Постанова

від 08.06.2017 по справі 904/156/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2017 року Справа № 904/156/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Березкіної О.В.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 , довіреність б/н від 20.03.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 , довіреність № 1.9.853 від 27.09.2016 р.;

від третьої особи: ОСОБА_2, довіреність № 12/15-933 від 28.09.16 р.

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ", м. Дніпро та Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 року у справі № 904/156/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ", м. Дніпро

до Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпро

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департамент економіки, фінансів та міського бюджету

про відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ" з позовною заявою до Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради про відшкодування збитків в розмірі 211 125,06 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно знищено об'єкт нерухомого майна, який належав на праві власності позивачу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 року по справі №904/156/17 (головуючий суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ" збитки в розмірі 61 000 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 915 грн., в решті позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що дії відповідача щодо демонтажу об'єкту нерухомого майна позивача, а саме нежитлового приміщення загальною площею 12 кв.м., що знаходиться за адресою м. Дніпро Дніпропетровської області, вул. Кротова Бориса, будинок 1-П/2. є протиправними, винними та такими, що спричинили збитки позивачу в розмірі 61 000 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення, яким позовні вимоги були задоволені лише частково, задовольнити решту позовних вимог, а саме стягнути з Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ" решту збитків в розмірі 186 137,6 грн.. та решту витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 251,89 грн.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд помилково зробив висновок, що розмір збитків повинен бути визначений згідно розміру ціни, яка вказана в договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 26.08.2016 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Бонд- Інвест та Товариством з обмеженою відповідальністю Лантком , де відповідно до п.5 договору продаж вчинено за 61 000 грн.

Вважає, що господарським судом було неправильно визначено вартість збитків від ціни покупки нерухомого майна в розмірі 61 000 грн., в той час як правильним було б визначення суми збитків у розмірі можливої вартості продажу майна, на час розгляду справи.

Також, скаржник вказує на те, що відповідно до висновку № 75/17 експертного оціночно-будівельного дослідження від 03.03.2017 року ринкова вартість об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону, який був розташований за адресою м. Дніпро, вул. Бориса Кротова, 1-П/2 становить 247 137 грн. 60 коп.

У судовому засіданні представник Позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду Комунальне підприємство "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради також звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та постанови в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачеві в позові та розділити судові витрати.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що при постановлянні оскаржуваного рішення суд першої інстанції припустився порушення норм матеріального права, а висновки, які містяться в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування та постановляння по справі нового рішення.

Зазначає, що висновок господарського суду про те, що спірний об'єкт є нерухомістю, спростовується матеріалами справи, оскільки заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.12.2015 року по справі № 202/9415/15-ц, на підставі якого було здійснено первинну реєстрацію права власності на зазначену споруду, як на об'єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ухвалою цього ж суду від 07.06.2016 скасоване. А ухвалою від 31.10.2016 року цього ж суду позовну заяву про визнання права власності на декілька об'єктів незавершеного будівництва, в тому числі й на торгівельний павільйон літ. А-1 по вул. Бориса Кротова, буд 1-П/2 в м. Дніпрі залишено без розгляду. Будь-яких відомостей про введення цього об'єкту в експлуатацію у встановленому порядку позивачем не надано.

У зв'язку з чим, апелянт вважає, що належне позивачеві майно не є і ніколи не було об'єктом нерухомості, а мало всі ознаки тимчасової споруди для ведення господарської діяльності, розміщеної її власником самочинно, без додержання відповідних норм і правил.

Висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми та правила в сфері благоустрою та містобудування, якими, зокрема, регулюється порядок встановлення тимчасових споруд, не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на законі.

Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 року

та 27.04.2017 року були прийняті апеляційні скарги до розгляду.

В судовому засіданні 08.06.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ" не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 104 ГПК України серед підстав для скасування або зміни рішення місцевого суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

За доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Лангком» останнє було власником нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення загальною площею 12 кв.м., що знаходилось за адресою: м. Дніпро Дніпропетровської області, вул. Кротова Бориса, будинок 1-П/2.

Згідно з відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Кротова Бориса, 1-П/2 належить позивачу, Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ", про що внесено відповідний запис за №16092916 (а.с.11).

29.06.2016 року Департаментом економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради видано наказ № 11 Про демонтаж незаконно встановлених тимчасових споруд , відповідно до якого наказано:

- усунути наслідки порушень Правил благоустрою території міста Дніпро шляхом припинення функціонування та демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд у місцях загального користування (згідно додатку № 1) (п. 1 Наказу);

- спеціалістам управління торгівлі та реклами департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради спільно з Комунальним підприємством "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" попередити власників тимчасових споруд (п. 1 цього наказу) про необхідність власними силами та за власні кошти усунути наслідки порушень Правил благоустрою території міста Дніпро, звільнити зайняті земельні ділянки та привести їх до первісного стану для подальшого використання за цільовим призначенням (п. 2) (а.с. 157-160).

У додатку № 1 до даного наказу під № 29 зазначено кіоск Бррр за адресою: вул.. Кротова, 1.

Згідно акту про недопущення до виконання робіт з демонтажу тимчасової споруди від 02.09.2016 року вбачається, що на адресу м. Дніпро Дніпропетровської області, вул. Кротова Бориса, будинок 1-П/2 з метою виконання наказу Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради № 11 прибули головний інспектор Соколов Є.Є., провідний інспектор Рахматулін А.А., головний інспектор Сидоренко Д.Г. для здійснення демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд (а.с.12).

Представником позивача ОСОБА_3, було повідомлено вищезазначених осіб, що об'єкт, який вони мають знищити, не є тимчасовою спорудою, а є об'єктом нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано у порядку передбаченому законом, на підтвердження чого надано правовстановлюючі документи, що відображено в акті про недопущення виконання робіт з демонтажу тимчасової споруди від 02.09.2016 року.

16.09.2016 року Департаментом економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, повторно видано наказ № 40 Про демонтаж незаконно встановлених тимчасових споруд , відповідно до якого наказано:

- усунути наслідки порушень Правил благоустрою території міста Дніпро шляхом припинення функціонування та демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд у місцях загального користування (згідно додатку № 1) (п. 1 Наказу);

- спеціалістам управління торгівлі та реклами департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради спільно з Комунальним підприємством "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" попередити власників тимчасових споруд (п. 1 цього наказу) про необхідність власними силами та за власні кошти усунути наслідки порушень Правил благоустрою території міста Дніпро, звільнити зайняті земельні ділянки та привести їх до первісного стану для подальшого використання за цільовим призначенням (п. 2);

- Комунальному підприємству "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" забезпечити укладання договорів на демонтаж, транспортування та зберігання тимчасових спору (п. 4) (а.с. 109-110).

У додатку № 1 до даного наказу під № 54 зазначено споруда за адресою: вул.. Кротова, 1 (а.с. 111-112).

Власнику незаконно встановленої тимчасової споруди надійшов припис №4554Д від 22.09.2016 року від Комунального підприємства «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» , у для усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста Дніпропетровська» власника було зобов'язано негайно вжити заходи по звільненню об'єктів благоустрою шляхом демонтування самовільно розташованих тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за адресою: вул. Б.Кротова,1. У разі наявності правовстановлюючих документів було запропоновано їх надати Відповідачу (вул. Чичеріна (вул. ОСОБА_4) буд.20, каб.2) (а.с.13).

23.09.2016 року Комунальним підприємством "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" надано доручення ТОВ Промислова компанія Сервіс Продакт на виконання відповідно до договору підряду № 47/1-1506 від 15.06.2016 року робіт з усунення порушень Правил благоустрою шляхом переміщення самовільно встановлених тимчасових споруд та малих архітектурних форм. Під № 54 зазначена споруда за адресою: вул.. Кротова, 1 (а.с. 113-115).

З матеріалів справи вбачається, що 23.09.2016 року приблизно о 17 годині 00 хвилин на адресу об'єкта нерухомого майна, приїхали представники Відповідача під керівництвом інспектора Богиня Є.К., які за допомогою будівельної техніки знищили належну Позивачу споруду, право власності на яку зареєстровано за Позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під номером 16092916 (а.с.14).

В жовтні 2016 року на замовлення представника позивача, судовим експертом ОСОБА_5 було здійснено експертне дослідження, щодо визначення вартості заходів для відновлення технічного стану відповідного до періоду часу 04.10.2016 року та подальшої безпечної експлуатації будівлі торгівельного павільйону за адресою: вул. Бориса Кротова, 1-П/2 в м. Дніпро. За результатами експертного дослідження було виготовлено висновок № 63 від 24.10.2016 року (а.с.30-35).

Згідно до вказаного висновку, згідно розрахованої в ході даного Дослідження Кошторисній документації "Заходи з відновлення технічного стану та забезпечення надійної експлуатації будівлі торгівельного павільйону за адресою: вул. Бориса Кротова, 1-П/2 в м. Дніпро" вартість заходів щодо встановлення технічного стану відповідного до періоду часу 04.10.2016 року та забезпечення подальшої безпечної експлуатації будівель складає 175 938грн. (без ПДВ).

Відповідно до Висновку № 75/17 експертного оціночно-будівельного дослідження від 03.03.2017 року ринкова вартість об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону, який був розташований за адресою м. Дніпро, вул. Бориса Кротова, 1-П/2 становить 247 137 грн. 60 коп. (а.с. 126-144).

