Рішення

від 11.05.2017 по справі 910/2822/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2017Справа №910/2822/16 За позовом Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" в особі

уповноважено особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію

Оберемка Р.А.

до Приватного підприємства "Юридичне бюро "Аквітанс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача 1) ОСОБА_2

2) ОСОБА_3

3) ОСОБА_4

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Усатенко І.В.

Судді: Шкурдова Л.М.

Ярмак О.М.

Представники сторін:

Від позивача: Коротун О. М. (за дов.);

Від відповідача: ОСОБА_7 (директор);

Від третіх осіб: 1) не з'явилися

2) не з'явилися

3) не з'явилися

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 11.05.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Європейський газовий банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Оберемка Р.А. (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Юридичне бюро "АКВІТАНС" (надалі по тексту - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 08.05.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2822/16 та призначено справу до розгляду на 17.03.2016.

Ухвалою суду від 26.04.2016 зупинено провадження у справі № 910/2822/16 до вирішення справи № 756/4995/16-ц за позовом ОСОБА_8 до Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк", третя особа ОСОБА_7 про визнання частково недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів, що розглядається Оболонським районним судом м. Києва.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 № 910/2822/16 ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 № 910/2822/16 скасовано.

Розпорядженням від 04.07.2016 № 04-23/1234 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ, в зв'язку з відпусткою судді Стасюка С.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/2822/16.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2016 справу розподілено до розгляду судді І. В. Усатенко.

У зв'язку з надходженням касаційної скарги до Київського апеляційного господарського суду на постанову від 15.06.2016 матеріали справи № 910/2822/16 було направлено 11.07.2016 до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Вищого господарського суду від 11.10.2016 № 910/2822/16 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 № 910/2822/16.

Ухвалою суду від 07.11.2016 справу № 910/2822/16 прийнято до провадження судді І. В. Усатенко, розгляд справи призначено на 30.11.2016.

Ухвалою суду від 30.11.2016 продовжено строки вирішення спору та відкладено розгляд справи на 18.01.2017.

Судове засідання призначене на 18.01.2017 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Усатенко І. В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 було призначено справу до розгляду на 06.02.2017.

В судовому засіданні 06.02.2017 суд дійшов висновку про необхідність здійснення розгляду справи колегіально, про що було винесено відповідну ухвалу.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів для розгляду справи № 910/2822/16 визначено склад колегії суддів: Усатенко І. В. - головуючий суддя, Шкурдова Л. М., Ярмак О. М.

Ухвалою суду від 14.02.2017 справу призначено колегією суддів у складі Усатенко І. В. - головуючий суддя, Шкурдова Л. М., Ярмак О. М. до розгляду на 16.03.2017.

Судове засідання призначене на 16.03.2017 не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Шкурдової Л. М. на лікарняному.

Ухвалою суду від 04.04.2017 справу призначено до розгляду на 11.05.2017.

В судове засідання 11.05.2017 представники третіх сторін не з'явилися, вимоги ухвали суду від 07.11.2016 не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Відповідно неявка представників третіх осіб - 1, 2, 3 не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Представники сторін в судове засідання 11.05.2017 з'явилися та надали суду усні пояснення по суті справи, в яких представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір був укладений з порушенням вимог ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства , що є підставою, на думку позивача, для визнання такого правочину недійсним. Зокрема, укладанню спірного договору купівлі - продажу від 08.05.2014, на думку позивача, мало передувати рішення наглядової ради про вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, прийнятого в порядку визначеному ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства . Проте, наглядова рада позивача рішення щодо укладання спірного договору не приймала, і в подальшому не схвалювала укладання спірного договору.

На думку відповідача, сам лише факт вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість без дотримання вимог ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства , щодо необхідності одержання рішення наглядової ради, щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення, не є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідач зазначає, що придбання ним автомобілів було здійснено за спірним договором за ціною вищою, ніж була визначена незалежним суб'єктом оціночної діяльності, тобто за ціною вищою ніж ринкова вартість придбаних автомобілів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 08.05.2014 між позивачем, в особі голови правління ОСОБА_11, як продавцем та відповідачем, в особі директора ОСОБА_7, як покупцем було укладено договір купівлі - продажу (далі за текстом - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору на умовах договору продавець зобов'язується передати у власність покупця належний йому на праві власності наступні транспортні засоби (автомобілі) (надалі по тексту - товар):

