Постанова

від 19.06.2017 по справі 920/770/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року Справа № 920/770/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Герц", Компанія з управління будівельними проектами на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 р. (судді: Ільїн О.В., Гетьман Р.А., Слободін М.М.) у справі№920/770/16 господарського суду Сумської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Герц", Компанія з управління будівельними проектами доТовариства з обмеженою відповідальністю "Будсвіт-7" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління будівельними проектами "Герц" (ТОВ "Рік Закарпаття") простягнення 642 541 грн. 01 коп. за участю представників: від позивача Нещерет Д.Б., довіреність б/н 01.08.2016 р. від відповідача Казак М. В., довіреність б/н від06.06.2017 р. від третьої особи не з'явились В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.10.2016 р. у справі №920/770/16 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц", Компанія з управління будівельними проектами (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсвіт-7" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів за поставлений товар.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 р. у справі №920/770/16 вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За висновками господарського суду апеляційної інстанції позивачем не доведено того факту, що відповідний товар поставлено на виконання умов договору №0131.Д-16279.02 від 20.06.2013 р., право вимоги сплати заборгованості за яким перейшло до позивача від третьої особи.

Не погоджуючись з постановою, прийнятою господарським судом апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 р. та залишити в силі рішення господарського суду Сумської області від 24.10.2016 р.

Обґрунтовуючи звернення з вказаною касаційною скаргою, позивач посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело до невірної оцінки наданих позивачем доказів.

Скаржник, зокрема, стверджує, що розбіжності між видом та вартістю товарів вказаних у специфікаціях до договору та видаткових накладних свідчить про внесення третьою особою та відповідачем змін до договору у спрощений спосіб, а саме: шляхом обміну документами (видатковими накладними, довіреностями) та вчиненням конклюдентних дій (прийняттям відповідачем товару).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.06.2017 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу позивача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 19.06.2017 р.

У судове засідання 19.06.2017 р. з'явились представники позивача, та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.06.2013 р. між ТОВ "Компанія з управління будівельними проектами "Герц" (перейменоване на ТОВ "Рік Закарпаття") (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №0131.Д-16279.02, за умовами якого постачальник зобов'язався у порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця замовлений товар, що зазначається у підписаних сторонами специфікаціях до цього договору, а відповідач зобов'язався прийняти замовлений товар та здійснити його оплату у розмірі, порядку та у строки, передбачені даним договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору ціна товару за одиницю, найменування товару вказуються у відповідних специфікаціях до цього договору, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 5.3 договору розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом десяти банківських днів після приймання-передачі партії товару у порядку, передбаченому розділом 7 даного договору.

Товар вважається поставленим з моменту підписання покупцем видаткових накладних на товар та передачі його покупцю (п. 7.1 договору поставки).

За твердженнями позивача, на виконання умов договору поставки третьою особою поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 980 104 грн. 60 коп., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Проте, відповідач свої зобов'язання з повної та своєчасної оплати даного товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка, з урахуванням проведеного постачальником та покупцем зарахування зустрічних однорідних вимог, склала 642 541 грн. 01 коп.

Надалі, а саме: 01.02.2016 р. між третьою особою (цедент) та позивачем (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого третя особа передала позивачеві право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання за договором поставки №0131.Д-16279.02 від 20.06.2013 р. щодо сплати грошових коштів у сумі 642 541 грн. 01 коп.

Під час розгляду справи №920/770/16 учасниками судового процесу правомірність переходу вказаного права вимоги від третьої особи до позивача не заперечувалась.

Разом з цим, відповідач заявлені позовні вимоги не визнав, зазначивши, що поставлений товар не є предметом договору поставки, на умови якого посилається позивач, як на підставу звернення з відповідним позовом про стягнення заборгованості.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 вказаного кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, вирішуючи спір у даній судовій справі, господарські суди попередніх інстанцій мали встановити факти поставки товару відповідачу, прийняття його останнім та невиконання покупцем свого обов'язку з оплати товару.

Поряд з цим, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд встановив, що вказаний у видаткових накладних товар за своїм видом та ціною не відповідає товару, про поставку якого домовились відповідач та третя особа у підписаних до договору специфікаціях.

Апеляційний господарський суд також звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази замовлення відповідного товару відповідачем у третьої особи, як це передбачено п. п. 3.1 - 3.3 договору №0131.Д-16279.02 від 20.06.2013 р., а також докази підписання сторонами Актів прийому ТМЦ, про які йдеться в п. п. 3.5 та 3.6 вказаного договору.

Таким чином, апеляційним господарським судом відмовлено в задоволенні позову, зважаючи на підстави, на яких його було заявлено.

Однак, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, даний висновок господарського суду апеляційної інстанції є необґрунтованим.

Так, відповідно до п. 2.3 договору поставки передбачена можливість зміни ціни товару із зазначенням постачальником остаточної ціни у відповідній видатковій накладній.

Разом з цим, як зазначалось раніше, згідно з п. 7.1 договору товар за цим договором вважається поставленим з моменту підписання покупцем видаткових накладних на товар та передачі його покупцю.

Отже, як вірно зазначено місцевим господарським судом, з огляду на наявні належним чином оформлені видаткові накладні, відсутність в матеріалах справи Актів прийому ТМЦ не спростовує факту поставки відповідного товару.

Крім того, враховуючи прийняття відповідачем товару без будь-яких зауважень та застережень, господарським судом першої інстанції вмотивовано відхилено доводи відповідача про те, що ним не надавались заявки на поставку даного товару.

Зважаючи на наведене, судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідний товар було поставлено третьою особою відповідачу саме на виконання умов договору №0131.Д-16279.02 від 20.06.2013 р. (посилання на який міститься у видаткових накладних), а, отже, до позивача перейшло право вимоги заявленої до стягнення заборгованості.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду першої інстанції має бути залишено в силі.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц", Компанія з управління будівельними проектами задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 р. у справі №920/770/16 скасувати.

Рішення господарського суду Сумської області від 24.10.2016 р. у справі №920/770/16 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсвіт-7" (40022, м. Суми, вул. Тополянська, 14; код ЄДРПОУ 36707265) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Герц" Компанія з управління будівельними проектами" (02090, м. Київ, Харківське шосе, 17-А; код ЄДРПОУ 38807285) 11 565 грн. 74 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Сумської області.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк