Ухвала

від 29.03.2017 по справі 2а-1670/9866/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2017 р. м. Київ К/9991/43701/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,

представника відповідача Боровик Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства "Спецтехмаш"

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року

у справі № 2а-1670/9866/11

за позовом Приватного підприємства "Спецтехмаш"

до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області (правонаступник - Гадяцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2011 року Приватне підприємство "Спецтехмаш" (далі - ПП "Спецтехмаш", позивач) звернулося до суду з позовом до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області (далі - ДПІ, відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 09 листопада 2011 року № 0000642301, яким підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 13093,33 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн.

Обґрунтовуючи позов, підприємство послалось на те, що у контролюючого органу не було правових підстав для проведення документальної невиїзної перевірки, а тому сама перевірка проведена протиправно, відповідно, і прийняте за наслідками такої перевірки податкове повідомлення - рішення є протиправним. Також позивач зазначив, що взаємовідносини із його контрагентом є реальними, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року, в позові ПП "Спецтехмаш" відмовлено.

У касаційній скарзі ПП "Спецтехмаш", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 21 жовтня 2011 року № 893/23-32765119 про результати документальної невиїзної перевірки ПП "Спецтехмаш" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування ПДВ за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ "НПК"Ресурспром". Згідно з висновками цього акту підприємством порушено норми п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, Податкового Кодексу України (далі - ПК України) внаслідок неправомірного збільшення суми податкового кредиту на 13093,33 грн. у січні - лютому 2011 року за податковими накладними, виписаними ТОВ "НПК"Ресурспром". Цей висновок обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ "НПК"Ресурспром" не мають реального характеру (безтоварні), оскільки ПП "Спецтехмаш" під час перевірки не надало документів про транспортування товару від ТОВ "НПК"Ресурспром", зокрема товарно-транспортні накладні, та згідно з податковою інформацією, отриманої під час здійснення заходів податкового контролю (використані результати акту документальної невиїзної перевірки від 06 червня 2011 року № 791/231/37148631 з питань дотримання ТОВ "НПК"Ресурспром" вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2011 року ), ТОВ "НПК"Ресурспром" за фактичною/юридичною адресою не знаходяться, не має матеріально-технічних, виробничих та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, як-то, виробничих потужностей, складських приміщень, тощо.

Відмова в задоволенні позову суду першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, обґрунтована посиланням на встановлені у ході податкової перевірки обставини щодо непідтвердження податкового кредиту, задекларованого позивачем по операціях з поставки товарів ТОВ "НПК"Ресурспром".

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій зазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не дослідили фактичні обставини справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та які згідно ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути покладені в основу судового рішення, у разі якщо такі обставини мали місце.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що на обґрунтування своїх вимог позивач, крім іншого, посилається на відсутність у контролюючого органу підстав для проведення документальної перевірки, оскільки, як зазначає, відповіді на запити ДПІ про надання інформації буди надані підприємством своєчасно.

Тобто, на думку позивача, протиправність податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір, в тому числі полягає у порушенні державним податковим органом порядку та підстав призначення документальної перевірки.

Згідно з правовим висновком, висловленому у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2010 року у справі № 21-25а10 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Foods and Goods L.T.D." до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

З урахуванням викладеного та враховуючи відсутність процедури допуску до камеральних та невиїзних перевірок, платник податків не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення шляхом не допуску до такої перевірки.

З огляду на це, судовому розгляду підлягає питання щодо правомірності призначення та/або проведення невиїзної документальної або камеральної перевірки, дотримання процедури її проведення незалежно від того, чи відбулася така перевірка на час розгляд справи.

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені ст. 79 ПК України.

Як зазначено у п. 79.1 зазначеної вище статті, документальна невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, який був правовою підставою для проведення перевірки у цій справі (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї такої обставини: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, з наведеної норми вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

Оцінку процедурним порушенням, які вчинені контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, суд може надати під час розгляду питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами відповідної перевірки.

У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення про проведення перевірки з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Слід звернути увагу на те, що до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України пізніше були внесені зміни. Його нинішня редакція свідчить, що перевірка може проводитись у випадку, коли отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту. Тобто зміни були направлені на гарантування дотримання прав платників податків, звуження підстав для проведення перевірки, усунення можливості зловживання правом на перевірку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить таких висновків, що аналізованими нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних, і лише їх дотримання може бути належною підставою для проведення перевірки. Невиконання вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та ст. 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14).

Суди попередніх інстанцій наведе під час вирішення спору не врахували, а обмежились виключно посиланням на відсутність у підприємства документів про перевезення товарів та оцінкою господарської діяльності контрагента позивача, яка була предметом дослідження у ході податкової перевірки контролюючим органом, не врахувавши при цьому, що за змістом норм статей п. 198.3, пп. 198.6 ст. 198, 201 ПК України право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також слід зазначити, що відсутність товарно-транспортних накладних не є беззаперечним висновком, який би надавав підстави стверджувати про відсутність у платника податків права на формування своїх даних податкового обліку, зокрема податкового кредиту, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки.

Отже, встановлення факту здійснення господарської операції, передує встановлення всіх обставин, яким належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у їх сукупності, в тому числі дослідження наявності ділової мети при вчиненні відповідних дій платника податку з придбання товару, їх обумовленість цілям господарського характеру, руху придбаного товару в подальшому у господарській діяльності, який супроводжується змінами у складі активів та/або зобов'язань платника податків.

При цьому варто враховувати, що в разі надання відповідачем - податковим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов'язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судове рішення у цій справі, не перевірили та не встановили тих обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору, а суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи зазначені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Спецтехмаш" задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у справі № 2а-1670/9866/11 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

І.Я. Олендер

---

Т.М. Шипуліна