Ухвала

від 31.05.2017 по справі 17/191

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2017 р. м. Київ К/9991/41630/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Шипуліної Т.М., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевчук П.О.,

особи, які беруть участь у справі, повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, у судове засідання не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватної комерційно-виробничої фірми міжнародних перевезень та транспортно-експедиційного обслуговування "МП ТЕОНІП"

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року

у справі № 17/191

за позовом Приватної комерційно-виробничої фірмм міжнародних перевезень та транспортно-експедиційного обслуговування "МП ТЕОНІП"

до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій та податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватна комерційна-виробнича фірма міжнародних перевезень та транспортно-експедиційного обслуговування "МП ТЕОНІП" (далі - МП"ТЕОНІП", позивач) звернулася до суду з позовом до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - МДПІ, відповідач) про визнання нечинними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 січня 2008 року № 0000012301, від 10 квітня 2008 року № 0000362301/1 у сумі 39529,58 грн та 85726,30 грн відповідно за порушення правил здійснення валютних операцій, та податкового повідомлення - рішення від 10 квітня 2008 року № 0000372301/1, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 30715,00 грн та штрафні (фінансові) санкції - 15357,50 грн.

Господарський суд Полтавської області постановою від 21 лютого 2012 року позов задовольнив: скасував рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 січня 2008 року № 0000012301, від 10 квітня 2008 року № 0000362301/1 та податкове повідомлення - рішення від 10 квітня 2008 року № 0000372301/1.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 червня 2012 року судове рішення першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі МП"ТЕОНІП", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд касаційної скарги здійснено у відкритому судовому засіданні в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою застосування до підприємства фінансових санкцій та донарахування податкового зобов'язання з ПДВ стали висновки контролюючого органу, викладені в актах податкової перевірки від 29 грудня 2007 року № 20/23-21067965 та від 15 січня 2008 року № 1/2/067965/35-106 про порушення МП"ТЕОНІП" ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет № 15-93) у період з 01 квітня 2005 року по 30 червня 2007 року та з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2006 року, а також пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР) у ІІІ кварталі 2006 року. Висновки податкового органу щодо порушення товариством положень Декрету № 15-93 вмотивовано тим, що розрахунки, що здійснювались у іноземній валюті між резидентами та нерезидентами, частково були здійснені у готівковій формі на території нерезидента. Порушення положень пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР полягали у тому, що при заповненні ВМД під час імпорту товару (транспортних засобів) використовував підроблені документи щодо вартості товару (під час декларування занижено вартість товару), що призвело до завищення податкового кредиту на 30715,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт проведення позивачем розрахунків з нерезидентами без участі уповноваженого банку знайшов своє підтвердження в процесі розгляду справи, проте податковим органом був пропущений строк застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, визначений ст. 250 Господарського кодексу України; податковий кредит позивач сформував на підставі належно оформлених вантажно - митних декларацій (далі - ВМД).

Скасовуючи судове рішення першої інстанції та відмовляючи у позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в контексті положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ не є адміністративно-господарськими санкціями, а відтак застосування до МП"ТЕОНІП" фінансових санкцій за порушення правил здійснення валютних операцій є правомірним. Також суд погодився з позицією контролюючого органу, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит, оскільки до митної декларації були внесені недостовірні відомості щодо вартості імпортованого товару.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, штрафні (фінансові) санкції за порушення положень Декрету № 15-93 застосовані до позивача згідно з п. 2 ст. 16 вказаного Декрету.

Преамбулою Декрету № 15-93 визначено, що цей Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Згідно з абзацом 6 п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93 до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції), зокрема: за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 цього Декрету, - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Разом з цим, абзацом 9 п. 2 ст. 16 Декрету № 15-93 встановлено, що санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Оскарження дій щодо накладення стягнень провадиться у судовому порядку.

Отже, вказаним Декретом однозначно вирішено питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, а саме - повноважним органом є Національний банк України. Застосування штрафних (фінансових) санкцій органами податкової служби положеннями цього нормативного акту не передбачено.

Саме цим нормативно-правовим актом і мали керуватися суди при вирішенні спору у цій справі щодо застосування до МП"ТЕОНІП" штрафних (фінансових) санкцій за порушення ст. 7 Декрету № 15-93.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову в частині скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 січня 2008 року № 0000012301, від 10 квітня 2008 року № 0000362301/1 є передчасним, що, однак, не вплинуло на результат розгляду справи цим судом в цій частині.

Відповідно до пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

В аспекті вирішуваного питання наведене положення слід розуміти таким чином, що ВМД є допустимим доказом, зокрема сплати ПДВ, що дає право на податковий кредит.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

За змістом наведених норм витрати платника податків, які мають значення для податкового обліку, повинні мати зв'язок з його господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами, які оформлені належним чином уповноваженою особою.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Отже, у разі встановлення факту придбання товару та його використання в господарській діяльності не виключається можливість формування податкового кредиту.

Суд першої інстанції встановив, що ВМД оформлена належним чином, а придбання товару позивачем та його використання в господарській діяльності податковим органом не заперечується.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції на відміну від суду апеляційної інстанції правильно застосував вищенаведені правові норми до встановлених обставин щодо належності оформлення ВМД та придбання товару позивачем, що не заперечується податковим органом, та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит за ІІІ квартал 2006 року, а відтак податкове повідомлення - рішення від 10 квітня 2008 року № 0000372301/1, яким товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 30715,00 грн та штрафні (фінансові) санкції - 15357,50 грн, є протиправним. Помилковість мотивів суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 січня 2008 року № 0000012301, від 10 квітня 2008 року № 0000362301/1 у сумі 39529,58 грн та 85726,30 грн відповідно не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення у цій справі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватної комерційно-виробничої фірми міжнародних перевезень та транспортно-експедиційного обслуговування "МП ТЕОНІП" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у справі № 17/191 скасувати, а постанову Господарського суду Полтавської області від 21 лютого 2012 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

Т.М. Шипуліна

---

В.І. Юрченко