І.М., Кузнецової І.Л.

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, директор, наказ №1 від 13.10.2003 року;

від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 02.03.2017 року;

від відповідача: ОСОБА_3, представник, довіреність №б/н від 03.03.2017 року;

від третьої особи: ОСОБА_4, представник, довіреність №7/10-2556 від 28.12.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Справедливість 2015" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 року у справі №904/4573/16

за позовом: Приватного підприємства "Ван-Пур", м. Дніпро

до відповідача: Приватного підприємства "Справедливість 2015", м. Дніпро

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Приватне підприємство "Ван-Пур" (надалі – ПП "Ван-Пур") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, якою просило визнати за ним право власності на автостоянку, об'єкт нежитлової нерухомості, що знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 60К, яка в цілому складається з будівлі вартової літ А-1, загальною площею 8, 8 м.кв., сходів літ а, загальною площею 4 м.кв., споруди мощення №1-2, І-ІІ; а також витребувати з незаконного володіння Приватного підприємства "Справедливість 2015" (надалі – ПП "Справедливість 2015") зазначене майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 року у справі №904/4573/16 (головуючий суддя Юзіков С.Г., судді Загинайко Т.В., Петрова В.І.) позов задоволено;

-визнано право власності ПП "Ван-Пур" на автостоянку, об'єкт нежитлової нерухомості, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Запорізьке шосе, 60К, яка в цілому складається з: будівлі вартової літ А-1, загальною площею 8,8 м2., сходи літ а, загальною площею 4 м2., споруди, мощення №1-2,1-ІІ;

-витребувано із незаконного володіння ПП "Справедливість 2015" на користь ПП "Ван-Пур" автостоянку, об'єкт нежитлової нерухомості, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул.Запорізьке шосе, 60К, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 674626012101;

-з ПП "Справедливість 2015" на користь ПП "Ван-Пур" стягнуто 2 756 грн. судового збору та 689 грн. судового збору за розгляд заяви про забезпечення позову.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить Дніпропетровський апеляційний господарський суд його скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що місцевий господарський суд:

-          дійшов невірного твердження про те, що у ПП «Ван-Пур» наявне право власності на автостоянку;

-           не звернув увагу на відсутність у позивача свідоцтва про право власності, а також витягу з державного реєстру права власності на об’єкт спірного нерухомого майна;

-           ґрунтував свої висновки на договорі купівлі-продажу від 15.11.2013 року, не впевнившись у його справжності, при наявності в матеріалах справи доказів про ознаки несправжності цього документу;

-          невірно надав оцінку рішенню Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.06.2015 року у справі №200/7824-15-ц, ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 року у справі №904/8989/15 та рішенню Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2016 року у справі №904/7389/16;

-          дійшов помилкового висновку, що ПП «Справедливість 2015» є недобросовісним набувачем спірної автостоянки;

-          не прийняв до уваги, що позивач не має підстав для витребування автостоянки у відповідача з огляду на положення ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України;

-          не врахував, що звернення позивача до суду з віндікаційним позовом є необґрунтованим, оскільки витребування майна з незаконного володіння іншої особи неможливо, у зв’язку з тим, що таке володіння є законним;

-          не звернув уваги на ті обставини, що з моменту укладення позивачем договору купівлі-продажу від 15.11.2003 року автостоянка видозмінилась, тому позивачем безпідставно включено до об’єкту спірної нерухомості майно, що йому не належить.

Позивач та третя особа проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають їх необґрунтованими та безпідставними.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (надалі – Виконком ДМР) з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кріоліт" (надалі – ТОВ "Кріоліт") укладено договір №335 від 28.05.1998 року на право тимчасового користування землею, за яким Виконком ДМР передав ТОВ "Кріоліт" прийняв в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1 712 кв.м на ж/м Тополя -1 для проектування та будівництва автостоянки.

Рішенням Виконкому ДМР від 20.08.1998 року №1536 затверджено акт Державної технічної комісії від 10.07.1998 року про прийнята в експлуатацію автостоянки на ж/м Тополя-1, збудованої ТОВ "Кріоліт".

