КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" травня 2017 р. Справа№ 910/22551/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю БОРВИХА
на рішення Господарського суду м. Києва від 22.02.2017
у справі № 910/22551/16 (суддя: Чинчин О.В.)
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю БОРВИХА
про стягнення заборгованості у розмірі 22 842 грн 34 коп,
за участю представників:
від позивача: представник ОСОБА_3 (довіреність № 2227 від 08.12.2016);
від відповідача: представник Дутчак В.Ф. (довіреність №92 від 15.05.2017);
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (надалі - ФОП ОСОБА_2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БОРВИХА (надалі - ТОВ БОРВИХА ) про стягнення 22 842,34 грн, з яких 22 035,00 грн основного боргу, 26,00 грн пені, 274,53 грн 3% річних та 506,81 грн інфляційних втрат, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015 щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції суд прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 48 204,06 грн, у тому числі 22 035,00 грн основного боргу, 1 715,71 грн пені, 3 900,36 грн 3% річних та 20 552,99 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/22551/16 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ БОРВИХА на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 22 035,00 грн, 3% річних у розмірі 153,52 грн, інфляційні у розмірі 1 439,79 грн та судовий збір у розмірі 675,46 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ БОРВИХА звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 05.04.2017.
У судове засідання 05.04.2017 відповідач свого уповноваженого представника не направив, у зв'язку з чим розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 17.05.2017.
У судовому засіданні 17.05.2017 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.
17.05.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 12.01.2015 між ФОП ОСОБА_2 (в тексті договору - замовник) та ТОВ БОРВИХА (в тексті договору - виконавець) було укладено договір про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ (далі - договір), згідно умов якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався представляти інтереси замовника при продажі об'єктів нерухомого майна згідно переліку, який погоджується сторонами в замовленні (-ях) до договору та здійснити продаж від імені замовника на умовах, які в кожному окремому випадку погоджуються сторонами (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору оплата послуг виконавця здійснюється замовником за фактом успішного продажу нерухомого майна, що є предметом даного договору.
Згідно з п. 4.2 договору сума оплати за надані послуги становить 5% від вартості проданого майна без ПДВ. Сума винагороди (плати за надані послуги) не включає в себе 20% ПДВ та не сплачується виконавцю, так як останній не є платником ПДВ.
В підтвердження наданих послуг виконавець формує Акт наданих послуг та передає на розгляд замовнику (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 4.5 договору оплата за надані послуги здійснюється на підставі наданого рахунка та підписаними уповноваженими представниками сторін Акта наданих послуг, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
Замовник зобов'язаний провести оплату послуг виконавця лише після надходження коштів на поточний рахунок замовника від продажу об'єкта нерухомості, що є предметом даного договору за умови дотримання вимог п. 4.1. даного договору (п. 4.6 договору).
У п. 8.1 договору визначено, що договір починає свою дію з дати підписання його сторонами та діє до 31.12.2015.
Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач надав відповідачеві посередницькі послуги на загальну суму 180 320,00 грн, однак, в порушення умов договору відповідач за надані послуги в повному обсязі не розрахувався, здійснивши лише часткову оплату в розмірі 158 285,00 грн, у зв'язку з чим у ТОВ БОРВИХА виникла заборгованість перед ФОП ОСОБА_2 у сумі 22 035,00 грн.
02.09.2016 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 28.09.2016 з вимогою оплатити суму винагороди за договором у розмірі 22 035,00 грн, а також Акти приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2015, 30.03.2015, 30.04.2015 (а.с. 112).
З огляду на те, що вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 22 035,00 грн не була погашена, останній був вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції визнав доведеним позивачем факт надання відповідачеві посередницьких послуг та дійшов висновку про наявність порушення зі сторони відповідача зобов'язання з оплати наданих послуг за укладеним між сторонами договором.
Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач наголошував на відсутності у ТОВ БОРВИХА обов'язку щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг у зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_2 не було виставлено відповідних рахунків на оплату згідно умов укладеного між сторонами договору.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.
Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Отже, укладення ФОП ОСОБА_2 та ТОВ БОРВИХА договору посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015 було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції із надання послуг підтверджується первинними бухгалтерськими документами.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов вказаного договору позивач надав посередницькі послуги з реалізації нерухомого майна, а відповідач, в свою чергу, прийняв вказані послуги, що підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2015 на суму 59 450,00 грн, від 30.03.2015 на суму 67 965,00 грн, від 30.04.2015 на суму 52 905,00 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, оформленими відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку , затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (а.с. 14-16).
Колегія суддів звертає увагу, що зі сторони замовника вказані Акти приймання-передачі наданих послуг підписані ОСОБА_5, підписи якої скріплені печаткою ТОВ УКРБОРГ .
Як вбачається з виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час укладення договору та надання за ним послуг ОСОБА_5 була керівником ТОВ БОРВИХА та ТОВ УКРБОРГ .
