Рішення

від 25.05.2017 по справі 263/15215/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/238/2017(м)

263/15215/16-ц

Категорія 5 Головуючий у 1-й інстанції Ікорська Є.С.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

25 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Баркова В.М., Принцевської В.П.

секретаря Брежнєва Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину у сумісному майні подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна об'єктом особистої приватної власності,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування вказувала на те, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1992 - 2002 роки. Після розірвання шлюбу спільно проживати з відповідачем стали з серпня 2005 року, а 08 грудня 2006 року повторно зареєстрували шлюб. Під час шлюбу 22 грудня 2006 року за рахунок спільних сумісних коштів ними був придбаний житловий будинок та земельна ділянка по вул. Шота Руставелі, 64-В у місті Маріуполі. Будинок був придбаний за 10 000 доларів США, з яких 9000 доларів сплачено у грудні 2006 року, а 1000 доларів у липні 2007 році після оформлення документів на земельну ділянку. У придбання будинку її внесок склав 6100 доларів США, з яких 2500 доларів це власні збереження, 8000 грн. їй дав батько, 500 доларів - мати, 300 доларів сестра ОСОБА_4. Крім того, нею було укладено кредитні договори у ПриватБанку та Кредитній спілці, кошти від яких були витрачені на придбання буднику. Вклад відповідача у придбання будинку становить 4000 доларів США.

В остаточній редакції просила визнати об'єктами права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок літ.А-1 з господарськими прибудовами та земельну ділянку площею 0,0335 га, що розташовані за адресою: м.Маріуполь, вул.Шота Руставелі, 64-в; визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку і земельної ділянки.

Відповідач позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом вказуючи на те, що спірний будинок та земельна ділянка були придбані за його особисті кошти. Просив визнати житловий будинок № 64-в по вулиці Шота Руставелі у місті Маріуполі та земельну ділянку за цією ж адресою об'єктами права його особистої приватної власності. В обґрунтування вказував на те, що нерухоме майно було придбано через два тижні після реєстрації повторного шлюбу з ОСОБА_3 У період з 1998 року по 08 грудня 2006 року вони з позивачем сімейних відносин не підтримували і спільного бюджету не мали, оскільки в цей час він проживав з іншою сім'єю. У нього були власні збереження 6500 доларів США, зароблені до шлюбу з позивачем, а будинок був придбаний за 16 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2017 року у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом особистої приватної власності відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житловий будинок літ.А-1 з господарськими прибудовами - сараєм літ.к-1, літньою кухнею літ.К-1, огорожею №1 та земельну ділянку площею 0,0335 га, що розташовані за адресою: м.Маріуполь, вул.Шота Руставелі, 64-В.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ.А-1 по вулиці Шота Руставелі, 64-В у місті Маріуполі, що складається з житлової кімнати літ.4-2, площею 6,6 кв.м, житлової кімнати літ.4-3, площею 18,3 кв. м, коридору літ.4-4, площею 4,1 кв.м, сараю літ.к-1, літньої кухні літ.К-1, огорожі №1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0335 га, кадастровий номер 1412300000:04:012:0336, розташованої за адресою: м.Маріуполь, вул.Шота Руставелі, 64-В.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення позивача ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, з 07 березня 1992 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 05 лютого 2002 року. Рішенням суду встановлено, що фактичні шлюбні відносини сторонами було припинено у жовтні 1998 року.

08 грудня 2006 року сторони зареєстрували повторний шлюб, актовий запис №1376.

22 грудня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу будинку № 64-в по вул.Шота Руставелі у м.Маріуполі, який складався з житлового будинку літ.А-1, житловою площею 18,3 кв.м, двох сараїв літ.Ж-1, к-1, літньої кухні К-1, убиральні літ.О, огорожі -1. Згідно п.4 договору купівлі-продажу, будинок з належними до нього надвірними побудовами продано за домовленістю сторін за 16 000 грн., з яких 11000 грн. сплачені покупцем продавцю при оформлені договору, а останню суму 5000 грн. покупець зобов'язався сплатити продавцю в термін до 01 березня 2007 року.

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 17 липня 2007 року ОСОБА_2 повністю розрахувався та передав суму боргу у розмірі 5000 грн. згідно з договором купівлі-продажу будинку від 22 грудня 2006 року.

Реєстрація права власності ОСОБА_2 на будинок № 64-в по вул.Ш.Руставелі у м.Маріуполі на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2006 року здійснена Маріупольським БТІ 13 лютого 2007 року за №14768659 (а.с.8).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17 липня 2007 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 за 7800 грн. земельну ділянку площею 0,0335 га, кадастровий № 1412300000:04:012:0336, яка розташована по вул.Шота Руставелі, 64-в у м.Маріуполі.

На цю земельну ділянку ОСОБА_2 оформлений державний акт серія ЯЕ №719649 від 13 березня 2008 року.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що останнім не доведено належними і допустимими доказами придбання спірного будинку і земельної ділянки за рахунок його особистих коштів і є об'єктом його особистої приватної власності. Встановивши, що житловий будинок літ.А-1 з господарськими прибудовами, що існували на час укладення договору купівлі-продажу, був придбаний сторонами у період шлюбу і за спільні кошти, суд дійшов висновку про наявність підстав визнання цих об'єктів правом спільної сумісної власності подружжя і їх поділу шляхом визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності по 1/2 частині на житловий будинок та земельну ділянку.

