Ухвала

від 25.05.2017 по справі 815/3813/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3813/16

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря - Худика С.А.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Камбіо - Сторойсервіс до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ Камбіо - Сторойсервіс звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 303 835,00 грн., у тому числі за основним платежем 869 223,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 434 612,00 грн., посилаючись на його протиправність та таким, що підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року - позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 21.07.2016 року № НОМЕР_1.

В апеляційній скарзі, Головне управління ДФС в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду від 11 листопада 2016 року -скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» зареєстроване та перебуває на обліку в Іллічівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 04.03.2004 року за № 2161.

На підставі направлення від 01.07.2016 року № 1684/14-02, на виконання наказу від 01.07.2016 року № 990, в період з 07.07.2016 року по 06.07.2016 року співробітник Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провів позапланову виїзну перевірку ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків ТОВ «Інвест Паверфул» , ТОВ «Альмеріс» за період з 01.12.2015 року по 31.01.2016 року.

За результатами цієї перевірки 07.07.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № 199/15-52/14-02/32790229 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» , код за ЄДРПОУ 32790229 з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків ТОВ «Інвест Паверфул» , код за ЄДРПОУ - 39744273, ТОВ «Альмеріс» , код за ЄДРПОУ - 39985329, за період з 01.12.2015 по 31.01.2016 року» .

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача:

- п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 869223,00 грн., у тому числі за грудень 2015 року у розмірі 609445,00 грн. та за січень 2016 року у розмірі 259778,00 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що за результатами проведеної перевірки не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських відносин ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» .

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» на підставі акту перевірки від 07.07.2016 року № 199/15-52/14-02/32790229 Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення:

- від 21.07.2016 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 303 835,00 грн., у тому числі за основним платежем 869223,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 434612,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України .

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України , повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р . зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції, що в періоді, який перевірявся, ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» мало фінансово-господарські відносини з контрагентами ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» на підставі наступних договорів: договір купівлі-продажу від 19/01-16 від 19.01.2016 року; договори на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 04/01-16 від 04.01.2016 року та № 05/01-16 від 05.01.2016 року; договори підряду № 2912-15 від 29.12.2015 року, № 2711-15 від 27.11.2015 року, 01/12-15 від 02.11.2015 року, № 02/12-15 від 02.12.2015 року, 30/11-15 від 30.11.2015 року, № 26/11-15 від 26.11.2015 року, № 23/11-15 від 23.11.2015 року; договори уступки права вимоги.

Вказані договори ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» були укладені з контрагентами ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» з метою виконання робіт, пов'язаних з будівництвом (влаштуванням) та реконструкцією (ремонтом) доріг (асфальтобетонного або дорожнього покриття).

На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивач надав до суду наступні документи: специфікації, акти приймання-передачі, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, наряди-замовлення, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), договірні ціни, локальні кошториси на будівельні роботи, підсумкові відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, відомості витрачених ресурсів, виписки по банківським рахункам.

По справі встановлено, що основним видом діяльності за КВЕД і позивача і його контрагентів, у відповідності з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, є : підготовчі роботи на будівельному майданчику; інші роботи із завершення будівництва; інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; надання в оренду будівельних машин і устаткування; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; діяльність у сфері архітектури; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; технічні випробування та дослідження; будівництво доріг і автострад (основний).

Тобто, суд встановив, що укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Суд також встановив, що за виконані роботи та надані послуги позивач зі своїми контрагентами розрахувався, тобто сторони договорів зазнали змін майнового стану.

Також, під час розгляду справи на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» позивач надав до суду копії первинних документів з контрагентами ТОВ «Камбіо» , ТОВ «Дорікум» , ТОВ «Неоліт» , ТОВ «Наум» , ТОВ «Нікатрансбуд» , ТОВ «Укрбудкомплект» , ТОВ «Гранресурси» , ТОВ «Верф» , ТОВ «Енко Ентерпрайз» , ТОВ «Парілайн» , ПП «Інгус Ойл» , ТОВ «Євростандарт» , які здійснювали постачання сировини та матеріалів для виконання робіт, пов'язаних з будівництвом (влаштуванням) та реконструкцією (ремонтом) доріг (асфальтобетонного або дорожнього покриття), а саме: договори поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування витрат.

