Рішення

від 08.02.2018 по справі 910/966/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2018Справа № 910/966/17

За позовомДочірнього підприємства Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані , 2) Товариства з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю Правова група Побережнюк і партнери провизнання договорів недійсними

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників процесу:

від позивачаКузнєцов М.А. - за довіреністю; від відповідача-1не з'явились; від відповідача-2не з'явились; від відповідача-3Кикіш С.-М.Р. - за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані , Товариства з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг , Товариства з обмеженою відповідальністю Правова група Побережнюк і партнери , якому просило суд визнати недійсними договори про відступлення права вимоги, укладені між відповідачами 31.10.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні договори відступлення права вимоги суперечать вимогам ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, а тому з посиланням на положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України позивач вказує на наявність підстав для визнання вказаних договорів недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017, в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у справі №910/966/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у справі №910/966/17, Вищий господарський суд України вказав, що в ході розгляду справи суди належним чином не дослідили положення оспорюваних договорів, не з'ясували дійсної правової природи цих правочинів та відповідності їх умов вимогам чинного законодавства, не надали належної правової оцінки доводам позивача про те, що умови спірного договору-1 не передбачають фінансування клієнта.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 справу прийнято до провадження суддею Смирновою Ю.М. та призначено справу до розгляду.

15.12.2017 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 № 2147-VIII, яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 6, ст. 56) та викладено його у новій редакції.

За приписами п.п. 9 п. 1 Розділу ІХ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 вирішено справу №910/966/17 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 24.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.02.2018.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача-3 в судове засідання з'явився, проти задоволення позову заперечив, вказуючи на те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг договір про відступлення права вимоги від 31.10.2016 за своєю правовою природою є договором факторингу, який є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. При цьому, оскільки сторони у вказаному договорі погодили право нового кредитора відступати право вимоги за договорами поставки третім особам без будь-яких обмежень, відповідач-3 стверджує про правомірність і подальшого відступлення права грошової вимоги за укладеним між відаповідачем-2 та відповідачем-3 договором відступлення права вимоги №31/10-03 від 31.10.2016. Крім того, відповідач-3 зазначає, що позивач не довів суду факту порушення його прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення спірних договорів.

Відповідачі-1,2 повноважних представників в судове засідання не направили, письмових пояснень з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 25.10.2017 не надали.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідачів-1,2 повідомлено належним чином. Місцезнаходження відповідачів-1,2 за адресами, на які направлялись ухвали суду, підтверджуються відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані як первісним кредитором (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг як новим кредитором (відповідач-2) було укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір-1), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право грошової вимоги за наступними договорами, укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані та Дочірнім підприємством Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (боржник):

- Договором поставки №07/05-09/02 від 07.05.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельська ДЕД ;

- Договором поставки №07/05-09/07 від 07.05.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Маневицький АД ;

- Договором поставки №07/05-09/08 від 07.05.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельський АД ;

- Договором поставки №03/08-09/11 від 03.08.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ківерцівський АД ;

- Договором поставки №03/08-09/13 від 03.08.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Камінь-Каширський АД ;

- Договором поставки №03/08-09/14 від 03.08.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Любомирський АД ;

- Договором поставки №03/08-10/09 від 03.08.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Камінь-Каширський АД ;

- Договором поставки №03/08-10/10 від 03.08.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Любомирський АД ;

- Договором поставки №29/06-10/02 від 29.06.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельська ДЕД ;

- Договором поставки №29/06-10/04 від 29.06.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельський АД ;

- Договором поставки №29/06-10/05 від 29.06.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ківерцівський АД ;

(разом з усіма додатками та додатковими угодами, надалі іменуються Договори поставки у відповідних відмінках).

31.10.2016 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду №1 від про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 (надалі - додаткова угода), відповідно до якої пункт 4.2. договору викладено в наступній редакції, а саме: З моменту підписання даного договору до нового кредитора переходять всі права кредитора у відношенні до боржника , що належали до цього первісному кредитору по договорам поставки . Окрім того, сторони погодили пункт 4.3. договору викласти у наступній редакції: Передбачене цим договором право вимоги по зобов'язаннях, що випливають з договорів поставки , переходять до нового кредитора з моменту підписання даного договору .

У той же день, між Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг та Товариством з обмеженою відповідальністю Правова група Побережнюк і партнери було укладено черговий договір про відступлення права вимоги № 31/10-03 (надалі - Договір-2), за умовами якого відповідач-2 відступає відповідачу-3 належне право грошової вимоги з Дочірнього підприємства Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України за вищевказаними Договорами поставки продукції, а саме:

- Договором поставки №07/05-09/02 від 07.05.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельська ДЕД ;

- Договором поставки №07/05-09/07 від 07.05.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Маневицький АД ;

- Договором поставки №07/05-09/08 від 07.05.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельський АД ;

- Договором поставки №03/08-09/11 від 03.08.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ківерцівський АД ;

- Договором поставки №03/08-09/13 від 03.08.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Камінь-Каширський АД ;

- Договором поставки №03/08-09/14 від 03.08.2009, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Любомирський АД ;

- Договором поставки №03/08-10/09 від 03.08.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Камінь-Каширський АД ;

- Договором поставки №03/08-10/10 від 03.08.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Любомирський АД ;

- Договором поставки №29/06-10/02 від 29.06.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельська ДЕД ;

- Договором поставки №29/06-10/04 від 29.06.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ковельський АД ;

- Договором поставки №29/06-10/05 від 29.06.2010, укладеним із Дочірнім підприємством Волинський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України в особі філії Ківерцівський АД .

У преамбулі вказаних Договорів зазначено, що при їх укладенні сторони керуються положеннями ст.ст. 1077-1086 Цивільного кодексу України, тобто нормами глави 73 Цивільного кодексу України, якими врегульовані правовідносини факторингу.

В той же час, в обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачі-1 та 2, укладаючи Договір-1 як факторинг, вчинили удаваний правочин з метою уникнення необхідності його погодження із боржником, без дотримання вимог Цивільного кодексу України та без отримання письмової згоди на такі дії від боржника - Дочірнього підприємства Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України . За таких обставин, позивач вказує на наявність підстав для визнання такого правочину недійсним, і як наслідок (з огляду на незаконність Договору-1) - для визнання недійсним і другого договору відступлення права вимоги, за яким здійснено подальшу передачу прав вимоги за Договорами поставки на користь відповідача-3.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Глава 47 Цивільного кодексу України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст. 512 Цивільного кодексу України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у ст. 49 Закону України Про банки та банківську діяльність .

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 Цивільного кодексу України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов'язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступленні права вимоги).

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Проаналізувавши зміст укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг і між Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг та Товариством з обмеженою відповідальністю Правова група Побережнюк і партнери договорів відступлення права вимоги від 31.10.2016, суд дійшов висновку, що вказані Договори є оплатними договорами відступлення права вимоги , а не договорами факторингу, оскільки за укладеними договорами жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірні договори від 31.10.2016 не є договорами про надання фінансової послуги в розумінні Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/7038/17.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, за приписами ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу, пунктами 10.4 Договорів поставки №07/05-09/02 від 07.05.2009, №07/05-09/07 від 07.05.2009, №07/05-09/08 від 07.05.2009, №03/08-09/11 від 03.08.2009, №03/08-09/13 від 03.08.2009, №03/08-09/14 від 03.08.2009, №03/08-10/09 від 03.08.2010, №03/08-10/10 від 03.08.2010, №29/06-10/02 від 29.06.2010, №29/06-10/04 від 29.06.2010, №29/06-10/05 від 29.06.2010 (права вимоги за якими було відступлено за спірними правочинами) встановлено, що жодна із сторін не має права передавати свої права за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Однак, доказів надання позивачем такої згоди відповідачами не надано, а позивачем даний факт заперечується.

Таким чином, оскільки умовами Договорів поставки встановлено заборону передавати права за даними договорами третій стороні без попередньої письмової згоди на те позивача (як покупця за відповідними Договорами поставки), а доказів надання такої згоди матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що укладений 31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг Договір відступлення права вимоги суперечить положенням ст. 516 Цивільного кодексу України, а тому, з огляду на положення ст. 215 Цивільного кодексу України, вимоги позивача про визнання недійсним вказаного договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відтак, оскільки судом задоволено позовні вимоги в частині визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 31.10.2016, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, в силу ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України такий правочин не створює юридичних наслідків у вигляді переходу до відповідача-1 прав вимоги за Договорами поставки.

Відповідно, не набувши право вимоги за Договорами поставки, Товариство з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг , не мало повноважень відчужувати такі майнові права на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Правова група Побережнюк і партнери , а тому Договір відступлення права вимоги №31/10-03, укладений 31.10.2016 між відповідачем-2 та відповідачем-3, є таким, що суперечить приписам ч. 2 ст. 203 та п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги від 31.10.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг також підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача-3 про відсутність факту порушення прав позивача внаслідок укладення відповідачами спірних правочинів, суд відзначає таке.

Як встановлено судом, умовами п. 10.4 Договорів поставки, укладених між позивачем та відповідачем-1, було встановлено, що жодна із сторін не має права передавати свої права за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Тобто сторони вказаних договорів узгодили взаємно кореспондуючі права на погодження відступлення права вимоги або на непогодження такого відступлення.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вчинені дії відповідачів з укладення спірних договорів відступлення права вимоги від 31.10.2016 без письмової згоди Дочірнього підприємства Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України порушили суб'єктивні права та законні інтереси позивача як сторони вищевказаних Договорів поставки, а тому, у нього наявні правові підстави для звернення до суду із вимогою про визнання таких договорів недійсними.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів в рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 74, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги, укладений 31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані та Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг .

3. Визнати недійсним Договір відступлення права вимоги №31/10-03, укладений 31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг та Товариством з обмеженою відповідальністю Правова група Побережнюк і партнери .

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кліносол Трейдінг Компані (01042, м.Київ, вулиця І.Кудрі, будинок 18, квартира 10, ідентифікаційний код 34048050) на користь Дочірнього підприємства Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (43001, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 41, ідентифікаційний код 32035139) судовий збір у розмірі 1066 (одна тисяча шістдесят шість) грн 66 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮбіПартнер Факторинг (01135, м.Київ, вулиця Золотоустівська, будинок 3, офіс 704, ідентифікаційний код 37063836) на користь Дочірнього підприємства Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (43001, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 41, ідентифікаційний код 32035139) судовий збір у розмірі 1066 (одна тисяча шістдесят шість) грн 66 коп.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Правова група Побережнюк і партнери (04116, м.Київ, вулиця Довнар-Запольського, будинок 7-А, ідентифікаційний код 37818924) на користь Дочірнього підприємства Волинський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (43001, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Ковельська, будинок 41, ідентифікаційний код 32035139) судовий збір у розмірі 1066 (одна тисяча шістдесят шість) грн 66 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.02.2018

Суддя Ю.М. Смирнова