З такими висновками суду колегія суддів не може погодитися у повній мірі виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта нерухомості, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Так, за змістом ст.ст. 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу).

Згідно ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (ч.2 ст.376 ЦК України).

Слід зазначити, що в розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (п. 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року №146.

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься у п.3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року №295, відповідно до яких реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма ч.1 ст.376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій №146.

При цьому за змістом ч.1 ст.376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Відповідна правова позиція, згідно якої об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктом права власності (ч.2 ст.376 ЦК України), тому не можуть бути предметом поділу, викладена й у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі №6-13- цс13, яка є обов'язковою для застосування судами України відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України..

З оглянутої в судовому засіданні апеляційного суду інвентаризаційної справи на будинок № 64-в по вул.Шота Руставелі у м.Маріуполі вбачається, що на час укладення договору купівлі-продажу 22 грудня 2006 року житловий будинок літ.А-1 складався: з жилої кімнати 4-3, площею 18,3 кв.м, кімнати 4-2, площею 9,8 кв.м, прибудови літ.а-1 (сені) літ.4-1, площею 6,0 кв.м, а всього загальною площею 34,1кв.м.

Сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснили, що у 2012 році ними було здійснено ремонт житлового будинку літ.А-1 та прибудову до нього літ.А1-1 внаслідок чого, була знесена первісна прибудова літ.а-1 (сені), в кімнатах 4-3 та 4-2 в капітальних стінах влаштовані дверні прорізи, кімната 4-2 з кухні перепланована у житлову кімнату; переплановано конструктивні елементи і житловий будинок літ.А-1 і прибудова літ.А1-1 знаходяться під одним дахом.

Наведене підтверджується даними технічного паспорту на будинок станом на 16 лютого 2014 року, згідно якого домоволодіння літ.А-1, літ.А1-1 складається з приміщень: житлової кімнати 4-3 площею 18,3 кв.м, житлової кімнати 4-2 площею 6,6 кв.м, коридору 4-4 площею 4,1 кв.м, житлової кімнати 4-5 площею 5,4 кв.м, житлової кімнати 4-11 площею 9,7 кв.м, вбиральні 4-6 площею 7,2 кв.м, котельної 4-7 площею 4,9 кв.м, коридорів 4-8, 4-9 площею 4,3 кв.м та 1,9 кв.м, кухні 4-10 площею 12,7 кв.м, всього житловою площею 40 кв.м, загальною 75,1 кв.м.

Сторонами не оспорюється той факт, що з урахуванням прибудови будинок експлуатується за призначенням, але не прийнятий до експлуатації і не здійснена його державна реєстрація.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що з часу придбання житловий будинок літ.А-1 не змінився, з вищенаведеного вбачається, що мала місце самочинна реконструкція об'єкта нерухомості, житловий будинок літ.А-1 набув нових якісних характеристик (мало місце втручання у несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах) внаслідок чого, останній не є тотожним із житловим будинком літ.А-1, який був придбаний за договором купівлі-продажу від 22 грудня 2006 року та відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України не може бути об'єктом права власності.

Відповідно до ст.331 ЦК України до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині поділу будинку, оскільки житловий будинок літ.А-1, внаслідок проведеної реконструкції, є самочинним будівництвом, а вимог про визнання права власності на незавершений об'єкт будівництва - будинок, чи права власності на матеріали й обладнання, які були використанні в процесі його будівництва, з урахуванням уточнень позовних вимог, сторонами не заявлялось.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо способу поділу земельної ділянки, яка була придбана за договором купівлі-продажу від 17 липня 2007 року, виходячи з того, що застосовуючи положення ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Суд першої інстанції дав належну правову оцінку доказам щодо наявності у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільних доходів на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 17 липня 2007 року. Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 на ім'я нотаріуса від 17 липня 2007 року, підтвердила, що гроші в сумі 7800 грн., які витрачаються на придбання земельної ділянки є їх спільною сумісною власністю і придбане майно також буде об'єктом права спільної сумісної власності, як таке, що набувається за час шлюбу. Цей договір укладається в інтересах сім'ї і відповідає їх спільному волевиявленню.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано належних доказів в силу вимог ст.58 ЦПК України на підтвердження своїх доводів щодо його доходів, а також що такі доходи були використанні на придбання спірної земельної ділянки за час перебування у шлюбі.

Таким чином, установивши, що спірна земельна ділянка була придбана у період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і визнав за ОСОБА_3 право власності на 1/2 її частини, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні зустрічного позову про визнання цієї земельної ділянки особистою приватною власністю ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до положень ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України доказування, а отже і рішення, не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності житлового будинку літ.А-1 та його поділу, відповідно до положень ч.1 ст.309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 березня 2017 року в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності житлового будинку літ.А-1 з господарськими прибудовами - сараєм літ.к-1, літньою кухнею літ.К-1, огорожею №1, розташованого за адресою: м.Маріуполь, вул.Шота Руставелі, 64-В, та визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частину цього майна скасувати і в задоволені позову відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: В.М. Барков

ОСОБА_6