Постанова

від 30.05.2017 по справі 911/1465/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2017 р. Справа№ 911/1465/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гаврилюка О.М.

Куксова В.В.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Миколаєнко В.М.

від відповідача 1: Сімонова Ю.В.

від відповідача 2: Крижановський І.В.., Базя Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, Приватного підприємства Східний степ на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське

підприємство Переробник

до 1. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області

2. Приватного підприємства Східний Степ

про визнання недійсним рішення, договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство Переробник звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до відповідачів 1. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області та 2. Приватного підприємства Східний степ про визнання недійсними рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с. Зазим`є та договору оренди земельної ділянки від 09.02.2007р., укладеного між Зазимською сільською радою Броварського району Київської області та Приватним підприємством Східний Степ .

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.07.2016р. (суддя О.О.Христенко) у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2016 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2016 року касаційну скаргу задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 року та рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2016 року у справі №911/1465/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована наявністю порушень норм матеріального та процесуального права допущених судами попередніх інстанцій при розгляді справи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.03.2017 у справі № 911/1465/16 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник задоволено: визнано недійним рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с. Зазим`є та договір оренди земельної ділянки від 09.02.2007р., укладений між Зазимською сільською радою Броварського району Київської області та Приватним підприємством Східний Степ ; стягнуто з Зазимської сільської ради на користь позивача судовий збір в сумі 1378 грн.; стягнуто з Приватного підприємства Східний Степ судовий збір в сумі 1378 грн. Повний текст рішення складено 23.03.2017р.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірну земельну ділянку було вилучено з користування позивача без дотримання встановленого законодавством порядку та наявності достатніх підстав, надання незаконно вилученої у позивача земельної ділянки відповідачу2, є позбавленням позивача права землекористування на таку земельну ділянку, оскаржуване рішення відповідача1 - рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області "Про передачу в оренду земельної ділянки ПП "Східний Степ" в с. Зазим`є" від 09.10.2006 року № 156-7-У винесено з порушенням ст. 116 Земельного кодексу України і підлягає визнанню недійсним. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку позовної даності для звернення з даним позовом, тому порушене право позивача підлягає захисту.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Зазимська сільська рада Броварського району Київської області звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення від 14.03.2017р. Господарського суду Київської області по справі №911/1465/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник до 1. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області та 2. Приватного підприємства Східний степ про визнання недійсними рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с.Зазим`є та договору оренди земельної ділянки від 09.02.2007р., укладеного між Зазимською сільською радою Броварського району Київської області та Приватним підприємством Східний Степ .

Одночасно, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 14.03.2017р., Приватним підприємством Східний степ також було подано апеляційну скаргу, в якій наголошено, що оскаржуваний судовий акт прийнято з грубими порушеннями норм матеріального та процесуального права, а отже, останній підлягає скасуванню. До того, у апеляційній скарзі відповідач 2 просив суд апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду, апеляційні скарги Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, Приватного підприємства Східний степ на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Куксов В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017р. апеляційну скаргу Зазимської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 23.05.2017.

04.05.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від апелянта ПП Східний степ надійшли додаткові пояснення по суті спору у вигляді порівняльної таблиці про відповідність дій Зазимської сільської ради вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017р. апеляційну скаргу Приватного підприємства Східний степ на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 прийнято до провадження, об'єднано в одне апеляційне провадження для здійснення розгляду в одному об'єднаному апеляційному провадженні апеляційні скарги Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, Приватного підприємства Східний степ на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16, розгляд призначено на 23.05.2017.

22.05.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник надійшли відзиви на апеляційні скарги Зазимської сільської ради Броварського району Київської області та Приватного підприємства Східний степ на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16, в яких позивач просив залишити апеляційну скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017 у справі № 911/1465/16 - без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу Приватного підприємства Східний степ , позивач наголошував на тому, що спірну земельну ділянку було вилучено з користування позивача за відсутності правових підстав для цього та без отримання встановленого законодавством порядку її вилучення, що призвело до порушення прав позивача, яке полягає у незаконній передачі належної позивачу ділянки в користування відповідачу-2, оскільки лист позивача № 25/7, адресований відповідачу-2, передував і був підставою для надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. До того ж , судове рішення у справі № К21/103-11, яким встановлено незаконність проведення ліквідації позивача та спростовано повноваження голови ліквідаційної комісії ОСОБА_6, впливає на вирішення спору. Крім того, спірним рішенням відповідача1, яким незаконно вилучено із земель позивача спірну земельну ділянку, порушує права останнього, у зв'язку з чим він і звернувся до суду за захистом своїх прав. Крім того, оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування було прийнято без додержання вимог, передбачених положеннями ст.ст. 141, 142, 149 Земельного кодексу України, вимога позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.02.2007, укладеного між відповідачами, також підлягає задоволенню. Також, позивач вказував, що на його думку, судом першої інстанції дотримано норми матеріального права щодо застосування строку позовної давності.

Також, у відзиві на апеляційну скаргу Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, позивач наголошував на тому, що приведення статуту позивача у відповідність до вимог Закону України Про акціонерні товариства шляхом зміни найменування ніяким чином не позбавляє позивача належного йому права на спірну земельну ділянку згідно виданого державного акту на право постійного користування від 17.11.1997 НОМЕР_1, який є чинним правовстановлюючим документом на право постійного користування землею, який підтверджує прав позивача на спірну земельну ділянку. Крім того, позивач вважає, що судом першої інстанції було вірно зроблено висновок про те, що лист позивача № 25/7 не є добровільною відмовою від права остійного користування земельною ділянкою, а лише передував і був підставою для надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, а також не є одностороннім правочином. Крім того, оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування було прийнято без додержання вимог, передбачених положеннями ст.ст. 141, 142, 149 Земельного кодексу України, без отримання згоди землекористувача на таке вилучення та без припинення права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою. Також, позивач вказував, що на його думку, судом першої інстанції дотримано норми матеріального права щодо застосування строку позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів, розгляд справи відкладено на 30.05.2017, а також витребувано у Броварської районної державної адміністрації Київської області документи по справі.

23.05.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПП"Східний степ" надійшли додаткові документи по справі.

29.05.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПП "Східний степ" надійшли додаткові пояснення по суті справи, в яких останнім доповнено свою правоу позицію по суті спору.

30.05.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від Зазимської сільської ради надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких відповідач-1 вказував про те, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та укладеного на його підставі договору у розумінні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на даний час на спірній земельній ділянці розташована належна ПП Східний степ нерухомість, яка нерозривно пов'язана з земельною ділянкою на якій воно розташовано. Тобто, застосування обраних заявником способів захисту своїх прав у будь-якому випадку не може призвести до їх відновлення, зокрема до реального повернення земельної ділянки у корситування позивача, оскільки на теперішній час на зазнчаеній земельній ділянці розташовано обєкт нерухомого майна, який належить юридичній особі на праві власнсоті, а тому у відповідності до приписів ст. 120 Земельного кодексу України до вказаного субє"кта переходить право на землю.

В судовому засіданні 30.05.2017р. представник Зазимської сільської ради підтримав подану апеляційну скаргу, а також підтримав подану апеляційну скаргу Приватного підприємства Східний степ , просив рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 30.05.2017 представник Приватного підприємства Східний степ підтримав подану апеляційну скаргу, а також підтримав подану апеляційну скаргу Зазимської сільської ради, просив рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017 по справі №911/1465/16 - скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник в судовому засіданін 30.05.2015 проти апеляційних скарг Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, Приватного підприємства Східний степ заперечував, просив залишити рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017 по справі №911/1465/16 - залишити без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Київський апеляційний господарський суд, дослідивши наявні матеріали справи, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, зазначені у постанові від 21.12.2016, які є обов'язковими для судів при новому розгляді справи в силу приписів ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, встановив наступні обставини.

24.09.1997р. Зазимською сільською радою Броварського району Київської області було прийнято рішення №67 Про надання земель сільськогосподарському закритому акціонерному товариству Переробник , відповідно до п.2 якого надано у постійне користування Сільськогосподарського акціонерного товариства Переробник для сільськогосподарського виробництва (вирощування ВРХ, свиней, птиці та виробництва продуктів харчування) площею 33 га.

На підставі означеного рішення, Сільськогосподарському акціонерному товариству Переробник було видано державний акт НОМЕР_1 від 17.11.1997р. на право постійного користування землею.

В свою чергу, позивач зокрема наголошував на тому, що враховуючи вимоги п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою , ч. 5 п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України Про акціонерні товариства , з метою приведення акціонерних товариство у відповідність до Закону, позивачем було здійснено заходи щодо зміни найменування з Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник на ПАТ Сільськогосподарське підприємство Переробник , про що зокрема наявні відомості у Статуті останнього (п. 1.2), затвердженого протоколом № 5 загальних зборів акціонерів 11.05.2015.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що обставини зміни найменування з Сільськогосподарськогозакритого акціонерного товариства Переробник на ПАТ Сільськогосподарське підприємство Переробник викладені в ухвалі Вищого господарського суду України від 16.03.2016 у справі № К21/103-11.

Рішенням №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с.Зазим`є вилучено з земель Сільськогосподарського акціонерного товариства Переробник земельну ділянку площею 3,4708 га, з них: 1,6273 га рілля, 1,8435 га господарські двори в с.Зазим'я по вул.Радгоспна; передано Приватному підприємству Східний степ земельну ділянку площею 3,4708 га, з них: 1,6273 га рілля, 1,8435 га господарські двори в оренду терміном на п'ять років для будівництва виробничо-складських приміщень в с.Зазим'я по вул.Радгоспна з річною орендною платою 18 416,93 грн. Доручено сільському голові ОСОБА_7 укласти договір оренди земельної ділянки згідно чинного законодавства.

09.02.2007р. між Зазимською сільською радою Броварського району Київської області (орендодавець) та Приватним підприємством Східний степ (орендар) було укладено договір оренди, відповідно до п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва виробничо-складських приміщень, яка знаходиться за адресою: Україна, Київська область, Броварський район, село Зазим'я, вул.Радгоспна.

Згідно п.2 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,4708 га, в тому числі, 1,6273 га рілля, 1,8435 га господарські двори.

Нормативна грошова оцінка землі становить 184 169,33 грн. (п.4 договору оренди від 09.02.2007р.).

За умовами п.8 вказаного правочину орендна плата вноситься орендарем кожного місяця у грошовій формі в розмірі 1534,74 грн. Річна орендна плата становить 18416,93 грн. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 10 числа відповідного початку місяця на банківський рахунок орендодавця.

У п.7 вказаного правочину зазначено, що договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.42 договору оренди від 09.02.2007р.).

Вказаний правочин підписано представником Приватного підприємства Східний степ , головою Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, скріплено печатками контрагентів, посвідчено приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Бурлакою О.В. та за реєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис №040732500092 від 12.12.2007р.

Проте, за твердженнями позивача, Зазимською сільською радою Броварського району Київської області незаконно вилучено та передано спірну земельну ділянку відповідачу 2 за рахунок земель Сільськогосподарського акціонерного товариства Переробник , які були наданні останньому в постійне користування згідно державного акту № 000455 від 17.11.1997р., тоді оскільки позивач не здійснював у встановленому Земельним кодексом України порядку добровільної відмови від права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки не подавав до власника земельної ділянки (відповідача 1) заяву про добровільну відмову від неї. За твердженнями заявника, постійне користування позивача не припинялось відповідним рішенням відповідача 1, оскільки сторонами оспорюваного правочину під час його укладення не було додержано норм земельного законодавства, отже, договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами, має бути визнаний недійсним.

Проте, колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивача, які було підтримано Господарським судом Київської області. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради (ст.5 Закону України Про оренду землі ).

У ст.9 Земельного кодексу України зазначено, що до відання міських рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди.

За приписами ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто, офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів ).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про вилучення земельної ділянки недійсним повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства щодо порядку припинення права постійного землекористування та порушення внаслідок його прийняття прав та законних інтересів позивача.

Проте, оцінюючи всі наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно порушення при прийнятті рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с. Зазим`є норм чинного на момент його прийняття законодавства. При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до приписів ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

За приписами ст.142 означеного нормативно-правового акту припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 149 Земельного кодексу України унормовано порядок вилучення земельних ділянок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно ч.ч.2, 3, 10 ст.149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

За приписами ч.ч.1, 2, 3, 5, 7, 15, 16 ст.151 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування зобов'язані в порядку, визначеному законодавством України, надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктів відповідно до затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Погодження місць розташування об'єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповідно до їх повноважень щодо вилучення цих ділянок, а також Верховною Радою України. Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об'єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами, передбаченими частиною п'ятнадцятою цієї статті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних, територіальних органів виконавчої влади з питань лісового господарства і санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки відповідній сільській, селищній, міській раді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову. Матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення. У разі відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної, міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта ці питання вирішуються у судовому порядку. У разі задоволення позову щодо оскарження відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта рішення суду є підставою для розробки проекту відведення земельної ділянки.

З системного аналізу наведеного вище полягає, що вимоги ст.151 Земельного кодексу України не визначають особи, якій землекористувачем повинно бути направлено відповідну згоду.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначено Законом України Про землеустрій .

Згідно ст.1 Закону України Про землеустрій землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Проект землеустрою - сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити протягом 5 - 10 і більше років.

Відповідно до вимог ст. 50 Закону України Про землеустрій (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі вилучення земельної ділянки, необхідним є складення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За приписами ч.2 ст.50 означеного нормативно-правового акту порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Означений порядок затверджено Постановою №677 від 26.05.2004р. Кабінету Міністрів України.

Згідно п.3 Постанови №677 від 26.05.2004р. Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Відповідно до п.9 Постанови №677 від 26.05.2004р. Кабінету Міністрів України розроблений проект відведення земельної ділянки виконавець подає у випадках, установлених статтями 118 і 123 Земельного кодексу України, на погодження відповідній комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, за місцем розташування земельної ділянки.

В інших випадках проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, крім викупу земельних ділянок (їх частин) з підстав, що допускають можливість їх примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності, відповідними органами земельних ресурсів, містобудування і архітектури, охорони культурної спадщини, санітарно-епідеміологічної служби, природоохоронним органом. У разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок (їх частин) лісогосподарського призначення чи водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов'язаних з розробкою корисних копалин, проект також погоджується з відповідними органами лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду.

Зазначені органи розглядають проекти відведення земельних ділянок протягом трьох тижнів з дня надходження та видають у межах своїх повноважень висновки про їх погодження або мотивовану відмову.

Відповідно до статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації та ч. 10 Постанови №677 від 26.05.2004р. Кабінету Міністрів України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.

Згідно ч. 11 Постанови №677 від 26.05.2004р. Кабінету Міністрів України після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

З представлених до матеріалів справи документів вбачається, що Приватне підприємство Східний степ звернулось до Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник , як до землекористувача, з клопотанням про надання згоди на вилучення спірної земельної ділянки з метою її подальшого отримання у користування на умовах оренди.

Листом №25/7 від 25.07.2005р. Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Переробник було повідомлено Приватне підприємство Східний степ про відсутність заперечень проти передачі в оренду Приватному підприємству Східний степ з правом викупу земельної ділянки площею 4 га, яка знаходиться у с.Зазим'я по вул.Радгоспна. Вказаний лист було підписано головою ліквідаційної комісії Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник ОСОБА_6

Наразі, твердження позивача стосовно того, що фактично охвачений лист з боку постійного землекористувача підписано неповноважною особою, судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні, необґрунтовані та такі, що спростовуються наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 23.07.2001р. відбулись позачергові загальні збори акціонерів Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник , на порядок денний яких були винесені наступні питання: про ліквідацію товариства; призначення ліквідаційної комісії; про повноваження членів ліквідаційної комісії. За результатами проведених зборів, одноголосно прийнято рішення по кожному із перелічених питань, що підтверджується протоколом загальних зборів б/н 23.07.2001р. Головою ліквідаційної комісії позивача обрано ОСОБА_6

Відповідно до змісту протоколу б/н від 23.07.2001р. голові ліквідаційної комісії надано право першого підпису на банківських, касових та платіжних документах, договорах, претензіях, позовах; право видавати довіреності на представлення інтересів Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник перед третіми особами в судах, господарських судах; право управління майном; проводити інвентаризацію та оцінку майна; визначати ліквідаційну масу та розпоряджатись нею; вживати заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості; реалізовувати майно; виконувати всі інші повноваження керівних органів та здійснювати всі інші необхідні дії в інтересах Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник .

Тобто, враховуючи перелік прав, наданих голові ліквідаційної комісії позивача, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_6 мав достатній обсяг повноважень для представлення інтересів та вираження волі Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник як користувача земельної ділянки згідно державного акту І-КВ № 000455 від 17.11.1997р., а отже, лист №25/7 від 25.07.2005р. є таким, що підписаний повноважним представником Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник .

У даному випадку, посилання позивача на скасування рішення від 23.07.2001р. загальних зборів у судовому порядку ніяким чином не нівелює юридичної сили вчиненого ОСОБА_6 від імені Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник правочину.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу учасників судового процесу на те, що статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 211 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони.

Тобто, за своєю правовою природою лист №25/7 від 25.07.2005р. є одностороннім правочином.

