Рішення

від 29.05.2017 по справі 910/79/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2017Справа №910/79/17 За позовом Громадської організації "Андріївсько-Пейзажна ініціатива"

до 1) Київської міської ради

2) Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Київська

овочева фабрика"

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідачів

1)Товариство з обмеженою відповідальністю "Альціон";

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача 2

2) ОСОБА_2

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання незаконним та скасування рішень Київської міської ради, визнання

недійсними договорів оренди земельних ділянок

Суддя Усатенко І.В.

Представники учасників сторін:

від позивача Фляшовський В.А. (за дов.)

від відповідача 1 Телицька В.А. (за дов.)

від відповідача 2 Сидорченко М.О. (за дов.)

від третьої особи 1 Рогак В.А. (за дов.)

від третьої особи 2 не з'явились

від прокуратури Винник О.О. (прокурор)

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.05.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація "Андріївсько-Пейзажна ініціатива" звернулась до Господарського суду міста Києва з позов до Київської міської ради та Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства "Київська овочева фабрика" про визнання незаконними та скасування рішень Київської ради № 1140/2550 від 28.12.2004, № 1321/4154 № 1322/4155, № 1323/4156, № 1324/4157, № 1325/4158 від 29.11.2007 "Про передачу Сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству "Київська овочева фабрика" земельних ділянок, визнання недійсним договорів оренди земельних ділянок № 04098730032 від 31.07.2009, № 04098730033 від 31.07.2009, № 04098730030 від 31.07.2009, № 04098730031 від 31.07.2009 укладених між відповідачами 1 та 2.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він як організація, що сприяє здійсненню громадського контролю за діяльністю усіх гілок влади на всіх рівнях за виконанням вимог чинного законодавства просить визнати недійсними та скасувати рішення Київської міської ради про передачу в оренду особливо цінних земель та договори оренди землі, в зв'язку з порушенням Київською міською радою ст. 150 Земельного кодексу України та перевищенням наданих повноважень при ухваленні спірних рішень.

Ухвалою суду від 03.01.2017 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 09.02.2017 та залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Альціон".

Через загальний відділ діловодства суду 24.01.2017 від Прокуратури міста Києва надійшло повідомлення про вступ у справу.

Через загальний відділ діловодства суду 08.02.2017 від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів та клопотання про застосування строку позовної давності до всіх позовних вимог, оскільки рішення Київської міської ради оприлюднюються та розміщуються на офіційному сайті Київської міської ради, то позивач міг довідатись про них ще з 24.09.2012 з дати реєстрації його як юридичної особи. Отже трирічний строк позовної давності був пропущений позивачем у вересні 2015 року.

Через загальний відділ діловодства суду 09.02.2017 від відповідача-1 надійшло клопотання про відмову в позові, в зв'язку з пропуском строку позовної давності. Відповідач зазначає, що спірне рішення Київської міської ради було опубліковане 09.07.2008, тобто позивач мав можливість дізнатись про нього з моменту публікації в газеті, а тому строк позовної давності сплинув ще 09.07.2011 року. Крім того, відповідач-1 надав до матеріалів справи витребувані судом документи. Також подано відзив, в якому проти позову відповідач-1 заперечує, обґрунтовуючи тим, що права позивача не порушені спірним рішенням та спірними договорами, а тому відсутні підстави для звернення до суду з позовом. Рішенням у справі № 52/241 встановлено, що спірні рішення Київської міської ради є законними та прийняті в межах повноважень, в зв'язку з цим відсутні підстави для визнання договорів оренди недійсними.

Ухвалою суду від 09.02.2017 відкладено розгляд справи на 14.03.2017 та залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 ОСОБА_2.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду м. Києва від 13.03.2017 № 05-23/869 відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/79/17.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2017 справу передано для розгляду судді Усатенко І.В.

Через загальний відділ діловодства суду 14.03.2017 від позивач надійшли додаткові документи та відзив на заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що він дізнався про спірне рішення з листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05.12.2016.

