Постанова

від 27.04.2017 по справі 904/10747/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2017 року Справа № 904/10747/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-66 від 14.04.2017 р.

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 7 від 30.12.2016 р.;

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ та Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ", м. Нікополь, Дніпропетровська область на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі № 904/10747/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ", м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором купівлі-продажу природного газу,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" до Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ" про стягнення пені у розмірі 103 993,30грн., 3% річних у розмірі 6 450,77грн., інфляційних у розмірі 57 638,67грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №1254/15-БО-3/ПТ від 19.12.2014р., укладеного між сторонами, в частині повної та своєчасної оплати поставленого газу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року по справі №904/10747/16 (суддя Петрова В.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 51 312,49 грн., 3% річних у розмірі 6 373,03 грн., інфляційні у розмірі 56 773,74 грн. та 2 486,58 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором в частині своєчасного розрахунку за отриманий природний газ. Судом враховано те, що відповідач газ використовує виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями. Врахувавши майновий стан відповідача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд зменшив розмір стягуваної пені на 50%.

Оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, чи подання документів, визначених ч.2 ст.3 вказаного Закону, для включення до такого реєстру, господарський суд не погодився з доводами відповідача про списання неустойки, 3% річних та інфляційних в порядку, передбаченому вищевказаним Законом.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині, якою зменшено пеню на 50% та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на наступне:

- в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 4-2, 43, 84 ГПК України, що призвело до прийняття неправильного рішення,

- суд не дослідив майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Судом не досліджено наявність чи відсутність збитків у Позивача. При цьому, Позивач зазначає, що відповідно до звіту про фінансові результати за 2015 рік збиток Позивача за звітний період становить 25 096 085 тис. грн., відповідно до балансу станом на 31.12.2015 року поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги становить 33 999 240 тис. грн., довгострокова заборгованість перед банками становить 34 824 720 тис. грн.;

- Відповідачем не наданого жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин;

- відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 ГПК України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, Приватне акціонерне товариство "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позовній заяві про стягнення інфляційних витрат, трьох відсотків річних та пені за неналежне виконання грошового зобов'язання в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що спірні суми інфляційних втрат, пені та відсотків річних є списаними з 30.11.2016 у відповідності до приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року №1730-VIIІ, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 року апеляційні скарги позивача та відповідача були прийняті до розгляду.

Присутні у судовому засіданні представники позивача та відповідача підтримали доводи своїх апеляційних скарг та заперечували проти задоволення апеляційних скарг іншої сторони.

В судовому засіданні 27.04.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 104 ГПК України серед підстав для скасування або зміни рішення місцевого суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

19.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Приватним акціонерним товариством "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №1254/15-БО-3/ПТ, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити цей газ (а.с.16-21).

Відповідно до п.1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Згідно п.2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. газ обсягом до 240тис.куб.м.

Відповідно до п.3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4. договору, з урахуванням додаткової угоди №8 від 22.10.2015р., не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного/ газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акту приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газорозподільному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно п.5.1. договору, ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Згідно з пунктом 5.5. договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 11. Договору встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору протягом січня - березня та листопада - грудня 2015 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 970 940,18грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, які підписані сторонами без будь-яких зауважень (а.с.32-36).

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач розрахувався за поставлений природний газ у повному обсязі 24.02.2016 року, тобто з порушенням встановленого договором строку.

Таким чином, причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань у частині своєчасної оплати природного газу, у зв'язку з чим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період з 15.02.2015р. по 23.02.2016р. у розмірі 103 993,30 грн.; 3% річних за загальний період з 15.02.2015 року по 23.02.2016 року у розмірі 6 450,77 грн., а також інфляційні за загальний період з березня по липень 2015 року та з січня по лютий 2016р. у розмірі 57 638,67 грн., які відповідачем у добровільному порядку не сплачені, що стало причиною звернення позивача з позовом, який є предметом спору у даній справі.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення умов договору Відповідач своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується матеріалами справи, та не спростовується Відповідачем.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач повністю розрахувався з позивачем за спожитий природний газ, але з порушенням строків передбачених п. 6.1 договору, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи (а.с. 10-13).

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Положення статей 216-218 Господарського кодексу України також встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Сторонами в п. 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. цього Договору, який встановлює строки розрахунків за фактично переданий газ, Покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань 3% річних і пені у зв'язку із простроченням відповідачем строку оплати зазначених обсягів природного газу позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки.

За розрахунком позивача, підлягає стягненню пеня за порушення грошового зобов'язання за період з 15.02.2015р. по 23.02.2016р. у розмірі 103 993,30 грн., розрахована за кожним актом окремо, з урахуванням здійснених відповідачем проплат.

На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача 3% річних за загальний період з 15.02.2015 року по 23.02.2016 року у розмірі 6 450,77 грн., а також інфляційні за загальний період з березня по липень 2015 року та з січня по лютий 2016р. у розмірі 57 638,67 грн.

Господарський суд, перерахувавши пеню, з урахуванням ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, встановив, що за загальний період з 17.02.2015р. по 23.02.2016р. вона складає 102 624,98грн. та підлягає до стягнення. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені господарський суд вважав за необхідне відмовити в задоволенні позову.

Також, господарський суд, перерахувавши 3% річних, з урахуванням ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, встановив, що за загальний період з 17.02.2015р. по 23.02.2016р. вони складають 6 373,03грн. та підлягають до стягнення, а інфляційні за загальний період з березня по липень 2015р. та з січня по лютий 2016р. (без урахування інфляційних нарахувань попередніх періодів) складають 56 773,74грн. та підлягають до стягнення. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних господарський суд відмовив в задоволенні позову.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача (межі зазначеного ним періоду), дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, положення частини п'ятої ст. 254 Цивільного кодексу України, колегія суддів відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, погоджується з розрахованим господарським судом розміром пені у сумі 102 624,98 грн. за загальний період з 17.02.2015р. по 23.02.2016 р.; розміром 3% річний у сумі 6 373,03грн. за період з 17.02.2015р. по 23.02.2016р.; розміром інфляційних втрат у сумі 56 773,74грн. за загальний період з березня по липень 2015р. та з січня по лютий 2016р. (без урахування інфляційних нарахувань попередніх періодів), який є арифметично та методологічно вірним.

Відповідач не заперечує ані факту прострочення оплати заборгованості, ані правильності здійснення розрахунків. Разом з тим, відповідач вважає, що відповідні нарахування не можуть бути стягнуті в силу приписів закону, з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі.

Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції посилався на те, що на відповідача не розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VIIІ, оскільки станом на момент розгляду справи відсутнє рішення керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженої ним посадової особи про включення або про відмову у включенні Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ" до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, про що свідчить також відсутність на даний час механізму формування реєстру підприємств.

Відповідач не заперечує наведених судом обставин про відсутність відповідного рішення, однак, вважає, що такого рішення відносно нього і не може бути прийнято, оскільки воно приймається стосовно суми основного боргу, яка відповідачем погашена ще до прийняття названого вище закону (24.02.2016 року). Відтак, на думку відповідача, спірні суми нарахувань мають бути списані за відсутності такого рішення, в силу приписів ч. 3 ст. 7 названого вище закону.

Надаючи оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції стосовно цієї частини позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

30 листопада 2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, отже до набрання чинності цим Законом.

Наведені вище положення Закону передбачають, що у такому випадку неустойка (пеня), інфляційні та проценти річних не нараховуються.

Як свідчать матеріали справи, позовна заява у даній справі була подана до суду першої інстанції 20.11.2016 року та відповідні нарахування були здійснені саме до цієї дати (зважаючи на факт погашення суми основного боргу до подання позову).

Тобто, предметом спору є пеня, інфляційні нарахування та 3% річних, нараховані на основну заборгованість за спожитий в 2015 році природний газ, вказана заборгованість за який була у повному обсязі погашена відповідачем 24.02.2016 (останній платіж).

Отже, хоча на момент звернення із позовом до суду у позивача було право вимагати у відповідача сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасну оплату спожитого природного газу, однак у зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" таке право скасовано під час провадження у справі в силу даного Закону.

Враховуючи викладене, а також те, що:

- на момент набрання чинності Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованість у Відповідача за спожиті енергоносії була погашена;

- матеріалами справи доводиться те, що на Відповідача поширюється дія вищевказаного Закону, оскільки Відповідач є теплогенеруючою організацією (є відповідні ліцензії) (а.с. 71-75);

- відповідно до п. 1.1. Договору купівлі-продажу природного газу №1254/15-БО-3/ПТ від 19.12.2014 року газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями;

- імперативними приписами вищевказаного Закону встановлено необхідність здійснення списання неустойки (штраф, пеня), інфляційних нарахувань та три відсотки річних з дня набрання чинності цим Законом на суму боргу, якщо його погашено до набрання цим Законом чинності;

- з дня набрання чинності цього Закону Позивач спірні суми не списав, проте, ці обставини не надають Позивачеві права стягувати спірні суми з Відповідача в судовому порядку;

у зв'язку з чим позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на погашену суму боргу, за несвоєчасну оплату спожитого природного газу колегія суддів визнає такими, що суперечать положенням вищевказаного Закону.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача та висновки місцевого господарського суду стосовно того, що оскільки відповідач не включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, так як на даний час реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, не сформований Кабінетом Міністрів України, то на нього не розповсюджується дія ч. 3 ст. 7 даного Закону щодо списання неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що дійсно, на час розгляду справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідний реєстр не сформований. Однак, виходячи із системного аналізу положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", формування відповідного реєстру здійснюється відносно підприємств, які мають заборгованість (кредиторську заборгованість чи заборгованість з різниці в тарифах) (ст. 1 Закону).

Як встановлено під час розгляду даної справи, відповідач не має заборгованості, оскільки вона була погашена на час подання позову.

Таким чином, застосуванню до даних спірних правовідносин підлягають положення п. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", які встановлюють, що неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, додаткові умови для списання пені, сум інфляційних нарахувань та відсотків річних при відсутності кредиторської заборгованості на день набрання чинності законом, не вимагаються.

Приймаючи рішення про неправомірність стягення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат колегія суддів не перебирає на себе функції органу зі списання заборгованості, а визнає стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат безпідставним та незаконним в силу Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

За таких обставин, оскаржуване рішення в частині стягнення пені у розмірі 51 312,49 грн., 3% річних у розмірі 6 373,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 56 773,74 грн. та 2 486,58 грн. судового збору підлягає скасуванню, оскільки його прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

В цій частині необхідно прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, то судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України необхідно розподілити між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Позивача на користь Відповідача 2 773,37 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги Відповідача.

Оскільки апеляційна скарга Позивача задоволенню не підлягає, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ", м. Нікополь, Дніпропетровська область - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі № 904/10747/16 в частині стягнення пені у розмірі 51 312,49 грн., 3% річних у розмірі 6 373,03 грн., інфляційних втрат у розмірі 56 773,74 грн. та 2 486,58 грн. судового збору - скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 року у справі № 904/10747/16 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕПЛОГЕНЕРАЦІЯ" витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2 773,37 гривень (дві тисячі сімсот сімдесят три гривні тридцять сім копійок).

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 27.04.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя М.О. Дармін