- автомобіль Range Rover Sport реєстраційний № НОМЕР_1, тип ТЗ - легковий, 2012 року випуску, колір - коричневий, об'єм двигуна - 2993, номер кузова НОМЕР_2;

- автомобіль Range Rover Autobiography реєстраційний № НОМЕР_3, тип ТЗ - легковий, 2011 року випуску, колір - чорний, об'єм двигуна - 4999, номер кузова НОМЕР_5;

- автомобіль Toyota Land Cruiser 150 реєстраційний № НОМЕР_4, тип ТЗ - легковий, 2013 року випуску, колір - чорний, об'єм двигуна - 2982, номер кузова НОМЕР_6, на умовах, в порядку та на строк передбачений договору.

Згідно з п. 1.2. договору покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити його як визначено в договорі.

Ціна на товар, відповідно до п. 2.1. договору встановлюється в гривнях за одиницю товару (кожен автомобіль): Range Rover Sport реєстраційний № НОМЕР_1 - 351 000, 00 грн з ПДВ, Range Rover Autobiography реєстраційний № НОМЕР_3 - 598 000, 00 грн з ПДВ, Toyota Land Cruiser 150 реєстраційний № НОМЕР_4 - 318 000, 00 грн з ПДВ. Разом до оплати - 1 267 000, 00 грн з ПДВ.

Покупець зобов'язується оплатити товар протягом 2 (двох) робочих днів з моменту передачі товару, оплата товару здійснюється на основі договору або акту прийому - передачі товару (п. 2.2., 2.3. договору).

Згідно з п. 6.1. договору договір набуває чинності з моменту підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідачем його зобов'язання за договором щодо оплати товару були виконані в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 260 від 08.05.2014, копія якого наявна в матеріалах справи.

Транспортні засоби обумовлені договором були передані продавцем покупцю за актами приймання - передачі автотранспортного засобу від 30.05.2014.

Рішення про відчуження автомобілів обумовлених договором, як вбачається із матеріалів справи, було прийняте правлінням позивача 25.04.2014. Так, згідно протоколу № 16 засідання правління від 25.04.2014 було вирішено виставити на продаж перелічені в протоколі автомобілі (в тому числі, що в подальшому стали предметом спірного договору), що не використовуються в господарській діяльності товариства, орієнтованою вартістю не нижче ринкової. За вказане рішення присутні члени правління, а саме: ОСОБА_11 (голова правління), ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, голосували за одноголосно.

Судом встановлено, що від імені позивача спірний договір був укладений його посадовою особою головою правління ОСОБА_11, а від імені відповідача спірний договір був укладений посадовою особою останнього - директором ОСОБА_7 (є керівником відповідача з 30.08.2012).

Із матеріалів справи, а саме із копії протоколу № 2 позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк від 29.10.2012 також вбачається, що ОСОБА_7 на вказаних зборах позивача був обраний головою Ревізійної комісії позивача. Повноваження голови Ревізійної комісії Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк ОСОБА_7 були припинені достроково з 18.11.2014, у зв'язку з призначенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.11.2014 № 121 Про початок процедури ліквідації АТ Єврогазбанк та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку .

Згідно наявної у матеріалах справи копії листа Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку вих. № 12/03/8310 від 08.04.2016 адресованого позивачу станом на 04.03.2016 в інформаційному масиві даних системи моніторингу фондового ринку наявні квартальні інформації ПАТ Єврогазбанк за ІІ та ІІІ квартал 2014 року, в складі яких емітентом зазначено, що ОСОБА_7 є посадовою особою - Головою Ревізійної комісії ПАТ Єврогазбанк .

Наявними матеріалами справи підтверджено, що Публічне акціонерне товариство Європейський газовий банк в 2015 році зверталося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства Юридичне бюро Аквітанс про застосування наслідків недійсності правочину - договору б/н від 08.05.2014 купівлі - продажу, зобов'язання повернути майно, визнання права власності, з тих підстав, що договір б/н від 08.05.2014 купівлі - продажу є нікчемним в силу приписів п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (банк здійснив відчуження майна за ціною, що на 20 % нижча від звичайної ціни на вказаний вид майна), та що вказаним правочином відчужене майно пов'язаній особі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/7845/15-г Публічному акціонерному товариству Європейський газовий банк було відмовлено у задоволенні вищевказаних позовних вимог, оскільки твердження Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк про нікчемність договору б/н від 08.05.2014 купівлі - продажу з підстав, наведених у п. 3. ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є доказово необґрунтованими та юридично неспроможними. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 у справі № 910/7845/15-г за результатами його перегляду в апеляційному та касаційному порядку було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2015.

Також, із матеріалів справи вбачається, що в 2016 році ОСОБА_8 зверталася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк про визнання частково недійсним рішення позачергових зборів останнього, оформленого протоколом № 2 від 29.10.2012, в частині обрання ОСОБА_7 членом та головою ревізійної комісії Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26.07.2016 у справі № 756/4995/16-ц відповідний позов ОСОБА_8 був задоволений та було визнано недійсним з моменту прийняття рішення позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк , оформлене протоколом позачергових зборів акціонерів № 2 від 29.10.2012, в частині обрання ОСОБА_7 членом та головою ревізійної комісії Акціонерного товариства Європейський газовий банк . В подальшому, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04.10.2016 у справі № 756/4995/16-ц рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26.07.2016 було скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_8 було відмовлено.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_7 на момент укладання спірного договору був посадовою особою як позивача, так і відповідача, такий договір в розумінні ст. 71 Закону України Про акціонерні правочини (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору) є правочином, щодо вчинення якого є заінтересованість, і відповідно рішення щодо його укладання віднесено до компетенції Наглядової ради товариства. Оскільки Наглядовою радою позивача рішення щодо укладання спірного договору не приймалося, при його вчиненні не були дотримані вимоги діючого законодавства, що у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог у своєму відзиві зазначає, що сам лише факт вчинення правочину щодо якого є заінтересованість без дотримання вимог ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства , щодо необхідності одержання рішення наглядової ради, щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення, не є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним. Крім того, відповідач наголошує на тому, що відчуження автомобілів за спірним договором здійснювалося за ціною, що перевищувала ринкову, а відтак, на його думку, жодних порушень прав чи інтересів банку допущено не було.

Матеріали справи містять докази, із яких вбачається, що придбані відповідачем у позивача автомобілі в подальшому були відчужені відповідачем третім особам.

Предметом позову у справі є матеріально - правова вимога позивача заявлена до відповідача про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 08.05.2014.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину згідно ст. 215 ЦК України, на яку посилається позивач, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Згідно із ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що правовідносини між відповідачами виникли на підставі договору купівлі - продажу, і відповідно підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України.

Спір у справі виник стосовно питання дотримання сторонами вимог чинного законодавства при укладенні ними 08.05.2014 договору купівлі - продажу, а також щодо того чи є факт вчинення правочину щодо якого є заінтересованість без дотримання вимог ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним.

Закон України Про акціонерні товариства визначає порядок створення, діяльності , припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів (ч. 1 ст. 1 Закону України Про акціонерні товариства ).

Пунктом 15 ч. 1 ст. 2 Закону України Про акціонерні товариства (в редакції чинній на момент укладання спірного договору) визначено, що посадові особи органів акціонерного товариства - це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії , ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства та встановлені судом обставини справи, зокрема щодо зайняття ОСОБА_7 у ІІ та ІІІ кварталах 2014 року посади голови ревізійної комісії Публічного акціонерного товариства Європейський газовий банк , суд дійшов висновку, що на момент укладання спірного договору ОСОБА_7 являвся посадовою особою позивача.

Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу (ст. 51 Закону України Про акціонерні товариства ).

Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом (ст. 52 Закону України Про акціонерні товариства ).

У відповідності до положень ст. 63 Закону України Про акціонерні товариства посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства.

Статтею 71 Закону України Про акціонерні товариства внормовано наступне.

Особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства; член її сім'ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім'ї, становить 25 і більше відсотків; акціонер, який одноосібно або разом із членами сім'ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак:

1) є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;

2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

3) внаслідок такого правочину придбаває майно;

4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами).

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості.

Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня отримання відомостей про можливість вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, надати наглядовій раді (у разі відсутності наглядової ради - кожному акціонеру персонально) інформацію стосовно правочину, у вчиненні якого є заінтересованість, зокрема про: 1) предмет правочину; 2) вартість одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена правочином; 3) загальну суму правочину щодо придбання, відчуження або можливості відчуження майна, виконання робіт, надання або отримання послуг; 4) особу, яка має заінтересованість у вчиненні такого правочину.