Ухвалою суду від 16.03.2017 справу призначено до розгляду на 06.04.2017.

Через загальний відділ діловодства суду 14.03.2017 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив про відсутність особливо цінних земель в складі земельних ділянок переданих за спірними договорами в оренду та відсутність вікових дерев софори японської. Крім того, земельні ділянки були передані для сільськогосподарських потреб, а тому передача не потребувала погодження Верховної Ради України. Позивач не довів порушення своїх прав, яке підлягає судовому захисту, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідач-1 та третя особи-2 в судове засідання 06.04.2017 не з'явились, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, третя особа 2 вимог ухвали суду від 16.03.2017 не виконала.

Представником третьої особи-1 в судовому засіданні подано письмові пояснення з додатками, в яких зазначив, що позовні вимоги уже були предметом розгляду у справі № 52/241, а тому в силу ст.. 35 ГПК України обставини законності рішень ради та договорів не підлягають повторному доказуванню та є преюдиціальними.

Представником позивача в судовому засіданні подано клопотання про витребування документів.

При вирішенні клопотання представника позивача про витребування доказів (кадастрових справ по спірних земельних ділянках), представник відповідача-2 заперечував проти задоволення клопотання, представник третьої особи-1 підтримав думку представника відповідача-2, прокурор заперечував проти задоволення клопотання.

В своєму клопотанні позивач не зазначив, які саме докази містяться в матеріалах кадастрових справ, та які обставини справи, з урахуванням заявленого у позові обґрунтування позовних вимог, в тому числі нормативного, можуть підтвердити матеріали кадастрових справ. Суд відмовляє в задоволенні клопотання в зв'язку з його необгрунтованістю.

Ухвалою суду від 06.04.2017 розгляд справи відкладено на 11.05.2017.

Третя особа-2 в судове засідання 11.05.2017 не з'явилась, явку уповноважених представників не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, вимог ухвали суду про відкладення розгляду справи не виконала.

Представником позивача в судовому засіданні повторно заявлено клопотання про витребування документів.

При вирішенні клопотання представника позивача про витребування доказів, представники відповідачів та третьої особи-1 заперечували проти задоволення клопотання, прокурор підтримав клопотання позивача та просив його задовольнити.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів, в зв'язку з його необгрнутованістю.

Ухвалою суду від 11.05.2017 продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 29.05.2017.

Через загальний відділ діловодства суду 25.05.2017 від відповідача-2 надійшли додаткові документи.

В судове засідання 29.05.2017 представник третьої особи-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні подав додаткові пояснення, в яких зазначив про обмежений режим використання земельних ділянок прибережних захисних смуг вздовж річок, навколо водойм та на островах.

В судовому засіданні прокуратурою подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів (кадастрових справ по спірним земельним ділянкам).

Представник позивача підтримав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники відповідачів та третьої особи-1 проти клопотання прокуратури заперечували.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання прокуратури, в зв'язку з необґрунтованістю, оскільки прокуратурою не зазначено, які саме документи вона має намір надати, та які саме обставини, що мають значення для вирішення цього спору з заявлених позивачем підстав, надані прокуратурою документи можуть довести.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 28.12.2004 року № 1140/2550 передано сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика , за умови виконання пункту 2 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельні ділянки загальною площею 59,06 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та експлуатації й обслуговування будівель і споруд за рахунок частини земель, право користування якими оформлено відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.08.97 року № 1282 Про оформлення Інституту садівництва Української академії аграрних наук права користування земельними ділянками в урочищах Китаєво, Самбурки та Болгарське у Московському районі та посвідчено державними актами на право постійного користування землею від 08.09.1997 року № 79-4-00010, від 08.09.1997 року № 79-4-00009, від 08.09.1997 року № 79-4-00007, від 08.09.1997 року № 79-4-00008, у тому числі: ділянки загальною площею 26,43 га (ділянка № 1 - площею 4,82 га, ділянка № 3 - площею 21,61 га) - в урочищі Китаєво; ділянку № 2 площею 9,50 га - в урочищі Болгарське; ділянку № 4 площею 23,13 га - в урочищі Самбурки.

Відповідно до п. 4 рішення Київської міської ради № 1140/2550 від 28.12.2004 року припинено Інституту садівництва Української академії аграрних наук право користування земельними ділянками загальною площею 71,45 га, право користування якими оформлено відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.08.1997 року № 1282 Про оформлення Інституту садівництва Української академії аграрних наук права користування земельними ділянками в урочищах Китаєво, Самбурки та Болгарське у Московському районі (лист-згода від 01.12.2004 року № 671), та повернуто до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) державні акти на право постійного користування землею від 08.09.1997 року № 79-4-00010, від 08.09.1997 року № 79-4-00009, від 08.09.1997 року № 79-4-00007, від 08.09.1997 року № 79-4-00008, земельні ділянки загальною площею 12,39 га віднесено до земель запасу житлової та громадської забудови.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1282 від 21.08.1997 року Про оформлення Інституту садівництва Української академії аграрних наук права користування земельними ділянками в урочищах Китаєво, Самбурки та Болгарське у Московському районі оформлено Інституту садівництва Української академії аграрних наук право постійного користування земельними ділянками в урочищах Китаєво, Самбурки та Болгарське загальною площею 71,53 га.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14.10.1997 року № 1628 оголошено природні території та об'єкти згідно з додатком, територіями і об'єктами природно-заповідного фонду місцевого значення. Відповідно до даного додатку територію Інституту садівництва Української академії аграрних наук у Московському районі, Китаєво оголошено територією і об'єктом природно-заповідного фонду (на території Інституту садівництва Української академії аграрних наук знаходиться об'єкт віднесений до природно-заповідного фонду місцевого значення, а саме: 5 унікальних дерев софори японської віком 150 років, які є пам'ятками природи, що підтверджується також охоронним зобов'язанням № 50 від 01.06.1999р.).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1628 від 14.10.1997 року Про оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення вікові дерева софори японської (в кількості 5 шт.), що розташовані на території Інституту садівництва Української академії аграрних наук, оголошено пам'яткою природи - об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення. Вказане розпорядження прийнято в межах повноважень, наданих Київській міській державній адміністрації Указом Президента України від 21.08.95 року № 760/95 (чинного на час прийняття розпорядження), яким затверджено Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію (далі - Положення).

Відповідно до підпункту 5 пункту 18 розділу 4 зазначеного Положення (чинного на момент прийняття рішення) до повноважень Київської міської державної адміністрації у галузі використання та охорони земель, інших природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища належить прийняття рішень про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Рішеннями Київської міської ради від 29.11.2007 року № 1323/4156, № 1321/4154, № 1325/4158, № 1322/4155, № 1324/4157 Сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика передано у довгострокову оренду на 15 років земельні ділянки в урочищах Китаєво, Самбурки, Болгарське загальною площею 58,29 га для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного використання, торговельно-розважальних комплексів, офіційних центрів, об'єктів житлової забудови, паркінгу за рахунок земель, переданих відповідно до рішення Київради від 28.12.2004 року №1140/2550.

На підставі рішення Київської міської ради № 1140/2550 від 28.12.2004 року, 03.07.2006 року між Київською міською радою та Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством Київська овочева фабрика були укладені договори оренди земельних ділянок строком на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та експлуатації й обслуговування будівель і споруд, а саме: договір №79-6-00428 оренди земельної ділянки в урочище Самбурки у Голосіївському районі м. Києва площею 77350 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:091:0011); договір №79-6-00429 оренди земельної ділянки в урочище Китаєво у Голосіївському районі м. Києва площею 215472 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:090:0001); договір №79-6-00430 оренди земельної ділянки в урочище Китаєво в Голосіївському районі м. Києва площею 47647 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:089:0003); договір №79-6-00431 оренди земельної ділянки в урочище Самбурки у Голосіївському районі м. Києва площею 149195 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:091:0001); договір №79-6-00432 оренди земельної ділянки в урочище Болгарське у Голосіївському районі м. Києва площею 93284 кв.м.(кадастровий номер 8000000000:79:091:0002).

