Рішення

від 15.05.2017 по справі 910/5789/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017Справа №910/5789/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері"

про стягнення 84 759,68 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Пустовіт П.О., Дорофєєв О.О., за довіреністю;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" (далі - відповідач) про стягнення 84 759,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідач не виконує свої грошові зобов'язання за Договором поставки № 01/08/2015ПМ від 01.08.2015 позивач просить суд стягнути з відповідача 25% річних, інфляційні втрати, штраф та пеню у загальному розмірі 84 759,68 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5789/17, розгляд справи призначено на 15.05.2017.

11.05.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 15.05.2017 представник позивача з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 15.05.2017 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.05.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/21353/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" про стягнення 195 661,85 грн., встановлено, що 01.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" (надалі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 01/08/2015ПМ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов'язується передати, або виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в кількості і асортименті та за ціною, що визначається сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

На виконання умов договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується податковими накладними (копії містяться в матеріалах справи) та видатковими накладними №№: 13955 від 06.06.2016, 14311 від 05.07.2016, 14363 від 08.07.2016, 14415 від 13.07.2016, 14924 від 29.08.2016, 14925 від 29.08.2016, 15164 від 15.09.2016, 15170 від 15.09.2016, 15258 від 23.09.2016, 15165 від 15.09.2016, 15194 від 20.09.2016, 15214 від 20.09.2016, 15259 від 26.09.2016, 15340 від 30.09.2016, 15379 від 04.10.2016, 15352 від 04.10.2016, 15260 від 26.09.2016, 15335 від 26.09.2016, 15335 від 30.09.2016, 15334 від 30.09.2016 (копії містяться в матеріалах справи).

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 194 156,75 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 12.01.2017, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 становить 194 156,75 грн.

У зв'язку з цим, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/21353/16 вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" заборгованість за поставлений товар - 194 156,75 грн. та судовий збір - 2912,35 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" за неналежне виконання умов Договору поставки №01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 пеню в сумі 26 134,49 грн., штраф в розмірі 19 415,67 грн., втрати від інфляції в сумі 14 438,79 грн. та двадцять п'ять процентів річних в сумі 24 770,73 грн. за період з дат виникнення прострочення про кожній із видаткових накладних по 31.03.2017.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи наведене, висновок Господарського суду міста Києва про факт прострочення виконання грошового зобов'язання Товариством з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" за Договором поставки №01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 у сумі 194 156,75грн., відповідає принципу правової певності, регламентованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та практиці Європейського суду з прав людини, які в якості джерел права мають застосовуватися судами при розгляді справ.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 20 грудня 2010 року у справі №3-57гс10, від 4 липня 2011 року у справі №3-65гс11, від 12 вересня 2011 року у справі №3-73гс11, від 24 жовтня 2011 року у справі №3-89гс11, від 14 листопада 2011 року у справі №3-116гс11, від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року у справі №3-142гс11.

Судом у даній справі встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/21353/16, Товариством з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" не виконане, протилежного матеріали справи не містять.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач не виконує грошове зобов'язання по Договору поставки №01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 у сумі 194 156,75грн., отже вимога позивача про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованою.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань N 14 від 17 грудня 2013 року сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

З умов Договору вбачається, що сторони, керуючись положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України погодили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання на користь постачальника за даним Договором, на вимогу підрядника зобов'язаний окрім пені, визначеної у даному Договорі також сплатити на користь постачальника 25 (двадцять п'ять) процентів річних від простроченої суми.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку 25% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він здійснений позивачем невірно, однак здійснення перерахунку судом 25% річних та інфляційних втрат фактично призведе до виходу за межі позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У зв'язку з тим, що клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення 25% річних та інфляційних втрат, а тому стягненню з відповідача підлягають 25 % річних в розмірі 24 770,73 грн. та 14 438,79 грн. інфляційних втрат.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 9.3 Договору за порушенням строків оплати, встановлених умовами цього Договору, покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме в період, за який нараховуватиметься пеня, від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. У випадку якщо покупець затримує здійснення оплати поставленого товару понад строк, більший ніж 20 (двадцять) календарних днів, розраховуючи від дати, коли відповідний товар повинен був бути сплачений покупцем, постачальник має право додатково стягнути з покупця штраф за недотримання строків оплати в розмірі 10 % від вартості неоплаченого товару.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

В свою чергу, оскільки відповідач прострочив оплату вартості товару більше ніж на 20 календарних днів, дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу та пені, суд встановив, що вони є арифметично вірними, а відтак з відповідача підлягає стягненню 19 415,67 грн. штрафу та 26 134,49 грн. пені.

Статтею 4 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" (03062, м. Київ, вулиця Екскаваторна, будинок 24; ідентифікаційний код: 39817409) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" (03142, м. Київ, вулиця Академіка Кримського, будинок 4-А; ідентифікаційний код: 36564492) 25% річних в розмірі 24 770 (двадцять чотири тисячі сімсот сімдесят) грн. 73 коп., інфляційні втрати в розмірі 14 438 (чотирнадцять тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 79 коп., пеню в розмірі 26 134 (двадцять шість тисяч сто тридцять чотири) грн. 49 коп., штраф в розмірі 19 415 (дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 67 коп. та судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 18.05.2017.

Суддя О.А. Грєхова