На підставі вищевикладеного позивач звернувся з до суду позовом в якому просить стягнути збитки у розмірі 211 125,06 грн. (з ПДВ).

Відповідно до позовної заяви правовими підставами позову є ст. ст. 16, 22, 317, 319, 1166 Цивільного кодексу України, правовою природою заявленої до стягнення суми є відшкодування завданої майнової шкоди (деліктне зобов'язання).

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування шкоди, є зобов'язання, які виникають внаслідок завдання шкоди.

За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Загальні правила відшкодування завданої особі не договірної шкоди встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частиною 2 статті 22 цього кодексу передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, наявність всіх чотирьох складових правопорушення є необхідною вимогою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

При цьому безумовною підставою для задоволення позовних вимог є доведеність протиправної поведінки заподіювача збитків.

Щодо протиправної поведінки відповідача слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст.22, 24 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ст.ст. 116, 125, 126 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, використання земельної ділянки без належного правового оформлення, у даному випадку - без укладення договорів оренди, позбавляє власника такої земельної ділянки права отримувати від цієї земельної ділянки дохід в розмірі орендної плати та призводить до отримання збитків. Тобто протиправна поведінка в даному випадку виявляється у бездіяльності саме користувача земельної ділянки щодо не укладення договорів оренди.

Позивачем не надано до суду будь-яких доказів належного правового оформлення використання ним земельної ділянки, на якій була розташована спірна будівля (споруда).

Відповідач у апеляційній скарзі вірно зазначив, що питання землекористування судом першої інстанції пр. розгляді справи взагалі не досліджувалось.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель " самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідним є врахування, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 ЗК України.

Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.

Підставою та приводом для пред'явлення позивачем зазначеного позову стали дії відповідача щодо звільнення об'єкту благоустрою в районі буд. 1 по вул. Бориса Кротова в м. Дніпрі шляхом демонтажу належної позивачеві тимчасової споруди.

На обґрунтування позову позивач послався на те, що належне йому майно є об'єктом нерухомості, придбаним ним на вторинному ринку. Із зазначеним обґрунтуванням погодився й суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, обґрунтувавши його в мотивувальній частині саме тим, що майно, про яке йдеться в позові є нерухомим. При цьому суд не взяв до уваги заперечень відповідача та третьої особи та не навів в оскаржуваному рішенні причин, з яких він не взяв до уваги ці заперечення.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 24.06.2015 року, викладеним в постанові у справі №6-318цс15, відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.

В статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено визначення поняття державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким, державна реєстрація це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе.

Також, слід звернути увагу на те, що стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс14.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 331 ЦК України та ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після завершення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, та державної реєстрації права власності.

Таким чином до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації, право власності на цей об'єкт не виникає.

З урахуванням того, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі №6- 244цс14.

В той же час, господарським судом не встановлено, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на споруду за адресою м. Дніпро, вул. Бориса Кротова, 1-П/2.

Між тим, твердження суду першої інстанції про те, що спірний об'єкт є нерухомістю спростовується матеріалами справи.

Так, право власності на об'єкт незавершеного будівництва торгівельний павільйон літ. А-1 по вул. Бориса Кротова, буд 1-П/2 в м. Дніпрі визнано заочним рішенням від 30.12.2015 Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі № 202/9415/15-ц.

На підставі цього рішення було здійснено первинну реєстрацію права власності на зазначену споруду, як на об'єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Будь-яких відомостей про введення цього об'єкту в експлуатацію у встановленому порядку позивачем не надано.

В подальшому ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.06.2016 року зазначене заочне рішення суду було скасоване і ухвалою від 31.10.2016 року цього ж суду позовну заяву про визнання права власності на декілька об'єктів незавершеного будівництва, в тому числі й на торгівельний павільйон літ. А-1 по вул. Бориса Кротова, буд 1-П/2 в м. Дніпрі залишено без розгляду.

Зазначені процесуальні документи є публічними та розміщені на інтернет-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень.

Оскільки рішення суду, на підставі якого на об'єкт незавершеного будівництва визнано право власності та було здійснено первинну реєстрацію права власності на зазначену споруду, як на об'єкт нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, скасовано, в матеріалах справи відсутні будь-які докази прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна за адресою м. Дніпро, вул. Бориса Кротова, 1-П/2 до експлуатації, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем не надано доказів того, що належне йому майно було об'єктом саме нерухомості.

Навпаки, матеріали справи містять докази того, що спірна будівля мала всі ознаки тимчасової споруди для ведення господарської діяльності, розміщеної її власником самочинно, без додержання відповідних норм і правил.

