Постанова

від 25.10.2017 по справі 910/966/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року Справа № 910/966/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддівАлєєвої І.В., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скарги Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 у справі № 910/966/17 Господарського суду м. Києва за позовомДочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮбіПартнер Факторинг", 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" провизнання недійсним договорів

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаФрейдун О.М., - відповідача-1не з'явились, - відповідача-2не з'явились, - відповідача-3Кобець Р.Ю.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮбіПартнер Факторинг", Товариства з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери", якому просило суд визнати недійсними договори про відступлення права вимоги, укладені між відповідачами 31.10.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 (головуючий суддя Гончаров С.А., судді: Куксов В.В., Скрипка І.М.), в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями Дочірнє підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

10.10.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" подано відзив на касаційну скаргу, який залучено до матеріалів справи та враховано судом.

11.10.2017 Дочірнім підприємством "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подано пояснення по справі, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

24.10.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" подано додаткові пояснення до касаційної скарги, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

24.10.2017 Дочірнім підприємством "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" подано додаткові пояснення по справі, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

У зв'язку з відпусткою судді Данилової М.В., здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та сформовано колегію суддів для розгляду даної справи у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Алєєва І.В., Сибіга О.М. (протокол від 24.10.2017).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮбіПартнер Факторинг" не скористались правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується, та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції 25.10.2017, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, 31.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" (далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮбіПартнер Факторинг" (далі - відповідач-2) було укладено договір б/н про відступлення права вимоги (далі - договір-1), відповідно до якого відповідач-1 відступає відповідачу-2 належне право грошової вимоги з Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" за договорами поставки продукції, які вказані в договорі-1, що підтверджується судовими рішеннями у справах, що перебувають на виконанні.

31.10.2016 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено додаткову угоду №1 від про внесення змін та доповнень до договору відступлення права вимоги від 31.10.2016 (надалі за текстом - "додаткова угода"), відповідно до якої пункт 4.2. договору викладено в наступній редакції, а саме: "З моменту підписання даного договору до "нового кредитора" переходять всі права кредитора у відношенні до "боржника", що належали до цього "первісному кредитору" по "договорам поставки". Окрім того, сторони погодили пункт 4.3. договору викласти у наступній редакції: "Передбачене цим договором право вимоги по зобов'язаннях, що випливають з "договорів поставки", переходять до "нового кредитора" з моменту підписання даного договору".

У той же день, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮбіПартнер Факторинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери" було укладено черговий договір про відступлення права вимоги № 31/10-03 (далі - договір-2), відповідно до якого відповідач-2 відступає відповідачу-3 належне право грошової вимоги з Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" за договорами поставки продукції, які вказані в договорі-2.

Позивач зазначав, що укладення оспорюваних договорів порушує його права та законні інтереси і суперечить вимогам чинного законодавства України.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів відступлення права вимоги недійсними.

В основу судових рішень про відмову у позові судами попередніх інстанцій покладено висновки про те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кліносол Трейдінг Компані" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮбіПартнер Факторинг" договір про відступлення права вимоги від 31.10.2016, за своєю правовою природою є договором факторингу, який є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Разом з тим, оскільки сторони у договорі-1 погодили право "нового кредитора" відступати право вимоги за договорами поставки третім особам без будь-яких обмежень, суди дійшли висновку про правомірність подальшого відступлення права грошової вимоги за укладеним між відаповідачем-2 та відповідачем-3 договором-2.

Такі висновки судів колегія вважає передчасними з наступних підстав.

Згідно з положеннями ГПК України:

- правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 4 2 );

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 4 3 );

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 33).

- оцінка доказів здійснюється господарським судом на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності (частина перша статті 43).

Прийняті судові рішення цим вимогам не відповідають.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Однак суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення оспорюваних договорів, не з'ясували дійсної правової природи цих правочинів та відповідності їх умов вимогам чинного законодавства.

В преамбулі спірних договорів відступлення права вимоги зазначено, що сторони укладають договір на підставі статей 1077-1089 ЦК України, тобто керуються нормами, які регулюють відносини в сфері факторингу.

Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Отже, за наведеною нормою, договір факторингу здійснюється із метою фінансування клієнта фактором та за умови реального здійснення такого фінансування.

Разом із тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Разом з тим, суди не надали належної оцінки доводам позивача про те, що умови спірного договору-1 не передбачають фінансування клієнта.

При цьому, відповідно до пункту 2.1.1. договору-1 новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1 000 грн., у строк до 07.11.2016; відповідно до пункту 2.1.1. договору-2, новий кредитор зобов'язаний перерахувати первісному кредитору відшкодування за відступлення права вимоги за "договорами поставки" у сумі 1 200 грн., у строк до 09.11.2016.

В той же час, суди не спростували доводи позивача про те, що за вказаними договорами відступається право вимоги у сумі 723 872,11 грн., як зазначено у пункті 1.3. договору-1 та договору-2.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Так, дійсно у спірному договорі-1 фактором є фінансова установа, а саме - Товариствj з обмеженою відповідальністю "ЮбіПартнер Факторинг" є фінансовою установою, яка внесена до державного реєстру фінансових установ та має свідоцтво серії ФК №277 від 14.04.2011, проте відповідно до договору-2 новий кредитор є Товариство з обмеженою відповідальністю "Правова група "Побережнюк і партнери", яке не є фінансовою установою, а відтак не може бути фактором.

Позивач під час усього розгляду справи наголошував на тому, що спірний договір-1 хоча і має ознаки факторингу, але ж суперечать положенням норм чинного законодавства щодо ознак, мети та порядку здійснення факторингу. Проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися.

Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх обставин справи, тоді як відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на це, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у зв'язку з визначеними Господарським процесуальним кодексом України повноваженнями Вищого господарського суду України як касаційної інстанції слід враховувати, що згідно з частиною другою статті 111 7 названого кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати рішення судів попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2017 у справі №910/966/17 скасувати.

Справу №910/966/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і І. В. Алєєва

О. М. Сибіга