Рішення

від 08.06.2017 по справі 910/5052/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2017Справа №910/5052/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна"

про визнання недійсним договору

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Гук А.В. (представник за довіреністю);

Сторонський Р.Я. (представник за довіреністю);

від відповідача1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" про визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.01.2012 між позивачем та відповідачем 2 укладено Договір про надання послуг № СА-1357 (далі - Договір послуг), за умовами якого останній надавав позивачу послуги, а позивач мав прийняти та оплатити їх. Проте, за умовами підписаного між відповідачами Договору відступлення права вимоги (цесії) від 21.02.2017 № 21-02/17 (далі - Договір цесії), відповідач 2 відступив своє право вимоги боргових зобов'язань до позивача за Договором послуг у розмірі 43158713,02 грн. відповідачу 1. Оскільки вказаний договір підписаний без письмової згоди позивача, обов'язковість надання якої передбачено в п. 7 Додатку № 3 до Договору послуг, позивач просив визнати Договір цесії недійсним.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, позов просили задовольнити.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, зокрема, пославшись на те, що Договір цесії між відповідачами розірвано шляхом підписання Додаткової угоди від 24.04.2017 № 1, що унеможливлює визнання Договору цесії недійсним. Таким чином, внаслідок припинення між відповідачами правовідносин за оспорюваним договором, у позивача відсутнє порушене право.

На підставі викладеного відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 1 та відповідач 2 явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча про час та місце його проведення сповіщені у встановленому законом порядку, відзиву на позов від відповідача 2 також не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 17.01.2012 між позивачем та відповідачем 2 укладено Договір про надання послуг № СА-1357, за умовами якого позивач доручає, а відповідач 2 приймає на себе зобов'язання надавати позивачу комплекс послуг, що відносяться до програм, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в строки та на умовах, визначених даним Договором (п. 1.1. вказаного правочину у редакції Додаткової угоди від 13.09.2012 № 1).

Відповідно до п. 1.4. даної угоди (у редакції Додаткової угоди від 13.09.2012 № 1) надання відповідачем 2 послуг оформлюється актами прийому-передачі наданих послуг по формі, затвердженій в Додатку 1 до Договору. Одночасно з підписанням актів відповідач 2 зобов'язався надати позивачу копії документів, вказаних у п. 1.2.2., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.5. Договору у разі, якщо такі документи не були надані раніше.

Зокрема, п.1.2.2. передбачає збір матеріалів, що підтверджують виконання аптеками умов договорів, укладених із відповідачем 2; п. 2.1.2. - акт звірки взаєморозрахунків після закінчення програми; п. 2.1.3. - звіти надання аптеками маркетингових послуг із доданими всіма документами та друкованими матеріалами, що підтверджують надання цих послуг; 2.1.5. - копії платіжних доручень на перерахування коштів, виписки з рахунку після перерахування винагороди на розрахункові рахунки аптек.

Згідно з п. 6.2., 6.3. вказаного правочину його дію встановлено до 17.01.2013, що може бути продовжена за домовленістю сторін шляхом підписання додаткових угод. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від зобов'язань та відповідальності, що виникли в період його дії, якщо інше не погоджено сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, додатковими угодами до Договору сторони продовжували строк його дії, зокрема, Додатковою угодою від 05.09.2014 № 5 строк дії продовжили до 31.12.2015.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що відповідач 2 приймає до уваги, що у період надання послуг відповідач 2 буде мати доступ до конфіденційної інформації. Для цілей даного Договору конфіденційною інформацією є, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України, будь-яка фінансова, комерційна, стратегічна, науково-технічна чи інша інформація, яку відповідач 2 може прямо чи опосередковано отримувати від позивача та/або його клієнтів, включаючи, але не обмежуючись - будь-яку інформацію щодо клієнтів, бізнес-планів, фінансового стану, продукції, складських запасів продукції, методів здійснення продаж, винаходів та технологій, розроблених чи розроблюваних відповідачем 2 або будь-яким іншим підрядником чи агентом відповідача 2.

Відповідно до п. 7.4. вказаного правочину відповідач 2 приймає до уваги, що позивач зацікавлений як власник у збереженні конфіденційності конфіденціальної інформації. Протягом всього строку дії даного Договору відповідач 2 зобов'язується, зокрема, не передавати конфіденціальну інформацію будь-яким третім особам без письмового дозволу позивача та не допускати розголошення будь-яким способом конфіденційної інформації, що була йому ввірена чи стала відома у зв'язку із виконанням своїх обов'язків.

Положення статті 7 даного Договору залишаються в силі після закінчення дії Договору протягом 3 років.

Додатком № 3 до вказаної угоди сторони в п. 7 передбачили, що відповідач 2 зобов'язується не переуступати, доручати, не наймати підрядників, не передавати, не обтяжувати чи будь-якими іншими способами розпоряджатися своїми правами та обов'язками за Договором без попереднього письмового дозволу позивача. Такий дозвіл позивача не звільняє відповідача 2 від відповідальності та обов'язків за Договором, та відповідач 2 відповідає за всі дії, втрати, порушення та недбалість своїх субпідрядників, агентів та робітників як за свої власні. Відповідач 2 гарантує, що у разі укладення ним договору з будь-яким субпідрядником чи агентом всі обов'язки та зобов'язання, покладені на відповідача 2 Договором, будуть, наскільки можливо, включені в договір, що укладається ним із будь-яким субпідрядником чи агентом.

Поряд із цим, 21.02.2017 між відповідачами було укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) № 21-02/17, за умовами якого відповідач 2, як первісний кредитор, відступає відповідачу 1, як новому кредитору, своє право вимоги боргових зобов'язань у розмірі 43158713,02 грн., що включає в себе 32215819,98 грн. основного боргу, 3118760,62 грн. інфляційних втрат, 1084406,35 грн. 3 % річних від простроченої суми та 6739726,07 грн. пені, що виникли на підставі Договору на надання послуг від 17.01.2012 № СА-1357 разом із додатковими угодами до нього до позивача (боржника), а відповідач 1 заміняє відповідача 2, як сторону в борговому зобов'язанні, та приймає (набуває) на себе право вимоги за Договором (п. 1.1. Договору цесії).

Відповідно до п. 1.4. Договору цесії розрахунок між відповідачами за цим Договором здійснюється шляхом безготівкового перерахунку відповідачем 1 суми, вказаної в п.1.3. Договору цесії (в розмірі 43158713,02 грн.), на поточний рахунок відповідача 2, вказаний в цьому Договорі, у строк до 21.02.2019 включно. Сторони вправі провести залік однорідних зустрічних вимог по взаємним зобов'язанням.

Моментом переходу відступлених прав від первісного кредитора до нового кредитора вважається дата підписання цього Договору (п. 1.5. вказаної угоди).

До даного Договору цесії сторонами було складено акт приймання-передачі документів від 21.02.2017, згідно з яким відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв Договір на надання послуг від 17.01.2012 № СА-1357 із п'ятьма додатковими угодами до нього, акти приймання-передачі наданих послуг та рахунки-фактури на загальну суму 32215819,98 грн. за 2015 рік.

24.04.2017 між відповідачами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору цесії, в якій сторони дійшли взаємної згоди розірвати Договір цесії. Дана Додаткова угода вступає в силу з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками, та всі зобов'язання сторін, що виникли з Договору цесії припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із Договору.

Також, відповідачами підписано акт приймання-передачі документів від 24.04.2017, відповідно до якого відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв Договір на надання послуг від 17.01.2012 № СА-1357 із п'ятьма додатковими угодами до нього, акти приймання-передачі наданих послуг та рахунки-фактури на загальну суму 32215819,98 грн. за 2015 рік.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Так статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки це не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Разом із цим, ураховуючи закріплене приписами ст. 6 та 627 ЦК України право на свободу договору та врегулювання правовідносин на власний розсуд, а також передбачене ч. 1 ст. 516 ЦК України право на встановлення договором іншого порядку заміни кредитора в зобов'язанні, відсутність передбаченої договором обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 3-43гс15.

Виходячи із сутності договору, який є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, недодержання однією із сторін його умов призводить до порушення відповідних прав іншої сторони, за захистом яких остання може звернутися до господарського суду відповідно до ст. 1 ГПК України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів письмової згоди позивача на укладення оспорюваного правочину, обов'язковість якої передбачена сторонами в п. 7 Додатку № 3 до Договору на надання послуг від 17.01.2012 № СА-1357, то суд дійшов висновку про невідповідність даного договору про відступлення права вимоги положенням ч. 1 ст. 516 ЦК України, що зумовлює визнання такого договору недійсним із моменту його укладення на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Водночас, посилання позивача на ненадання відповідачем 2 всіх необхідних для виникнення права вимоги документів відповідачу 1, не зумовлює недійсність Договору цесії, а може мати наслідком відмову в сплаті грошових коштів за відповідною вимогою кредитора.

Згідно з частиною 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Розірвання договору та визнання його недійсним мають різні правові наслідки, так як визнаний недійсним договір з моменту його укладення взагалі не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 ст. 216 ЦК України, а тому й подальше його розірвання не усуває наявних ознак його недійсності на момент укладення.

Таким чином, розірвання сторонами оспорюваного договору під час розгляду справи в суді, враховуючи також відсутність у матеріалах справи доказів його повного чи часткового виконання сторонами, не впливає на його недійсність на момент укладення.

За таких обставин, оскільки спірний договір на момент його укладення суперечив ч. 1 ст. 203 ЦК України, як такий, що вчинений без згоди позивача всупереч умовам Договору на надання послуг від 17.01.2012 № СА-1357, встановленим на підставі ч. 1 ст. 516 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання такого договору недійсним з моменту його укладення, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

З урахуванням положень ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення Договір про відступлення права вимоги (цесії) від 21.02.2017 № 21-02/17, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" (01130, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 42; ідентифікаційний код 40955292) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" (04074, м. Київ, вул. Мукачівська, буд. 9; ідентифікаційний код 34679100).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Байнер Груп" (01130, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 42; ідентифікаційний код 40955292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 48-50а; ідентифікаційний код 35648623) витрати по сплаті судового збору в сумі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хоса-Плекс Україна" (04074, м. Київ, вул. Мукачівська, буд. 9; ідентифікаційний код 34679100) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санофі-Авентіс Україна" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 48-50а; ідентифікаційний код 35648623) витрати по сплаті судового збору в сумі 800 (вісімсот) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 13.06.2017

Суддя Я.В. Маринченко