15.11.2003 року ТОВ "Кріоліт" (продавець) з ПП "Ван-Пур" (покупець) уклали договір купівлі-продажу №15/11, за яким продавець передав, а покупець прийняв у власність автостоянку за адресою: м. Дніпропетровськ, ж/м Тополя -1 (в районі будинку 60), яка розташована в межах земельної ділянки площею 0,1712 га, кадастровий №1210100000:02:186:0083, яка складалась з наступного майна: сторожка на трубах; бокс, площею 104, 3 м.2; огорожа: металева сітка, обрамлена металічним кутом на металічних стовпах, в кількості 60 секцій, загальною довжиною 157, 10 метрів, влаштована по периметру ділянки; ворота: металева сітка, обрамлена металічним кутом (3,3*1,5 м) в кількості 4 шт.; мостіння; зовнішні електричні мережі лінії електропередач на залізобетонних стовпах; прожектори (2 шт.); світильники зовнішнього освітлення по периметру автостоянки (12 шт.)

В силу ст.224 Цивільного кодексу УРСР (чинному на момент укладення вищезазначеного договору), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу від 15.11.2003 року укладено до набрання чинності Цивільним кодексом України, у зв’язку з чим при вирішенні питання стосовно його відповідності вимогам щодо форми, змісту, волі сторін (тобто умовам дійсності угод) підлягали застосуванню норми, що діяли в момент укладення такого договору. Враховуючи зазначене, судом першої інстанції правильно застосовувались норми Цивільного кодексу УРСР.

Згідно ст. 47 Цивільного кодексу УРСР нотаріальне посвідчення вказаної угоди обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 Цивільного кодексу УРСР.

Чинне на момент укладення договору купівлі-продажу від 15.11.2003 року законодавство не визначало як обов’язкову нотаріальну форму договору купівлі-продажу нерухомого майна, крім жилого будинку (у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа) (ст.227 Цивільного кодексу УРСР).

Таким чином, місцевим господарським судом вірно визначено, що для договору купівлі-продажу від 15.11.2003 року не була передбачена як обов’язкова нотаріальна форма.

Згідно ст. 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

За актом прийому-передачі від 15.11.2003 року ТОВ «Кріоліт» вищезазначене майно передано ПП «Ван-Пур».

Отже, за приписами зазначених норм, позивач з моменту передачі йому автостоянки вважається таким, що правомірно нею володіє, а посилання апелянта на відсутність реєстрації за ПП «Ван-Пур» права власності на нерухоме майно не є свідченням відсутності у законного власника такого права.

Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18.02.2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами), на які посилається апелянт, передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004 року).

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень даних про право власності особи на об'єкт нерухомого майна, збудований до набрання зазначеним Законом чинності, не породжує в особи цього права, а засвідчує офіційне визнання і підтвердження державою факту наявності в особи цього права. Право власності на збудований до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» об‘єкт нерухомого майна виникає в порядку, який існував на час його будівництва (правова позиція, викладена у Постанові Верховного суду України від 13.06.2012 року у справі №6-54цс 12).

Отже, положеннями Цивільного кодексу УРСР 1963 року, що діяв на час спорудження спірного майна, виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

За зверненням позивача, розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 15.03.2005 року №205р автостоянці по Запорізькому шосе присвоєно адресу: вул. Запорізьке шосе, 60К.

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 13.07.2005 року №279/29 між Дніпропетровською міською радою та ПП "Ван-Пур" укладено договір оренди землі від 08.09.2005 року, за яким позивачеві в оренду строком на п’ять років передано земельну ділянку, загальною площею 0,1712 га, яка знаходиться за адресою: Запорізьке шосе, 60-К з кадастровим №1210100000:02:186:0083.

У довідці про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданій ПП "Ван-Пур" Управлінням Держкомзему у м.Дніпропетровськ Дніпропетровської області від 24.01.2009 року №243 зазначено, що на земельній ділянці з кадастровим №1210100000:02:186:0083 за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 60К, знаходиться автостоянка.

