Постанова

від 30.05.2017 по справі 904/9738/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року Справа № 904/9738/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі), суддів :Вовка І.В., Могил С.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Дослідне господарство "Пасічна" науково-виробничого центру "Соя" НААН України на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.17 у справі№904/9738/16 господарського судуДніпропетровської області за позовомДержавного підприємства "Дослідне господарство "Пасічна" науково-виробничого центру "Соя" НААН України до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудексперт", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Санторгтрейд" третя особаНаціональна академія аграрних наук України провизнання договору недійсним за участю представників від: позивачане з'явилися, були належно повідомлені, відповідача-1не з'явилися, були належно повідомлені, відповідача-2не з'явилися, були належно повідомлені, третьої особине з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Дослідне господарство "Пасічна" науково-виробничого центру "Соя" НААН України звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудексперт" (відповідач-1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Санторгтрейд" (відповідач-2) про визнання договору по відступленню права вимоги від 12.07.16 №1 недійсним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.16 у справі №904/9738/16 (суддя: Мілєва І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.17 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чимбар Л.В., судді: Антонік С.Г., Широбокова Л.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав недоведеності позивачем факта недотримання процедури заміни сторони її правонаступником, а отже підстав для визнання недійсним договору відступленню права вимоги 12.07.16 №1 не вбачається.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, відповідач просив їх скасувати повністю, прийнявши нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Скаржник обгрунтовує касаційну скаргу тим, що суди попередніх інстанцій, трактуючи цивільне законодавство на користь відповідачів, порушили приписи матеріального права, оскільки не розмежовують поняття безоплатності цесії та відплатності факторингу. При цьому, судами, у порушення вимог процесуального законодавства щодо рівності учасників судового процесу (ст.4 2 ГПК України), проігноровано клопотання позивача про витребування від відповідачів доказів, на підтвердження факту руху коштів та перерахування ТОВ "Фудексперт" компенсації за відступлення права вимоги по договору від 12.07.16 №1, а саме: оригіналів платіжних доручень та банківських виписок по рахунках; доказів на підтвердження порядок проведення компенсації за відступлення права вимоги, а саме: додаток до договору №1 відступлення права вимоги від 12.07.16.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням господарського суду Хмельницької області у справі №924/106/16 від 19.04.16 стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Пасічна" Науково-виробничого центру "Соя" НААН України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" 69 769,12 грн. - 3% річних, 848 857,60 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 2 685 682,69 грн. різниці вартості проіндексованого товару, 54 064,64 грн. - судового збору (а.с.21-27).

Вказаним рішенням встановлено, що між ТОВ "Агробонус" (постачальник) та ДП "Дослідне господарство "Пасічна" Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААК України (покупець) укладено договір поставки від 08.04.13 №ХБ3028, за умовами п.1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця насіння та/або засоби захисту рослин та/або міндобрива та/або мікродобрива, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар на умовах визначених даним договором.

12.07.16р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробонус" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудексперт" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №1 (далі - договір -а.с.17-19).

У порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові за договором поставки від 08.04.13 №ХБ3028, укладеним між первісним кредитором і ДП "Дослідне господарство "Пасічна" Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААК України (правонаступником якого є ДП "Дослідне господарство "Пасічна" науково-виробничого центру "СОЯ" НААК України", ідентифікаційний код: 00704391) (надалі іменується "боржник") та рішенням господарського суду Хмельницької області по справі від 19.04 16 №924/106/16 (п.1. договору).

Відповідно до п.2. договору, новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання обов'язків по оплаті згідно умов договору поставки від 08.04.13 №ХБ3028 та відповідно до рішення господарського суду Хмельницької області по справі 19.04 16 №924/106/16: 69 769,12 грн. - 3% річних (п.2.1. договору); 848 857,60 грн. відсотків за користування товарним кредитом (п.2.2. договору); 2 685 682,69 грн. різниці вартості проіндексованого товару (п.2.3. договору); 54 064,64 грн. - судового збору (п.2.4. договору).