Частиною 3 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний фінансово-правовий консалтинг про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень представника (голови ліквідаційної комісії) товариства, коли цей останній вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його представника можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 Цивільного кодексу України фактично встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 Цивільного кодексу України ). Для третіх осіб обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом України у постановах від 09.11.2016р. та від 30.11.2016р. по справах №6-206цс16 й №6-2363цс16.

У п.3.3 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вказано, що позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним слід виходити з того, що треті особи, які вступають у цивільно-правові відносини відносини з юридичною особою (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Проте, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що на момент складання листа №25/7 від 25.07.2005р. відповідачі були обізнані щодо неповноважності голови ліквідаційної комісії Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник . Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Отже, визнання у судовому порядку недійсним рішення загальних зборів Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник , в тому числі, щодо призначення керівника ліквідаційної комісії та визначення його повноважень, не вказує на недійсність листа №25/7 від 25.07.2005р. та не спростовує фактичного погодження постійного землекористувача на вилучення земельної ділянки.

Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, Приватне підприємство Східний степ звернулось до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з клопотанням №529 від 27.07.2005р про затвердження матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення виробничо-складського приміщення.

Означене клопотання разом із матеріалами попереднього погодження місця розташування, 28.07.2005р. було погоджено із Броварським районним відділом земельних ресурсів (висновок №355 від 15.03.2006р.), Відділом містобудування і архітектури (Висновок №1457 від 28.07.2005р.), Броварською державною екологічною регіональною інспекцією (Висновок №254 від 26.07.2005р.), Броварською районною санітарно-епідеміологічною станцією (Висновок №1018 від 06.07.2005р.), Обласним центром з охорони пам'яток історії, археології та мистецтва (Погодження № 3/1336 від 28.07.2005р.).

У складі комісії Броварської районної державної адміністрації, сільського голови Зазимської сільської ради, директора Приватного підприємства Східний степ та голови ліквідаційної комісії СЗАТ Переробник було прийнято рішення про погодження місця розташування об'єкта, шляхом укладення Акту вибору і обстеження земельної ділянки під будівництво виробничо-складського комплексу Приватного підприємства Східний степ від 28.07.2005р.

На підстави наведеного вище, з урахуванням наявної згоди голови ліквідаційної комісії Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник ОСОБА_6, Зазимською сільською радою Броварського району Київської області було прийнято рішення №442-25-ІУ від 28.07.2015р. Про погодження матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту її відведення ПП Східний степ .

На виконання п. 3 рішення Зазимською сільською радою Броварського району Київської області №442-25-ІУ від 28.07.2015р. Про погодження матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту її відведення ПП Східний степ Приватним підприємством Східний степ було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю Експертно-консультаційний центр (землевпорядна організація) договір з розробки проекту відведення земельної ділянки.

На виконання умов вказаного правочину Товариством з обмеженою відповідальністю Експертно-консультаційний центр було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (на умовах оренди) Приватному підприємству Східний степ для будівництва виробничо-складських приміщень в межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області.

Колегією суддів враховано, що означений проект було погоджено із землекористувачем, відповідачем 1 та позивачем, про що 01.03.2006 року було укладено та засвідчено печатками Акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ПП Східний Степ , що знаходиться в с. Зазим'є по вул. Радгоспна.

Проект землеустрою також погоджений Броварським районним відділом земельних ресурсів (висновок №356 від 15.03.2006р.), Відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства (висновок №543 від 10.03.2006р.), Броварською районною санітарно-епідеміологічною станцією (висновок №430 від 10.03.2006р.), Броварською державною екологічною регіональною інспекцією (висновок №201 від 03.03.2006р.), Обласним центром з охорони пам'яток історії, археології та мистецтва (висновок № 11/1337 від 28.07.2005р.).

21.03.2006р. Київським обласним головним управлінням земельних ресурсів було складено висновок №6-5065, відповідно до якого представлена на державну експертизу технічна документація - проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (на умовах оренди) Приватному підприємству Східний степ , відповідає вимогам земельного законодавства та діючим нормативно-технічним документам, оцінюється позитивно.

Отже, з наведеного у сукупності полягає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (на умовах оренди) Приватному підприємству Східний степ для будівництва виробничо-складських приміщень в межах Зазимської сільської ради Броварського району Київської області погоджено у відповідності до п.9 Постанови №677 від 26.05.2004р. Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок .

На підставі означених документів, 09.10.2006р. Зазимською сільською радою Броварського району Київської області і було прийнято рішення №156-7-У Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с.Зазим`є , згідно якого вилучено з земель Сільськогосподарського акціонерного товариства Переробник земельну ділянку площею 3,4708 га, з них: 1,6273 га рілля, 1,8435 га господарські двори в с.Зазим'я по вул.Радгоспна; передано Приватному підприємству Східний степ земельну ділянку площею 3,4708 га, з них: 1,6273 га рілля, 1,8435 га господарські двори в оренду терміном на п'ять років для будівництва виробничо-складських приміщень в с.Зазим'я по вул.Радгоспна з річною орендною платою 18 416,93 грн. Доручено сільському голові ОСОБА_7 укласти договір оренди земельної ділянки згідно чинного законодавства.

Одночасно, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивача та висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем-1 порядку припинення права постійного користування Сільськогосподарського акціонерного товариства Переробник на земельну ділянку площею 3,4708 га з огляду на те, що погодження постійного землекористувача на надання земельної ділянки в оренду відповідачу 2 всупереч приписів чинного законодавства, зокрема ст.141 Земельного кодексу України, була направлена Приватному підприємству Східний степ , а не Зазимській сільській раді Броварського району Київської області. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

За приписами ст.141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Статтею 141 Земельного кодексу України було передбачено таку підставу для припинення права постійного користування земельною ділянкою як добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Дійсно, нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства було передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Проте, у даному випадку судом апеляційної інстанції враховано, що фактично лист №25/7 від 25.07.2005р. стосовно відсутності у Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник заперечень з приводу передачі в оренду на 49 років земельної ділянки площею 4 га, яка знаходиться у с.Зазим'є по вул.Радгоспній, за своєю правовою природою свідчить про волю особи, яка має право постійного користування земельною ділянкою, на відмову від користування її частиною, здійсненою на користь Приватного підприємства Східний степ . Тобто, у даному випадку посилання на те означений лист адресовано не сільській раді, а відповідачу 2 не може бути достатньою підставою для визнання недійсним рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с. Зазим`є , як такого, що суперечить вимогам земельного законодавства.

Крім того, слід звернути увагу те, що лист №25/7 від 25.07.2005р. було додано Приватним підприємством Східний Степ до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (на умовах оренди), а отже, у будь-якому випадку кінцевим отримувачем (адресатом) документа, який вказує на добровільну відмову постійного користувача від земельної ділянки, є саме Зазимська сільська рада Броварського району Київської області.

Тобто, з наведеного вище вбачається, що у даному випадку відповідачем 1 у визначений чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством було припинено право постійного користування позивача на земельну ділянку площею 3,4708 га, з них: 1,6273 га рілля, 1,8435 га господарські двори в с.Зазим'я по вул.Радгоспна.

З приводу посилань позивача на відсутність в оспорюваному рішенні посилання на норми земельного законодавства, які є підставою для вилучення земельної ділянки у Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Переробник та передання її Приватному підприємству Східний Степ , в якості підстави для визнання недійсним вказаного акту, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зауважити наступне.

За приписами ст.2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Як вже зазначалось апелянтом, статтею 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Однак, нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не було передбаченого обов'язку місцевої ради у власному рішенні зазначати норми права, на які остання посилається при прийнятті певного рішення.

Отже, з огляду на відсутність прямої вказівки закону щодо наявності нормативних посилань у рішеннях органу місцевого самоврядування, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що відсутність таких посилань ніяким чином не вказує на наявність підстав для визнання рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с. Зазим`є , оскільки акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнаються незаконними в судовому порядку саме з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Таким чином, виходячи з наведеного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник в частині визнання недійсним рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с. Зазим`є підлягають залишенню без задоволення, а рішення від 14.03.2017р. Господарського суду Київської області в частині задоволення таких позовних вимог - скасуванню.

Поряд з тим колегія суддів також не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.02.2007р., укладеного між Зазимською сільською радою Броварського району Київської області та Приватним підприємством Східний Степ . При цьому, слід зазначити наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2015р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вказано, що на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що підставою для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.02.2007р., укладеного між Зазимською сільською радою Броварського району Київської області та Приватним підприємством Східний Степ , заявником визначенно порушення порядку припинення постійного землекористування на незаконність рішення №156-7-У від 09.10.2006р. Зазимської сільської ради Броварського району Київської області Про передачу в оренду земельної ділянки ПП Східний Степ в с. Зазим`є .

З огляду на висновки колегії суддів стосовно відсутності підстав для визнання вказаного рішення відповідача 1 недійсним, слід зауважити, що твердження позивача про недійсність укладеного на підставі нього договору оренди є безпідставними.

Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що у Постанові №11 від 29.05.2015р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними наголошено, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Поряд с цим, також слід приймати до уваги, що згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Вказану правову позицію наведено у Інформаційному листі №01-06/1444/16 від 22.04.2016 р. Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини .

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 №44277/98 Стретч проти Сполученого Королівства встановлено, що, оскільки особу позбавили права на майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції , отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Тобто, означене додатково вказує на те, що посилання позивача в якості підстави недійсності договору на незаконність рішення акту публічного органу, згідно якого такий правочин укладено, не може бути виключною підставою для визнання такого правочину недійсним.

Крім того, колегію суддів також прийнято до уваги пояснення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області стосовно наявності на теперішній час на земельній ділянці, переданій у користування Приватного підприємства Східний степ об'єкту нерухомого майна.

Зокрема, згідно свідоцтва №30359237 від 03.12.2014р. про право власності та витягу №30359244 від 03.12.2014р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Приватним підприємством Східний Степ зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, а саме на цех по виготовленню поліетиленової продукції площею 4003 кв.м, розташований за адресою: Київська область, с.Зазим'є, вул.Радгоспна, буд.12. Вказаний об'єкт було введено в експлуатацію 25.03.2014р., що підтверджується представленим до матеріалів справи Сертифікатом №16514085027 від 25.03.2014р. Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Статтями 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). У разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зі змісту вказаних статей полягає, що у випадку переходу права на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права на розміщені на земельній ділянці об'єкти.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання об'єкту нерухомого майна, який належить відповідачу 2, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться. Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові від 10.08.2016р. по справі №910/4703/15-г.

З цього приводу, колегіє суддів враховано, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Тобто, виходячи з того, що на теперішній час на земельній ділянці, яка була передана відповідачу 2 у користування згідно оспорюваного рішення, розташовано об'єкт нерухомого майна, що належить Приватному підприємству Східний степ , застосування обраних заявником способів захисту своїх прав, фактично не призведе до їх відновлення, зокрема, до реального повернення земельної ділянки у користування позивача.

За приписами ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачами в апеляційних скаргах, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 - підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник повністю.

Щодо заяв відповідачів про застосування строків позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013, позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просив суд у позові, відповідачами не порушено, і суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справи відмовляє позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

Одночасно, апеляційний суд вважає обґрунтованими посилання відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, на те, що висновок стосовно поважності причин пропуску строків позовної давності може мати місце лише за наслідками встановлення судом його пропуску. Тобто, зазначення в оскаржуваному судовому акті про те, що позивачем строк позовної давності не пропущено та визначення, одночасно, причин пропуску поважними є необґрунтованим та взаємовиключним.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені колегію суддів Київського апеляційного господарського суду без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені апелянтами в апеляційних скаргах, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Частиною першою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається:

- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною сьомою статті 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подачу позову покладається апеляційним судом за результатами апеляційного перегляду справи на позивача. Судові витрати за подання апеляційних скарг підлягають стягненню з позивача - Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник на корись відповідача 1 (Зазимської сільської ради Броварського району Київської області ) та відповідача 2 (Приватного підприємства Східний степ ) порівну.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Зазимської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 - задовольнити.

2. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Східний степ на рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 - задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 14.03.2017р. по справі №911/1465/16 скасувати та прийняти нове рішення.

4. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник (07400, Київська обл., місто Бровари, вул.Порошкова, будинок 2, ЄДРПОУ 20074408) на користь Зазимської сільської ради Броварського району Київської області (07415, Київська обл., Броварський район, село Зазим'є, вул..Широка, будинок 6, ЄДРПОУ 04363876) судовий збір в сумі 3031,60 грн. за подання апеляційної скарги.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство Переробник (07400, Київська обл., місто Бровари, вул.Порошкова, будинок 2, ЄДРПОУ 20074408) на користь Приватного підприємства Східний степ (07415, Київська обл., Броварський район, село Зазим'є, вул.Радгоспна, будинок 3Б, ЄДРПОУ 33458526) судовий збір в сумі 3031,60 грн. за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

8. Матеріали справи №911/1465/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Куксов