04.08.2014 року на замовлення ПП "Ван-Пур" виготовлено Технічний паспорт на автостоянку по Запорізькому шосе, 60 К.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпро-петровська від 03.06.2015 року у справі № 200/7824/15-ц позов ПП "ОПО" до ОСОБА_5 (надалі – ОСОБА_5А.) про розірвання договору та визнання права власності задоволено; розірвано інвестиційний договір від 01.11.2014 року за №011114, укладений ПП "ОПО" з ОСОБА_5, за ПП "ОПО" визнано право власності на ряд об'єктів нерухомого майна, в тому числі на атостоянку, що розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, Бабушкінський р-н, вул. Запорізьке шосе, 60 к, яка складається з Літ А-1 - будівля вартової площею 8,8 м2.; Літ - а сходи площею 4 м2.; літ №1 огорожа площею 322,1 м2.; Літ І - замощення площею 2237,2 м2.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 року у справі №200/7824/15-ц (провадження №22-ц/774/1105/16) заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 року в частині визнання права власності на об'єкти нерухомого майна за ПП "ОПО" скасоване.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 року у справі №904/8989/15 ПП "ОПО" ліквідовано. В ухвалі зазначено, що під час ліквідаційної процедури ПП "ОПО", у відповідності до ст. 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", виявлено та реалізовано за 2 325 460 грн. 36 коп. майно банкрута - цілісно - майновий комплекс, що складається з автомобільної стоянки, що вбачається з протоколу про проведення аукціону від 01.03.2016 року та акта №1 від 01.03.2016 року про передання права власності на куплене майно. Зазначені кошти ліквідатором використано під час ліквідаційної процедури наступним чином: 116 273 грн. 02 коп. - оплата Правобережній товарній біржі за договором про організацію та проведення аукціону; 2 209 187 грн. 34 коп. - виплата заборгованості ПАТ "СМЕРШ-62".

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №60111087 від 28.05.2016 року, ПП "ОПО" стало власником автостоянки по Запорізькому шосе, 60к на підставі рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.06.2015 року у справі №200/7824/15-ц.

08.07.2015 року ПП "ОПО" уклало з ПП "СМЕРШ-62" договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №283, об'єктом іпотеки за яким є автостоянка. Зобов'язанням, виконання за яким забезпечено укладанням договору іпотеки, є повернення ПП "ОПО" грошей на користь ПП "СМЕРШ-62" в строк до 08.07.2016 року за договором позики грошей від 08.07.2015 року.

Право власності ПП "ОПО" на автостоянку припинено 04.03.2016 року та право власності на зазначений об’єкт визнано за новим власником - ОСОБА_7 (надалі – ОСОБА_7В.) на підставі свідоцтва №417 від 04.03.2016 року. В подальшому, право власності на автостоянку зареєстроване за ПП "Справедливість 2015" на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини автостоянки від 20.04.2016 року з ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за №1295, номер запису про право власності 14257676; договору купівлі-продажу 1/2 частини автостоянки від 20.04.2016 року з ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за № 1299, номер запису про право власності 14257738.

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/7389/15, позивачем у якій виступало ПП "ВАН-ПУР", а Третьою особою - ПП "Справедливість 2015". У ході вирішення спору в зазначеній справі досліджувалося питання придбання ПП "ВАН-ПУР" спірної автостоянки. Рішення у справі №904/7389/15 прийняте судом 14.04.2016 року, тобто до укладення відповідачем у даній справі договорів купівлі продажу спірного майна.

Зокрема, у вищезазначеному рішенні, яке набрало законної сили, встановлено, що рішенням ГоловАПУ м.Дніпропетровська №7988 (протокол засідання від 10.02.1998 року №17) погоджено ТОВ "Кріоліт" проектну документацію на будівництво автостоянки на земельній ділянці за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Запорізьке шосе, 60К, яка затверджена рішенням Дніпропетровської міської ради.

