Рішення

від 25.04.2017 по справі 914/293/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2017р. Справа № 914/293/17

За позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів до відповідача:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів про:розірвання договору оренди нежитлових приміщень для розміщення автосервісу №1 від 01.09.2012р. та виселення з орендованого приміщення Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Кияк І.В. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1, Качмар І.О. - адвокат (договір про надання адвокатської допомоги №06/02 від 06.02.2017р.); від відповідача:не з'явився.

Позивачу та його представнику роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

14.02.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) про розірвання договору оренди нежитлових приміщень для розміщення автосервісу №1 від 01.09.2012р. та виселення з орендованого приміщення.

Ухвалою суду від 15.02.2017р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 06.03.2017р. Ухвалою від 06.03.2017р. суд відклав розгляд справи на 27.03.2017р. Ухвалою від 27.03.2017р. продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, її розгляд відкладено на 25.04.2017р.

Позивач та його представник в судове засідання з'явився, через канцелярію суду представник позивача подав пояснення по справі з додатками, розрахунок заборгованості та клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Заявлені вимоги представник обґрунтовує тим, що 01.09.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлових приміщень для розміщення автосервісу №1, на виконання якого відповідачу у тимчасове володіння і користування було передано нежитлові приміщення загальною площею 640 кв.м., а також прилеглу до приміщення земельну ділянку площею 0,083 га для розміщення пункту СТО, терміном з 01.09.2012р. по 01.09.2017р. За умовами п. 3.1., 3.2. договору відповідач як орендар зобов'язувався до 10 числа місяця, наступного за звітним перераховувати орендодавцю орендну плату в розмірі 2500,00 грн. 01.03.2016р. між сторонами було підписано Додаткові зміни до договору, на підставі яких збільшено розмір орендної плати до 12000,00 грн. на місяць. Однак, всупереч умовам договору та Додаткових змін до нього, відповідач прострочив внесення орендної плати з вересня 2016р. по квітень 2017р. на суму 90000,00 грн. З урахуванням наведеного, позивач та його представник просять суд розірвати укладений між сторонами договір та виселити відповідача з орендованого приміщення.

Відповідач явки повноважного представника в судові засідання жодного разу не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав.

Поштова кореспонденція з ухвалами суду надсилалася відповідачу на його юридичну адресу: АДРЕСА_1. Ухвала про порушення провадження у справі від 15.02.2017р. була одержана відповідачем 17.02.2017р., що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення. Поштовий конверт, яким надсилалася відповідачу ухвала про відкладення розгляду справи від 06.03.2017р. повернувся до суду з відміткою відділення зв'язку За закінченням терміну зберігання , поштовий конверт, яким направлялася відповідачу ухвала про відкладення розгляду справи від 27.03.2017р., станом на 25.04.2017р. до суду не повертався.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений судом про час, дату та місце судового розгляду.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача в силу положень п. 3.9.2. вказаної Постанови (враховуючи закінчення строку розгляду справи), не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за цими матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2012р. між позивачем (Орендодавцем) та відповідачем (Орендарем) укладено Договір оренди нежитлових приміщень для розміщення автосервісу №1 (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1. якого орендодавець зобов'язується надати у строкове володіння і користування орендаря нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 640 кв.м., а також прилеглу до нежитлових приміщень територію двору для зберігання автомобілів, які знаходяться на ремонті, загальною площею 0,083 га для використання під розміщення станції технічного обслуговування автомобілів.

Згідно п. 1.2. Договору, приміщення передаються в оренду на 5 років - з 1 вересня 2012р. по 1 вересня 2017р.

Так, пп. 1.1.2. п. 1.1. Договору визначено, що приміщення передаються згідно акта прийому-передачі, який являється невід'ємною частиною даного договору. Як пояснив позивач в судовому засіданні, акт прийому-передачі об'єкта оренди наданий суду не був, оскільки такий у нього відсутній. Попри це, перерахування відповідачем орендної плати за Договором (про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки) підтверджує на думку суду, факт користування об'єктом оренди відповідачем. Крім цього, факт використання об'єкта оренди відповідачем, станом на момент розгляду справи, підтверджується долученими позивачем актами огляду, складеними комісією у складі працівників ЛКП Янів-405 від 03.04.2017р., від 06.04.2017р.

Відповідно до п. 3.1., 3.2. Договору, орендна плата встановлюється розмірі 2500,00 грн. за один місяць. Ця сума встановлена з урахуванням п. 2.3. даного договору. Платежі, передбачені п. 3.1.договору, орендар здійснює до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, на розрахунковий рахунок орендодавця.

01.03.2016р. між позивачем та відповідачем було підписано Додаткові зміни до Договору, відповідно до якого, зокрема, п. 3.1. Договору було викладено в наступній редакції: Орендна плата за користування приміщеннями, вказаними в цьому договорі, в тому числі і прилеглою територією до орендованих приміщень встановлюється сторонами в розмірі 12000,00 грн. (дванадцять тисяч) гривень на місяць і не підлягає індексації .

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2017р. позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою від 08.02.2017р. б/н, відповідно до якої просив сплатити заборгованість по орендній платі в розмірі 54000,00 грн. за період з вересня 2017р. по січень 2017р. та звільнити і повернути орендоване приміщення. Докази направлення вимоги відповідачу знаходяться в матеріалах справи.

Здійснюючи правову оцінку вказаного документу, суд розцінює його як претензію про сплату боргу, а не як повідомлення про дострокове розірвання Договору, оскільки такий не містить нормативно-правового обґрунтування, яке б стосувалося припинення договірних відносин, а також в ньому відсутнє чітке волевиявлення орендодавця про розірвання Договору.

Так як в досудовому порядку заборгованість сплачена відповідачем не була, позивач звернувся з позовом до суду про розірвання укладеного між сторонами Договору та виселення відповідача з займаних приміщень.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Положеннями ч. 1 ст. 283 ГК України, які кореспондуються з положеннями ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) заплату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Приписами ч. 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пп. в п. 2.2. Договору, орендар зобов'язувався своєчасно вносити орендну плату не пізніше 10 числа, наступного за розрахунковим. Однак, як встановлено судом, взятих на себе зобов'язань за Договором відповідач належним чином не виконав, зокрема, за вересень 2016р. розрахувався частково, перерахувавши позивачеві 6000,00 грн., а починаючи з жовтня 2016р. припинив сплачувати орендну плату взагалі, в результаті чого станом на день подання позову у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 54000,00 грн. (за період вересень 2016р. - січень 2017р.).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як зазначив Верховний суд України в постанові №3-26гс12 від 08.05.2012р. можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору у позасудовому порядку, передбачена ст. 782 ЦК, є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, встановлене ч. 1 ст. 782 ЦК, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Положеннями ч. 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Підпунктом 5.2.2. п. 5.2. Договору встановлено, що на вимогу орендодавця договір може бути достроково розірваний судом у випадку якщо, орендар протягом 3 (трьох) місяців не вносить орендну плату, передбачену п. 3.1.

З огляду на викладені положення законодавства, умови Договору, враховуючи факт несплати відповідачем орендної плати за користування будівлею більше 3 місяців, що є істотним порушенням умов договору, вимоги позивача про розірвання Договору та виселення відповідача з приміщень є обґрунтованими та підлягають до задоволення повністю.

Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 3200,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Розірвати договір оренди нежитлових приміщень для розміщення автосервісу №1 від 01.09.2012р., укладений між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2.

3. Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (79013, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з нежитлових приміщень, загальною площею 640 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (79013, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79052, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 3200,00 грн. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 03.05.2017р.

Суддя Крупник Р.В.