Рішення

від 10.05.2017 по справі 215/3135/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/3135/15-ц 22-ц/774/678/К/17

Справа № 212/3135/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/678/К/17 суддя Мельник Ю.П.

Категорія № 47 (III) Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар: Борщ А.А.,

за участі: позивача ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні приватною власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні приватною власністю в обґрунтування якого зазначив, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 являються подружжям , та його сусідами, проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1 в м ОСОБА_5 Дніпропетровської області.

Він - ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 в м ОСОБА_5 згідно договору купівлі - продажу від 31.01.2014 року і його частка включає 1/4 частину житлового будинку А-1 з господарчими побудовами а саме 1/4 частина сараю «Б» , 1/4 частина погребу «П/Д» , 1/4 частина вбиральні «В» , посвідченого приватним нотаріусом зареєстрованого в нотаріальному реєстрі за № 186, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 17155217.

Власником квартири АДРЕСА_2 в м ОСОБА_5 являється відповідач ОСОБА_4, яка отримала дану квартиру як спадщину. Відповідачці також належить частина земельної ділянки для обслуговування та будівництва житлового будинку. Щоб потрапити в належну йому частину домоволодіння необхідно пройти через ту частину двору, яка належить відповідачу.

Сам прохід передбачений сервітутом право - установлюючою документацією із землеустрою ПП «Глобус »М.М. від 15.04.1998 року на підставі рішення виконкому Криворізької міської Ради.

Починаючи з липня 2014 року відповідачі за взаємною згодою стали перешкоджати йому в користуванні приватною власністю належної йому частини спірного домоволодіння а саме: під час проведення будівельних робіт відповідач постійно знаходився поруч, за всім слідкував та при цьому повторював, що він держить весь двір в руках, як господар. Відповідач забороняв проводити будівельні роботи, злословив, нецензурно ображав його та його дружину, виганяв будівельників. Погрожував розправою, йому та його дружині, повісив замки на хвіртку воріт. 13.04.2015 року на належній їм частині земельної ділянки заважав посадити картоплю.

Крім того на території належної йому земельної ділянки в спірному домоволодінні відповідачі помістили під його вікнами собаку та наскладували дерев'яні та залізобетонні шпали приблизно 15-20 штук, що перешкоджає йому повноцінно користуватись належною йому частиною земельної ділянки.

Оскільки вирішити спір на добровільних засадах з відповідачами не вдалось, позивач змушений звернутись до суду із даним позовом та просив суд усунути йому - ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою №4 будинку №1 по вул. Щорса в м. Кривому Розі Дніпропетровської області та земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку зі сторони відповідачів, а саме: зобов'язати їх перемістити собаку, яка їм належить, на безпечну відстань; звільнити земельну ділянку загального користування від особистих речей та зняти навісний замок з хвіртки вхідних воріт на земельну ділянку загального користування.

Просив також стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь судові витрати 793,60 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 грудня 2016 року, в якому виправлено описку ухвалою суду від 10 лютого 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою № 4 будинку №1 по вул. Щорса в м. Кривому Розі Дніпропетровської області та земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку зі сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме: зобов'язавши їх перемістити собаку, яка їм належить, на безпечну відстань; звільнити земельну ділянку загального користування від особистих речей та зняти навісний замок з хвіртки вхідних воріт на земельну ділянку загального користування.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 судові витрати 793,60 грн. (243,60 грн. - судовий збір + 550грн.- правова допомога).

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожен окремо, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому зазначають, що ОСОБА_4 є єдиною власницею спірної земельної ділянки і ніяка частина вищевказаних ділянок не знаходиться у спільній сумісній власності.

Посилання позивача на те, що ніби-то встановлений земельний сервітут для його проходу та проїзду на велосипеді по належній їй земельній ділянці не відповідає дійсності і нічим не підтверджене.

ОСОБА_4 з позивачем договір про встановлення земельного сервітуту не укладала, відсутнє і будь-яке рішення суду стосовно встановлення для позивача земельного сервітуту. Ні одного із цих документів позивач до суду не надав.

Земельний сервітут для проходу та проїзду на велосипеді по належній їй земельній ділянці ніколи і ніким не встановлювався, оскільки в цьому не має ніяких потреб.