У складі проектної документації на будівництво автостоянки УДАІ м.Дніпропетровська узгоджена схема організації дорожнього руху. Технічні умови на електропостачання автостоянки видані ДМЕМ за №1236/ТУ від 09.09.1997 року.

Автостоянка будувалась ТОВ "Кріоліт" на земельній ділянці площею 0,1712га, відведеній на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 21.05.1997 року №1365.

28.05.1998 року між ТОВ "Кріоліт" та виконкомом Дніпропетровської міської ради був укладений договір про право тимчасового користування землею №335, який діяв до 28.05.2001 року.

Автостоянка, яка була збудована ТОВ "Кріоліт", прийнята в експлуатацію на підставі акту Державної технічної комісії від 10.07.1998 року №678, затвердженого рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 20.08.1998 року №1536.

На підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2003 року №15/11 автостоянка була придбана у власність приватним підприємством "Ван-Пур".

Відповідно до листа ПП "Ван-Пур" розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 15.03.2005 року №205р автостоянці по Запорізькому шосе було присвоєно адресу - вул. Запорізьке шосе, 60К.

Не реєстрацію права власності на автостоянку після її придбання, позивач пояснює тим, що за законодавством, яке діяло під час укладання договору купівлі-продажу № 15/11 від 15.11.2003 року, виникнення права власності на нерухоме майно не залежало від державної реєстрації прав.

За даними позивача, у зв'язку з закінченням строку договору оренди землі в Дніпропетровській міській раді на розгляді знаходиться документація про поновлення договору оренди з ПП "ВАН-ПУР".

Також позивач вказує, що на момент розгляду справи його працівники доступу до спірної автостоянки не мають, оскільки з 09.12.2015 року її споруди зайняті працівниками відповідача.

Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом до суду про визнання за ним права власності спірної автостоянки та витребування її з незаконного володіння відповідача.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов'язку в натурі.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 Цивільного кодексу України).

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Відповідно до ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Відповідно по висновків Верховного суду України у листі від 01.04.2014 року «ОСОБА_3 практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» у разі здійснення державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п.1 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України за позовом про визнання права власності.

Статтею 387 Цивільного кодексу України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння (пред’явити віндікаційний позов).

Предметом віндікаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до особи, яка незаконно володіє цим майном, про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.06.2015 року у справі № 200/7824/15-ц розірвано інвестиційний договір від 01.11.2014 року за №011114, укладений ПП "ОПО" з ОСОБА_5, за ПП "ОПО" визнано право власності на ряд об'єктів нерухомого майна, у тому числі на автостоянку, що розташована за адресою: м.Дніпропетровськ, Бабушкінський р-н, вул. Запорізьке шосе, 60 к, яка складається з Літ А-1 - будівля вартової площею 8,8 м2.; Літ - а сходи площею 4 м2.; літ №1 огорожа площею 322,1 м2.; Літ І - замощення площею 2237,2 м2. За вказаним інвестиційним договором відповідач (ОСОБА_5А.) прийняв зобов’язання збудувати комплекси, а позивач (ПП «ОПО») брати участь в інвестуванні.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.02.2016 року у справі № 200/7824/15-ц провадження (№ 22-ц/774/1105/16) заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.06.2015 року в частині визнання права власності на об'єкти нерухомого майна за ПП "ОПО" скасоване.

Наведені обставини свідчать, що на час укладення інвестиційного договору від 01.11.2014 року, автостоянка по Запорізькому шосе, №60 К у м.Дніпропетровську вже існувала.

