Рішення

від 29.05.2017 по справі 914/669/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2017р. Справа № 914/669/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

За позовом: Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах:

Позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ;

Позивача-2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, м. Львів;

до Відповідача: Приватного підприємства Твердиня , с. Ставчани, Пустомитівський район, Львівська область;

про: стягнення заборгованості за договором оренди,

ціна позову: 63071,67 грн.

Представники:

Прокуратури: ОСОБА_1 - прокурор;

Позивача-1: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 22.12.2016р. №220/423/д);

Позивача-2: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 21.01.2017р. №217);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави, в особі органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до Приватного підприємства Твердиня про стягнення 36638,32 грн. суми основного боргу зі сплати орендної плати, 25513,44 грн. компенсації земельного податку та 919,91 грн. пені. Ціна позову: 63071,67 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 06.04.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25.04.2017р.. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах від 25.04.2017р. та від 16.05.2017р. у справі, зокрема у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.04.2017р. у даній справі відстрочено Прокурору сплату судового збору за подання позовної заяви до суду до 25.04.2017р. Ухвалами суду від 25.04.2016р. та від 16.05.2017р. продовжено Прокурору відстрочку сплати судового збору до 16.05.2017р. та до 29.05.2017р. відповідно.

Прокурору та представникам Позивачів 1 та 2 оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам судового процесу, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та бланки оголошення ухвал про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, надав усні пояснення по суті спору.

Представник Позивача-1 в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представник Позивача-2 в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

Представник Відповідача в судове засідання жодного разу не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвал суду у справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Учасників судового процесу зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Прокурора та представників Позивачів 1 та 2, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.02.2017р. у справі №914/63/17 за позовом Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова до Приватного підприємства Твердиня про стягнення 71553,60 грн. позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів задоволено повністю, вирішено стягнути з Приватного підприємства Твердиня на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова 27328,44 заборгованості з орендної плати, 877,10 грн. пені, 43348,06 грн. компенсації земельного податку.

Окрім того, Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 06.03.2017р. у даній справі вирішено розірвати Договір оренди №54/2014/КЕВ від 19.06.2014р., укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова та Приватним підприємством Твердиня та зобов'язати звільнити шляхом виселення Приватне підприємство Твердиня з будівель №19 та №20, військового містечка 321, загальною площею 263,5 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Львів, Львів, вулиця Лисенко, будинок 23-А, згідно з актом здачі-приймання.

Рішення Господарського суду Львівської області від 22.02.2017р. у справі №914/63/17 та Додаткове рішення від 06.03.2017р. у даній справі не оскаржувались, набрали законної сили в порядку статті 87 ГПК України 07.03.2017р. та 17.03.2017р. відповідно, і, у відповідності до частини п'ятої статті 124 Конституції України та ч.1 ст.115 ГПК України, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.02.2017р. у справі №914/63/17 встановлено, що 19.06.2014р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Львова та Приватним підприємством Твердиня укладено договір оренди №54/2014/КЕВ (надалі - Договір). Згідно з умовами цього Договору Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова (надалі - Позивач-2, Орендодавець) передає, а Приватне підприємство Твердиня (надалі - Відповідач, Орендар) приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення загальною площею 263,5 кв.м., а саме: площею 168,8 кв.м. в будівлі №19, площею 94,7 кв.м. в будівлі №20 військового містечка №21, що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Лисенка, 23-А, вартість якого визначена на 31.10.2013р. за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки - 255.500,00 грн. (без ПДВ), в тому числі: будівля №19 - 159.000,00 грн. (без ПДВ), будівля №20 - 96.500,00 грн. (без ПДВ) та відповідає актуалізованому висновку станом на 31.12.2013р.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк 3 роки і більше - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (грудень 2013р.) на рівні 4200,00 грн. за результатами конкурсу (домовленості) з урахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об'єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (надалі - Методика), яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (грудень 2013р.) - 3.216,14 грн. та відповідно до актуалізованого висновку станом на 31.12.2013р. за базовий місяць (грудень 2013р.) - 3.193,75 грн.

Згідно з п.3.6 Договору орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок Орендодавця в територіальному органі державного казначейства не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному пунктом 3.6 Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.7 Договору).

Пунктом 5.15 Договору передбачено, що Орендар зобов'язується щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею - 0,14 Га, на яку Орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.

На виконання умов Договору Позивач-2 передав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування майно, про що складено відповідний акт від 19.06.2014р., який підписано представниками обох сторін та скріплено їх печатками.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З підстав наведеного Прокурор в інтересах держави в особі Позивачів 1 та 2 просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача-2 36638,32 грн. суми боргу зі сплати орендної плати, 25513,44 грн. компенсації земельного податку та 919,91 грн. неустойки (пені) за період з 16.12.2016р. по 28.02.2017р. у зв'язку із порушенням Відповідачем порядку звільнення орендованого приміщення.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Згідно ч.3 ст.291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Нормою ч.5 ст. 188 ГК України встановлено, що у випадку, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, зокрема, відсутність доказів сплати Відповідачем на користь Позивача-2 орендної плати за користування ОСОБА_4 майном, а також компенсації земельного податку за період з грудня 2016р. по лютий 2017р., відсутність заперечень Відповідача щодо факту користування ОСОБА_4 приміщенням, розірвання Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 06.03.2017р. у справі №914/63/17 Договору оренди нерухомого військового майна, розташованого в Львівському гарнізоні за адресою: Львівська область, м.Львів, вул. Лисенка, 23А, військове містечко №21, буд. №№19, 20 від 19.06.2014р. №54/2014/КЕВ, відсутності доказів повернення Відповідачем ОСОБА_4 за Договором майна Позивачу-2, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2 про стягнення з Відповідача на користь Позивача-2 36638,32 грн. орендної плати та 25513,44 грн. компенсації земельного податку є документально та нормативно обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 13417,01грн. пені.

Прокурор в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2 просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача-2 919,91 грн. пені за порушення порядку і строку сплати орендної плати за період з 16.12.2016р. по 28.02.2017р.

Відповідно до пункту 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету у визначеному пунктом 3.6 Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Приписами ч.2 ст.343 ГК України, встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перевірку розрахунків суми пені, яку належить стягнути з Відповідача на користь Позивача-2 за порушення порядку та строку сплати орендної плати за Договором, судом встановлено, що сума пені розрахована Прокурором невірно, оскільки не враховано, що дата оплати рахунку від 12.12.2016р. №2039 про сплату орендної плати за грудень 2016р. настає не 16.01.2017р., а 17.01.2017р., оскільки останній день сплати вказаного рахунку - 15.01.2017р., - припадає на вихідний (неділя), а відтак, переноситься на понеділок 16.01.2017р.. Таким чином, прострочка сплати вказаного рахунку наступає 17.01.2017р.

Здійснивши перерахунок суми пені із врахуванням вищезазначених доводів суд встановив, що сума пені за порушення порядку і строку сплати орендної плати за період з 16.12.2016р. по 28.02.2017р. становить 914,65 грн. Відтак, позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2 про стягнення з Відповідача на користь Позивача-2 919,91грн. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 914,65 грн. В решті позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо звернення до суду із позовом Першого заступника прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова суд зазначає наступне.

Згідно статті 21 Конституції України представництво інтересів громадянина або держави в суді покладено на органи прокуратури України.

Відповідно до частин 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру (у чинній станом на момент звернення прокурора із позовом до суду редакції) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Приписами ч.2 ст.2 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №1-1/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено Першим заступником прокурора Львівського гарнізону Західного регіону України в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, на які державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, передбачених Законом України Про збройні сили України , Законом України Про оборону України , Законом України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , Законом України Про оренду державного та комунального майна , а тому суд вважає, що Прокурором доведено підставність звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до вимог ст. 4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

29.05.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 06.06.2017р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України Про судовий збір .

Згідно ч.1; п.п.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2017 рік установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Прокурором при поданні позовної заяви до суду заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення із Відповідача на користь Позивача-2 63071,67 грн. Відтак, сума судового збору за подання позовної заяви до суду повинна становити 1600,00 грн.

Пунктом 3.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України (із змінами та доповненнями) визначено, що у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з Відповідача у доход Державного бюджету України.

Із врахуванням вищенаведеного та, у відповідності до статті 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на Учасників судового процесу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача в доход Державного Бюджету України 1599,87 грн., з Прокурора в доход Державного Бюджету України - 0,13 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -3 , 4 -5 , 4 -7 , 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85, 87 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 4, 18, 19, 22 Закону України Про оренду державного та комунального майна , суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Твердиня (81118, Львівська область, Пустомитівський район, с.Ставчани, вул.Біла Гора, буд.21; ідентифікаційний код 35653696) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Батуринська, буд.2; ідентифікаційний код 07638027) 36638,32 грн. суми боргу зі сплати орендної плати, 25513,44 грн. компенсації земельного податку, 914,65 пені та 1599,87 грн. судового збору.

3. Стягнути з Приватного підприємства Твердиня (81118, Львівська область, Пустомитівський район, с.Ставчани, вул.Біла Гора, буд.21; ідентифікаційний код 35653696) в доход Державного Бюджету України 1599,87 грн. судового збору.

4. Стягнути з Військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.20; ідентифікаційний код 38326057) в доход Державного Бюджету України 0,13 грн. судового збору.

5. В решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.