Зауважують на тому, що у позивача є можливість користуватися двома окремими входами на належну йому земельну ділянку, а саме - з вулиці Шумана між будівлями- житловим будинком під літерою «А-1» та сараєм під літерою «Б«та з вул. Щорса вздовж житлового будинку під літ.»А-1» та потім між будівлями- житловим будинком під літерою «А-1» та сараєм під літерою «Б» . Указані нею проходи до квартири позивача ОСОБА_2 знаходяться на земельній ділянці розміром 0,1000 га кадастровий номер 1211000000:07:351:0012 , яка знаходиться у користуванні співвласників будинку № 1 по вул. Щорса Красикова Анатолія Володимировича / квартира № 1/, ОСОБА_2 / квартира № 4/ та ОСОБА_6/ квартира № 2/, що підтверджується Зведеним планом земельної ділянки по вул. Щорса буд. 1, виконаним ПП «Глобус С-ММ» .

Крім того, вказують на те, що у позивача є можливість користування своєю часткою сараю під літ. »Б» та обслуговувати свою частку жилого будинку на землі спільного користування, яка знаходиться між належними їй двома земельними ділянками, що видно на зведеному плані земельної ділянки.

Не відповідають дійсності і висновки суду першої інстанції стосовно того, що вони помістили під вікнами позивача на належній йому земельній ділянці собаку, дерев'яні та залізобетонні шпали. Дерев'яні та залізобетонні шпали знаходяться на земельній ділянці спільного користування біля належного їй, - ОСОБА_4, забору, який відмежовує належну їй земельну ділянку і не можуть ніяким чином перешкоджати позивачу у користуванні належної йому земельної ділянки та користуванні спільної земельної ділянки .

Будка та вольєр для собаки знаходяться на належній їй земельній ділянці і ніяким чином не перешкоджає позивачу в користуванні належної йому земельною ділянкою. Собаку вони не випускають вільно пересуватися по подвір'ю, він прив'язаний залізним цепом до вольєру на відстані 1 м від вольєра.

Собака утримується ними відповідно до Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР від 17.06.1986 року, в яких в підп. «в» п.З вказано, що дозволяється тримати собак у населених пунктах у вільному вигулі на ізольованій, добро огородженій території, на прив'язі або без неї. Вони тримають собаку на прив'язі і на належній їй земельній ділянці, якою вона має право розпоряджатися на свій розсуд.

Вона, - ОСОБА_4, дійсно закриває калітку на заборі на замок, оскільки в Тернівському районі дуже часто наркомани та інші злодії входять на подвір'я приватних будинків та викрадають металовироби, які потім здають в пункти прийому металобрухту.

Відповідачі зауважують, що мають право захищати свою власність усіма незабороненими законом способами, в тому числі і шляхом установлення на будинку, на калітці засобів захисту від злодіїв - замків, сигналізації, тощо. Калітка веде на її приватну земельну ділянку , якою вона має право розпоряджатися на свій розсуд. Позивач має можливість користуватися іншими двома входами на територію домоволодіння, тому ніяких перешкод в проході до його квартири вони не чинють.

Вважають, що позивач не надав суду будь-яких доказів того, що вони порушують його права, як співвласника житлового будинку на користування належною їй, ОСОБА_4, земельною ділянкою, тому просять задовольнити їх апеляційні скарги та відмовити позивачу в задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційні скарги позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване на його думку, апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами порушуються права позивача на користування належною йому земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд,при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства. Крім того усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, також власник не може використовувати право власності на шкоду правам ,свободам та гідності громадян.

Згідно ч.2 ст. 386 ЦК України власник має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі - продажу від 31.01.2014 року, який укладено між позивачем та ОСОБА_7, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 в м ОСОБА_5 і його частка включає 1/4 частину житлового будинку А-1 з господарчими побудовами а саме 1/4 частина сараю «Б» , 1/4 частина погребу «П/Д» , 1/4 частина вбиральні «В» .

Власником квартири АДРЕСА_2 в м ОСОБА_5 являється відповідач ОСОБА_4, яка отримала дану квартиру у спадщину після померлої ОСОБА_8

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_8, розмір земельної ділянки, що належить їй на праві приватної власності, за адресою АДРЕСА_3, становить 849 кв.м та позначена на плані зовнішніх меж земельної ділянки під літерою 1.

Під літерою 2 у вище вказаному Державного акту на право приватної власності на землю в плані зовнішніх меж земельної ділянки, позначено земельну ділянку, яка знаходиться у спільній сумісній власності померлої ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яка згодом продала належну їй квартиру АДРЕСА_4 та земельну ділянку позивачу ОСОБА_2

Таким чином, із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що земельна ділянка, яка позначена літерою 2 в Державному акті на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_8, є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє користується розпоряджається своїм майном на власний розсуд, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства. Крім того усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, також власник не може використовувати право власності на шкоду правам ,свободам та гідності громадян.

Таким чином, дії відповідачів, а саме перебування собаки відповідачів на спільній земельній ділянці, зайняття належної позивачеві частини спільної земельної ділянки особистими речами та розміщення навісного замку з хвіртки вхідних воріт на земельну ділянку загального користування, про що не запечечували відпаовідачі суді апеляційної інстанції, перешкоджають позивачу ОСОБА_2, в розумінні ст. 319 ЦК України, користуватися належною йому на праві приватної власності, та на праві сумісної власності з ОСОБА_4, земельною ділянкою.

Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, щоОСОБА_4 є єдиною власницею спірної земельної ділянки і ніяка частина вищевказаних ділянок не знаходиться у спільній сумісній власності та на те, що посилання позивача на те, що нібито встановлений земельний сервітут для його проходу та проїзду на велосипеді по належній їй земельній ділянці не відповідає дійсності і нічим не підтверджене колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки є безпідставними.

Так, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, виданого на ім'я ОСОБА_8, земельна ділянка площею 222 кв.м, яка позначена літерою 2 в плані зовнішніх меж земельної ділянки, є спільною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а на даний момент вказана земельна ділянка є спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Не приймає до уваги колегія суддів й доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що не відповідають дійсності висновки суду першої інстанції стосовно того, що вони помістили під вікнами позивача на належній йому земельній ділянці собаку, дерев'яні та залізобетонні шпали, оскільки в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, поясненнями сторін та дослідженням копії Державного акту на право приватної власності на землю, було встановлено, що відповідачами, на частині земельної ділянки, що належить позивачеві, було розміщено їх власні речі, які є перешкодою у користуванні власністю позивача, що не заперечували відповідачі по справі.

Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що будка та вольєр для собаки знаходяться на належній ОСОБА_4 земельній ділянці і ніяким чином не перешкоджає позивачу в користуванні належної йому земельною ділянкою, а собаку вони не випускають вільно пересуватися по подвір'ю, він прив'язаний залізним цепом до вольєру на відстані 1 м від вольєра також не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки, як встановлено в суді апеляційної інстанції, будка та вольєр для собаки дійсно знаходяться на частині земельної ділянки, що належить ОСОБА_4, проте знаходячись на цепу, собака пересувається як по належній ОСОБА_4 земельній ділянці, так і по належній ОСОБА_2 земельній ділянці, що знову ж таки є порушенням його прав.

Також колегія суддів вважає, що замкнення калітки на заборі, що розташована на земельній ділянці, що є спільною власністю сторін по справі, на замок, також є порушенням ОСОБА_4 прав позивача вільно користуватися земельною ділянкою, яка є їх спільною власністю.

Доводи апеляційних скарг про те, що у позивача є можливість користуватися двома окремими входами на належну йому земельну ділянку, а саме - з вулиці Шумана між будівлями - житловим будинком під літерою «А-1» та сараєм під літерою «Б«та з вул. Щорса вздовж житлового будинку під літ.»А-1» та потім між будівлями - житловим будинком під літерою «А-1» та сараєм під літерою «Б» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки можливість позивача користуватися двома іншими входами на належну йому земельну ділянку не може позбавити його права користуватися входом, що розташований на спільній з ОСОБА_4 земельній ділянці, який ОСОБА_4 замкнений на замок.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційних скарг про те, що відповідачі мають право захищати свою власність усіма незабороненими законом способами, в тому числі і шляхом установлення на будинку, на калітці засобів захисту від злодіїв - замків, сигналізації, тощо, оскільки в даному випадку калітка, що замкнена ОСОБА_4, веде на земельну ділянку, що є спільною власністю ОСОБА_4 та позивача, що перешкоджає останньому користуватися даним проходом. Крім того, відповідачі не позбавлені права захищати свою власність, зокрема шляхом замкнення калітки на замок, із наданням позивачеві ключа від цього замка.

Крім наведеного вище, колегія суддів вважає, що доводи, приведені в апеляційних скаргах відповідачів, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Проте, відповідно до вимог ч.5 ст. 88 ЦПК України, колегія суддів змінює розподіл судових витрат та стягує з відповідачів на користь позивачів витрати на оплату судового збору по 396,80 грн. з кожного а разом 793,60 гривен, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішеннясуду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, проте повинно бути змінено в частині розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 грудня 2016 року змінити в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 в рівних частинах по 396 (триста дев'яносто шість) грн. 80 коп. з кожного, а всього стягнути 793 (сімсот дев'яносто три) грн. 60 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: