Постанова

від 12.06.2017 по справі 820/1865/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 червня 2017 р. 16:44 год. справа №820/1865/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Біленського О.О.

при секретарі судового засідання Король Д.О.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" (далі - ТОВ фірма "АВТОФАСТЕРА") звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 24.04.2017 року №0000121405 та №0000111405.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесенні на підставі Акту від 07.03.2017р. №853/20-40-14-05-19/30591431 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ фірма Автофастера (податковий номер 30591431) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ АмніІнвест (податковий номер 39778847), ТОВ Венера Інвестмент (податковий номер 39763563) за період 01.01.2015р. по 31.12.2016р. (далі за текстом - Акт перевірки), складеного за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ фірма Автофастера та висновки якого не відповідають дійсним обставинам діяльності ТОВ фірми Автофастера .

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав на підставі викладених у позові фактів та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідачів у запереченнях на адміністративний позов та у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на матеріали перевірки та вказав, що директора та засновника контрагентів ТОВ фірми Автофастера : ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест - ОСОБА_3 визнано винною у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205 та частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, згідно Вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, а тому всі господарські операції вказаних суб'єктів господарювання не можуть бути легалізованими навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського та податкового обліку.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, встановив наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення на перевірку від 21.02.2017р. №908 та відповідно до наказу від 21.02.2017 р. №613 виданого Головним управлінням ДФС у Харківській області, в період з 22.02.2017р. по 28.02.2017р. проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ фірми Автофастера за результатами якої складено Акт від 07.03.2017р. №853/20-40-14-05-19/30591431 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ фірма Автофастера (податковий номер 30591431) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ АмніІнвест (податковий номер 39778847), ТОВ Венера Інвестмент (податковий номер 39763563) за період 01.01.2015р. по 31.12.2016р. .

Перевіркою встановлено порушення ТОВ фірмою Автофастера пп. а п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014р. за №1267/26044, з 01.02.2016р. Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016р. №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016р. за №159/28289, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, внаслідок чого ТОВ фірма Автофастера занижено податку на додану вартість до сплати, а також пп. а п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014р. за №1267/26044, внаслідок чого перевіркою зменшено рядок 24 Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду декларації з податку на додану вартість за листопад 2015р. (№9255895502 від 17.12.2015р.).

Позивач в адміністративному порядку оскаржив висновки викладені в Акті перевірки і надіслав до ГУ ДФС у Харківській області свої письмові заперечення від 07.03.2017р. №853/20-40-14-05-19/30591431.

За результатами розгляду заперечень ТОВ фірми Автофастера та Акту перевірки, контролюючим органом складено податкове повідомлення-рішення від 24.04.2017р. №0000121405, в якому вказано, що на підставі Акту перевірки встановлено порушення пп. а п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014р. за №1267/26044, з 01.02.2016р. Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016р. №21 у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Крім цього, складено податкове повідомлення-рішення від 24.04.2017р. №0000111405, яким на підставі Акта перевірки встановлено порушення пп. а п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 і зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість та згідно з пунктом 123.1 статтею 123 розділом 2 Податкового кодексу України застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача обґрунтовував свою позицію, посилаючись на наявність вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, яким директора та засновника ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест ОСОБА_3 визнано винною у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205 та частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України.

Дослідивши надану відповідачем копію вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, суд встановив, що ним дійсно визнано винною ОСОБА_3 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205 та частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, оскільки, як встановлено Шевченківським районним судом міста Києва, придбаючи корпоративні права у ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест вона не бажала здійснювати господарську діяльність.

При цьому, Харківським окружним адміністративним судом також встановлено, що у вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к відсутнє будь-яке посилання на визнання неправомірними взаємовідносини ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест з ТОВ фірмою Автофастера .

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Отже, допущені постачальником порушення вимог законодавства при творенні підприємства та веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФМВ Фарфор-Фаянс та постанові Верховного Суду України від 12.01.2016 по справі за позовом Науково-виробничого приватного підприємства Пласт , не підлягає застосуванню в межах даної справи.

Зокрема, у вказаних постановах Верховного суду України досліджувалась господарська діяльність підприємств, яка знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора.

Судом, в межах даної справи встановлено, що ОСОБА_3, з приводу якої складено вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, була не єдиним учасником ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест , а лише володіла 50% статутного капіталу кожного товариства, отже вказаним вироком не було встановлено фіктивність господарської діяльності саме ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест або інших співзасновників вказаних підприємств.

Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України з огляду на відмінні фактичні обставини справ.

Окремо суд акцентує увагу й на принципі індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії . У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

У свою чергу, відповідно до даних наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3, з приводу якої складено вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, була не єдиним учасником ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест , а лише володіла 50% статутного капіталу кожного товариства.

З приводу інших співзасновників ТОВ Венера Інвестмент - ОСОБА_4 та ТОВ АмніІнвест - ОСОБА_5, відповідачем не надано жодних доказів того, що з приводу них наявні будь які рішення, що вони не здійснювали господарську діяльність у вказаних суб'єктах господарювання.

Крім цього, як встановлено судом, підтверджено представниками сторін та вбачається з Акту перевірки, між ТОВ фірмою Автофастера та ТОВ Венера Інвестмент у перевіряємому періоді укладено Договір поставки від 01.12.2015р. №99, який, з боку ТОВ Венера Інвестмент , підписаний директором ОСОБА_4

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_4 є керівником ТОВ Венера Інвестмент з 13.08.2015р., а отже на момент підписання Договору поставки від 01.12.2015р. №99 у неї були повноваження керівника ТОВ Венера Інвестмент , вона була одним із його співзасновників і вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к жодним чином не стосується ОСОБА_4.

Згідно з положеннями ст. 83 Податкового кодексу України встановлений виключний перелік матеріалів, які є підставами для висновків під час проведення перевірок. Так, ними можуть бути документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до п.85.1. Податкового кодексу України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом.

ОСОБА_6 адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, викладено позицію, що судам, під час вирішення спорів про скасування податкових-повідомлень рішень належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім цього, відповідно до того ж листа ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 однією із обставин, що повинен встановити суд та яка підтверджує фактичність здійснення господарської операції є рух активів у процесі здійснення господарської операції, про що свідчать, у тому числі, первинні документи щодо подальшої реалізації отриманих товарів.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено: господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами .

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено перелік та встановлено вимоги до змісту первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктами 1 та 2 статті 9 Закону України від 16.07.99р. №996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (зі змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи (на паперових та машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості мають обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складено документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.99р. №996-ХІV (зі змінами та доповненнями).

Судом встановлено, що між ТОВ фірмою Автофастера та ТОВ АмніІнвест 01.09.2015 року укладено договір поставки від №95, відповідно до п.п.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

Окрім цього, між ТОВ фірмою Автофастера та ТОВ Венера інвестмент укладено договір поставки від 01.12.2015 року №99, відповідно до п.п.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

Під час розгляду справи у суді позивачем надані документи, що підтверджують отримання товарних цінностей від ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест , зокрема - податкові та видаткові накладні, документи, що підтверджують транспортування та зберігання отриманого товару, а також оборотно-сальдові відомості по руху коштів на рахунках.

Суд зазначає, що акт перевірки не містить зауважень до первинних документів, які складались під час вчинення господарських операцій між вказаними контрагентами.

Окремо суд зауважує, що в матеріалах справи містяться рахунки-фактури на замовлення продукції, передбачені умовами договорів між ТОВ фірми Автофастера та ТОВ Венера Інвестмент , ТОВ АмніІнвест , номенклатура автозапчастин в яких відповідає переліку товарів, зазначених у видаткових накладних. З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про відсутність рахунків-фактури на замовлення продукції не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім цього, позивачем до суду надано документи, що підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності позивачем, пов'язане із зберіганням, транспортуванням та подальшою реалізацією товару отриманого від ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест третім особам, докази отримання грошових коштів від них за поставлений ТОВ фірмою Автофастера товар, а також виписку по залишку товарів на складі.

Суд не бере до уваги доводи позивача з приводу того, що наявність кредиторської заборгованості ТОВ фірма Автофастера перед ТОВ Венера Інвестмент може свідчити про безтоварність господарської операції, оскільки сама по собі така обставина не засвідчує фіктивності господарської операції.

Судом встановлено, що заборгованість ТОВ фірми Автофастера віднесена до кредиторської заборгованості, відображається у бухгалтерських документах про що свідчить оборотно-сальдова відомість наявна в матеріалах справи, рух товарів підтверджується наданою позивачем сукупністю документів.

Таким чином, у зв'язку із тим, що відповідачем не надано жодних інших доказів крім вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к на підтвердження висновків Акту перевірки, а також не доведеності факту узгодженості дій ТОВ фірми Автофастера з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, з огляду на те, що реальність господарських операцій між позивачем, ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ АмніІнвест підтверджується наданими первинними документами, які не визнані недійсними чи фіктивними, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та задоволення його в повному обсязі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 24.04.2017 року №0000121405 та №0000111405.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ фірма "АВТОФАСТЕРА" документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд присуджує документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА".

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 24.04.2017 року №0000121405 та №0000111405.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код 39599198, вул. Пушкінська, 46, м.Харків, 61057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" (код ЄДРПОУ 30591431, 61142, Харків, АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 38306,17 (тридцять вісім тисяч триста шість) грн. 17 коп..

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 19.06.2017 року.

Суддя Біленський О.О.