Оскільки господарським судом не встановлено, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на споруду за адресою м. Дніпро, вул. Бориса Кротова, 1-П/2, то на думку колегії суддів право позивача на вищезазначену споруду, як на об'єкт саме нерухомого майна, не підлягає захисту в порядку, передбаченому статтями 316, 319, 321, 392 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з чим, висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми та правила, якими регулюється порядок встановлення тимчасових споруд, не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на законі з огляду на таке.

Частина 4 статті 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачає, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

На виконання частини четвертої статті 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Пунктами 2.30, 2.31. цього Порядку передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу. Розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

Статтею 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування (парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування), прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору, а також можуть належати й інші території в межах населеного пункту.

Об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством (стаття 14 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 16 Закону України Про благоустрій населених пунктів на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати тимчасові споруди та інші елементи благоустрою (торговельні лотки, павільйони, кіоски, палатки, причепи, гаражі тощо).

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, їх озеленення, охорона зелених насаджень, водних об'єктів тощо.

Окрім цього, згідно з пунктом 44 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку.

Рішенням сесії Дніпропетровської міської ради VІ скликання від 27.11.2013р. №44/43 задоволено подання прокурора міста Дніпропетровська від 08.02.2013р. №63/728 вих.13»Про приведення у відповідність рішення сесії Дніпропетровської міської ради №26/15 від 23.05.2007р.» та затверджено у відповідності до статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" Правила благоустрою території міста Дніпропетровська (а.с. 52-138).

Правила благоустрою території міста Дніпропетровська (надалі - Правила) є нормативно-правовим актом, який встановлює порядок благоустрою та утримання об'єктів благоустрою міста, визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста, що спрямовані на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження та охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення(п. 1.1.1 Правил).

Правила регулюють права та обов'язки учасників правовідносин у сфері благоустрою міста, визначають комплекс заходів, необхідних для забезпечення чистоти і порядку в місті; є обов'язковими для виконання на території міста Дніпропетровська органами державної влади, органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання усіх форм власності, неприбутковими організаціями, установами, закладами незалежно від їх підпорядкування, фізичними особами-підприємцями (ФОП), органами самоорганізації населення, об'єднаннями громадян, а також громадянами, у тому числі іноземцями та особами без громадянства (пункти 1.1.2, 1.1.3 Правил).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач самочинно, без укладання відповідного договору із відповідачем використовував елементи об'єкту благоустрою не за цільовим призначенням.

Згідно із загальним правилом, встановленим ч.ч. 2-4 ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій. які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

16.09.2016 уповноваженою особою органу місцевого самоврядування, до сфери компетенції якого віднесено контроль за діяльністю відповідача, - Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради було видано наказ № 40 Про демонтаж незаконно встановлених тимчасових споруд , яким відповідача було зобов'язано вжити певних заходів щодо усунення наслідків порушення правил благоустрою.

Саме на виконання цього наказу органу місцевого самоврядування, який є обов'язковим в силу вимог ст. 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , уповноваженими посадовими особами відповідача було винесено позивачеві відповідний припис, про який йдеться в позові, та вчинено інші дії на його виконання, зокрема видано третій особі доручення виконання робіт з усунення порушень цих правил.

Таким чином, позивачем не доведено протиправність поведінки відповідача.

Через те, що позивачем не доведено протиправність поведінки відповідача, то доводи апеляційної скарги позивача про неправильне визначення господарським судом вартості збитків саме від ціни покупки нерухомого майна, в той час як правильним було б визначення суми збитків у розмірі можливої вартості продажу майна, на час розгляду справи, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не спростовують встановлених колегією суддів обставин, відповідно до яких в діях відповідача відсутній склад правопорушення, необхідний для покладення на нього відповідальності за завдані збитки.

Прийнявши за встановлений факт належність об'єкта до нерухомого майна на підставі певних доказів, господарський суд не оцінив їх в сукупності з іншими обставинами справи, не навів в оскаржуваному рішенні мотивів, з яких ним надано перевагу одним доказам над іншими, внаслідок чого визнаючи частково обґрунтованими позовні вимоги, суд першої інстанції припустився порушення правил оцінки доказів, встановлених ч. 1 43 Господарського процесуального кодексу України, та прийшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, знайшли своє підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є таким, що частково не відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства, в зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ" задоволенню не підлягає. Рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню. Слід прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України з Позивача на користь Відповідача необхідно стягнути 3 483,58 гривень судового збору за подачу апеляційної скарги.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ", м. Дніпро

- залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпро - задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 року у справі 904/156/17 - частково скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАНТКОМ" ( 49000, м. Дніпро, вул. Токарна, буд. 20-А, код ЄДРПОУ 40597911 ) на користь Комунального підприємства «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпровської міської ради, (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, буд.75, кімната 723, код ЄДРПОУ 35609280) сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 3 483,58 гривень.

Видачу наказу з урахуванням необхідних реквізитів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 09.06.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Березкіна