Ухвала

від 26.04.2017 по справі 820/5055/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" квітня 2017 р. м. Київ К/800/2865/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І. В.

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Картавих С.М.,

представника відповідача: Коваленко Л.Д.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОН-ТЕРМІНАЛ"

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року

у справі №820/5055/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОН-ТЕРМІНАЛ"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОН-ТЕРМІНАЛ" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Управління), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 липня 2016 року №0000911403 та від 14 вересня 2016 року №0000181411.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року адміністративний позов Товариства задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 04 липня 2016 року №0000911403 та від 14 вересня 2016 року №0000181411.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року апеляційну скаргу Управління задоволено: постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами Товариства не погодився та просив залишити касацій скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача відповідачем складено акт від 27 травня 2016 року №260/20-40-22-14-03-08/33109845.

На підставі акта перевірки Управлінням прийнято податкові повідомлення-рішення від 4 липня 2016 року:

- №0000901403 , яким збільшено суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 221 920,00 грн. та штрафні санкції на суму 378 054,00 грн.;

- №0000911403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 708 800,00 грн. та штрафні санкції на суму 427 200,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України від 09 вересня 2016 року №19489/6/99-99-11-01-01-25 частково задоволено скарги позивача, скасовано податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2016 року №0000901403 в частині визначеного перевіркою завищення витрат за 2015 рік по взаємовідносинах з ТОВ ФАРАХ , та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 вересня 2016 року №0000181411 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2 196 216,00 грн. та штрафні санкції на суму 378 054,00 грн.

Фактичною підставою прийняття оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень стали висновки про те, що Товариство безпідставно відобразило в податковому обліку наслідки операцій по контрагентам ТОВ Фарах , ТОВ ТД АТЛАНТИС , ТОВ ЛАКИ , ТОВ НК Артеміда Трейд , ТОВ АПБС , ТОВ МАРКОДОН , ТОВ ОЙЛ ІНВЕСТ . На думку відповідача, такі операції фактично не здійснювались.

Крім того, підставою нарахування податку на прибуток на підставі податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2016 року №0000181411 слугувала встановлена відповідачем обставина погашення Товариством заборгованості по векселям ТОВ Лерос та ТОВ Буфало . На думку відповідача, Товариство безпідставно перерахувало вказані кошти названим вище підприємствам та повинно було включити їх до складу інших доходів, адже перші трасанти (тобто векселедержателі) ТОВ ТК Оптіум , ТОВ Східно-українська комерційна компанія , ТОВ Геліос - маркет ліквідовані до створення ТОВ Буфало та ТОВ Лерос . На думку відповідача, відсутність передавальних написів (індосаментів) на векселях між першими векселеотримувачами (ТОВ ТК Оптіум , ТОВ Східно-українська комерційна компанія , ТОВ Геліос - маркет ) та пред'явниками векселів (ТОВ Буфало та ТОВ Лерос ) спростовує право останніх на векселі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги не погодився із такими висновками відповідача та зазначив, що реальність операцій позивача та його контрагентів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Крім того, суд виходив із того, що відповідач не врахував обставин, що від перших трасантів веселі передавались іншим підприємствам, від яких вже передавались ТОВ Буфало та ТОВ Лерос і яким перераховано кошти позивачем. Таким чином, на думку суду першої інстанції, відсутність передавальних написів (індосаментів) між першими трасантами та пред'явниками векселів не спростовує права останніх на отримання коштів на підставі таких векселів.

Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції та скасовуючи його зазначив, що операції між позивачем та його контрагентами не були реальними, а також, за твердженням суду апеляційної інстанції, відсутність передавальних написів (індосаментів) між першими трасантами та пред'явниками векселів спростовує права останніх на отримання коштів на підставі таких векселів.

Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище, визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (діяв до 31 грудня 2014 року) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (діяв до 31 грудня 2014 року) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (діяв до 31 грудня 2014 року) не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем з його контрагентами ТОВ ТД АТЛАНТИС , ТОВ ЛАКИ , ТОВ НК Артеміда Трейд , ТОВ АПБС , ТОВ МАРКОДОН укладено договори поставки товару.

За умовами вищевказаних договорів позивачем придбавались технічні масла, мастила, оливи, а також фірмові блокноти, щоденники календарі, листівки та ін. Крім того, між позивачем та ТОВ Ойл -Інвести укладено договір на збирання та утилізацію мастил.

На підтвердження реального здійснення операцій позивачем надано документи первинного бухгалтерського обліку, а саме, копії: видаткових накладних, податкових накладних, розрахунків, платіжних доручень, актів, квитанцій, видаткових товарно-транспортних накладних та рахунків - фактур, звітів, актів прийому-передачі, актів утилізації мастил.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази, придбані товари та послуги позивач використовував у власній господарські діяльності, зокрема фірмові товари безоплатно передав клієнтам та іншим особам для розширення клієнтської бази.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що операції між позивачем та його контрагентами з поставки товарів (робіт, послуг) фактично здійснювались, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій та спричиняють реальні зміни майнового стану позивача.

Натомість суд апеляційної інстанції, роблячи висновки про те, що операції фактично не здійснювалися, не навів жодних обставин на підтвердження цього висновоку.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано виходив із того, що сам факт порушення кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів за фактом ухилення від сплати податків, за відсутності будь-яких доказів, які б у сукупності засвідчили ведення контрагентами фіктивної діяльності з метою сприяння в ухиленні від сплати податків позивачем та підписання первинних документів не уповноваженими особами, не може спростувати легальності наданих позивачем первинних документів. До того ж, як встановлено судом першої інстанції, кримінальне провадження відносно посадових осіб ТОВ ТД АТЛАНТИС закрите.

Неможливість проведення звірок контрагентів не може вказувати на порушення платником податків податкової дисципліни, оскільки останній позбавлений можливості здійснювати контроль за зберіганням контрагентами первинних документів та місцем їх знаходження. А також, в силу закріпленого статтею 61 Конституції України принципу індивідуальної юридичної відповідальності, обставина неможливості проведення звірок не впливає на право позивача відображати в податковому обліку наслідки реально здійснених господарських операцій, які призвели до реальних змін майнового стану.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1 .

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції цілком обґрунтовано виходив із того, що операції позивача і його контрагентів фактично здійснювались, а відтак позивач мав законні підстави включати наслідки таких операцій до податкового обліку.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем видано векселі власної емісії - ТОВ Східно-українська комерційна компанія (дата отримання векселів 30 червня 2011 року), ТОВ Геліос - маркет (дата отримання векселів 31 серпня 2012 року), ТОВ ТК Оптіум (дата отримання векселів 12 липня 2011 року).

Згідно з обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, вищезазначені підприємства були ліквідовані протягом 2011 - 2012 років на підставі рішень судів та виключені з державного Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами по справі.

Відповідно до бухгалтерського обліку ТОВ Дон термінал , погашення заборгованості по векселям відбулося внаслідок перерахування коштів на рахунок підприємств, що пред'явили векселі до сплати у 2015 році, а саме : ТОВ Лерос та ТОВ Буфало .

Грошові кошти у сумі 2 568 756,95 грн. переведені у період з 25 травня 2015 року по 30 червня 2015 року на рахунок, що належить ТОВ Буфало .

Грошові кошти у сумі 1 232 099,81 грн. переведені на рахунок, що належить ТОВ Лерос .

ТОВ Лерос та ТОВ Буфало створені після ліквідації ТОВ Східно-українська комерційна компанія , ТОВ Геліос - маркет , ТОВ ТК Оптіум , а на векселях, на підставі яких позивач сплатив кошти, відсутні передавальні написи (індосаменти) між першими векселеотримувачами (ТОВ ТК Оптіум , ТОВ Східно-українська комерційна компанія , ТОВ Геліос - маркет ) та пред'явниками векселів (ТОВ Буфало та ТОВ Лерос ).

На думку відповідача та суду апеляційної інстанції, вказане свідчить про безпідставність перерахування позивачем коштів на рахунки ТОВ Буфало та ТОВ Лерос , у зв'язку із чим позивач повинен був включити суму, визначену у векселях, до доходу від списання кредиторської заборгованості та сплатити податок на прибуток.

Суд першої інстанції на підставі норм чинного законодавства зазначив про необґрунтованість висновків відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 134.1.1 пункту. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, визначається шляхом коригування ( збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування ( прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень ( стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу .

Інструкцією Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій , затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, передбачається, що на рахунку 71 Інший операційний дохід ведеться узагальнення інформації про інші доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів , робіт, послуг). До інших операційних доходів відносяться : доходи від реалізації іноземної валюти; доходи від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій); доходи від операційної оренди активів; доходи від операційної курсової різниці за операціями в іноземній валюті; суми штрафів, пені, неустойок та інших санкцій за порушення господарських договорів, які визнані боржником або щодо яких одержані рішення суду, господарського суду про їх стягнення; доходи від списання кредиторської заборгованості; відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні); суми одержаних безплатно оборотних активів та субсидій; інші доходи від операційної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України Про цінні папери та фондовий ринок визначено, що вексель це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Частиною 1 статті 11 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі встановлено, що будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту іншій особі.

Згідно зі статтею 14 Уніфікованого Закону індосамент переносить всі права, що випливають з векселя.

Відповідно до статті 16 Уніфікованого Закону власник векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів.

Індосамент - це передавальний напис на зворотньому боці векселя (чека, коносамента), що засвідчує передачу права на цей цінний папір від однієї особи (індосанта) до іншої (індосата).

Індосуватися можуть прості векселі й переказні, як оригінали і примірники останніх, так і їхні копії. Право переказу належить будь-кому, хто законно придбав вексель. У процесі індосування беруть участь дві особи: векселетримач і набувач векселя.

Індосаментом може бути будь-яка особа, що поставила свій підпис на векселі. Тому індосаментами вважаються всі, хто видав, передав, акцептував вексель або ж приєднав свій підпис до підпису іншої особи. Тим самим індосанти гарантують платіж за векселем у разі неплатежу з боку боржника, а у разі неналежного виконання ним своїх зобов'язань беруть на себе солідарну відповідальність за платіж шляхом регресу. Ця відповідальність зберігає законну силу навіть тоді, коли врешті-решт вексель виявиться недійсним. Індосант також може заборонити новий індосамент. Тоді він не відповідає перед тими наступними за ним особами, на користь яких вексель було передано.

Факт вручення векселя з передавальним написом означає, що індосат реально набув право власності на вексель і може відповідно розпоряджатися ним, а саме : утримувати до терміну настання платежу; зробити новий Індосамент задля розрахунку з іншим учасником вексельного обігу, передати у заставу, на інкасо чи за іншим дорученням. При цьому передавальний напис до вручення векселя тримачеві вважається відзивним і може бути анульованим.

При цьому положенням статті 13 Уніфікованого Закону індосамент може не містити найменування особи, на користь якої він вчинений.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що чинним законодавством не визначено обов'язку суб'єкта господарювання (векселедавця) відслідковувати рух векселів, а відсутність між першими векселеотримувачами (ТОВ ТК Оптіум , ТОВ Східно-українська комерційна компанія , ТОВ Геліос - маркет ) та пред'явниками векселів (ТОВ Буфало та ТОВ Лерос ) напису про передачу векселів іншим особам не свідчить про відсутність у векселедавця обов'язку сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

До того ж, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується судом апеляційної інстанції, фактично векселі, які виписав позивач та передав першим трасантам ТОВ ТК Оптіум , ТОВ Східно-українська комерційна компанія , ТОВ Геліос - маркет , останніми передавались ПАТ ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО , ПАТ Харківський канатний завод , ТОВ ТЕПЛО-КВАР , ТОВ Ізюмське АТП , ВП ДАНКО ДЕКОР ТОВ, ВАТ Лисичанський завод ГТВ , ПАТ Запорізький залізорудний комбінат , ПАТ Арселорміттал Кривий Ріг , які й передали векселі ТОВ Буфало та ТОВ Лерос .

Таким чином, ліквідація ТОВ ТК Оптіум , ТОВ Східно-українська комерційна компанія , ТОВ Геліос - маркет до створення ТОВ Буфало та ТОВ Лерос не спростовує законності отримання останніми векселів, на підставі яких позивач перерахував кошти.

Варто відмітити і те, що чинне законодавство не зобов'язує векселедавця проводити контролюючі заходи щодо мети створення, ведення господарської діяльності та наявності/відсутності відкритих кримінальних справ у відношенні посадових осіб векселедержателів, а тому суд першої інстанції зробив юридично правильний висновок про відсутність у позивача обов'язку включати кошти, що сплачені на підставі векселів до складу доходу від списання кредиторської заборгованості та сплачувати із вказаної суми податок на прибуток.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та порушень при перерахуванні коштів на підставі векселів, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню. Прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права та з вірною правовою оцінкою обставин у справі рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОН-ТЕРМІНАЛ" задовольнити, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін О.І. Бухтіярова

І.В. Приходько