Рішення

від 21.03.2011 по справі 2-1877/11

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-1877/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"17" березня 2011 р. Святошинський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Наборозняка М.І.

за участю секретаря Слепець Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (надалі -ПАТ) про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, зобов*язання анулювати запис у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом (уточненим в ході розгляду справи) до відповідача, в якому просить:

- визнати незаконним наказ ПАТ від 5листопада 2010 року про звільнення його роботи на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України.

- зобов*язати відповідача анулювати запис у його трудовій книжці про його звільнення з роботи 5 листопада 2010 року з посади старшого спеціаліста по управлінню повернення проблемної заборгованості Департаменту по управлінню та поверненню проблемної заборгованості філії "Розрахунковий центр" ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України (наказ від 5.11.2010 року).

-поновити його на роботі у ПАТ КБ "ПриватБанк ;

-стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6.11.2010 року по дату винесення судового рішення;

- стягнути моральну шкоду в сумі 15 тис грн

Позов мотивував тим, що він працював у ПАТ старшого спеціаліста по управлінню повернення проблемної заборгованостіі. Наказом ПАТ від 5.11.2010 року він звільнений за п.2 ст.41 КЗпП України. Вважає наказ незаконним по причині того, що він не вчиняв дій, які давали б підстави для втрати довір*я. Також вважає його незаконним, оскільки в ньому чітко не вказано підстава його звільнення.

В судовому засіданні позивач (та його представник) позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини. Пояснив, що він не вчиняв будь-яких дій, котрі могли давати підстави для адміністрації банку щодо втрати довір*я до нього, як до працівника банку. При проведенні службового розслідування у зв*язку зі зверненням клієнта банку ОСОБА_2 (про що вказано у наказі, а.с.33-36) його працівниками банку, які проводили перевірку, було запрошено для бесіди, він надав пояснення усно, проте письмових пояснень у нього ніхто із перевіряючи не вимагав. Тому вважає складений працівниками банку акт (а.с.51) про його відмову від надання письмових пояснень, враховуючи, що вказані у ньому особи є працівниками банку та заінтересованими на користь банку, необ*єктивним. Крім того, пояснив що він не є доказом, оскільки вказані у ньому особи, не допитані в судовому засіданні в якості свідків.

З приводу обставин щодо заяви ОСОБА_2 пояснив, що він дійсно мав з ним бесіду, не пропонував останньому здійснювати жодних дій щодо порушення умов кредитного договору (між ним та банком), не пропонував йому сплачувати будь-які кошти всупереч умовам договору, чи на його користь. Пояснив, що розмову із ним мав співробітник банку ОСОБА_3 Останній у свій час позичив у нього певну суму грошей, частину із яких 800доларів США) повернув шляхом сплати наявного у нього (у ОСОБА_1Я.) боргу перед банком (ПАТ) по кредитному договору. ОСОБА_3 передав йому квитанції про сплату за нього (ОСОБА_1Я.) вказаної суми коштів на користь банку. Йому було однаково: яким чином повертає борг ОСОБА_3, в тому числі , його влаштовувало повернення коштів шляхом сплати платежів за нього по кредитному договору. Договір позики із ОСОБА_3 ним був укладений усно.

Представник позивача вважає неналежними доказами копії пояснень ОСОБА_4 та інших осіб (а.с.46-55), надані представником ПАТ, оскільки вони не оформлені належним чином, невідомо: хто саме їх підписував, вказані особи не допитані в судовому засіданні. Також вважає, що відповідач не вправі був звільняти позивача за вказаною нормою закону, оскільки ОСОБА_1 відповідно до його функціональних обов*язків не є працівником, що безпосередньо обслуговує передані йому матеріальні чи грошові цінності. Наявний у справі договір про повну матеріальну відповідальність ОСОБА_1 не вважає доказом, оскільки його посада не відповідає встановленому законодавством переліку посад, з особами, котрі їх займають, укладаються вказаний договір.

Представник відповідача позов не визнав, пояснив, що звільнення позивача проведено законно, надав наказ П АТ від 5.11.2010 року про звільнення з роботи відповідача (а.с33-37), договір про повну матеріальну відповідальність, кладений із ПАТ і ОСОБА_1 На запитання суду: які саме конкретно підстави звільнення позивача, чи обслуговував він товарні чи грошові кошти чітко не пояснив; також не пояснив: які саме дії вчинив ОСОБА_1, які давали б ПАТ підстави для звільнення його за п.2 ст. 41 КЗпП України?

Погодився з тим, що у надані ним довідці органів міліції нічого не вказано про порушення закону (чи інструкцій Банку) ОСОБА_5 в частині звернення ОСОБА_2 (про яке йде мова у наказі про звільнення ОСОБА_1Я.).Також погодився з тим, що порушення Кодексу корпоративної етики банку (про що вказано у наказі) не може бути законною ( правовою) підставою для його звільнення в даному конкретному випадку.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд розглядає справу на підставі наявних у справі доказів відповідно до ст.ст. 10, 11,60 ЦПК України, про що учасникам розгляду справи було роз*яснино неодноразово.

Суд погоджується із ствердженнями позивача про те, що у наказі про його звільнення не вказано правових підстав , які визначено законом (п.2 ст. 41 КЗпП України) для звільнення працівника. Оскільки сторони не заперечили наявність трудових відносин між ними, то питання щодо звільнення працівника повинні регулюватись нормами КЗпП України, в тому числі зазначення у наказі про звільнення текстом підстави для звільнення, а не лише номером статті КЗпП України.