У разі якщо правочин, щодо якого є заінтересованість, порушує інтереси товариства, наглядова рада може заборонити його вчинення або винести розгляд цього питання на загальні збори.

Наглядова рада протягом п'яти робочих днів з дня отримання від виконавчого органу інформації про правочин, у вчиненні якого є заінтересованість, зобов'язана прийняти рішення щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення.

Наглядова рада може прийняти рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину.

Пунктом 9.3 статуту позивача визначено, що до компетенції спостережної ради належить вирішення питань, передбачених законодавством, статутом, а також переданих на вирішення спостережної ради загальними зборами. До виключної компетенції спостережної ради належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину, щодо якого є зацікавленість, крім випадків, встановлених внутрішніми нормативними документами банку статутом та чинним законодавством України (пп. 14) п. 9.3. статуту позивача).

Згідно з п. 9.13 статуту позивача всі договори та документи, що укладаються (видаються) та підписуються від імені банку, які потребують схвалення чи відповідного рішення спостережної ради, можуть укладатися (видаватися) та підписуватись лише після надання відповідного попереднього дозволу спостережною радою .

Отже, положеннями ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного договору) та статутом позивача на момент укладання спірного договору прийняття рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину, щодо якого є зацікавленість було віднесено до виключної компетенції спостережної ради товариства.

При цьому, діючим законодавством визначений саме обов'язок спостережної ради товариства прийняти рішення щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення, а не право. Водночас чинним законодавством визначений обов'язок особи, заінтересована у вчиненні правочину поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості, а також обов'язок виконавчого органу товариства надати наглядовій раді товариства інформацію про правочин щодо якого є заінтересованість.

Статтею 72 Закону України Про акціонерні товариства визначено, що правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону, може бути визнано судом недійсним.

Враховуючи положення ст. 2 Закону України Про акціонерні товариства , факт призначення ОСОБА_7 головою ревізійної комісії позивача, рішенням позачергових загальних зборів позивача, оформлених протоколом № 2 від 29.10.2012, факт перебування ОСОБА_7 на вказаній посаді станом на момент укладання спірного договору, та факт зайняття ОСОБА_7 посади директора відповідача, в силу положень ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства ОСОБА_7 на момент укладання спірного правочину був особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством - позивачем спірного правочину.

Відповідно ОСОБА_7 був зобов'язаний поінформувати виконавчий орган товариства про наявність у нього такої заінтересованості, який в свою чергу був зобов'язаний надати наглядовій раді інформацію стосовно правочину, у вчиненні якого є заінтересованість, а остання була зобов'язана протягом п'яти робочих днів з дня отримання від виконавчого органу інформації про правочин, у вчиненні якого є заінтересованість, прийняти рішення щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення.

Доказів прийняття спостережною (наглядовою) радою позивача рішення щодо вчинення спірного правочину позивачем матеріали справи не містять. При цьому, факт вчинення позивачем спірного правочину без відповідного рішення спостережної (наглядової) ради не заперечується відповідачем. Як встановлено судом, спірний договір був укладений за рішенням виконавчого органу - правління відповідача від 25.04.2014, оформленим протоколом № 16 від 25.04.2014.

Отже, спірний правочин був укладений без відповідного рішення спостережної ради, що суперечить положенням ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства та п. 9.13 статуту позивача.

Статтею 92 ЦК України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 09.03.1968.

В п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними господарським судам роз'яснено, що позов про визнання недійсним правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Оскільки статут позивача та чинне на момент укладання спірного правочину законодавство, прийняття рішення про укладення правочину щодо якого є заінтересованість, відносили до виключної компетенції спостережної (наглядової) ради позивача (тобто відповідні обмеження встановлені законом та статутом), господарський суд дійшов висновку, що відповідачу при укладанні спірного договору було відомо про такі обмеження.

Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вказано, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Пунктом 9.13. статуту позивача, також чітко передбачено, що всі договори, що укладаються та підписуються від імені банку, які потребують схвалення чи відповідного рішення спостережної ради, можуть укладатися та підписуватися лише після надання відповідного попереднього дозволу спостережною радою

Оскільки рішення про укладання спірного правочину мало бути прийнято спостережною (наглядовою) радою позивача, суд враховуючи вище зазначені норми закону, роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України та положення п. 9.13. статуту позивача, дійшов висновку, що наступне схвалення такого правочину мало бути здійснено саме компетентним органом на надання такого схвалення, а саме спостережною (наглядовою) радою позивача або загальними зборами позивача.