Право вимоги засновано на: договорі поставки від 08.04.13 №ХБ3028; специфікаціях від 08.04.13; від 13.05.13; від 20.05.13; від 03.07.13; від 09.07.13; від 17.07.13; від 26.07.13; від 26.07.13; від 30.07.13; від 30.07.13; від 14.08.13; від 06.09.13; видаткових накладних: від 10.04.13 №892; від 12.04.13 №948; від 14.05.13 №1671; від 16.05.13 №1770; від 17.05.13 №1785; від 27.05.13 №2020; від 31.05.13 №2274; від 19.06.13 №2492; від 10.07.13 №2606; від 18.07.13 №2606; від 18.07.13 №2653; від 29.07.13 №2701; від 12.08.13 №2771; від 15.08.13 №2794; від 01.11.13 №3220; від 01.11.13 №3222; від 18.12.13 №3349; рішенні господарського суду Хмельницької області від 29.04.14 по справі №924/290/14; наказі від 12.05.14 про примусове виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 29.04.14 у справі №924/290/14; виписок з банківського рахунку первісного кредитора про здійснення оплат боржником; заяві про зарахування від 16.06.15, квитанції та опису вкладення про відправлення та повідомлення про вручення; рішенні господарського суду Хмельницької області по справі №924/106/16 від 19.04.16 (а.с.21-27); наказі від 06.05.16 про примусове виконання рішення господарського суду Хмельницької області від 19.04.16 по справі №924/106/16; постанові про відкриття виконавчого провадження ВПВР УДВС ГТУЮ у Хмельницькій області від 01.06.16 (ВП №51291421) (п.п.3.1-3.10. договору).

Сторони домовилися, що новий кредитор здійснює компенсацію отриманого права вимоги на користь первісного кредитора. Порядок розрахунків між новим кредитором та первісним кредитором за відступлене право вимоги здійснюються на підставі та у порядку встановленому додатком до цього договору, який є невід'ємною частиною до нього (п.5. договору).

Моментом переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора за цим договором, визначеного у п.п.1, 2 є момент його підписання уповноваженими представниками сторін (п.6. договору).

Первісний кредитор зобов'язаний повідомити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 30-ти календарних днів з моменту набрання чинності цим договором (п.8. договору).

У випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за дійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником його обов'язків (п.9. договору).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.09.16 по справі №924/106/16 (а.с.68-73) встановлено, що ТОВ "Агробонус" повідомило ДП ДГ "Пасічна" НВЦ "Соя" НААН України про відступлення права вимоги ТОВ "Фудексперт" у розмірі 3 658 374,05 грн., що складається з 69 769,12 грн. - 3% річних, 848 857,60 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 2 685 682,69 грн. різниці вартості проіндексованого товару, 54 064,64 грн. - судового збору. Повідомлення про відступлення права вимоги направлено 15.07.16 та вручено відповідачу - 22.07.16 (а.с.71).

Мотивуючи звернення до суду про визнання договору по відступленню права вимоги 12.07.16 №1 недійсним, позивач зазначив, що його зміст суперечить ЦК України та цивільному законодавству, яким регулюється ринок фінансових послуг, оскільки відповідач-1 не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, бо не мав статусу банку або іншої фінансової установи з відповідними дозволами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди вказали на те, що у супереч мотивам позову, спірний договір - не є договором факторингу згідно вимог ст.1077 ЦК України, оскільки його умови не передбачають надання жодних фінансових послуг (послуг факторингу), умов щодо надання грошових коштів у розпорядження під переведення боргу (відступлення права вимоги), умов щодо повернення коштів.

При цьому суди встановили, що заміна первісного кредитора його правонаступником здійснена правомірно, виходячи зі змісту положень ст.25 ГПК України та на підставі ухвали господарського суду Хмельницької області від 17.08.16 по справі №924/106/16 (а.с.64-67), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду України від 21.09.16 (а.с.68-73). Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого та апеляційного суду вірними частко зважаючи на таке.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 цього Кодексу. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до приписів ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, а згідно зі статутом відповідача відповідач має право здійснювати реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей, об'єктів інтелектуальної власності на підставі прямих угод, через товарні біржі, мережу власних торгівельних підприємств.

Згідно з ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний правочин укладений із дотриманням вимог чинного законодавства, підписаний повноважними представниками сторін а скріплений печатками, а отже, є правомірним у розумінні вимог ст.207 ЦК України.

Недійсність укладеного договору від від 12.07.16 №1 позивач мотивував також відсутністю у ТОВ "Фудексперт" ліцензії на здійснення операцій факторінгу, які згідно з чинним законодавством мають право здійснювати банки та інші фінансові установи.