Щодо набуття відповідачем права власності на спірне майно, то з встановлених вище обставин вбачається, що ПП "ОПО" власником майна стало на підставі рішення суду, скасованого судом апеляційної інстанції. Тобто майно придбавалося у особи, яка не мала права його відчужувати (передавати в іпотеку). При цьому, з ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2016 року у справі №904/8989/15 слідує, що під час ліквідаційної процедури ПП "ОПО" автостоянку реалізовано за 2 325 460 грн. 36 коп. За договорами купівлі-продажу від 20.04.2016 року відповідач кожну з ? стоянки придбав у ОСОБА_7 за 15 073 грн. Тобто, усю автостоянку, придбану за 2 325 460 грн. 36 коп., ОСОБА_7 продав відповідачеві за 30 146 грн. Окрім того, ПП «Справедливість 2015» було придбано спірну автостоянку після прийняття Господарським судом Дніпропетровської області рішення від 14.04.2016 року у справі №904/7389/15, яким суд встановив обставини будівництва, введення в експлуатацію автостоянки та набуття ПП «Ван-Пур» права власності на автостоянку, та до участі у якій ПП «справедливість 2015» залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні КП «Міськавтопарк». Тобто у зв’язку з участю у справі №904/7389/15 ПП «Справедливість 2015» (представник приймав участь в судовому засіданні) відповідачу було відомо про вищезазначені обставини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ПП «Справедливість 2015» є недобросовісним набувачем.

Згідно ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В даному випадку відповідач вважає себе власником спірного майна і не визнає право власності позивача на це майно, при цьому, сторони не перебувають між собою у зобов’язальних відносинах.

Вимога про визнання права власності може бути поєднана з іншими вимогами (про витребування майна з чужого незаконного володіння, про виключення майна з акта опису та ін.) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.10.2015 року у справі №908/2508/15-г).

У постановах Верховного Суду України від 16.04.2014 року у справі №6-146цс13 та від 30.09.2014 року у справі №43/440-6/231, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав неоднакового застосування норми ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, зазначено, що за змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Скасування Апеляційним судом Дніпропетровської області заочного рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 03.06.2015 року у справі №200/7824/15-ц в частині визнання права власності на об'єкти нерухомого майна за ПП "ОПО", обставини придбання Автостоянки ОСОБА_7 та відповідачем, свідчать, що спірний об’єкт нерухомості вибув з володіння позивача поза його волею.

З огляду на вище зазначене, місцевий господарський суд, врахувавши, що власником спірного нерухомого майна є позивач і воно вибуло з його володіння не з його волі, за прийнятим судом неправомірним рішенням, в подальшому скасованим судом апеляційної інстанції, а також встановивши, що ПП «ОПО» не був належним власником спірного нерухомого майна і не мав права його відчужувати, дійшов обґрунтованих висновків про задоволення заявлених позовних вимог.

Посилання апелянта на незастосування в спірних відносинах сторін судом першої інстанції положень ч.2 ст. 388 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу, оскільки зазначеною нормою визначено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тоді як судом встановлено, що відповідач добросовісним набувачем не є.

Щодо наданих представником відповідача доказів звернення позивача у листопаді 2011 року до КП "ДМБТІ" із заявою про державну реєстрацію прав на автостоянку за адресою: м.Дніпро, вул. Запорізьке шосе, 60К, то слід зазначити, що такі обставини на суть спору не впливають.

Щодо надання відповідачем свого екземпляру договору купівлі-продажу від 15.11.2003 року, то предметом наданого позивачем договору купівлі-продажу від 15.11.2003 року на відміну від наданої відповідачем копії договору, є автостоянка, а не товар, тобто такі договори мають відмінні об'єкти, а тому подана відповідачем копія договору не має відношення до спору.

На спростування доводів відповідача відносно відсутності відображення спірної автостоянки на балансі позивача, останнім долучені до матеріалів справи картку рахунку 103 ПП "Ван-Пур" та акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів ПП "Ван-Пур" від 15.11.2003 року, що підтверджують постановлення автостоянки на облік ПП "Ван-Пур" в якості основного засобу.

Твердження відповідача щодо наявності поліпшень та змін спірного об'єкту з його боку належними та допустимими доказами, у відповідності до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу, не доведено.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, оскаржуване рішення прийнято з дотримання норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Справедливість 2015" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 року у справі №904/4573/16залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М. Подобєд

(Повний текст постанови складено 28.04.2017 року).