Постанова

від 06.06.2017 по справі 910/17985/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року Справа № 910/17985/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі), суддів :Вовка І.В., Карабаня В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Україна" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 р. у справі№910/17985/16 господарського судуміста Києва за позовомПриватної фірми "Вітан" доПриватного підприємства "Компанія Горлиця" треті особи 1)Товариство з обмеженою відповідальністю "Веста Україна", 2)Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Нутриція Україна", 3)Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" простягнення суми

за участю представників від: позивачане з'явилися відповідачане з'явилися третьої особи-1не з'явилися третьої особи-2не з'явилися третьої особи-3не з'явилися

В С Т А Н О В И В :

Приватна фірма "Вітан" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного підприємства "Компанія Горлиця" про стягнення 21 737,88 грн., з яких 20 696,80 грн. збитків, 745,09 грн. інфляційних втрат, 295,99 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. (суддя Спичак О.М.), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 р. (судді: С.Я. Дикунська, А.О. Мальченко, Г.А. Жук) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою та рішенням судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Веста Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення господарських судів скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.03.2016 р. між Приватною фірмою "Вітан" (замовником, позивачем) та ПП "Компанія Горлиця" (виконавцем, відповідачем) було укладено договір-заявку №11/03-03 на перевезення вантажу (далі Договір), за умовами якого виконавець зобов'язався здійснити перевезення вантажу - дитячого харчування в кількості 33 палетт за маршрутом Польща - Україна. Датою завантаження є 16.03.2016 р., адреса завантаження: Raben nl. Niedzwledriniec 10 a 41-506 Chorzow, митне оформлення здійснюється у пункті пропуску Краківець. Водій несе відповідальність за кількість вантажу, якість завантаження, цілісність пакування. Про всі недоліки водій повинен зробити відповідний запис у завантажувальному листі, CMR. Водій зобов'язаний при завантажені обов'язково отримати сертифікат походження та фітосанітарний сертифікат.

Строком доставки товару за Договором визначено 21.03.2016 р.

Вартість перевезення контрагентами встановлена на рівні 14 500 грн., що сплачується протягом 10 банківських днів по оригіналам документів.

Відповідно до п.1 Договору перевізник або експедиція несе відповідальність за повну або часткову втрату, нестачу або пошкодження вантажу, що відбулось в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення і до його здачі вантажоодержувачу, в розмірі вартості втраченого (знищеного) або пошкодженого вантажу.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору ПП "Компанія Горлиця" здійснено перевезення вантажу, а саме дитячого харчування в кількості 33 палетт за маршрутом Польща - Україна, про що складено міжнародну товарно-транспортну накладну (СMR) №0000797 (автомобіль перевізника НОМЕР_1, НОМЕР_2) (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи).

Проте, при розвантаженні товару було встановлено пошкодження (замокла упаковка) товару за кодами №596129 (суміш молочна), №597338 (дитяче молоко), №697341 (дитяче молоко) у загальній кількості 496 одиниць (62 коробки), про що складено акт розбіжностей №UA16/073 від 22.03.2016 р.

З огляду на наведене, 29.03.2016 р. Приватна фірма "Вітан" звернулась до Приватного підприємства "Компанія Горлиця" з претензією про відшкодування збитків (вартості пошкодженого товару) в розмірі 20 696,80 грн.

Однак, за твердженнями позивача, які з боку відповідача підтверджені, перевізником вимоги замовника не виконано, грошові кошти за вказаними останнім реквізитами не перераховано, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту псування товару під час його перевезення відповідачем, відповідно й понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору.

Вищий господарський суд України не може погодитися з висновками суддів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Так, положеннями ст. 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Кожна особа на підставі ст. 15 ЦК України має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та інших положень господарсько - процесуального законодавства України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) ( ст. 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст.224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

За приписами ст. 9 Конституції України та ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа №72/14-612/1-1559 від 16.05.2007 Міністерства закордонних справ України "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Конвенцією ( ч. 1 ст. 1) визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, яка підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З огляду на положення ст. 9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст.4 ГПК України до спірних правовідносин застосовується Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, що має пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 вищезазначеної конвенції, Приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов'язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов'язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній.

В ч.ч. 1, 2 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Отже, суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не надали правової оцінки тому, що з товарно-транспортної накладної наявної в матеріалах справи вбачається про відсутність застережень перевізника при прийнятті вантажу до перевезення, що в свою чергу може свідчити про належний стан упаковки та товару при прийнятті його перевізником.

Крім того, судам при новому розгляді треба звернути увагу та надати оцінку доводам не тільки позивача, а й відповідача.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12).

Таким чином, оскільки суди не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Україна" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. у справі № 910/17985/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. В. Вовк

В.Я. Карабань