Відповідно до ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Приписами ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбутньому (майбутня вимога).

За ч.3 ст.1079 ЦК України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Факторингові операції відповідно до ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" відносяться до фінансових послуг.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 вказаного Закону, фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальності вартості фінансових активів.

Пункті 7 ст.1 цього Закону зазначено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія цього Закону. Це - учасники ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому даний Закон поширює свою дію не на усіх юридичних осіб, а лише на тих, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг.

Частиною 2 ст.34 даного Закону визначено, що здійснення вказаної фінансової діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Частиною 4 ст.5 цього Закону передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що сфера дії ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є обмеженою і не поширюється на юридичних осіб, які за своїм статусом не є фінансовими установами (відповідну правову позицію викладено у постанові ВСУ від 26.12.11 №6-85цс11).

Оскільки ТОВ "Фудексперт" не відноситься до суб'єктів, на яких поширюється дія ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (не є учасником ринку фінансових послуг), що вбачається з статуту і КВЕД даного підприємства (а.с.51-54) та на чому наполягав позивач, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми ЦК України, які регулюють питання відступлення права вимоги.

За змістом ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що й основний правочин.

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому, заміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Судами у розгляді даної справи надано оцінку доводам сторін і наявним доказам, досліджено зміст договору від 12.07.16 №1, його правову природу, встановлено відсутність у даному правочині істотних ознак договору факторингу, а саме спеціального суб'єктного складу, плати за надану фінансову послугу, ознак професійної діяльності стосовно платного викупу боргових зобов'язань; з'ясовано, що за своєю правовою природою укладений договір від 12.07.16 №1є договором уступки вимоги і до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми ЦК України, які регулюють питання відступлення права вимоги.

Однак, за вказаним договором уступки права вимоги від 12.07.16 вбачається, що його предметом є уступка права вимоги, у тому числі і за рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.04.16 у справі №924/106/16, за яким з боржника стягнуто не лише суму заборгованості за договором поставки від 08.04.13 №ХБ3028 (69 769,12 грн. - 3% річних, 848 857,60 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 2 685 682,69 грн. різниці вартості проіндексованого товару), а й судові витрати у розмірі 54 064,64 грн.

Право вимоги відповідача-1 засновано на рішенні господарського суду Хмельницької області від 19.04.16 у справі №924/106/16 про стягнення боргу за неналежне виконання договору поставки від 08.04.13 №ХБ3028. При цьому, умовами договору визначено, що відповідач-2 відступає відповідачу-1 право вимоги, належне йому за договором поставки, який укладений між відповідачем-2 та позивачем.

Отже, судовий збір у розмірі 54 064,64 грн. не відноситься до прав, що належать відповідачу-2 за договором поставки, а тому передача права вимоги за договором від 12.07.16 щодо стягнення судових витрат протирічить вимогам ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 ЦК України і підлягає визнанню недійсною, зважаючи на вимоги положень ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст.111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відмовляючи повністю у задоволенні позовних вимог про визнання договору уступки права вимог недійсним, судами не взято до уваги, що за спірним договором до відповідача-1 протиправно відійшло право вимоги на судові витрати у розмірі 54 064,64 грн., а тому, суд касаційної інстанції вважає за необхідне прийняти у цій частині нове рішення, яким п.п.2.4. п.2 Договору про відступлення права вимоги від 12.07.16 №1 на 54 064,64 грн. (п'ятдесят чотири тисячі шістдесят чотири грн. 64 коп.) судового збору - визнати недійсним.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Пасічна" науково-виробничого центру "Соя" НААН України задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.16 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.17 у справі №904/9738/16 скасувати у частині відмови про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним п.п.2.4. п.2 Договору про відступлення права вимоги від 12.07.16 №1 на 54 064,64 грн. (п'ятдесят чотири тисячі шістдесят чотири грн. 64 коп.) судового збору.

У скасованій частині прийняти нове рішення про задоволення позову щодо визнання недійсним п.п.2.4. п.2 Договору про відступлення права вимоги від 12.07.16 №1 на 54 064,64 грн. (п'ятдесят чотири тисячі шістдесят чотири грн. 64 коп.) судового збору.

У решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.16 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.02.17 у справі №904/9738/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. В. Вовк

С. К. Могил