При цьому, як зауважив суд першої інстанції, проставлення на Актах приймання-передачі наданих послуг печатки ТОВ УКРБОРГ не спростовує факту надання послуг ФОП ОСОБА_2 на виконання умов договору про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015, оскільки сторони своїми конклюдентними діями зі здійснення часткової оплати підтвердили факт надання й прийняття вказаних послуг.
Крім того, як вбачається з договору про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015, останній також підписаний ОСОБА_5, підпис якої скріплений печаткою ТОВ УКРБОРГ .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Акти приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2015 на суму 59 450,00 грн, від 30.03.2015 на суму 67 965,00 грн, від 30.04.2015 на суму 52 905,00 грн, є належними та допустимими доказами на підтвердження факту надання послуг ФОП ОСОБА_2 на виконання умов договору про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015.
З матеріалів справи вбачається, що на оплату вказаних послуг позивачем були виставлені відповідні рахунки, а саме, №28-02 від 28.02.2015 на суму 59 450,00 грн, №30-03 від 30.03.2015 на суму 67 965,00 грн, №30-04 від 30.04.2015 на суму 52 905,00 грн (а.с. 46-48).
Однак, як встановлено місцевим господарським судом, відповідач за отримані послуги, в порушення умов договору, у повному обсязі не розрахувався, здійснивши часткову оплату на загальну суму 158 285,00 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунків позивача (а.с. 44-45).
При цьому, колегія суддів критично ставиться до твердження апелянта щодо неотримання відповідачем вищевказаних рахунків на оплату, з огляду на те, що ТОВ БОРВИХА здійснило часткову оплату за договором про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015 на банківські реквізити позивача, зазначені у вказаних рахунках на оплату, а саме: оплата у розмірі 59 450,00 грн була здійснена на рахунок позивача, відкритий у ПАТ КБ Приватбанк , а оплати у розмірі 55 000,00 грн та 43 835,00 грн були здійснені на рахунок, відкритий у АТ Укрсиббанк .
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість ТОВ БОРВИХА перед ФОП ОСОБА_2 за договором про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015 становить 22 035,00 грн.
Крім того, вказана заборгованість підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за період січень 2015 року - грудень 2016 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств (а.с. 106).
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, умовами договору про надання посередницьких послуг з реалізації нерухомого майна №12-1/2015КБ від 12.01.2015 не визначено строку оплати відповідачем наданих послуг.
При цьому, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача щодо визначення сторонами строку оплати відповідно до п. 4.6 договору, оскільки у вказаному пункті договору не визначено чіткого строку здійснення оплати відповідачем, а зазначено, що замовник зобов'язаний провести оплату послуг виконавця лише після надходження коштів на поточний рахунок замовника від продажу об'єкта нерухомості, що є предметом даного договору.
Отже, до даних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, згідно якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.09.2016 позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 29.08.2016 з вимогою оплатити суму боргу у розмірі 22 035,00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 02.09.2016 (а.с. 21).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи Нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, обов'язок ТОВ БОРВИХА по оплаті за надані належним чином й прийняті послуги за договором №12-1/2015КБ від 12.01.2015 виник у семиденний строк з моменту відправлення претензії + 3 дні без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку, тобто 14.09.2016, а тому з 15.09.2016 настав строк прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо ненастання строку оплати за надані позивачем послуги у зв'язку з неотриманням відповідачем рахунків на оплату, як необґрунтовані та безпідставні.
Зважаючи на встановлене, враховуючи, що надання позивачем послуг за договором відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до норм чинного законодавства настав, доказів оплати наданих послуг у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22 035,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань по оплаті товару, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 1 715,71 грн пені, нарахованої за кожним окремим Актом приймання-передачі наданих послуг за загальний період з 03.04.2015 по 06.11.2015.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України, а також Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .
Пунктом 5.3 договору передбачено, що за прострочення оплати належно виконаних послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 10% від облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. Загальна сума сплаченої пені не може перевищувати 5% від суми заборгованості.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, приписом частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013)
З огляду на те, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг почалося 15.09.2016, а позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 03.04.2015 по 06.11.2015, та враховуючи приписи ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 1 715,71 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача нараховані на суму боргу за кожним окремим Актом приймання-передачі наданих послуг 3% річних у розмірі 3 900,36 грн за загальний період з 03.04.2015 по 08.12.2016 та інфляційні втрати у розмірі 20 552,99 грн за загальний період квітень 2015 року - листопад 2016 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи невірно визначений позивачем початок перебігу строку прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаних вимог, а саме, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 153,52 грн 3% річних, нарахованих за загальний період з 15.09.2016 по 08.12.2016, та 1 439,79 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 15.09.2016 по 30.11.2016.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/22551/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ БОРВИХА має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БОРВИХА на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/22551/16 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі №910/22551/16 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/22551/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 17.05.2017 |
Оприлюднено | 23.05.2017 |
Номер документу | 66599276 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Мальченко А.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні