Постанова

від 14.06.2017 по справі 910/966/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа№ 910/966/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: не з'явились;

від відповідача-3: ОСОБА_3 - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України"

на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України"

до відповідача-1: ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані"

до відповідача-2: ТОВ "ЮбіПартнер Факторинг"

до відповідача-3: ТОВ "Правова група"Побережнюк і партнери"

про визнання договорів не дійсними

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 (суддя Лиськов М.О.) у задоволенні позовних вимог ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України" про визнання договорів недійсними відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договори відступлення права вимоги від 31.10.2016 року, укладені між ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані", ТОВ "ЮбіПартнер Факторинг", ТОВ "Правова група"Побережнюк і партнери".

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивачем не було надано згоду на укладення договорів про відступлення права вимоги, тому укладання договорів про відступлення права вимоги від 31.10.2016 р. не відповідає нормам діючого законодавства, зокрема вимогам ст. 516 Цивільного кодексу України, та порушує права ДП Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України .

Апелянт зазначає, що договір факторингу є удаваним згідно ст. 235 Цивільного кодексу України в силу вимог недотримання сторонами вимог ст. ст. 1077-1086 Цивільного кодексу України, а договори відступлення права вимоги суперечать вимогам ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України, що є підставою їх недійсності за ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Куксов В.В., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2017 року апеляційну скаргу ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України" прийнято до провадження, порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 24.05.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року відкладено розгляд справи на 14.06.2017 року.

Відповідач-3, згідно з поданим до суду 23.05.2017 року відзивом, проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечив та просить апеляційний суд у задоволені апеляційної скарги ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 відмовити у повному обсязі.

Апелянт, згідно з поданим до суду 23.05.2017 року додатковими поясненнями, проти доводів викладених в відзиві відповідача-3 заперечив та додатково обґрунтував доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач-1 та відповідач-2 до судового засідання, що відбулось 14.06.2017 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників Позивач не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності Позивач є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

31.10.2016 року між ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" (далі - Відповідач-1) та ТОВ "ЮбіПартнер Факторинг" (далі - Відповідач-2) було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір-1), відповідно до якого Відповідач-1 відступає Відповідачу-2 належне право грошової вимоги з ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (далі - Позивач) за договорами поставки продукції, які вказані в Договорі - 1, що підтверджується судовими рішеннями у справах, що перебувають на виконанні.

У той же день, між ТОВ "ЮбіПартнер Факторинг" та ТОВ " Правова група "Побережнюк і партнери"(далі - Відповідач-3) було укладено черговий договір про відступлення права вимоги (далі - Договір-2), відповідно до якого Відповідач-2 відступає Відповідачу-3 належне право грошової вимоги з ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (далі - Позивач) за договорами поставки продукції, які вказані в Договорі -2.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання договорів відступлення права вимоги від 31.10.2016 року недісним.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що договори про відступлення права вимоги, укладені між ТОВ "Кліносол трейдінг компані" і ТОВ "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ" (Договір від 31.10.2016 року) та ТОВ "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОР" і ТОВ "Правова група "Побережнюк і партнери" (Договір від 31.10.2016) (далі - оспорювані договори), укладені Відповідачами з порушенням вимог закону, а відтак підлягають визнанню недійсними.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

31 жовтня 2016 року між ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" (Первісний кредитор) та ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" (Новий кредитор) укладено Договір № б/н відступлення права вимоги за Договорами поставки1 із ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (надалі за текстом - "Договір 1")

31 жовтня 2016 року між ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" та ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" підписано Додаткову угоду № 1 від 31.10.2016 р. про внесення змін та доповнень до Договору відступлення права вимоги від 31.10.2016року (надалі за текстом - "Додаткова угода"), відповідно до якої пункт 4.2. договору викладено в наступній редакції, а саме: "З моменту підписання даного Договору до "Нового кредитора" переходять всі права кредитора у відношенні до "Боржника", що належали до цього "Первісному кредитору" по "Договорам поставки". Окрім того, Сторони погодили пункт 4.3. договору викласти у наступній редакції: "Передбачене цим Договором право вимоги по зобов'язаннях, що випливають з "Договорів поставки", переходять до "Нового кредитора" з моменту підписання даного Договору".

На виконання умов Договору № б/н відступлення права вимоги від 31.10.2016 року ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" (Новий кредитор) сплатило на користь ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" (Первісний кредитор) грошові кошти в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 коп. (пп. 2.1.1. Договору 1).

31 жовтня 2016 року між ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" та ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" підписано Акт приймання-передачі документів, відповідно до якого Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв оригінали документів, що підтверджують право грошової вимоги за Договорами поставки.

Таким чином, з моменту підписання Договору № б/н відступлення права вимоги від 31.10.20216 року (з усіма додатками та додатковими угодами) до ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" перейшло право вимоги щодо виконання ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" своїх грошових зобов'язань за Договорами поставки.

31 жовтня 2016 року між ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" (Первісний кредитор) та ТОВ "ПГ "Побережнюк і партнери" (Новий кредитор) укладено Договір № 31/10-03 відступлення права вимоги, а саме: виконання ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" грошових зобов'язань за вказаними вище Договорами поставки (надалі за текстом - "Договір 2").

На виконання п. 2.1.1. Договору № 31/10-03 відступлення права вимоги від 31.10.2016 року ТОВ "ПГ "Побережнюк і партнери" (Новий кредитор) сплатило на користь ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" (Первісний кредитор) грошові кошти в розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) гривень 00 коп., що підтверджується, зокрема, платіжним дорученням від 31.10.2016 року та випискою за 31.10.2016 року за рахунком № 2650, 6273.

31 жовтня 2016 року між ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" та ТОВ "ПГ "Побережнюк і партнери" підписано Акт приймання-передачі документів, відповідно до якого Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв оригінали документів, що підтверджують право грошової вимоги за Договорами поставки.

Таким чином, з моменту зарахування грошових коштів за Договором № 31/10-03 відступлення права вимоги від 31.10.2016 року до ТОВ "ПГ "Побережнюк і партнери" перейшло право вимоги щодо виконання ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" своїх грошових зобов'язань за Договорами поставки.

Відповідач 2 є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції. Вказана обставина підтверджується свідоцтвом серії ФК № 277 від 14.04.2011 року та випискою з Державного реєстру фінансових установ щодо ТОВ Юбіпартнер Факторинг (обидва документи наявні в матеріалах справи).

Так, зі змісту умов Договору 1 вбачається, що кредитор ТОВ Кліносол Трейдінг Компані уступило грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти, який новий кредитор ТОВ ЮБІПАРНЕР ФАКТОРИНГ зобов'язалось сплатити останньому, тобто за умовами оспорюваного договору відбулось фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останні грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Ідентичне розуміння поняття фінансування за договором факторингу міститься у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року по справі № 3-253гс16, від 13 квітня 2016 року № 3-238гс16, від 25 травня 2016 року по справі № 3-477г 16, від 25 травня 2016 року № 3-254гс16 (дивитися Додаток №2, № 3, № 4, №5).

Крім того, правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Разом із тим, щодо суб'єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (далі - Закон № 2664-14) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону № 2664-14 визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2664-14 фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб.

За пунктом 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-14 факторинг є фінансовою послугою.

У частині першій статті 7 Закону № 2664-14 зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

З вказаних вище норм випливає, що за договором факторингу сторонами є фактор та клієнт. Клієнт - це особа, яка відступає або зобов'язується відступити право грошової вимоги, що їй належить. Фактором, в свою чергу, слід вважати юридичну особу (виключно банк або фінансова установа), яка сплачує кошти (фінансує) за отримання права грошової вимоги.

Відповідно до умов Договору 1 ТОВ Кліносол Трейдінг Компані є клієнтом, оскільки воно відступає право вимоги за плату за Договорами поставки, а ТОВ Юбіпартнер Факторинг є фактором, оскільки придбає право вимоги у встановленому Договором 1 порядку, а також є фінансовою установою, яка має право здійснювати факторингові операції.

Отже, Договір № б/н про відступлення права вимоги від 31.10.2016 року, укладений між ТОВ Кліносол Трейдінг Компані та ТОВ Юбіпартнер факторинг , за своєю правовою природою є договором факторингу в розумінні чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду України.

Аналогічне розуміння правової природи договорів факторингу вказано у постановах Верховного суду України від 13 квітня 2016 року по справі М 3-253гс16, від 13 квітня 2016 року № 3-238гс16, від 25 травня 2016 року по справі № 3-477г 16, від 25 травня 2016 року № 3- 254гс16 (дивитися Додаток №2, № 3, № 4, № 5).

Щодо доводів апелянта про необхідність отримання його згоди на укладення договорів відступлення права вимоги, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

Згідно положень чинного законодавства України Договір 1 за своєю правовою природою є договором факторингу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Тобто, з вказаних вище норм випливає, що за договором факторингу сторонами є фактор та клієнт. Клієнт - це особа, яка відступає або зобов'язується відступити право грошової вимоги, що їй належить. Фактором, в свою чергу, слід вважати юридичну особу (виключно банк або фінансова установа), яка сплачує кошти (фінансує) за отримання права грошової вимоги.

Відповідно до умов Договору 1 ТОВ "Кліносол Трейдінг Компані" є клієнтом, оскільки воно відступає право вимоги за плату за Договорами поставки, а ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" є фактором, оскільки придбає право вимоги у встановленому Договором-1 порядку. Крім того, доказом того, що ТОВ "Юбіпартнер Факторинг" є фінансовою установою (та може здійснювати факторингові операції) є Свідоцтво серії ФК № 277 від 14.04.2011 року та Виписка з Державного реєстру фінансових установ відповідні документи додаються).

Згідно положень статті 1080 Цивільного кодексу України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Договір 2 був укладений після Договору 1, що тягне за собою наступні наслідки.

Статтею 1083 Цивільного кодексу України встановлено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Таким чином, якщо договором факторингу передбачена можливість наступного відступлення права грошового вимоги, таке наступне відступлення здійснюється відповідно до положень Цивільного кодексу, які регулюють факторинг, в тому числі до таких правовідносин застосовується норма щодо дійсності договору незалежно від наявності домовленості між про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Пунктом 2.3. Договору 1 встановлено, що з моменту переходу до "Нового кредитора" всіх прав кредитора у відношенні до "Боржника", "Новий кредитор" мас право розпоряджатись цими правами на власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги за "Договорами поставки" без будь-яких обмежень.

З огляду на те, що сторони у Договорі 1 погодили право "Нового кредитора" відступати право вимоги за Договорами поставки третім особам без будь-яких обмежень та в силу положень ст. ст. 1080, 1083 Цивільного кодексу України, погодження на відступлення права вимоги зі сторони Боржника не вимагається ані при укладені договору факторингу, ані при подальшому відступлені, в тому числі на користь ТОВ "ПГ "Побережнюк і партнери".

Позивач вказує на порушення вимог закону та невиконання статті 517 Цивільного кодексу України, оскільки оригінали документів про поставку (видаткові накладні, рахунки-фактури, залізничні накладні, акти звірки, договори, специфікації тощо) відсутні, а тому до Відповідачів не перейшло право вимоги.

В розумінні статті 517 Цивільного кодексу України документами, які засвідчують права (вимоги), що передаються новому кредиторові, можуть бути договір або інші документи, котрі підтверджують факт виникнення та існування зобов'язальних правовідносин між первісним кредитором та боржником.

Разом з тим, на адресу позивача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги, яким Боржника поставлено до відома, що ТОВ "Кліносол Трейдінг Компанія" відступило право вимоги за Договорами поставки на користь ТОВ "ЮБІПАРТНЕР ФАКТОРИНГ", а останній відступив право вимоги за Договорами поставки на користь ТОВ "ПГ "Побережнюк і партнери". Як доказ переходу права вимоги за Договорами поставки, до повідомлення було додано копію Договору про відступлення права вимоги № 31/10-03 від 31.10.2016 р.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд першої інстанції вірно вказує, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Договір, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Судом першої інстанції вірно не прийняті доводи Позивача щодо відсутності згоди позивача на укладання оспорюваних правочинів, з огляду на наступне.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 постанови).

Втім, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи поданий на розгляд господарського суду спір по суті, Суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Позивач не є Стороною оспорюваних Договорів, про що також зазначав Позивач в своїх письмових поясненнях.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що при зверненні до суду з вказаним позовом позивач не довів Суду належними засобами доказування, які саме його права та законні інтереси було порушено внаслідок укладення спірного договору.

За таких підстав, Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним Договір суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Щодо доводів апелянта про те, що договір факторингу є удаваним згідно ст. 235 Цивільного кодексу України в силу вимог недотримання сторонами вимог ст. ст. 1077-1086 Цивільного кодексу України, а договори відступлення права вимоги суперечать вимогам ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України, що є підставою їх недійсності за ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, колегією суддів не приумаються з огляду на наступне.

Таким чином, заперечення позивача не знайшли підтвердження зібраними у матеріалах справи доказами.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечення позивача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України" є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК"Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 року у справі № 910/966/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/966/17 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді В.В. Куксов

І.М. Скрипка