Між Київською міською радою та Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" укладено договори оренди земельних ділянок строком на 15 років для будівництва та обслуговування об'єктів громадського та комерційного використання, торгівельно-розважальних комплексів, офісних центрів, об'єктів житлової забудови, паркінгу. Попередні договори оренди вважаються розірваними за взаємною згодою сторін з моменту реєстрації нових договорів оренди. Зокрема були укладені наступні договори:

- На підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2007 № 1322/4155, на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 № 4/258, яке набрало законної сили, укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої в урочищі Самбурки у Голосіївському районі м. Києва, площею 149195 кв м (кадастровий № 8000000000:79:091:0001) зареєстрований за № 040987300033 від 31.07.2009. Земельна ділянка була передана орендарю на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2009. Згідно договору суборенди, укладеного між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альціон" від 24.12.2013 земельна ділянка передана в суборенду.

- На підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2007 № 1324/4157, на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 № 4/261, яке набрало законної сили, укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої в урочищі Болгарське у Голосіївському районі м. Києва, площею 93284 кв м (кадастровий № 8000000000:79:091:0002) зареєстрований за № 040987300031 від 31.07.2009. Земельна ділянка була передана орендарю на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2009. Згідно договору суборенди, укладеного між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альціон" від 24.12.2013 земельна ділянка передана в суборенду.

- На підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2007 № 1324/4154, на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 № 4/262, яке набрало законної сили, укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої в урочищі Китаєво у Голосіївському районі м. Києва, площею 215472 кв м (кадастровий № 8000000000:79:090:0001) зареєстрований за № 040987300032 від 31.07.2009. Земельна ділянка була передана орендарю на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2009. Згідно договору суборенди, укладеного між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альціон" від 26.12.2013 земельна ділянка передана в суборенду.

- На підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2007 № 1324/4156, на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 № 4/259, яке набрало законної сили, укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої в урочищі Самбурки у Голосіївському районі м. Києва, площею 77350 кв м (кадастровий № 8000000000:79:091:0011) зареєстрований за № 040987300030 від 31.07.2009. Земельна ділянка була передана орендарю на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2009. Згідно договору суборенди, укладеного між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альціон" від 24.12.2013 земельна ділянка передана в суборенду.

- На підставі рішення Київської міської ради від 29.11.2007 № 1324/4158, на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 № 4/260, яке набрало законної сили, укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої в урочищі Китаєво у Голосіївському районі м. Києва, площею 47647 кв м (кадастровий № 8000000000:79:089:0003) зареєстрований за № 040987300034 від 31.07.2009. Земельна ділянка була передана орендарю на підставі акта приймання-передачі земельної ділянки від 31.07.2009. Згідно договору суборенди, укладеного між Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Київська овочева фабрика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альціон" від 26.12.2013 земельна ділянка передана в суборенду.

Рішення суду, на підставі яких укладено спірні договори оренди є чинними, не скасованими у встановленому законом порядку та є обов'язковими до виконання.

Факт передачі зазначених вище земельних ділянок також підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. До договорів долучено плани земельних ділянок та визначення їх меж, а також акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Перебування земельних ділянок в суборенді підтверджується витягами з державного земельного кадастру.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (редакція чинна на момент прийняття спірних рішень) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до ч. 3 ст 24, п. 34 ч. 1 ст 26, ч.. 1, 10, ст.. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Тобто, відповідно до вищезазначеної норми Закону пам'ятки природи є об'єктами природно-заповідного фонду України.

Згідно статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

У відповідності до ч. 1 статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду та землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.