Тому, наказ відповідача від 5.11.2010 року є незаконним по тій причині, що у ньому не вказано підстави для звільнення. Вказана норма закону ( п.2 ст. 41 КЗпП України) передбачає підстави звільнення у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір*я з боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідач не надав переконливих доказів про вчинення ОСОБА_1 винних дій, що давали б таких підстави. Крім того, ОСОБА_1 не обслуговував у ПАТ ні грошові, ні матеріальні цінності, про що також погодився представник Банку. Суд погоджується із ствердженнями представника позивача про те, що ПАТ не мало достатніх правових підстав укладати договір про повну матеріальну відповідальність із ОСОБА_1

Суд не може вважати належними доказами пояснення посторонньої відносно банку особи ОСОБА_2 Крім того, представники відповідача впродовж 4-х місяців розгляду справи не просили його допитати в судовому засіданні, як свідка. Суд враховує, що у його поясненнях чітко не вказано про будь-які порушення зі сторони ОСОБА_1 На думку суду, оплата боргу ОСОБА_1 перед банком ОСОБА_2, враховуючи, що ОСОБА_1 пояснив, що останній мав борг перед ним, при даних конкретних обставинах не може слугувати підставою для звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Також суд приймає до уваги, що будь-якого належного документу від правоохоронних органів щодо вчинення ОСОБА_1 винних дій в аспекті розуміння п.2 ст. 41 КЗпП України відповідачем не надано.

Суд не може розцінювати акт відповідача про відмову ОСОБА_1 він надання письмових пояснень належним достовірним доказом для видання наказу про звільнення, оскільки проти цього заперечує позивач та його представник, а вказані особи (ті, котрі складали акт) в судовому засіданні як свідки не допитані. Тому суд вважає, що позивач порушив норми, викладені у ст. 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення та вирішення питання про звільнення без вимоги від ОСОБА_6 надання саме письмового пояснення.

Враховуючи, що у позивача не було достатніх доказів про вчинення ОСОБА_1 вказаних у п.2 ст. 41 КЗпП України винних дій, то законних підстав для його звільнення у ПАТ не було; його звільнення є незаконним і він повинен бути поновленим на роботі на вказаній посаді. Також ПАТ повинно внести зміни у його трудову книжку, оскільки наказ про звільнення є незаконним.

Згідно зі ст.236 КЗпП України орган, який розглядає спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки такої виплати.

Враховуючи, що позивач в судовому засіданні 17.03..2011 року наполягає на виплаті йому середнього заробітку за період з дня звільнення по дату ухвалення судового рішення, то суд стягує із ПАТ вказаний заробіток.

Суд стягує заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням, тобто з 6 вересня до 5 листопада 2010 року включно. Такий заробіток включає в себе всі доплати позивача, а не лише його оклад. Суд обчислює його заробіток, виходячи зі змісту довідки ПАТ від 15.12.2010 року (а.с.68). Сторони в судовому засіданні погодились, що середньоденний (за робочі дні) заробіток виходячи із вказаної довідки становить 264 грн 10 коп; всього робочих днів з дня звільнення по дату закінчення розгляду справи (6.11.2010 року - 17.02.2011 року) - 91.

Таким чином, сума, яка підлягає стягненню становить: 264,1 х 91 = 24033 грн 10 коп.

Суд вважає, що незаконним звільненням з роботи відповідачу заподіяно певну моральну шкоду, обґрунтування якої вказано у тексті позовної заяви (негативний психологічний стан позивача внаслідок незаконного звільнення). Таку шкоду суд оцінює в сумі 700 грн, а не 15 тис грн., як просить позивач. Стягує її на користь позивача згідно зі ст. 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує із відповідача на користь держави судові витрати: судовий збір в сумі 51 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.

Керуючись ст. ст. 212-214, ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" від 5листопада 2010 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України.

Зобов*язати публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" анулювати запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про його звільнення з роботи 5 листопада 2010 року з посади старшого спеціаліста по управлінню повернення проблемної заборгованості Департаменту по управлінню та поверненню проблемної заборгованості філії "Розрахунковий центр" ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України (наказ від 5.11.2010 року).

Поновити ОСОБА_1 на роботі у ПАТ КБ "ПриватБанк" на посаді старшого спеціаліста по управлінню повернення проблемної заборгованості Департаменту по управлінню та поверненню проблемноі заборгованості філії "Розрахунковий центр" ПАТ КБ "ПриватБанк".

Стягнути із ПАТ КБ "ПриватБанк" ( м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Пермоги, 50, код 14360570) на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 6.11.2010 року по 17.03.2011 року (включно, дату ухвалення рішення суду ) в сумі 24033 грн 10 коп, а також моральну шкоду - в сумі 700 грн. В решті вимог відмовити.

Стягнути із ПАТ КБ "ПриватБанк" ( м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Пермоги, 50, код 14360570) на користь держави судовий збір 240 грн 33 коп, а також 8 грн 50 коп за задоволення немайнових вимог, а всього - 248 грн 83 коп, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі набирає чинності негайно.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення на адресу Апеляційного суду м.Києва через районний суд.

Суддя: