Рішення

від 12.06.2017 по справі 920/385/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.06.2017 Справа № 920/385/17 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/385/17

за позовом - Публічного акціонерного товариства Сумихімпром , м.Суми

до відповідача - Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів , м.Суми

про стягнення 44737,16 грн.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 15-28 від 04.01.2017,

відповідача - ОСОБА_2

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги по обслуговуванню працівників відповідача за договором № 2 від 11.01.2010 та Додатковій угоді № 2 від 01.06.2013 до згаданого договору в сумі 18000,00 грн., пеню в сумі 6789,55 грн., інфляційні нарахування в сумі 17922,18 грн., 3% річних в сумі 2025,43 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позов від 08.06.2017року № 72/00-05 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на укладення сторонами 01.06.2013 року Додаткової угоди № 2, згідно п.1 якої сторони дійшли згоди про припинення дії договору № 2 від 11.01.2010 року, тому вважає, що всі договірні відносини за зазначеним договором були припинені більше ніж три роки. Крім того, посилаючись на статтю 258 Цивільного кодексу України, відповідач просить суд застосувати до вимог щодо стягнення пені спеціальну позовну давність в один рік.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11.01.2010 року між сторонами укладено договір №2, відповідно до умов якого позивач (виконавець) зобов'язувався постійно, протягом строку дії договору проводити медичне обслуговування працівників відповідача (замовника),а також проводити попередній медогляд при влаштуванні на роботу працівників відповідних категорій за відповідним направленням відповідача (замовника).

Відповідач (замовник) зобов'язувався своєчасно оплачувати послуги позивача (виконавця) згідно з наданими рахунками.

Порядок розрахунків між сторонами передбачено у пунктах 3.1,3.2 договору, відповідно до яких сторонами передбачено, що відповідач (замовник) проводить оплату в розмірі 100% вартості виконаних робіт, вказаних в рахунку позивача (виконавця) на поточний рахунок виконавця протягом 15 банківських днів з моменту пред'явлення рахунку. Форма розрахункових документів - платіжне доручення.

Відповідно до пункту 6.1 договору, термін дії договору № 2 від 11.01.2010 року встановлено до 31.12.2011 року.

01.06.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 2 , відповідно до п.1 якої сторони дійшли згоди припинити дію договору від 11.01.2010 року з 01 червня 2013 року.

Відповідно до п.2 згаданої Додаткової угоди сторони узгодили, що відповідач (замовник) зобов'язується погасити позивачу (виконавцю) заборгованість в сумі 27285,95 грн.,що виникла за договором №2 від 11.01.2010 року до 31 грудня 2014 року згідно графіку погашення заборгованості за цим договором.

Пунктом 3 Додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 року сторонами передбачено, що у разі невиконання п.2 Додаткової угоди відповідач ( замовник) сплачує позивачу (виконавцю) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Борг сплачується відповідачем ( замовником) з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Відповідно до п.4 Додаткової угоди, нарахування пені,визначеної п.3 даної Додаткової угоди припиняється в момент повного погашення заборгованості відповідача (замовника) перед позивачем (виконавцем) по договору № 2 від 11.01.2010 року.

Матеріалами справи, а саме актами приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 29.02.2012, 20.04.2012, 16.07.2012, 26.10.2012, 30.01.2013 та відповідно рахунками-фактурами № 1730 від 29.02.2012, № 3358 від 24.04.2012, № 6618 від 17.07.2012, № 9480 від 29.10.2012, № 554 від 31.01.2013підтверджується факт виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт по медичному обслуговуванню працівників відповідача.

Акти здачі-приймання передачі наданих послуг (виконаних робіт)підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень .

Відсутність висловлених відповідачем зауважень до виконаних робіт свідчить, в свою чергу, про прийняття робіт та, відповідно, виникнення у відповідача обов'язку щодо їх оплати.

Судом встановлено, що факт надання позивачем відповідно до договору № 2 від 11.01.2010 року та Додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 року до договору послуг, підтверджується відповідними актами приймання-передачі наданих послуг (виконання робіт), які є належними та допустимими доказами. Відповідач не розрахувався за надані послуги і доказів того, що ним було заявлено про недоліки у виконаних позивачем роботах не подав. Станом на березень 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 28285,95 грн. і відповідач підтверджує факт наявності боргу перед позивачем за надані послуги з медичного обслуговування працівників відповідача, про що свідчить підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками Графік погашення заборгованості за договором № 2 від 11.01.2010 року. ( а.с.18). Згідно зазначеного Графіка погашення заборгованості в розмірі 28285,95 грн. відповідач повинен був сплачувати заборгованість позивачу кожного місяця, починаючи з 31.03.2013 року по 31.12.2014 року. Проте, відповідач розрахунки з позивачем за надані послуги повністю не провів, його заборгованість на час звернення з позовом до суду становить 18000,00 грн. що підтверджується наявними в справі матеріалами, зокрема договором №2 від 11.01.2010року, Додатковою угодою № 2 від 01.06.2013 року, розрахунком ціни позову.

Факт несплати суми заборгованості в розмірі 18000,00 грн. не спростовує і не заперечує відповідач.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 629 цього ж Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги твердження відповідача про припинення дії договору № 2 від 11.01.2010 року та Додаткової угоди № 2 до нього з 01.06.2013 року в частині проведення розрахунків за послуги , оскільки відповідач не подав належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову, які спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати виконаних робіт, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 18000,00 грн. заборгованості.

Стапття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом, або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно наданого позивачем обгрунтованого розрахунку відповідачу нараховані до сплати 17922,18 грн. - інфляційних витрат, 2025,43 грн. - 3 % річних.

Інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ст.625 ЦК України не є штрафними санкціями, а виступають відповідно способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 17922,18 грн. та 3% річних в розмірі 2025,43 грн. за період з 30.04.2014 року по 24.04.2017 року є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статті 625 наведеного вище Кодексу.

Згідно статей 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Умовами пунктів 3 та 4 Додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 року сторони передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, зокрема, у разі невиконання п.2 Додаткової угоди відповідач ( замовник) сплачує позивачу (виконавцю) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Нарахування пені, визначеної п.3 даної Додаткової угоди припиняється в момент повного погашення заборгованості відповідача (замовника) перед позивачем (виконавцем) по договору № 2 від 11.01.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, згідно наданого до позовної заяви розрахунку, була нарахована відповідачу та заявлена до стягнення пеня у сумі 6789,55 грн за період з 30.04.2016 року по 24.03.2017 року .

З огляду на визначений у Графіку порядок погашення заборгованості за договором № 2 від 11.01.2010 року, кінцевою датою сплати визнаної суми заборгованості, є 31.12.2014року.

Відповідач надав суду відзив від 08.06.2017 року № 72/00-05 з клопотанням про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені.

Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено спеціальну позовну давність. Згідно положень коментованої статті до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Як вже зазначалось, відповідачем у відзиві зазначено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починаєтьтся від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами п. 4.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В пункті ж п. 4.4.2. вказаної постанови зазначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду позивач звернувся 05.05.2017, що підтверджується реєстраційним номером та датою реєстрації Господарського суду Сумської області, що, в свою чергу, свідчить про сплив позовної давності за вимогами про стягнення пені, оскільки перебіг позовної давності тривалістю в один рік почався 01.01.2015 року і сплив 31.12.2015 року ( статті 258, 260, 261 Ци вільного кодексу України).

Враховуючи зазначене та відсутність у позивача поважних причин пропуску позовної давності, позовні вимоги в частині стягення пені не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: в сумі 1357,18 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 253, 254, 256, 258, 261, 267 Цивільного кодексу України, статтями 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів ( 40003, м.Суми, вул.. Харківська, п/в 12, ідентифікаційний код 14005076) на користь Публічного акціонерного товариства Сумихімпром ( 40003, м.Суми, вул. Харківська, п/в 12, ідентифікаційний код 05766356) 18000,00 грн. основного боргу, 17922,18 грн. інфляційних втрат, 2025,43 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 1357,18 грн.

3. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 6789,55 грн. пені - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.06.2017.

Суддя ОСОБА_3