Вказана позиція суду підтверджується позицією Пленуму Вищого господарського суду України викладеною в п. 3.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними . Згідно викладеного у вказаному пункті, відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).

Матеріали справи не містять доказів, із яких би вбачалося наступне схвалення спостережною (наглядовою) радою позивача або загальними зборами позивача спірного правочину.

Відповідно відсутність рішення спостережної ради позивача про укладання спірного договору, в даному випадку, з огляду на обізнаність відповідача про вчинення позивачем спірного договору з перевищенням повноважень та відсутність подальшого схвалення спостережною (наглядовою) радою позивача (та/або загальними зборами позивача) спірного договору, є підставою для визнання спірного договору недійсним, у відповідності до ст. 203 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд зазначає, що спірний договір був укладений сторонами з порушенням положень ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства , п. 9.3., 9.13. статуту позивача та відповідно ч. 1, 2, 3 ст. 203 ЦК України, тобто спірний правочин укладений за наявності дефекту волі.

Для визнання правочину недійсним, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину (п. 2.5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Відповідач у відзиві та своїх поясненнях зазначав, що факт вчинення спірного правочину без дотримання вимог ст. 71 Закону України Про акціонерні товариства не є підставою для визнання такого правочину недійсним, так як системний аналіз статті 71 Закону України Про акціонерні товариства свідчить про те, що метою механізму погодження правочинів щодо яких є заінтересованість спостережною (наглядовою) радою банку є недопущення відчуження майна акціонерного товариства за заниженою ціною, а вартість відчужених автомобілів за спірним правочином була визначена сторонами більшою за ринкову. Такі доводи відповідача відхиляються судом з тих підстав, у відповідності до положень ст. 203 ЦК України, фактор заниження чи завищення ринкової ціни визначеної в оскаржуваному правочині не впливає в даному випадку на недійсність договору, та не входить до предмету доказування у даній справі.

Твердження відповідача, що згідно рішення правління банку автомобілі були виставлені на відкритий продаж, і покупцем могла стати будь - яка особа, яка запропонувала найвищу ціну оцінюються судом критично та відхиляються, з підстав наявності у відповідача заінтересованості в укладанні спірного правочину, та відповідно відсутності, в такому випадку, у правління позивача (виконавчого органу) повноважень на прийняття рішення щодо укладання такого правочину.

Більш того, у відповідності до п. 15 п. 9.3. статуту позивача прийняття рішення про вчинення значних правочинів, у випадках коли ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 1 (одного) до 25 (двадцяти п'яти) відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності банку, віднесено до виключної компетенції спостережної ради товариства. Відповідно прийняття рішення щодо продажу автомобілів позивача не віднесено до компетенції правління позивача, і відповідно правління не наділено було правами щодо прийняття рішень про продаж автомобілів. Доказів іншого матеріали справи не містять.

Суд також зазначає, що матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалося, що автомобілі, в тому числі ті, які є предметом спірного договору, дійсно були виставлені на відкритий продаж, і що ніхто із третіх осіб не пропонував ціну більшу ніж була запропонована відповідачем, або пропонували ціни менші ніж ціна відповідача. Відповідно доводи відповідача щодо придбання ним майна за спірним договором за ціною вищою ніж ринкова, оцінюються судом критично та відхиляються як неспроможні, з огляду на те, що відповідні твердження відповідача аж ніяк не свідчать, про те що ціна купівлі - продажу автомобілів не могла бути більшою ніж заплатив відповідач, якби третім особам було відомо про продаж автомобілів банку та ціну такого продажу.

Посилання відповідача на приписи ч.ч.5, 6 ст.52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до яких угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати умови, що не є поточними ринковими умовами, угоди, укладені банком із пов'язаними з банком особами на умовах, що не є поточними ринковими умовами, визнаються недійсними з моменту їх укладення, та на те, що спірний договір вважається у відповідності до приписів наведеної норми укладеним на поточних ринкових умовах, відхиляються судом з підстав не входження до предмету доказування у даній справі вказаних обставин.