Отже, реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» , зокрема рух товару та коштів, факт поставки товару, його зберігання, використання в подальшій господарській діяльності підприємства, господарська мета таких операцій та їх економічний ефект, підтверджується відповідними первинними документами, які за формою та змістом узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а отже, формування позивачем показників його податкової звітності за результатами таких операцій відповідає вимогам чинного податкового законодавства, а саме :ст. 198 , ст. 199 ПК України , є правомірним та вказує на належність виконання позивачем його податкових зобов'язань.

Щодо доводів відповідача про те, що ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» на час здійснення господарських операцій з позивачем не мало у штаті достатньої кількості працівників та основних фондів для виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні постачальнику для поставки спірних послуг, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна за цивільно-правовими договорами.

Крім того, в судовому засіданні апеляційної інстанції, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, послався на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24 травня 2016 року № 760/5928/16-к щодо директора ТОВ «Інвест Паверфул» ОСОБА_2, згідно з яким її визнано винною за ч. 2 ст. 205 - 1 КК України, а саме: внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей. В рамках даного кримінального провадження ОСОБА_2 надала свідчення, відповідно до яких віна як директор ТОВ «Інвест Паверфул» , ніякого наміру здійснювати господарську діяльність не мала.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані обставини, оскільки, зокрема, наведеним вище вироком не встановлено ані фіктивності господарської діяльності самої юридичної особи ТОВ «Інвест Паверфул» , ані фіктивності господарських операцій даного підприємства з позивачем, а лише встановлено факт реєстрації даного підприємства на її ім'я без наміру займатися господарською діяльністю, що саме по собі не є достатнім і необхідним, у розумінні ст. 70 КАС України , доказом, підтверджуючим обставини, на які посилається апелянт, та не виключає можливості здійснення ТОВ «Інвест Паверфул» , реальних господарських операцій. При цьому вказаний вирок не містить встановлених обставин щодо не підписання ОСОБА_2 документів за результатами здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Інвест Паверфул» .

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, колегія суддів зазначає, що вказаний вирок не має преюдиційного значення для даної адміністративної справи, оскільки дана справа не стосується правових наслідків дій чи бездіяльності ОСОБА_2 У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції оцінює вирок від 24 травня 2016 року № 760/5928/16-к в сукупності та взаємному зв'язку з іншими наявними доказами.

Крім того, у даній справі в суду відсутні жодні правові підстави вважати, що позивач знав або міг знати про факт реєстрації даного підприємства на ім'я особи, яка не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю.

В той же час підписання документів ОСОБА_2 за операціями з позивачем підтверджується копіями первинних документів позивача. За таких умов суд апеляційної інстанції не має підстав для висновку про не підписання саме ОСОБА_2 первинних документів за операціями між ТОВ «Інвест Паверфул» та позивачем.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтв платника податку на додану вартість, сплату до бюджету податків, ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів, а також здійснювати перевірку повноважень керівників контрагентів на підпис первинних документів, податкових накладних та ідентифікацію їх підписів.

У постанові Верховного Суду України від 26.01.2016 р. у справі № 2а-15327/12/2670, висловлена правова позиція, відповідно до якої статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Таким чином, для застосування даної позиції ВСУ мають бути наявними дві обставини: встановлена вироком суду фіктивність підприємства контрагента платника податків і факт формального складання первинних документів за відповідними господарськими операціями.

Проте, у даному випадку зазначеним вище вироком суду, на який посилається апелянт, факт фіктивності контрагента позивача - юридичної особи ТОВ «Інвест Паверфул» не встановлено, а в ході розгляду даної справи підтверджено реальність господарських операцій між позивачем і зазначеним контрагентом, що виключає підстави вважати первинні документи, складені за їх результатами, формальними.

При цьому, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також, відповідно до ОСОБА_3 адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» , останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Також, колегія суддів відзначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі № 2а-10463/10/0870.

Водночас, апелянтом ані до суду першої інстанції, ані на вимогу апеляційного суду не було надано жодних доказів, які б спростовували саме факт поставки ТОВ «Альмеріс» товару ( будівельної техніки), виконання ТОВ «Інвест Паверфул» робіт щодо влаштування дорожнього покриття позивачу за вищевказаними договорами поставки та виконання послуг, фактичну наявність цього товару, нездатність сторін виконати такі господарські операції та/або показники економічної вигоди, отриманої та облікованої позивачем за їх результатами, а отже, фіктивність спірних господарських операцій податковим органом не доведено.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Камбіо - Сторойсервіс до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий :

Судді: