Постанова

від 27.07.2017 по справі 920/385/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2017 р. Справа № 920/385/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 04.01.2017 №15-29),

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2116 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від "12" червня 2017 р. у справі № 920/385/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м.Суми,

до Державного підприємства "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів", м.Суми

про стягнення 44737,16 грн.

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ "Сумихімпром" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з ДП "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів" заборгованість за надані послуги по обслуговуванню працівників відповідача за договором № 2 від 11.01.2010 та додатковій угоді № 2 від 01.06.2013 до згаданого договору в сумі 18000,00 грн., пеню в сумі 6789,55 грн., інфляційні нарахування в сумі 17922,18 грн., 3% річних в сумі 2025,43 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.06.2017 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 18000,00 грн. основного боргу, 17922,18 грн. інфляційних втрат, 2025,43 грн. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 1357,18 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 6789,55 грн. пені - відмовлено.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 6789,55 грн. пені та задовольнити позовні вимоги ПАТ "Сумихімпром" у повному обсязі.

Апелянт зазначає, що відповідно до п.3 додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 нарахування пені припиняється в момент повного погашення заборгованості замовника перед виконавцем за договором № 2 від 11.01.2010, отже, на його думку, сторонами було досягнуто домовленості щодо збільшення строків стягнення та нарахування пені, а саме, до моменту повного погашення заборгованості. Також позивач вказує на те, що пеню за невиконання грошових зобов'язань ним було нараховано відповідачеві не з 01.01.2015 (як про це зазначає суд в оскаржуваному рішенні), а за рік, що передував поданню позовної заяви, тому позовна давність щодо стягнення пені не закінчилася.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Тарасова І. В., суддя Фоміна В. О.) вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження, призначено її розгляд на 27.07.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: позивачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; відповідачу - відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

24.07.2017 відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що, на його думку, із укладенням додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 до договору № 2 від 11.01.2010 зобов'язання сторін за договором (а відтак, і за додатковою угодою, що є його невід'ємною частиною) припинилися за домовленістю сторін в порядку ч.1 ст.604 ЦК України. Також відповідач стверджує, що позовна давність має поширюватися на всі зобов'язання сторін, а не лише на стягнення пені, і зазначає, що, на його думку, настав сплив позовної давності як за основним боргом, так і щодо стягнення неустойки. Відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Також у наданій суду заяві відповідач просить розглядати справу без участі його представника, який буде присутній на розгляді іншої справи в господарському суді Сумської області.

26.07.2017 у зв'язку з відпусткою суддів Фоміної В.О. та Тарасової І.В. було здійснено повторний автоматичний розподіл справи та за його результатами визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

В судовому засіданні 27.07.2017 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Оскільки правову позицію ДП "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів" викладено у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе задовольнити заяву відповідача та розглядати справу за відсутності представника даного учасника процесу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.01.2010 між сторонами укладено договір №2 (а.с.15), відповідно до умов якого позивач (виконавець) зобов'язувався постійно, протягом строку дії договору проводити медичне обслуговування працівників відповідача (замовника), а також проводити попередній медогляд при влаштуванні на роботу працівників відповідних категорій за відповідним направленням відповідача (замовника).

Відповідач (замовник) зобов'язувався своєчасно оплачувати послуги позивача (виконавця) згідно з наданими рахунками.

Порядок розрахунків між сторонами передбачено у пунктах 3.1, 3.2 договору, відповідно до яких сторонами передбачено, що відповідач (замовник) проводить оплату в розмірі 100% вартості виконаних робіт, вказаних в рахунку позивача (виконавця) на поточний рахунок виконавця протягом 15 банківських днів з моменту пред'явлення рахунку. Форма розрахункових документів - платіжне доручення.

Відповідно до пункту 6.1 договору, строк його дії встановлено до 31.12.2011.

01.06.2013 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 (а.с.17), відповідно до п.1 якої сторони дійшли згоди припинити дію договору від 11.01.2010 з 01.06.2013.

У п.2 додаткової угоди сторони узгодили, що відповідач (замовник) зобов'язується погасити позивачу (виконавцю) заборгованість в сумі 27285,95 грн., що виникла за договором №2 від 11.01.2010, до 31.12.2014 згідно з графіком погашення заборгованості за цим договором (а.с.18).

Пунктом 3 Додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 року сторонами передбачено, що у разі невиконання п.2 Додаткової угоди відповідач (замовник) сплачує позивачу (виконавцю) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Борг сплачується відповідачем (замовником) з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Відповідно до п.4 Додаткової угоди, нарахування пені, визначеної п.3 даної Додаткової угоди, припиняється в момент повного погашення заборгованості відповідача (замовника) перед позивачем (виконавцем) по договору № 2 від 11.01.2010 року.

Матеріалами справи, а саме актами приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), підписаними обома сторонами, та рахунками-фактурами на відповідні суми (а.с. 19 - 30) підтверджується факт виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт по медичному обслуговуванню працівників відповідача.

Дослідивши вищевказані докази, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати наданих позивачем послуг.

А саме, як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується відповідачем в ході апеляційного провадження, станом на березень 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем склала 28285,95 грн., після укладення додаткової угоди №2 та розстрочення сплати суми боргу до 31.12.2014 згідно із визначеним графіком відповідач здійснював платежі несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого станом на травень 2017 року сума боргу склала 18000,00 грн. Вказані обставини не спростовані відповідачем в ході провадження в суді першої та апеляційної інстанції.

Разом з тим, ДП "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів" стверджує, що з моменту укладення додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 до договору № 2 від 11.01.2010 зобов'язання сторін за договором (а відтак, і за додатковою угодою, що є його невід'ємною частиною) припинилися за домовленістю сторін в порядку ч.1 ст.604 ЦК України.

Вважаючи зобов'язання за договором припиненими з 01.06.2013, відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.47) просить суд застосувати позовну давність до вимог ПАТ "Сумихімпром" про стягнення боргу в сумі 18000,00 грн., пені в сумі 6789,55 грн., інфляційних нарахувань в сумі 17922,18 грн., 3% річних в сумі 2025,43 грн., заявлених 05.05.2017.

Місцевий господарський суд, зазначив в оскаржуваному рішенні, що відповідач у відзиві на позовну заяву звернувся з клопотанням про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені. Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, оскільки із даного відзиву вбачається, що ДП "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів" просило застосувати позовну давність не лише щодо стягнення пені, але і до всіх заявлених позивачем вимог (що додатково підтверджується відзивом на апеляційну скаргу, в якому відповідач також наполягає на застосуванні позовної давності в повному обсязі).

Надаючи оцінку вищенаведеним твердженням відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було встановлено вище, ДП "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів" зазначає про припинення зобов'язань за договором з 01.06.2013, посилаючись на ч.1 ст.604 ЦК України.

Колегія суддів вважає дане твердження довільним тлумаченням зазначеної норми, оскільки нею передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Проте, як вбачається зі змісту додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 до договору № 2 від 11.01.2010 та графіку погашення заборгованості, сторонами припинено первісні зобов'язання за договором та визначено нове зобов'язання замовника - а саме, погасити існуючий борг у строк до 31.12.2014 і у разі невиконання даного зобов'язання сплатити пеню, відсотки річних та інфляційні.

Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, вищевказана додаткова угода за своєю правовою природою є новацією у розумінні ч.2 ст. ст.604 ЦК України, якою встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

І оскільки строк виконання нового зобов'язання сторонами встановлено до 31.12.2014, то перебіг позовної давності щодо стягнення суми боргу, який виник на вказану дату, згідно з вищенаведеними приписами ст. 261 ЦК України, починається з 01.01.2015 - отже, станом на момент звернення ПАТ "Сумихімпром" до господарського суду з позовом у даній справі (05.05.2017) трирічну позовну давність щодо стягнення основного боргу в розмірі 18000,00 грн. ним пропущено не було.

Окрім того, колегія суддів враховує, що згідно з ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, після укладення сторонами додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 до договору № 2 від 11.01.2010 відповідач частково погашав суму боргу із посиланням у платіжних документах саме на договір № 2 від 11.01.2010, зокрема, перший такий платіж після укладення додаткової угоди від 01.06.2013 ним було здійснено 17.06.2014 (що підтверджується наданою позивачем банківською випискою, а.с.31).

Отже, посилання відповідача в ході розгляду справи на припинення його зобов'язань за договором починаючи з 01.06.2013 та, відповідно, про сплив позовної давності, суперечать обставинам справи, а саме - діям самого відповідача щодо часткового погашення боргу.

За таких обставин, з урахуванням приписів ст. 526, 530, 629 ЦК України, ст.173 ГК України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18000,00 грн. основного боргу, які заявлено в межах встановленої законом позовної давності, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вказаної норми, з огляду на те, що на момент подання позову заборгованість у розмірі 18000,00 грн. відповідачем сплачено не було, позивачем нараховано до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 17922,18 грн. та 3% річних в розмірі 2025,43 грн. за період з 30.04.2014 по 24.04.2017. Перевіривши вказаний розрахунок, колегія суддів зазначає, що він є арифметично та методологічно правильним, узгоджується з обставинами справи та нормами чинного законодавства, отже, відповідні нарахування також підлягають стягненню з ДП "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів".

Відповідно, в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення основного боргу, а також сум інфляційних та відсотків річних, оскаржуване рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.

Відмовляючи у стягненні пені, передбаченої умовами додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 до договору № 2 від 11.01.2010 та нарахованої позивачем за період з 30.04.2016 по 24.04.2017, місцевий господарський суд із посиланням на ст. 258, 260, 261 ЦК України зазначив, що, на його думку, перебіг позовної давності тривалістю в один рік щодо стягнення пені почався 01.01.2015 і закінчився 31.12.2015, отже, оскільки позивач звернувся до суду 05.05.2017, то суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено на підставі спливу позовної давності.

Надаючи правову оцінку вказаному висновку, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 530 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умовами п. 3 додаткової угоди № 2 від 01.06.2013 сторони передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, зокрема, у разі невиконання п.2 додаткової угоди відповідач (замовник) сплачує позивачу (виконавцю) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як було встановлено вище, терміном виконання зобов'язання сторонами було встановлено 31.12.2014, отже, згідно зі ст. 253 ЦК України (якою визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок) нарахування пені за вказаною додатковою угодою розпочинається з 01.01.2015.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.4 додаткової угоди № 2 від 01.06.2013, нарахування пені, визначеної п.3 даної додаткової угоди, припиняється в момент повного погашення заборгованості відповідача (замовника) перед позивачем (виконавцем) по договору № 2 від 11.01.2010. Отже, сторонами встановлено інший строк нарахування пені, а саме - до повного погашення заборгованості (що не суперечить приписам чинного законодавства, оскільки за вищенаведеними приписами ст. 232 ГК України, сторони в договорі можуть змінити строк нарахування пені).

Як уже зазначалося, станом на момент подання позову та прийняття оскаржуваного рішення у відповідача існувала заборгованість перед позивачем, отже, колегія суддів дійшла висновку, що згідно з умовами договору нарахування пені може бути здійснено за весь період з 01.01.2015 по дату подання позовної заяви (05.05.2017).

Разом з тим, враховуючи, що відповідачем заявлено про застосування позовної давності, у тому числі, і до вимог про стягнення пені, колегія суддів зазначає, що стягненню підлягає виключно сума, нарахована в межах строку, визначеного ст.258 ЦК України, якою встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За приписами п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Отже, враховуючи, що позов було подано 05.05.2017, колегія суддів зазначає, що позовну давність слід обчислювати за попередній рік до його подання - на що обґрунтовано посилається позивач в апеляційній скарзі.

За таких обставин, висновки місцевого господарського суду про те, що позовна давність щодо стягнення пені тривала з 01.01.2015 по 31.12.2015, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не відповідають нормам чинного законодавства та правовій позиції Вищого господарського суду України (яку місцевий господарський суд навів в оскаржуваному рішенні, однак період позовної давності визначив невірно).

У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені з підстав спливу позовної давності підлягає скасуванню як таке, що прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 258, 260, 261 ЦК України.

Разом з тим, позивач, зазначаючи про стягнення пені за період в один рік до моменту подання позову, розраховує пеню не з 05.05.2016, а з 30.04.2016. Відповідно до пояснень представника позивача в судовому засіданні, дана обставина зумовлена тим, що розрахунок виконано станом на 26.04.2017 (дату складення позовної заяви), тоді як фактично заяву було подано до суду лише 05.05.2017.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що стягнення пені має бути обмежено періодом в один рік до подання позову (до 05.05.2017), у зв'язку з чим відповідна вимога підлягає частковому задоволенню, а саме - стягненню підлягає 6668,66 грн. пені, а у стягненні 120,89 грн. пені слід відмовити, оскільки дана сума заявлена поза межами позовної давності. Отже, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 12.06.2017 у справі №920/385/17 скасувати в частині відмови у стягненні пені.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства "Сумський державний науково-дослідний інститут мінеральних добрив і пігментів" ( 40003 , Сумська область, м.Суми, вул.Харківська, п/в 12, код ЄДР 14005076) на користь Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" ( 40003 , Сумська область, м.Суми, вул.Харківська, п/в 12, код ЄДР 05766356) 6668,66 грн. пені.

В частині стягнення 120,89 грн. пені у позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 01.08.17

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.