Постанова

від 13.06.2017 по справі 914/2743/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Справа № 914/2743/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Грек Б.М. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ", м. Київ,

на рішення господарського суду Львівської області від 05.12.2016

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017

зі справи № 914/2743/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ" (далі - ТОВ "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ"), м. Київ,

до публічного акціонерного товариства "Іскра" (далі - ПАТ "Іскра"), м. Львів,

про стягнення 384 085,16 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Сорокіна А.В. предст. (угода від 12.06.2017)

відповідача - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ПАТ "Іскра" 184 135,97 грн. заборгованості, яка виникла за договором поставки від 26.12.2013 № 40005020, у зв'язку з уступкою права вимоги за договором поставки на користь ТОВ "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ" (відповідно до договору про відступлення права вимоги від 31.10.2014 № 069), а також стягнення нарахованих на суму боргу 88 915,20 грн. процентів за користування товарним кредитом за період з 31.10.2014 по 10.10.2016 та 111 033,99 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2014 року по вересень 2016 року включно.

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.12.2016 у справі № 914/2743/16 (суддя Березяк Н.Є.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 (судді Данко Л.С. - головуючий, Желік М.Б., Костів Т.С.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 184 135,97 грн. заборгованості та 2762,04 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Судові акти попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову мотивовано, зокрема тим, що до позивача перейшло лише право вимоги суми основного боргу у розмірі 184 135,99 грн.; позивач не був стороною за договором поставки від 26.12.2013 № 40005020, у зв'язку з чим його посилання на неналежне виконання відповідачем умов зазначеного договору є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що договором про відступлення права вимоги не визначено терміну його виконання відповідачем і останній (відповідач), до звернення до нього з відповідним позовом не отримував від позивача вимоги про сплату боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом та інфляційних втрат є безпідставними.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ" просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, у цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів у відповідній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

29.05.2017 електронною поштою на адресу суду надійшло клопотання ПАТ "Іскра" про зупинення провадження у справі № 914/2743/16 до розгляду іншим судом справи № 914/355/17 про банкрутство ПАТ "Іскра", провадження у якій було порушено після прийняття постанови судом апеляційної інстанції у даній справі. Аналогічне клопотання надійшло до суду 07.06.2017.

У судовому засіданні 13.06.2017 клопотання ПАТ "Іскра" про зупинення провадження у справі № 914/2743/16 Вищим господарським судом України не задоволено, з огляду на те, що суд касаційної інстанції не здійснює розгляду справи по суті спору, а перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зупинення ж провадження у справі за відповідних обставин після офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство до вирішення спору за вимогою до боржника віднесено до компетенції того суду, який уповноважений на вирішення спору за вимогою до боржника по суті.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 26.12.2013 р. публічним акціонерним товариством "Кримський содовий завод" як постачальником та ПАТ "Іскра" як покупцем укладено Договір поставки № 40005020, відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання поставити, а покупець прийняти соду кальциновану технічну ГОСТ 5100-85, код за УКТ ВЕД-2836200000 (надалі - Сода, Продукція) в кількості: - марка "А" в біг-бегах - 3000 м. тонн і оплатити протягом 15 календарних днів від дати поставки за сплатою відсотків за користування товарним кредитом, починаючи з 16-го дня;

- на виконання договірних зобов'язань постачальником поставлено покупцеві товар на суму 224 135,97грн.;

- покупцем оплачено отриманий товар частково, а саме у розмірі 40 000,00 грн.;

- сума боргу ПАТ "Іскра" станом на 31.10.2014 складала 184 135,97 грн.

- 31.10.2014 публічним акціонерним товариством "Кримський содовий завод" ("Первісний кредитор"), ТОВ "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ" ("Новий кредитор") та ПАТ "Іскра" ("Боржник") укладено Договір № 069 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступив, а Новий Кредитор набув право вимоги, належне Первісному Кредитору щодо сплати боржником частини заборгованості за Договором від 26.12.2013 № 40005020 в сумі 184 135,99 грн.;

- договір № 069 про відступлення права вимоги від 31.10.2014 підписаний трьома сторонами договору та скріплений печатками трьох сторін.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача як нового кредитора заборгованості за договором поставки, а також нарахованих на суму боргу процентів за користування товарним кредитом та інфляційних втрат.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням приписів статей 509, 514, 525, 526, 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 193, 202 Господарського кодексу України, встановивши факт прострочення виконання зобов'язання відповідачем з оплати одержаного товару та наявності у позивача як нового кредитора права вимагати виконання зобов'язання відповідачем, у тому числі, у судовому порядку, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 184 135,97 грн. заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині вимоги про стягнення з відповідача нарахованих на суму боргу 88 915,20 грн. процентів за користування товарним кредитом та 111 033,99 грн. інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема з того, що до позивача перейшло лише право вимоги суми основного боргу у розмірі 184 135,99 грн.; позивач не був стороною за договором поставки від 26.12.2013 № 40005020, у зв'язку з чим його посилання на неналежне виконання відповідачем умов зазначеного договору є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що договором про відступлення права вимоги не визначено терміну його виконання відповідачем і останній (відповідач), до звернення до нього з відповідним позовом не отримував від позивача вимоги про сплату боргу, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом та інфляційних втрат є безпідставними.

Проте, суди попередніх інстанцій не врахували дійсний зміст статті 514 ЦК України, відповідно до якої до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом .

Так, при відступленні права вимоги не відбувається припинення або зміна зобов'язання, а лише змінюється кредитор у відповідному зобов'язанні. Зазначене не було враховано судом апеляційної інстанції у вирішенні даного спору, який (суд) фактично зазначив про те, що строк виконання зобов'язання відповідачем перед позивачем як новим кредитором мав бути визначений у договорі про відступлення права вимоги, тим самим помилково вважаючи, що умови договору про відступлення права вимоги змінюють зобов'язання (зокрема, в частині оплати), яке виникло на підставі основного договору.

Як зазначено у листі Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" до нового кредитора в тому числі переходять в повному обсязі і субсидіарні права. Якщо предмет зобов'язання є подільним (наприклад, зобов'язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов'язанням.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові .

Відповідно до приписів статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною третьою статті 692 ЦК України конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

За договором про відступлення права вимоги від 31.10.2014 до позивача перейшли права первісного кредитора в обсязі і на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Суди попередніх інстанцій не дослідили, чи містить договір про відступлення права вимоги від 31.10.2014 обмеження (застереження) щодо обсягу прав нового кредитора в частині нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат на суму основного боргу за період після передачі права вимоги, у зв'язку з чим їх (судів) висновок про безпідставність зазначених вимог позивача є передчасним та таким, що не узгоджується з приписами статті 514 ЦК України.

Наведене у даній постанові свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а отже, і про порушення вимог статті 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі в частині вирішення спору про стягнення нарахованих на суму боргу 88 915,20 грн. процентів за користування товарним кредитом та 111 033,99 грн. інфляційних втрат підлягають скасуванню, а справа у відповідній частині - передачі на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір у переданій на новий розгляд частині.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА СОДОВА КОМПАНІЯ" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 05.12.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 зі справи № 914/2743/16 скасувати в частині вирішення спору про стягнення 88 915,20 грн. процентів за користування товарним кредитом та 111 033,99 грн. інфляційних втрат.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

3. У решті рішення господарського суду Львівської області від 05.12.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 зі справи № 914/2743/16 залишити без змін.

Суддя В. Палій

Суддя Б. Грек

Суддя В. Селіваненко