Перелік особливо цінних земель визначено у статті 150 Земельного кодексу України, а перелік особливо цінних груп ґрунтів затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06.10.2003 року № 245 Про затвердження переліку особливо цінних груп ґрунтів .

Відповідно до ч. 2, 3 статті 150 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Тобто, у відповідності до ст. 150 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду та землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів є особливо цінними землями, вилучення яких не для сільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Зазначена норма передбачає, що у разі вилучення зазначеної земельної ділянки для сільськогосподарських потреб погодження Верховної Ради України не потрібне.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Київською міською радою було порушено ст. 150 ЗК України в редакції чинній на момент прийняття спірних рішень, передано земельні ділянки в оренду без отримання згоди Верховної Ради України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 № 52/241 у справі за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України до 1) Київської міської ради; 2) Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 3) Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Київська овочева фабрика" про визнання недійсним рішення та договорів оренди земельних ділянок, яка набрала законної сили встановлено наступні обставини.

"Оскаржуваним рішенням Київської міської ради від 28.12.2004 року №1140/2550 особливо цінні землі передані сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика 59,05 га у довгострокову оренду на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та експлуатації й обслуговування будівель і споруд, що відповідає порядку визначеного законодавством України, згода Верховної Ради України на що не була потрібна. Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що прийняте рішення Київської міської ради від 28.12.2004 року №1140/2550 про передачу сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та експлуатації й обслуговування будівель і споруд в урочищі Китаєво, Самбурки та Болгарське у Голосіївському районі м. Києва, було з порушенням чинного законодавства та з перевищенням своїх повноважень, судова колегія апеляційного господарського суду вважає помилковими.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Держуправління екологічної безпеки в м. Києві передало під охорону Інституту садівництва Української академії аграрних наук вищенаведену пам'ятку природи місцевого значення (охоронне зобов'язання №50 від 01.06.1999 року). Проте, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів до сфери управління якого входило зазначене Держуправління екологічної безпеки в м. Києві, 02.10.2007 року погодив висновки обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, які були зроблені комунальним підприємством по утриманню зелених насаджень Голосіївського району м. Києва від 26 вересня 2007 року № 47, № 48, № 49, № 50, № 54. Із зазначених висновків вбачається, що на земельних ділянках переданих в оренду сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика в урочищах Китаєво, Самбуки, Болгарське в м. Києві вищенаведені вікові дерева софори японської - відсутні. До того ж, в охоронному зобов'язанні № 50 від 01.06.1999 року, виданому Держуправлінням екологічної безпеки в м. Києві зазначено поштову адресу розташування вікових дерев софори японської, а саме: Московський район, вул. Китаївська, 32. З матеріалів справи вбачається, що розташована будівля за вказаною адресою не належить сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика та не розташована на орендованій ним земельних ділянках в урочищах Китаєво, Самбурки, Болгарське Голосіївського району м. Києві.

Крім того, листом від 19.10.2007 № 55-1-525 ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" повідомило, що передані за спірними договорами змелені ділянки не містять в своєму складі особливо цінних земель.

Також судом у справі 52/241 встановлено, що земельні ділянки які вилучалися у Інституту садівництва Української академії аграрних наук для передачі сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика , як вбачається з самого рішення Київради від 28.12.2004 року №1140/2550 вилучалися саме для сільськогосподарських потреб, що повністю відповідало вимогам ст. 150 Земельного кодексу України. А вже надалі, на підставі рішень Київради від 29.11.2007 року № 1323/4156, № 1325/4158, №1322/4155, № 1324/4157 було змінено їх цільове використання, але вже без вилучення їх у сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Київська овочева фабрика як землекористувача, що відповідає положенню ст.150 Земельного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 у справі №52/241 встановлено, що прийняте рішення Київською міською радою від 28.12.2004 року №1140/2550 про передачу сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству Київська овочева фабрика для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та експлуатації й обслуговування будівель і споруд в урочищі Китаєво, Самбурки та Болгарське у Голосіївському районі м. Києва, відповідає порядку визначеного законодавством України, згода Верховної Ради України на це не була потрібна та Київська міська рада при прийнятті вказаного рішення діяла в межах наданих їй таких повноважень, та те, що на орендованій земельній ділянці відсутній об'єкт віднесений до природно-заповідного фонду - вікові дерева софори японської у кількості п'ять штук, судова колегія апеляційного господарського суду вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. А за таких обставин, оскільки вказане рішення прийняте у відповідності до норм чинного законодавства то необґрунтованими є й позовні вимоги про визнання недійсними договори оренди земельних ділянок від 03.07.2006 року №№ 79-6-00428, 79-6-00429, 79-6-00430, 79-6-00431, 79-6-00432, визнання недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 29.11.2007 року №1323/4156, №1321/4154, №1325/4158, №1322/4155, №1324/4157, визнання відсутність у сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Київська овочева фабрика права користування спірними земельними ділянками, зобов'язання сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства Київська овочева фабрика повернути Київській міській раді спірні земельні ділянки та зобов'язання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) внести до автоматизованої системи державного земельного кадастру відомості про право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на спірні земельні ділянки.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, оскільки рішенням суду, яке є чинним встановлено, що рішення Київської міської ради від 28.12.2004 року №1140/2550 та рішення Київської міської ради від 29.11.2007 року №1323/4156, №1321/4154, №1325/4158, №1322/4155, №1324/4157 є законними та прийнятими у межах наданих законом Київській міській раді повноважень, у суду відсутні підстави визнавати недійсними вищевказані рішення, оскільки факти встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 у справі №52/241 мають преюдиціальний характер.

Оскільки рішення Київської міської ради від 28.12.2004 року №1140/2550 від 29.11.2007 року №1323/4156, №1321/4154, №1325/4158, №1322/4155, №1324/4157 є законними, то у суду відсутні підстави визнавати договори оренди земельних ділянок № 04098730032 від 31.07.2009, № 04098730033 від 31.07.2009, № 04098730030 від 31.07.2009, № 04098730031 від 31.07.2009 недійсними, в зв'язку з тим, що підстави позову, заявлені позивачем (порушення ст. 150 ЗК України) є спільними для обґрунтування позовних вимог вцілому.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Згідно п.2.3 статуту позивача головним його завданням є сприяння здійснення громадського контролю за діяльністю усіх гілок влади на всіх рівнях за виконанням вимог чинного законодавства, Законів України "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону археологічної спадщини", "Про охорону земель", Водного кодексу України, Земельного Кодексу України та інших нормативних актів України, які регулюють питання захисту історичної, культурної спадщини та природного середовища.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "правб" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів (Постанова Верховного суду України від 15.12.2015 № 800/206/15).

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Завдання здійснення контролю, закріплене у статуті позивача, не наділяє його правом на оскарження до суду рішень про передачу в оренду земельних ділянок та укладених на підставі рішень договорів, посилаючись на порушення абстрактних прав та інтересів. Позивач не надав належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів, які підлягають захисту у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що його права порушені спірними рішеннями Київської міської ради та договорами оренди, та підлягають судовому захисту, а тому позов не підлягає задоволенню. З урахуванням вступу у справу прокуратури, суд відзначає, що оспорювані рішення Київської міської ради визнані законними Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 у справі №52/241, яка є чинною, а тому відсутні підстави для їх скасування та визнання недійсними. Крім того, договори оренди, укладені на підставі рішень суду, які також є чинними та обов'язковими до виконання, і законних рішень Київської міської ради також є дійсними і зазначені позивачем та прокуратурою підстави недійсності є необґрунтованими. В зв'язку з вищевикладеним, суд відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Щодо заяви відповідачів про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із п. 28 постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Оскільки суд відмовляє в позові по суті в зв'язку і в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення та не підлягає застосуванню.

Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 02.06.2017

Суддя І.В.Усатенко