Щодо посилань відповідача на здійснення господарськими судами України розгляду судового спору між АТ Єврогазбанк та ПП Юридичне бюро Аквітанс щодо нікчемності та недійсності спірного договору у справі № 910/7845/15-г суд зазначає наступне.

Позовні вимоги позивача - АТ Єврогазбанк у справі № 910/7845/15-г обґрунтовувалися нікчемністю спірного договору відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки за спірним договором у власність відповідача - ПП Юридичне бюро Аквітанс було відчужено транспортні засоби за цінами, нижчими від звичайних ринкових цін на подібні товари на 20 % і більше та майно відчужене пов'язаній особі, що відповідно до ч. ч. 1, 4, 5 ст. 216 ЦК України є підставою для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У даній справі позовні вимоги позивача мотивовані недодержанням в момент вчинення спірного договору сторонами вимог чинного законодавства України.

Суд звертає увагу відповідача на положення ст. 215 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. А відповідно до ч. 2 якої, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, згідно норм вказаної статті кожен нікчемний правочин є недійсним, але не кожен недійсний правочин є нікчемним. Нікчемність правочину встановлюється законом, зокрема ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

В рамках справи № 910/7845/15-г господарськими судами встановлювалися обставини нікчемності спірного правочину, встановлені п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а в рамках даної справи судом встановлювалися обставини дотримання сторонами в момент укладання спірного договору вимог чинного законодавства.

Крім того, предметом позову у справі № 910/7845/15-г були вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, в той час як предметом даної справи є визнання договору недійсним.

Враховуючи, що підстави та предмети позовів у справах № 910/7845/15-г та № 910/2822/16 є різними, є різними і обставини, що підлягають доказуванню у цих справах, відтак посилання відповідача на факт відсутності порушень прав чи інтересів АТ Єврогазбанк при укладанні спірного договору (з огляду на відчуження автомобілів за ціною, що перевищувала ринкову), встановлений господарським судом у справі № 910/7845/15 -г, не відповідає положенням ст. 35 ГПК України. Оскільки, відсутність порушень прав чи інтересів АТ Єврогазбанк при укладанні спірного договору є не обставиною справи, встановленою судовими рішеннями у справі № 910/7845/15-г, а є правовою оцінкою здійсненою іншим судом, встановлених у рамках справи № 910/7845/15-г обставин (фактів) відсутності встановлених ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ознак нікчемності спірного договору.

Посилання відповідача на відсутність на момент розгляду справи в Законі України Про акціонерні товариства (ст. 72) норми, яка б передбачала можливість визнання судом правочину недійсним, вчиненого з порушенням ст. 71 цього Закону, відхиляються судом з тих підстав, що можливість визнання правочину недійсним за рішенням суду, якщо одна із сторін заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, встановлена на момент розгляду справи ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними судам роз'яснено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У листі Верховного Суду України "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" від 01.04.2014 зазначено, що за змістом ст. ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Отже, ЦК України наділяє сторону (сторони) правочину правом оспорювати правочин (заперечувати його дійсність) не залежно від факту порушення, невизнання або оспорювання їх прав, свобод чи інтересів внаслідок укладання такого правочину.

Водночас позивачем в поясненнях по справі неодноразово наголошувалося, що, на його думку, внаслідок укладання спірного договору його було позбавлено рухомого майна поза його волею (волею компетентного органу). Отже, які саме права чи охоронювані законом інтереси були порушені, позивачем було вказано, відтак відповідні твердження відповідача не відповідають дійсності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин та враховуючи викладене вище позов підлягає задоволенню повністю.

Оскільки позов задоволено, понесені по справі судові витрати відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним договір купівлі - продажу від 08.05.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Європейський газовий банк" (04655, місто Київ, проспект Московський, будинок 16; ідентифікаційний код 34693790) та Приватним підприємством "Юридичне бюро "АКВІТАНС" (03067, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 37; ідентифікаційний код 34821740).

3. Стягнути з Приватного підприємства "Юридичне бюро "АКВІТАНС" (03067, місто Київ, вулиця Машинобудівна, будинок 37; ідентифікаційний код 34821740) на користь Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (04655, місто Київ, проспект Московський, будинок 16; ідентифікаційний код 34693790) витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп. за розгляд позовних вимог та витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп. за розгляд апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва у справі № 910/2822/16 від 26.04.2016.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.05.2017

Головуючий суддя І.В.Усатенко

Судді Л.М. Шкурдова

О.М. Ярмак